«Блок Юлії Тимошенко». Не сотвори собі кумира.
Про Юлію Тимошенко сказано й написано чимало. Але насправді про «дніпропетровський» період життя майбутньої «газової баронеси», а згодом — першої леді вітчизняної опозиції інформації не так і багато. Крім того, інформація ця дуже специфічна й далеко не беззаперечна. Тим паче, що джерелами її є, як правило, або правоохоронні органи, або кола, близькі до Банкової, а також до лідерів провідних бізнес-політичних угруповань.
Випускниця Дніпропетровського держуніверситету, економіст за освітою, Юлія Тимошенко з 1984 до 1989 року трудилася на Дніпровському машинобудівному заводі імені Леніна, з 1989-го до 1991 р. обіймала посаду комерційного директора молодіжного центру «Термінал». З весни 1991 року до осені 1995-го майбутній віце-прем’єр працює в корпорації «Український бензин», спочатку комерційним, а потім і генеральним директором. У листопаді 1995-го Юлія Тимошенко очолює корпорацію «Єдині енергетичні системи», за якою стояв Павло Лазаренко, незадовго до цього призначений Леонідом Кучмою першим віце-прем’єром уряду. У травні 1996-го Павло Іванович перебирається в крісло глави Кабінету, а в грудні в столиці опиняється й керівник «ЄЕСУ». Бізнес-леді виграла вибори в 229-му, Бобринецькому окрузі (Кіровоградська область) із фантастичним результатом — 91,3%. 1997 року, після відставки покровителя, у житті «Єдиних енергосистем» настають важкі часи: за повідомленнями преси, фірму позбавляють 26% акцій Харцизького трубного заводу, а на її керівництво «вішають» борг перед «Укргазпромом», що становить 42 мільйони доларів.
У той час Юлія Володимирівна (котра після обрання депутатом залишила посаду президента «ЄЕСУ») серйозно захоплюється партійним будівництвом, активно намагаючись реанімувати створену в грудні 1993-го, але яка відтоді не подавала ніяких ознак життя, «Громаду». Ініціаторами створення цієї організації була група політиків і підприємців, близьких до ліберального об’єднання «Нова Україна». Серед них був і мало кому тоді відомий уродженець Дніпропетровська Олександр Турчинов, котрий працював радником з економічних питань у прем’єра Леоніда Кучми і певний час потому виконував ці ж обов’язки при в.о. Юхимі Звягільському. Саме Турчинов став першим лідером партії.
Відповідно до програмних документів, «Громада» була дуже цікавою організацією. Члени організації характеризували її як партію впливу, головним принципом якої була відсутність реклами, а головною заповіддю — «Не сотвори собі кумира». 1997-го «Громада» рішуче відступає від свого головного принципу й розпочинає інтенсивну саморекламу. Стає очевидним, що організація (ініціаторами відродження якої виступають Турчинов і Тимошенко) «розкручується» перед виборами. Відповідно до даних, що надходять з інформованих джерел, саме Юлії Володимирівні Олександр Валентинович мав передати кермо правління «Громадою». Тимошенко (котра на той час уже стала відомим публічним опозиційним політиком) обережно дистанціюється від Лазаренка, очевидно, передчуваючи його близький і неминучий крах. Проте у вересні 1997 року саме Павло Іванович, а не Юлія Володимирівна, змінив Турчинова на посаді глави політико-економічної ради «Громади».
На виборах-98 партія набирає 4,6751% й одержує право на 16 «спискових» мандатів. Ще вісім «громадівців» перемогли в «мажоритарках». Серед них — Юлія Тимошенко, котра значилася під 6-м номером у списку, — за неї віддали свої голоси 39% виборців у 99-му окрузі (Кіровоградська область). У травні 1998 року «Громада» реєструє парламентську фракцію в кількості 39 депутатів, у яку входять такі різні політики, як Михайло Бродський, Леонід Косаківський, Євген Смирнов, Сергій Чукмасов, Віктор Шишкін, Олексій Шеховцов. А в липні Юлія Володимирівна стає главою парламентського комітету з питань бюджету. З кожним днем Юлія Володимирівна дедалі більше віддаляється від «приреченого» Президентом Павла Івановича. А в її словах стає дедалі менше опозиційної риторики.
Ще у вересні 1998 року Юлія Тимошенко та її права рука Олександр Турчинов заявляють про вихід із керівництва «Громади», пояснюючи свій учинок «волюнтаристичними методами керівництва» Лазаренка. У січні 99-го вони виконують свою обіцянку. Злі язики (можливо, небезпідставно) називають головним організатором розколу в «Громаді» адміністрацію Президента. У березні 1999-го нерозлучна парочка виходить із парламентського осередку, керованого Павлом Івановичем, і разом з іншими екс-«громадівцями» організовує фракцію «Батьківщина» (на момент реєстрації в ній було 23 депутати). У травні того ж року Тимошенко й Турчинов «здають» партквитки «Громади», що зазнає політичного краху, а в липні створюють всеукраїнське об’єднання «Батьківщина».
Відмежувавшись від Лазаренка, Юлія Володимирівна одержує доступ до Президента, преса пише про розблокування рахунків «ЄЕСУ». А в грудні 1999-го Тимошенко стає віце-прем’єром в уряді Ющенка. Надійні джерела стверджують, що це був свідомий особистий вибір нового прем’єра: Віктор Андрійович непогано знав свого майбутнього заступника й цінував її як фахівця — глава НБУ й голова бюджетного комітету досить часто спілкувалися на професійні теми. Президент, наскільки відомо, не був у захваті від цієї кандидатури, проте особливо не заперечував: як відомо, Ющенко одержав максимальну свободу дій при формуванні свого «уряду реформаторів». Проте з першого ж дня її роботи в уряді Тимошенко налаштувала проти себе лідерів усіх олігархічних угруповань, котрі «годувалися» енергооборудками. Автор «Енергетичної концепції» та програми «Чиста енергія» запровадила жорсткі схеми роботи на енергоринку, які дозволили збільшити надходження в бюджет й заподіяли серйозної шкоди тіньовому бізнесу «енергетичних королів». Президент не раз публічно висловлював своє невдоволення Юлією Володимирівною, але Віктору Андрійовичу довго вдавалося відстоювати одного з найактивніших членів свого Кабінету. Але Президент, постійно «накручений» олігархічним оточенням, продовжував наполягати.
5 січня 2001 року Генпрокуратура оголосила про порушення двох кримінальних справ проти Юлії Тимошенко. У зв’язку з цією обставиною через два тижні її було звільнено від виконання обов’язків члена Кабінету. Після відставки еск-віце-прем’єр заявляє, що «її звільнив не Президент, а кримінально-олігархічні кола...Оточення використовує Президента у своїх інтересах...Якби ви знали, скільки разів я намагалася переконати його, що спиратися треба на уряд, а не на цих хлопців...» Проте вже наприкінці січня Юлія Володимирівна виступає ініціатором створення політичної структури, покликаної стати своєрідним об’єднаним штабом антипрезидентської опозиції. 9 лютого супротивники діючої влади повідомляють про створення Форуму національного порятунку, метою якого оголошено усунення від влади Леоніда Кучми, зміна системи влади й перетворення України на парламентську республіку.
13 лютого Тимошенко заарештовують. Члени ФНП, котрі залишилися на волі, прямо пов’язують цей крок із появою Форуму. Через два тижні постановою Печерського районного суду столиці санкцію на арешт Тимошенко визнано незаконною та скасовано. Юлію Володимирівну була звільнено з-під варти й невдовзі вона опинилася в лікарні №8 (клініка «Медиком») — їй було рекомендовано стаціонарне лікування в зв’язку з загостренням виразкової хвороби. Ще через три дні президія Київського міського суду задовольнила протест заступника генпрокурора та скасувала постанову Печерського районного суду. Тієї ж ночі, у палаті, де лежала Тимошенко, було встановлено варту. 2 квітня 2001 року постановою голови Верховного суду зупинено виконання постанови президії Київського міського суду. Тієї ж доби правоохоронці залишили свій пост біля палати Тимошенко.
Навесні 2001 року Тимошенко виступила ініціатором проведення всенародного референдуму про довіру Президенту: «Подальші переговори з Президентом безглузді. Він не спроможний на самообмеження ні ментально, ні генетично...» Проте реалізувати свою ініціативу лідеру «Батьківщини» не вдалося.
У травні з’явилися дані про те, що Юлія Тимошенко планує створити опозиційне передвиборне об’єднання.
Декларацію про об’єднання зусиль із самого початку підтримали керівники семи партій — сама Юлія Тимошенко («Батьківщина»), Левко Лук’яненко (Українська республіканська партія), Степан Хмара (Українська консервативна республіканська партія), Анатолій Матвієнко («Собор»), Василь Онопенко (Українська соціал-демократична партія), Олесь Сергієнко (Українська християнсько-демократична партія) і Патріотична партія (Микола Габер). Крім того, прес-служба «Батьківщини» оголосила, що союзником нового передвиборного об’єднання стане Незалежна профспілка гірників на чолі з Михайлом Волинцем. Питання про те, хто стоятиме біля керма майбутнього суб’єкта виборчого процесу, навіть не обговорювалося — лідерство Тимошенко ніким не заперечувалося.
Спочатку блок одержав ім’я прабатька «Форум національного порятунку». На той час активність супротивників режиму вже давно трималася на нульовій позначці, але назви двох найвідоміших антикучмівських структур — «ФНП» і рух «Україна без Кучми» — все ще залишалися на слуху. За деякими даними, двоє вождів опозиції — Тимошенко й Мороз — після нетривалих консультацій полюбовно зійшлися в питанні про «політичні копірайти». Марка «УБК» перейшла в повне розпорядження лідера Соцпартії, а глава «Батьківщини» дістала права на використання бренду «ФНП». Крім того, Олександр Олександрович і Юлія Володимирівна (визначившись, що кожен із них прориватиметься в парламент самостійно) підписали своєрідний пакт про ненапад.
«Наша мета — 226 депутатів», — «скромно» позначила кінцеву мету блоку його лідер. (Згодом один із її найближчих соратників, Левко Лук’яненко, визначить менше масштабну планку — 40 «спискових» мандатів). Водночас, вона висловила надію на можливе об’єднання «Форуму» із тоді ще не сформованою остаточно командою Віктора Ющенка: «Або мирне співіснування під час виборів і створення коаліції в парламенті, або навіть спільна робота під час виборів... Наше співробітництво в майбутньому очевидне. Ми — люди, котрі виконують одну програму в державі, котрі проводять одну політику, котрі мають однакові ідеали...
Ющенко не раз давав зрозуміти, що альянс між ним і Тимошенко неможливий, не втомлюючись повторювати, що він не може бути лідером опозиції. Що опозиція будується на запереченні. Що в його блок об’єднуються не руйнівники, а творці. Що він із повагою ставиться до Юлії Тимошенко та її прихильників, але «Наша Україна» — самодостатня структура, яка не потребує підтримки критиків режиму.
Проте 27 вересня 2001 року Юлія Володимирівна зробила останню (досить епатажну) спробу схилити Віктора Андрійовича до «політичного співжиття». Вона написала відкритий лист лідерові «НУ», у якому розкритикувала свого колишнього патрона за неприкрите загравання з олігархами та «придворними» партструктурами. І зажадала від нього негайної та чіткої відповіді на запитання: чи готовий він до об’єднання «наших» із блоком Тимошенко й соціалістами Мороза в єдину команду, яка (на думку автора послання) «добуде перемогу на парламентських виборах і приведе до влади чесних політиків, спроможних навести порядок у державі».
Ющенко (висловивши стриманий подив із приводу ультимативного тону листа) у черговий раз відповів відмовою. Утім, є підстави вважати, що отриманою відповіддю Тимошенко залишилася задоволена. Свій учинок вона пояснювала прагненням зробити передвиборний переговорний процес більш прозорим, витягнувши його «з-під ковдри». Проте, здається, звертаючись до епістолярного жанру, Юлія Володимирівна керувалася іншими причинами: вона прагнула максимально підкреслити близькість Ющенка до влади. За допомогою такого ходу перша леді опозиції, скоріш за все, хотіла «перевербувати» частину електорату, критично налаштовану до Президента, але готову голосувати за «Нашу Україну».
У жовтні 2001 року представники блоку «Форум національного порятунку» вперше оголосили про можливу зміну «вивіски». Вирішено було «винести в заголовок» ім’я лідера. Глава УРП, що ввійшла у «Форум», Левко Лук’яненко, повідомив журналістів, що представники об’єднання «дійшли такого висновку після ряду соціологічних досліджень... Багато хто знає, що таке ФНП, проте ім’я Юлії Тимошенко набагато краще відоме в Україні». Коментуючи цю подію, лідер «Блоку Юлії Тимошенко» («БЮТи») відзначила, що зміна політичного прізвища — «не якась амбіція, а персоніфікація відповідальності».
22 грудня 2001 року блок з’явився на світ. Правда, у його складі тепер значилося вже не сім, а лише чотири політичні організації — «Батьківщина», «Собор», УРП й УСДП. УКРП на чолі зі Степаном Хмарою влилася до складу партії Тимошенко, а очолювану Олесем Сергієнком УХДП «поглинули» республіканці Левка Лук’яненка. «Патріот» Микола Габер разом із своєю партією подався в інший блок, із красномовною назвою «Проти всіх».
5 січня 2002 року «БЮТи» на з’їзді затвердив список із 225 кандидатів і перелік із 57 політиків, яких блок має намір підтримувати в «мажоритарках». Серед них було названо діючих депутатів Анатолія Єрмака, Зореславу Ромовську, Дмитра Чобота, Віктора Шишкіна, екс-парламентарія Юрія Гнаткевича, колишнього посла України у Великобританії Сергія Коміссаренка, одного з організаторів знаменитих студентських голодувань початку 90-х Олеся Донія. Ні серед «списковиків», ні серед «одномандатників» не виявилося Володимира Олійника. Його відсутність пояснювалася відмовою Володимира Миколайовича від участі в парламентській кампанії та наміром зосередитися на виборах мера Черкас.
Коротко зупинимося на партіях, на базі яких сформовано «БЮТи». В основі його, ясна річ, «Батьківщина». Зі 195 «списковиків» 114 (за даними ЦВК) є членами партії, очолюваної Юлією Тимошенко. За даними, розміщеними на персональному сайті лідера «БЮТи», у рядах «Батьківщини» нараховується 150 тисяч членів, проте, за іншими даними, чисельність організації — приблизно 50 тисяч партійців. «Батьківщина» має 27 регіональних і 594 місцеві партійні організації. Чисельність партійної фракції (за даними офіційного сайта ВР) — 24 депутати.
Ще 26 кандидатів-«багатомандатників» представляють партію «Собор». Цю організацію засновано 25 грудня 1999-го й зареєстровано Мін'юстом у березні наступного року. Лідером партії було обрано Анатолія Матвієнка, заступниками — колишнього начальника Генштабу ВС України Анатолія Лопату, штатного борця з мафією Григорія Омельченка та главу міжнародної організації «Союз Чорнобиль», екс-депутата Володимира Шовкошитного. Головою ради старійшин — академіка, парламентарія та одного з лідерів ФНП Костянтина Ситника. Партквиток «Собору» має згадуваний вище Володимир Олійник, один із батьків-фундаторів «Канівської четвірки», екс-здобувач звання президента України.
«Собор» — опозиційна правоцентристська партія, представники якої брали активну участь в антипрезидентських акціях 2000—2001 років. Лідери організації — в ФНП, а депутати-партійці входили в так зване проурядове лобі, яке підтримувало Кабінет Ющенка. У розпалі «касетного скандалу» «Собор» вимагав відставки Президента, а також керівників силових структур. За офіційними даними, «Собор» має 23 регіональні й 10 місцевих осередків, підтримує контакти з рядом правоцентристських партій у Польщі й Білорусії. Даних про чисельність у «ДТ» немає. За наявною інформацією, певну кількість симпатиків «Собор» має лише в столиці, у Черкасах і на Поділлі.
16 членами представлено в списку Українську республіканську партію, очолювану метром націонал-патріотичного руху Левком Лук’яненком. УРП стала наступницею знаменитої Української гельсінської групи (правозахисної організації, заснованої ще 1976 року) і виявилася першою офіційно зареєстрованою політичною партією (1990 рік). Лідер республіканців Левко Лук’яненко був учасником президентських перегонів-91, посівши третє місце й заручившись підтримкою 4,49% виборців. З ініціативи УРП у липні 1992 року було створено Конгрес національно-демократичних сил — досить аморфну структуру, покликану бути певною альтернативою Руху й підтримувати Президента Леоніда Кравчука. 10 членів УРП були депутатами ВР скликання 1994 року (серед них і Левко Лук’яненко, нинішній представник Президента в парламенті Роман Безсмертний і Михайло Павловський, котрий нині є одним із лідерів «Батьківщини»). Парламентарії-республіканці належали до пропрезидентського лобі в парламенті, доказом чого була, зокрема, їхня підтримка Закону про владу й місцеве самоврядування та Конституційного договору. На виборах-98 партія (разом КУН і УКРП) входила в блок «Національний фронт», ідею створення якого декотрі експерти схильні були приписувати адміністрації Президента. «НФ» зміг заручитися підтримкою лише 2,717% виборців. Зі 168 кандидатів, висунутих блоком у «мажоритарках», володарями мандатів стали тільки шестеро. 1999 року УРП ввійшла в блок «Наш Президент — Євген Марчук!» і досить активно підтримувала Євгена Кириловича під час президентської кампанії.
УРП — класична націонал-патріотична партія, яка останнім часом перетворилася з провладної на опозиційну. Найвідоміший республіканець — її лідер Левко Лук’яненко, активний член ФНП і п’ятий номер у списку «БЮТи». За «квотою» УРП у виборчий табель блоку потрапив відомий опозиціонер (колишній рухівець, а нині безпартійний) Сергій Головатий.
За наявними даними, чисельність організації не перевищує 10 тисяч членів, а прибічники її живуть переважно в Західній Україні.
Четвертий учасник блоку — Українська соціал-демократична партія — делегувала в список 34 партійці. Проте в першій двадцятці їх лише двоє. Лідер УСДП (і, до речі, екс-глава СДПУ(о), колишній міністр юстиції, член ВР Василь Онопенко посідає почесне четверте місце. Майбутній голова організації Онопенко потрапив у парламент за списком об’єднаних есдеків. 1999-го УСДП висунула свого главу (котрий став ним із жовтня 1998-го) Василя Онопенка кандидатом у президенти. Спробу навряд чи можна визнати вдалою: Василь Васильович посів восьме місце серед тринадцяти учасників, ставши одним із шести відвертих аутсайдерів, котрі не зуміли набрати навіть 1%.
Ресурс списку
Склад блоку, прямо скажемо, різношерстий: колишні функціонери, діючі опозиціонери, вчені, дисиденти, бізнесмени, правда, як правило, також колишні. Водночас під час виборів мало хто не те що з 195, а й із перших двадцяти списочників здатні принести відчутні очки блоку. Тимошенко, безперечно, той основний магніт, який притягує голоси виборців. Проте зарахувати абсолютно всі наявні відсотки на її рахунок було б, щонайменше, несправедливо.
На другому місці у списку лідер партії «Собор» Анатолій Сергійович Матвієнко. Його талант як номенклатурного лідера проявився 1989—91 рр. на високих комсомольських посадах, що, проте, не зашкодило йому потім висловитися в тому дусі, що комуністи при владі лише там, де панують злидні. Створену ним НДП після виходу з партії Матвієнко назвав «булькою, в яку люди не вірять» і «трагедією мого життя». Тривале несприйняття леді Ю, яку Матвієнко називав на прес-конференціях зневажливо «Юля», запитуючи — «Хто піде «під Тимошенко»? Гадаю, багато не підуть», — закінчилося непередбачуваним альянсом.
Навряд чи Матвієнко може розраховувати на особливе ставлення пересічних вінничан, що пам’ятають його як губернатора, при якому борги лише з пенсій в області перевалили за 100 млн.грн., зате чиновники вимушено масово записувалися до НДП.
Водночас в Анатолія Матвієнка у його колишньому окрузі є прибічники. Не критична маса, але все-таки. І потім, у країні є люди, котрі розцінили його вихід із НДП як вчинок, котрі оцінили відмову Анатолія Сергійовича від заможності й кар’єри на користь принципів, що викристалізувалися. Є підстави вважати, ці прибічники приплюсуються до шанувальників блоку.
На третій позиції Григорій Омельченко. Розпорошені по всій країні симпатики є й у нього. Найбільшу їх концентрацію виявлено в Полтавській області. Для публіки інтелігентної Григорій Омельченко, швидше, подразник. Проте це йому не заважає чудово входити в контакт із залами, заповненими людьми, непосвяченими в тонкощі політичних перипетій столиці. Людина, що має імідж борця з мафією, у списку Юлії Тимошенко скидається на індульгенцію. Можливо, його місія саме в цьому, а не в залученні додаткових голосів.
Цікава постать Василь Онопенко — лідер Української соціал-демократичної партії. Ось уже хто по-справжньому корисний блоку. Колишнього міністра юстиції досі поважають у судових інстанціях. У нього чимало шанувальників по центральній Україні, а крім того, з якоїсь невідомої «ДТ» причини, Василь Васильович має авторитет у керівників цілої низки харизматичних церков. Таємно блок Юлії Тимошенко підтримують ряд приходів Московського патріархату, якому, до речі, свого часу вона пожертвувала чималі кошти. Юлія Володимирівна — людина набожна, особливо останнім часом. Швидше за все, це оцінили в Київському патріархаті Української православної церкви. У ряді регіонів і ця церква молиться за блок та його лідера. Проте у православній церкві членство вільне, на відміну від багатьох харизматичних, де воно фіксоване. Саме тому контакт із останніми, здійснюваний Василем Онопенком, здатний дати блоку сотні тисяч голосів.
Свій внесок у боротьбу за подолання 4-відсоткового бар’єра внесуть Левко Лук’яненко та Степан Хмара. Два дуже різних дисиденти, які ще й сьогодні авторитетні за заході України. На попередніх виборах рейтинг Левка Лук’яненка, приміром, у Тернопільській області, досяг 26%. Не можна виключати, що чимало його та Степана Ільковича шанувальників переадресують симпатії блоку.
Олександр Валентинович Турчинов, який перебуває на 7-му щасливому місці, абсолютно спеціальна людина. Ультраопозиціонер насправді надзвичайно начитана й освічена людина. Глава бюджетного комітету Верховної Ради має імідж сильного орговика. Турчинов — довірена особа Тимошенко. Мабуть, саме він, багато років перебуваючи поруч із Юлією Володимирівною, як ніхто інший, знає її. У сторонніх спостерігачів не було приводів засумніватися в його відданості. Проте це не означає, що Турчинов беззастережно виконує будь-які примхи лідера блоку. Як глава штабу, Олександр Валентинович часто вступає в гарячі суперечки з Юлією Володимирівною. Проте користується її безмежною довірою й розпоряджається коштами. Турчинов має непогані позиції в Дніпропетровській області, його досить шанують баптисти.
Надзвичайно активний в агітаційній роботі Михайло Павловський. Серйозно допомагати блоку прагне Сергій Головатий, який має прибічників не тільки у своєму колишньому київському виборчому округу, а й в усій столиці та великих містах серед публіки, яка цікавиться опозиційним рухом. Нагадаємо, Головатий із перших днів зникнення Георгія Гонгадзе та «касетного скандалу» брав активну участь у розслідуванні, проводив експертизу в Німеччині, зустрічався з Мельниченком, у зв’язку з чим робив низку не незаперечних, але резонансних заяв і висновків. Сергій Петрович — досвідчений юрист, і ця його риса затребувана блоком.
Особливе місце в БЮТи належить Петру Толочку й Костянтину Ситнику. І Петро Петрович, і Костянтин Меркурійович не новомодні, а справжні академіки. Толочко користується чималим авторитетом у консервативних наукових колах, а Ситник в академічному середовищі має імідж революціонера. Колишній голова Верховної Ради УРСР продемонстрував здатність на вчинок не лише в боротьбі з консервативними традиціями НАН України, разом з Анатолієм Матвієнком він вийшов із рядів НДП, а в розпал «касетного скандалу» саме в його директорському кабінеті в Інституті ботаніки серед гербаріїв врунилися паростки української опозиції й народжувався Форум національного порятунку. Можливо, для частини інтелігенції наявність у списку блоку двох учених зі світовими іменами стане маячком.
У цілому ж у списку БЮТи практично немає людей, здатних більш-менш серйозно розділити з Юлією Тимошенко витрати на виборчу кампанію. Немає в ньому й носіїв адмінресурсу. Якщо, звісно, не вважати такими, відповідно до висловлювань Володимира Литвина, діючих народних депутатів.
Лідер блоку
Юлія Тимошенко любить: маму, доньку, владу, філософію, важкі математичні задачі, солодощі, хитрі бізнес-схеми, взуття на шпильках, гроші, морквяний сік, театральну гру, відданих людей, патетичні промови, ранковий крос, розмови про її президентство, уважно слухати, робити по-своєму, ставити нереальні завдання, вирішувати їх будь-яким способом, дорогий одяг, мінімальний макіяж.
Юлія Тимошенко не любить: здаватися, визнавати свої помилки, використовувати ненормативну лексику, брехати, Кучму, Лазаренка, Медведчука, бездіяльність, американський капітал, скиглення, російський капітал, дієту, розмови про особисте життя.
У своєму роді Тимошенко унікальна. Схоже, Бог відвів їй кілька життів про запас. Причому не лише політичних та економічних, а й фізичних. Хоча, з іншого боку, й випробувань на долю Юлії Володимирівни випало предосить. Утім, тут йдеться не стільки про Божий промисел, скільки про наслідки й результати її власної діяльності. Проте не можна не помітити, що практично в усіх ситуаціях, із якої б висоти Тимошенко не зривалася, вона «падає на чотири лапи» і знову розпочинає підйом.
Юлія Володимирівна дуже непроста. За всієї її видимої відкритості, зрозумілості й категоричності висловлювань, Тимошенко — людина-сейф. Зайвого, особливо про себе, вона не скаже ніколи. І йдеться не про публічні одкровення. Кожен, хто знає її досить добре, переконаний, що в неї є мета. Хтось вважає, що ця мета — гроші, хтось переконаний, що жаданий кінцевий пункт звивистого шляху — влада та президентство, хтось вірить у щирість прагнень Юлії Володимирівни — докорінно змінити життя в країні. Не дамо однозначної відповіді й ми, проте зазначимо, що до своєї мети Тимошенко йде вперто, погоджуючись на жертви й часом не помічаючи їх.
Лідер блоку — типовий представник дніпропетровської школи. Не відриваючи погляду від мети, ці люди здатні змінювати курс, принижуватися, укладати на невигідних умовах спілки з ворогами, підлещуватися, зраджувати, але головне — рухатися до наміченого. А тепер додайте до цього небезпідставну впевненість у власних жіночих чарах і талант актриси. Навіть по-жіночому Тимошенко буває дуже різною. Дюймовочці, котра визирає з норкових і мереживних рюшів, не могли відмовити в газових квотах Рем Вяхірєв і Віктор Черномирдін. Ображеної та праведної мала вона вигляд під час ефіру з Григорієм Суркісом, після якого Григорія Михайловича просто хотілося притягти за 117-ю статтею політичного кодексу. Непохитність, впевненість і принциповість втілює в собі Юлія Володимирівна, коли говорить про свою політичну позицію та критикує діючий режим. Той, хто бував у її домі, знає, що жодна бабуся з такою наполегливістю й турботою не годуватиме донесхочу онуків, як Тимошенко пригощає своїх гостей.
Багато хто називає Тимошенко «залізною леді». Це скоріше так, ніж ні. Водночас, іноді й вона буває беззахисною й самотньою. Інша річ, що подібний стан, викликаний екстремальними ситуаціями, приміром, арештами, не бере Юлію Володимирівну в полон надовго. Вона дуже швидко збирається й починає діяти. Дія — це її нормальний стан.
На початку економічного й політичного шляху Тимошенко чимало людей недооцінювали її, приймаючи за наївну дівчинку, котра прикрашає собою велику корпорацію. Вони серйозно обпеклися. Тимошенко досить самостійний економіст і політик, що, власне, й довела на посаді віце-прем’єра з паливно-енергетичного комплексу. Поза сумнівом, вона була мотором енергетичних реформ і змін. Новий закон про енергоринок, припинення бартерних розрахунків і взаємозаліків — в основі всіх цих рішень пропозиції Тимошенко.
Хоч яким дивним це видасться, але Тимошенко не боїться залишитися без грошей. І не тому, що має серйозні запаси. Саме про її беззастережну фінансову спроможність після арешту рахунків за межами України, вбивства банку «Слов’янський», розгрому, учиненого в ЄЕСУ, й колективно-олігархічної експропріації її власності в Україні, говорити не доводиться. Проте сьогодні Тимошенко для себе визначила пріоритет — це політичне виживання та продовження боротьби за своє місце і свої ідеї в політиці й економіці. Активно бізнесом Юлія Володимирівна, за даними «ДТ», не займається, проте вона твердо переконана, що її головний капітал — голова, залишиться при ній, незалежно від того, потрапить вона в парламент або ні. Схоже, Тимошенко упевнена в тому, що в потрібний їй момент вона зможе досить легко відновити свої позиції в українському бізнесі.
На особливу увагу заслуговує її друге ходіння в опозицію. Перше, як відомо, відбулося під час руйнації імперії, створеної Лазаренком і його сателітами. Тоді Тимошенко боролася за своє й тільки за своє. Потім було примирення з Президентом і договір про ненапад, який більшою чи меншою мірою за дрібницями порушувався обома сторонами. Знаходячись на віце-прем’єрській посаді, у неї не було змоги використовувати наявні важелі собі на благо. Проте, займаючись державними справами, вона плодила та множила особистих ворогів, котрі домоглися в остаточному підсумку відкриття карних справ, її відставки й арешту.
Передчуваючи близькість цих подій, Тимошенко ще на посаді віце-прем’єра зробила низку опозиційних політичних заяв, доповнивши ними багато дій, опозиційних системі тіньового бізнесу. Цього разу вона захищала не лише свої інтереси. Переоцінити її крок досить складно, бо в розпал «касетного скандалу» було надзвичайно важливо почути оцінку того, що відбувається, від досить успішного політика й бізнесмена, а не традиційних і злиденних опозиціонерів, котрих більшість сприймає як невдах. Пасіонарності й коштів Юлії Володимирівни виявилося досить для створення Форуму національного порятунку. Але цього не вистачило для перемоги. Вона докладала чимало зусиль, аби вберегти тих, хто зібрався, від ворожнечі в зв’язку з претензіями на лідерство. Чим усе закінчилося, ми знаємо. Водночас на тлі мімікричної позиції Віктора Ющенка Тимошенко однозначно завоювала симпатії частини населення як непохитний опозиціонер. Проте Юлія Володимирівна не змогла вчасно зупинитися і її знесло на самий крайній фланг української опозиційності. Цвяхом, який зафіксував це положення, стала ідея про проведення референдуму про дострокову відставку діючого Президента.
На той час скандал уже вщух, а центральними каналами уже котрий місяць поспіль каталися однакові матеріали про висунуті Тимошенко звинувачення. Влада домоглася свого. На сьогодні Юлію Тимошенко впізнають другою після Леоніда Кучми. При цьому 54% їй однозначно не довіряють, а близько 8% — беззастережно вірять. Саме тому, відповідно до соціологічних опитувань, 60% населення, що виступали за дострокову відставку Президента, не підтримали її, саме її починання. Ідея референдуму поступово вмерла.
Водночас Тимошенко не втрачає надій перемогти на виборах і залишити ще більш вражаючий слід в історії. Юлія Володимирівна хоче бути президентом, і на сьогодні ніякі з доказів не змогли похитнути її в цьому прагненні. Вона зі скепсисом ставиться до внесення змін до Конституції, спрямованих на ослаблення президентських повноважень. Тимошенко проти обрання губернаторів, логічно пояснюючи це єдино вірним унітарним устроєм України. Вона переконана, що за збережених повноважень людина, котра знає, як потрібно змінювати країну, буде ефективним і корисним керівником держави. Тимошенко не має сумнівів щодо своєї адекватності цій посаді. Проте спостерігачі схиляються до думки, що як мінімум свавільній Юлії Володимирівні надавати практично необмежену владу не можна. Зовсім інша справа — робота під контролем, яка дозволяє реалізовувати знання й досвід в економічній сфері, але при цьому відповідними рамками обмежує використання цієї посади не за прямим призначенням.
Сили, сконцентровані навколо Юлії Тимошенко й Олександра Мороза на сьогодні, мають повне право називатися опозиційними. Причому по суті, а не за посадою. Позбавити парламент опозиції — означає уповільнити й без того, скажемо прямо, небурхливий розвиток держави й суспільства. Тому можлива поразка Тимошенко та її блоку на нинішніх виборах стане більшою втратою для країни, ніж для лідера блоку. Адже в Юлії Володимирівни в запасі ще багато життів.
«ЄЕСУ» проти ГПУ. Тимошенко проти Потебенька
Як уже було сказано вище, 5 січня 2001 року Генеральна прокуратура України офіційно обвинуватила віце-прем’єра Юлію Тимошенко в порушенні закону. Одну кримінальну справу було порушено в зв’язку з «фальсифікацією документів і контрабандою 1996 року російського природного газу в обсязі близько 3 мільярдів кубометрів на суму 445 мільйонів гривень». ГПУ інкримінувало корпорації «ЄЕСУ» незаконне оформлення через митницю імпорту газу, який нібито поставляла британська фірма «Юнайтед енерджи лімітед». На основі чого на рахунки «ЮЕЛ» надійшли значні інвалютні суми. За кілька років, за словами заступника генпрокурора Миколи Обіхода, «ЄЕСУ» під виглядом розрахунків за газ незаконно перерахувала «Юнайтед енерджи лімітед» 700 мільйонів доларів. Крім того, за заявами того ж таки Обіхода, «Єдині енергосистеми» безпідставно переказали великі кошти на рахунки іншої британської фірми «Корлан ентерпрайзез лімітед». «Внаслідок цієї незаконної операції загалом за межі України було вивезено понад 1,1 мільярда доларів», — повідомив заступник Михайла Потебенька.
Другу кримінальну справу ГПУ порушила в зв’язку з ухилянням Юлії Тимошенко від сплати податків на суму 149 тисяч доларів. Генпрокуратура дійшла такого висновку на основі документів, які нібито підтверджують, що Ю.В. та її чоловік, спільно створивши на Кіпрі фірму «Сомолі ентерпрайзез лімітед», одержали прибуток у розмірі мільйона доларів. Зароблені кошти, за твердженням ГПУ, було переведено в російський «Інкомбанк» і «приховано» від українських податкових органів. Відповідно до статей, за якими було пред’явлено обвинувачення, Юлії Тимошенко «світило» до 10 років позбавлення волі з можливою конфіскацією майна.
Третього лютого 2001 року начальник головного слідчого управління Державної податкової міліції Святослав Піскун заявив, що через банк «Слов’янськ» було незаконно переказано 1,21 мільярда доларів, із яких приблизно мільярд нібито належав «ЄЕСУ». Генерал Піскун обвинуватив у присвоєнні грошей не тільки Павла Лазаренка, Петра Кириченка й Бориса Фельдмана, а й Юлію Тимошенко, повідомивши, що «встановлено її причетність до злочинної діяльності банку «Слов’янськ».
6 лютого Микола Обіход став автором чергової сенсації: за його словами, ГПУ має підстави підозрювати Юлію Тимошенко й Павла Лазаренка в організації «касетного скандалу».
Через тиждень Тимошенко взяли під варту. Перипетії, пов’язані з арештом майбутнього лідера «БЮТи», ми вже описали. Додамо, що 12 квітня 2001 року голова Верховного суду Віталій Бойко вніс протест у судову колегію ВСУ про скасування постанови президії Київського міського суду від 30 лютого 2001 року та про залишення чинною постанови Печерського районного суду Києва від 27 лютого 2001 року з приводу незаконного арешту Юлії Тимошенко. 15 травня 2001 року постановою судової колегії з кримінальних справ Верховного суду України протест голови ВСУ було задоволено.
Слід також згадати, що 18 серпня 2000 року Генеральна прокуратура затримала, а через три дні заарештувала віце-президента «ЄЕСУ» Олександра Тимошенка (чоловіка Юлії Володимирівни) і першого заступника генерального директора корпорації Валерія Фальковича. 9 серпня 2001 року постановою Києво-Святошинського місцевого суду Київської області дії генерального прокурора України щодо продовження термінів утримання під вартою О.Тимошенка й В.Фальковича було визнано незаконними і скасованими, після чого обох звільнили з-під варти. Третього жовтня 2001 року Апеляційний суд Київської області апеляцію Генпрокуратури на постанову Києво-Святошинського місцевого суду Київські області залишив без задоволення. Така сама доля спіткала й касаційне подання заступника генпрокурора, розглянуте Колегією суддів ВСУ.
3 лютого 2001 року затримали, а через три дні заарештували заступника генерального директора «ЄЕСУ» Петра Пристромка. 29 березня 2001 року постановою Печерського районного суду столиці санкцію на арешт Пристромка визнано незаконною і скасовано. Постанову Печерського районного суду м.Києва від 29.03.2001 року щодо Пристромка Генеральна прокуратура не оскаржувала.
Третього вересня 2001 року заступником начальника Управління з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України щодо Юлії Тимошенко й Олександра Тимошенка з приводу спроби на контрабанду закрито через відсутність у їхніх діях складу злочину.
Сама Юлія Тимошенко подавала позов проти Генпрокуратури з приводу незаконного порушення проти неї кримінальних справ, позов проти Президента з приводу указу про її звільнення з посади віце-прем’єра (у частині формулювання причини звільнення), а також позов проти Верховної Ради про визнання незаконною постанови про дострокове припинення повноважень як депутата.
Справу про можливість проведення щодо Юлії Тимошенко будь-яких кримінально-процесуальних дій, які обмежують статус народного депутата, найближчим часом розгляне Верховний суд України. Раніше Печерський районний суд столиці фактично відновив Ю.В. у депутатських правах. Проте 29 січня Апеляційний суд Києва задовольнив подання Генпрокуратури та скасував це рішення, визнавши, що Печерський суд вийшов за рамки своїх повноважень. Сама Тимошенко на засіданні Апеляційного суду не була присутня, оскільки по дорозі туди потрапила в аварію і згодом була госпіталізована. Таким чином щодо лідера «БЮТи» було відновлено чинність підписки про невиїзд. Що не перешкоджало Юлії Володимирівні позавчора заявити про намір уже 25 лютого відновити передвиборні поїздки. Тимошенко натякнула, що Верховний суд ще до закінчення тижня знову зробить її «виїзною»: «Я закон не порушуватиму...Я поїду тільки тоді, коли це буде можливо. Просто я думаю, що все буде добре...»
Регіони
Свій перший за рік виїзд у регіони Юлія Тимошенко зробила в західному напрямку. Лідера блоку супроводжували Левко Лук’яненко та Степан Хмара. Прогнозовано лояльний захід надзвичайно тепло приймав гостей. Львів, Чернівці, Тернопіль, ряд інших міст і селищ зустрічали представників БЮТи підготовленими й імпровізованими мітингами. Кінець короткочасній свободі пересувань поклало рішення Київського міського суду й аварія, у яку Юлія Тимошенко потрапила в центрі Києва. Струс мозку, крововилив, розтягнення зв’язок шийних хребців — результат зіткнення броньованого «Мерседеса» і «копійки». Рекомендації лікарів урядової лікарні не відрізнялися від порад незалежних фахівців — місяць постільного режиму після виписки. Однак, у разі позитивного рішення Верховного суду, Юлія Тимошенко вирушить на схід країни, а найшвидше — до Харкова.
У Харківській області чисельність членів партій, що входять до «Блоку Юлії Тимошенко», близько 10 тисяч, із них 4 тисячі в партії «Собор», яка має 38 первинних організацій. Склад і структура обласної організації «Батьківщини» не афішуються, прізвища членів партії не називаються. Голова обласної організації Олександр Сурін вважає, що так краще:
— Жити доводиться в умовах «ворожого оточення».
У регіоні блок підтримує харківська «Просвіта», а також представники комітету «За правду». Створено молодіжний штаб БЮТи. За даними регіонального виборчого штабу, сьогодні до 70 тисяч жителів Харківщини — прибічники блоку.
Як і в більшості регіонів України, члени блоку зареєструвалися в мажоритарних округах, але в основному шляхом самовисування. Як пояснюють у штабі, ця тактична хитрість дозволяє знизити тиск під час кампанії.
Своєї преси блок у регіоні не має. Газета партії «Собор» ось уже півроку не виходить — за браком коштів. Місцеві ЗМІ БЮТи не балують. Нещодавно, оплативши час на обласному держтелебаченні і домовившись про ефір, депутати Верховної Ради Анатолій Матвієнко та Григорій Омельченко не змогли зайти навіть у приміщення телецентру — їх просто не впустили.
Члени «Блоку Тимошенко» беруть активну участь в усіх акціях протесту, хоча назвати їх масовими навряд чи можна. Востаннє Харківський молодіжний штаб БЮТи, комітет «За правду» пікетували облдержадміністрацію минулого тижня. Вони виступали проти того, що, використовуючи адміністративні важелі, людей зганяють на референдуми, змушують голосувати за партію влади.
Як заявляє керівник обласного виборчого штабу Володимир Бакуменко: «Останнім часом дуже помітний інтерес до блоку з боку бюджетників. Це може бути своєрідним протестом проти тиску, що чиниться на бюджетні організації з боку влади».
Дніпропетровськ — батьківщина Юлії Тимошенко. Тут до 16 із 17 окружних виборчих комісій входять члени БЮТи.
По мажоритарних округах ідуть п’ять кандидатів. У окрузі № 25 член УНР «Собор» Володимир Цапенко має мінімальні шанси виграти вибори у нинішнього нардепа Олександра Рябченка чи заступника глави облдержадміністрації Сергія Бичкова. Аналогічна ситуація по 26-му округу, де члену Української республіканської партії Євгенові Шевченку протистоятиме Віктор Пінчук із «Трудової України». 40-й виборчий округ вважається одним із найскладніших в Україні, оскільки він розкиданий на території п’яти районів Дніпропетровської області. На думку місцевих аналітиків, шансів у мажоритарників у Дніпропетровській області практично немає.
Для БЮТи в нинішній виборчій кампанії характерна практично повна інформаційна ізоляція в місцевих ЗМІ. Тому обласний штаб створює цікаві інформаційні приводи для висвітлення в пресі і на ТБ. Зокрема у січні було організовано зустріч мас-медіа з Валерієм Івасюком, який розповів про «сенсаційні» подробиці розслідування справи Гонгадзе. Аналогічно по суті відбувалася прес-конференція зі Степаном Хмарою (коментар загибелі Чорновола) і Дмитром Чоботом, який презентував свого «Нарциса».
Що ж до відсотка популярності БЮТи, то на 19 лютого, за даними соціологічних вимірювань ДОО «Комітет виборців України», він становив 3,6.
При формуванні блоку у Львівській області відбувалися певні тертя між «Батьківщиною» та УРП. Цей конфлікт залишив слід. В одному й тому ж 119-му округу протистоять одне одному «партнери» по блоку Зореслава Ромовська (глава ЛОО партії «Батьківщина») й Ірина Лукавецька (член УРП, самовисуванка).
Цілком можливо, що на місцевому рівні блок ще може ввійти у зону конфліктів із приводу розбіжності у поглядах на мерські вибори у Львові. БЮТи офіційно підтримує Любомира Буняка. Уерпісти донедавна мали свою симпатію — Федоришина. Майбутня колізія криється в тому, що Буняк перебуває в дуже дружніх стосунках із губернатором області, Михайлом Гладієм, партнером по «За єдУ». (Куйбіда для Гладія, як і для будь-якого намісника Президента, дуже незручна постать, оскільки проводить дуже незалежну від обласного керівництва політику.) Буняк має найширший доступ до всіляких державних ЗМІ як на рівні області, так і на рівні країни. У цьому сенсі навіть є думка, що Буняк мав би йти в мери Львова від «За єдУ», але не став цього робити, оскільки блок влади не має в «місті Лева» необхідного для серйозного суперництва рейтингу. Тому, мовляв, Буняка і прив’язали до БЮТи. Члени БЮТи, які ідентифікують себе зі справжньою опозицією владі, можуть виявитися занадто чутливими до ситуації, що склалася. В окремих головах уже зародилася підозра, мовляв, Банкова має контрольний пакет впливу на «Блок Тимошенко». У кожному разі, ситуація потребує з боку лідера БЮТи спеціальних роз’яснень.
«Батьківщина» адміністративного ресурсу не має. Щодо фінансового ресурсу, то у Львівському штабі БЮТи з цього приводу висловилися так: «Фінансування ніколи не буває багато, але в міру можливостей покриваємо свої потреби. Хотілося б краще, але...» Штаб БЮТи розраховує на те, що в міру зростання рейтингу блоку можна буде більше претендувати на спонсорську допомогу від фізичних суб’єктів. Втім, до фінансового й адміністративного ресурсів блоку по Львову можна було б зарахувати «дружбу з Буняком». За цим претендентом на пост мера Львова стоїть міць ДАТ «Дружба».
За визначенням самих штабістів, партія «Батьківщина» добре структурована, представлена по всіх районах. Однак, на думку сторонніх спостерігачів, структури цієї партії поступаються якістю структурам УРП. Українська республіканська партія, що функціонує понад 10 років, має розвинену структуру. Як кажуть самі представники УРП, її структури присутні в області «на 80 відсотків». УРП може виставити спостерігачів на дільницях, може працювати на виборах єдиною командою. Мінус ресурсу УРП — люди погано адаптовані до нових умов передвиборної роботи, вони в основному «мислять категоріями виборів 1998 року».
У дружніх стосунках із Ю.Тимошенко — Тарас Чорновіл, Тарас Стецьків, «Нова хвиля», «Студентське братство Львівщини» (які підтримують Буняка). УНА-УНСО, не виключено, може надати своїх хлопців для агітаційної роботи.
В одній із львівських друкарень видрукувано спецвипуск газети «Патріот України» (тираж — 600 тисяч), у якій із 2 по 13 шпальту розміщено «Українську абетку виборця». Там серед іншого є «10 заповідей виборця», «10 заповідей телеглядача», матеріали, що обгрунтовують готовність українського суспільства прийняти жінку в ролі керівника країни(!).
Без жодної напруги обласний штаб БЮТи розміщає рекламні матеріали на шпальтах найбільш тиражних в області і Західній Україні видань «Високий замок» та «Експрес».
У Львові Юлія Тимошенко відтягує на себе голоси «Нашої України»: той, хто не дочекався від Ющенка опозиційності, — йде під стяги «Блоку Тимошенко». І таких, повірте, на Галичині чимало.
....Якщо виходити з того, що в першій «прохідній» двадцятці партсписку «Блоку Юлії Тимошенко» одразу троє вінничан, подільський регіон має сприйматися блоком як ключовий. Тим часом реальна ситуація більше схожа на армійський огляд, коли на плац вигнали всі танки, що на ходу, залишивши в ангарах лише металобрухт. І навіть більше.
Якщо глава УСДП В.Онопенко (№4) належить до вінничан лише за місцем народження, то Анатолій Матвієнко (№2) і Олег Юхновський (№19) пішли в список, фактично без бою здавши свої мажоритарні округи і не залишивши на них навіть наступників. Не краща ситуація і з наступними ешелонами, де просто відсутні бодай якісь помітні особистості. Тому, здається, заява Анатолія Матвієнка в листопаді минулого року на конференції обласної організації «Собору» про наміри привести до влади в органи місцевого самоврядування разом із політичними партнерами як мінімум 30% партійців — не більш ніж побажання.
Сьогодні, по суті, вся агітаційна кампанія БЮТИ на Вінниччині зводиться до великих передруків (не за красиві очі, звісно) однією із найтиражніших місцевих газет, «33 канал», ідеологічних статей зі щоденної «ВВ». Що досить дивно, оскільки партійці, наскільки відомо, на фінансовий голод не скаржаться. На що витрачаються кошти «леді Ю» — питання, звісно, цікаве. Цілком можливо, воно безпосередньо пов’язане з нападом на їх розподільника в області пана Пастушенка, який зараз лежить у лікарні з тяжкою травмою голови.
Місцевих же «політичних інвесторів», як і адмінресурсу, у БЮТи на Вінниччині немає. Ті, хто ще за часів Матвієнка-губернатора фінансував провладну партію, так і залишилися при ній у ролі номенклатурного бізнесу. Можливо, дехто і поклав би кілька яєць у кошик БЮТи, але досі не наважуються.
На Херсонщині до блоку БЮТи входять осередки чотирьох партій: УРП (360 членів), «Собор» (приблизно 300 членів), УСДП (близько кількох десятків чоловік) і «Батьківщина», найбільша з усіх. Налічує понад 3000 членів. Рейтинг блоку невисокий, від 0,55 до 2% за даними різних досліджень. Сам блок оцінює свій рейтинг вище — до 5%. Керівництво штабу цілком упевнене в проходженні 4-відсоткового бар’єру по області. В усіх мажоритарних округах кандидати від блоку зареєстровані як самовисуванці.
Нинішній обласний лідер «Батьківщини» — Петро Макушев, 1960 року народження. За фахом — юрист, останнє місце роботи — Міжнародний інститут бізнесу, заклад із недержавною формою власності. Не працює від літа минулого року. При подачі анкети вказав недостовірні дані про місце роботи, що послужило причиною відмови від реєстрації. Після внесення змін в анкету був усе ж таки зареєстрований, однак первинну відмову від реєстрації трактує як переслідування за переконання. За ним значиться ще один екстравагантний вчинок. 11 лютого подав в окружну комісію заяву такого змісту (цитую дослівно): «Прошу скасувати мій виступ на телебаченні та радіо у зв’язку з моєю відмовою. А виділені на виступ кошти переказати на розрахунковий рахунок». Далі наводиться р/р у Херсонському облуправлінні ОБУ і підпис Макушева. За годину до засідання комісії заяву було відкликано, швидше за все, на настійну вимогу емісара з Києва.
Дуже непогані перспективи «Блок Юлії Тимошенко» міг би мати в Донецьку, оскільки шахтарі свого часу високо оцінили результати її віце-прем’єрства. Гроші в кишенях — реальний аргумент «за». Водночас не склалися стосунки з керівництвом регіональної «Батьківщини». За даними штабу, шеф регіонального осередку вимагав 150 тисяч доларів на купівлю друкарні. Грошей не було виділено. Керівник пішов у блок «За єдУ!» У київському штабі раді, що він пішов без друкарні. Однак і на нинішнє керівництво блок «За єдину Україну!» має більший вплив, аніж БЮТи. Перспективними обіцяли бути взаємини з незалежною профспілкою Волинця. Члени організації пішли на безпрецедентний крок — вступили до партії. Керівництво «Батьківщини» обіцяло підтримати висунутих ними кандидатів до місцевих рад, однак регіональний осередок «Батьківщини» висунув своїх кандидатів без консультацій із Волинцем та його прибічниками. Конфлікт серйозно ослабив позиції блоку в і так взятому під контроль адмінресурсу регіоні.
Технології
«Для того щоб одержати 4%, нам потрібно взяти 7%» — така установка штабу. Пояснюється вона ось чим: якщо під час виборів-98 донорами для інших партій стали «Трудова Україна» й Аграрна партія, то цього разу у штабів Тимошенко й Мороза є підстави гадати, 2002-го під час підрахунку голосів саме з їхніх політичних об’єднань влада постарається зробити донорів. Члени «Блоку Юлії Тимошенко», не лише вони, запевняють: губернатори одержали чітку ЦВ: у кого в області блок здолає 4-відсотковий бар’єр, той втратить посаду. Влада й конкуренти, котрі контролюють TV, здійснюють досить ефективну блокаду БЮТи. На центральних каналах до сьогоднішнього дня не з’явилося жодного ролика. Сергій Головатий і Анатолій Матвієнко, котрі вели переговори, так і не змогли зустрітися з керівниками більшості каналів. Водночас блокада стала настільки очевидною для спостерігачів, що не можна виключати, що на «1+1» або навіть на «Інтері» кілька показів, однак, відбудеться.
Водночас застосовується низка інших технологій, спрямованих проти блоку. «Преса України», пославшись на завантаженість, відмовила в друкуванні газеті «Вечірні вісті» — надзвичайно близької до Юлії Тимошенко. Те саме формулювання й стосовно «Слова Батьківщини». Знов-таки надзвичайне завантаження дало підставу ДП «Преса» відмовитися від поширення передплати на ці видання по Україні. Правда, в обласних відділеннях Укрпошти передплатити газети, які пропагують блок, можна.
У багатьох ЗМІ БЮТи не може розраховувати на розміщення власної реклами, а також на ознайомлення виборців із їхньою точкою зору в разі критики на адресу блоку. Не вельми ефективно вдається використовувати й парламентську газету «Голос України». Її редактор Сергій Правденко входить у десятку списку. Водночас раптово розпочата перевірка «нецільового використання бюджетних коштів редакції» різко зменшила можливості й обмежила свободу Правденка. У низці регіональних і центральних ЗМІ, приміром, у «Сільських вістях», блок має проплачену вкладку, де зазвичай під рубрикою «На правах політичної реклами» публікує власні статті, як правило, без редакційних купюр. Відсутність телевізійної реклами блок намагається компенсувати поліграфічною продукцією. Десятки тисяч самоклеєних плакатів уже прикрасили міста й села, але в основній масі поліграфпродукція чекає на свій час. Проте, скоріш за все, революції це не зробить, позаяк до листівок і плакатів як до виду реклами виборці ставляться найскептичніше.
Дуже ефективною виявилася книжка, за даними «ДТ», таки написана Юрієм Рогозою, «Невиконане замовлення». Максимально примітивна з погляду естетствуючої публіки, вона проте справляє враження на міщансько-обивательський прошарок суспільства. А таких, судячи з рейтингів мильних опер, у країні предосить. Саме тому книжка вже кілька разів перевидавалася.
Не виправдаються сподівання гурманів від філософії й економіки: не побачить світ, принаймні до виборів, трактат, спільно написаний Юлією Тимошенко й російським технологом Казбеком Бектурсуновим, — свого часу він виконував обов’язки другої особи у виборчому штабі Володимира Путіна в Калмикії.
Правда, є ще один бестселер, появу якого спостерігачі заносять до списку технологій БЮТи. Це книжка Дмитра Чобота про Віктора Медведчука, яка називається «Нарцис». З технологічної точки зору книга малоефективна. По-перше, тому що, на відміну від «Невиконаного замовлення», написана нудно, по-друге, тому що частина виборців, котрі збираються голосувати за СДПУ(о), практично не перетинаються з шанувальниками БЮТи. З фактологічної точки зору «Нарцис» справді містить у собі чимало справжніх фактів із біографії лідера СДПУ(о). Проте пересмикувань і неточностей у ній також не бракує. А з людської точки зору книжка не витримує критики. Утім так само, як і ті ходи, які В.Медведчук разом із В.Пінчуком розпочинають і ще розпочнуть проти Юлії Тимошенко. Пан Чобіт — член фракції «Батьківщина» в парламенті. Деякі близькі до штабу джерела гадають, що видання книжки було профінансовано Юлією Тимошенко. А сама Тимошенко в приватних бесідах це категорично не визнає й навіть повідомляє про те, що з Чоботом у неї відбувся конфлікт із приводу книжки і з цієї причини незадовго до з’їзду він позбавився 16-ї позиції в списку. Нині Дмитро Чобіт намагається втретє стати депутатом в однім з округів Дніпропетровської області. Двічі виборці йому вже виявляли довіру.
Багато в чому саме Юлії Тимошенко зобов’язана нинішня виборча кампанія появою такої форми просвітництва електорату, як дебати. Її фракція підготувала, а парламент затвердив у грудні Закон про обов’язкові дебати на всіх загальнонаціональних телевізійних каналах. Закон було заветовано Президентом, проте Тимошенко не відступилася й публічно кинула виклик лідеру СДПУ(о). Їхня розмова на радіо «Свобода» залишила двоїсте враження. Разом з тим у телеефірі Віктор Медведчук із Тимошенко зустрічатися відмовився. Сьогодні під тиском опозиції, Заходу та третього сектора низка каналів має наміри проводити щось подібне до дебатів. Усі суб’єкти виборів якщо й будуть репрезентовані, то лише на «СТБ». Частина з них одержить ефір на «ICTV» і на «1+1», відповідно, каналах блоку «За єдину Україну!» та СДПУ(о). Примітно, що й у першому, і в другому випадках опонентом Тимошенко визначено, ясна річ, без прозорого жеребкування, лідер прогресивних соціал-демократів Наталія Вітренко. Мета подібного спарювання очевидна. Але повернімося до технологій блоку БЮТи.
Блок, а точніше Юлія Тимошенко, має свій сайт в Інтернеті. Певний час він користувався найбільшим політичним успіхом в Україні. Проте кілька сотень запитань до лідера блоку, залишених без відповіді, змусили інтернет-публіку втратити інтерес до сайта, переключившись на сайти СДПУ(о) й «Нашої України».
Подібно до кількох своїх конкурентів, Юлія Тимошенко намагається достукатися до кожного виборця. Принаймні вже значна кількість громадян одержала, надіслані поштою, особисто їм адресовані сентиментально-патетичні листи. Посильну лепту в кампанію БЮТи вносять фани. В окремих містах із балончиків розписуються стіни логотипом і слоганом блоку «Вихід є», задні стекла автомобілів, які, як правило, чимало проїхали нашими дорогами, заклеюються портретами Тимошенко.
У плани блоку входить організація альтернативного підрахунку голосів. Для цієї роботи, яка раніше ще нікому не вдавалася, учасники блоку БЮТи залучили Соціалістичну партію, за словами представників штабу, дістали згоду на участь від Ющенка й від «Яблука», котре побоюється, до речі, також перетворитися на донора сильніших партій влади. З метою реалізації цієї технології блок у багатьох мажоритарних округах висував своїх кандидатів у розрахунку на одержання квот у комісіях, а також у пулі спостерігачів. Поінформовані джерела повідомляють про дуже ймовірну причетність блоку БЮТи до створення трьох суб’єктів виборчого процесу, одержати статус яких удалося лише двом — «Жінкам за майбутнє дітей», перейменованим на «Новий світ», і блоку «Проти всіх». Не вдалося зареєструвати блок «За Леоніда Кучму!». А було б смішно.
Альтернативний підрахунок голосів планується проводити в Києві, куди за багатоканальною «гарячою лінією», відповідно до сценарію, мають скидати інформацію з усіх виборчих комісій спостерігачі від усіх перерахованих вище партій. Згідно з законом, вони повинні одержувати на руки оригінали протоколів про підрахунок голосів і про кількість людей, котрі взяли участь у голосуванні. Керівництво блоку з цього приводу сповнене оптимізму, оскільки розцінює існуючу систему як добре організовану силу. Технологи БЮТи випромінюють скепсис. Річ у тім, що представницькі партійні системи УРП і «Собору» — вельми обмежені. Діаспора партії «Батьківщина» — не найефективніша основа для чіткої й вивіреної організаційної роботи. Не секрет, що в більшості партій представники центральних і регіональних штабів ставлять собі за завдання не стільки просунути підопічного в рейтингу, скільки заробити на виборах. Якби не російські технологи, котрі працюють на партії влади, то систему, покликану відстоювати інтереси «Батьківщини», можна було б назвати чемпіоном у «розведенні» власного керівництва. Тимошенко не так просто обдурити, але вона сама хоче обманюватися: протистояння на внутрішньому фронті їй уже не витримати.
Ефективність більшості регіональних штабів нестримно падає до нуля, фінансування ж зменшити не можна, позаяк деякі регіональники погрожують публічним виступом проти лідерів блоків у разі урізання «обсягів забезпечення». До винятку однозначно можна віднести організації Київської, Дніпропетровської, Кіровоградської та ще кількох областей. На тлі малого ККД офіційної структури досить ефективно намагаються працювати залучені чи самоорганізовані структури. Багато власкорів «ДТ» підкреслюють: прибічники Юлії Тимошенко відрізняються щирістю й категоричністю, проте цих якостей навряд чи буде досить для організації злагодженої роботи в ніч із 31 березня на 1 квітня.
На сьогодні в середньому соціологи дають блоку БЮТи від 2,5 до 3,8%. За даними Центру Разумкова, рейтинг становить 3,5%. У блоці переконані, що мінімум 2% приховано серед виборців, котрі не визначилися через острах навіть під час соціологічного опитування заявляти про свою симпатію до БЮТи.
«Результати цих виборів здивують багатьох», — заявляє лідер блоку Юлія Тимошенко. Мабуть, у цьому з нею можна погодитися й побажати блоку удачі.