Проблеми з проведенням платежів місцевих рад у Держказначействі і перебої з виплатою зарплат бюджетникам багато хто спочатку сприйняв як післявиборну помсту правлячої сили тим регіонам, у яких результат виявився нижчим від запланованого. За даними Держфінінспекції, бюджетникам на початок грудня заборгували 1,3 млрд. грн.
Останні події дозволяють упевнено стверджувати, що такі пояснення ситуації в корені помилкові. Хвиля неплатежів накрила всіх. Різниця тільки в тому, що мер Донецька має більше можливостей і впливу для вибивання своїх грошей у Мінфіну, ніж градоначальник Житомира, Кіровограда або Вінниці. Однак труднощі з доступом до власних коштів, як і туманність фінансових перспектив, властиві нині кожному регіону.
Більше того, найдошкульніше бюджетні неприємності вдарять саме по Донбасу, який у скрутні часи сприймається як «годівниця». Хоча в Донецької області і власних потреб, котрі вимагають фінансування, предосить.
Правляче тріо Янукович-Азаров-Рибак, ласкаво прозване в народі «політбюро», на словах завжди виступало за бюджетний федералізм, посилення ролі місцевих рад та інші ідеї, закладені в назві і програмі Партії регіонів. «У 2006 році, коли я вів регіональну політику, ми з Віктором Федоровичем домовилися: давайте щороку збільшувати частку місцевих бюджетів. Давайте більше передамо туди прав, більше обов’язків, більше фінансів. І тоді ми побудуємо шведський соціалізм», - ділився одного разу з автором цих рядків своїми спогадами Володимир Рибак. Микола Азаров, представляючи 2010 року проект Бюджетного кодексу, запевняв, що новий документ саме так і регулює систему державних фінансів, роблячи акцент на посилення впливу органів місцевого самоврядування.
«Підсумки підіб’ємо», як радив Лесь Подерв’янський. Мер Донецька Олександр Лук’янченко, коментуючи стан міської скарбниці, навів такі дані: до прийняття кодексу на рівні регіону залишалося понад 30% зібраних у вигляді податків та зборів коштів. Тепер - трохи менше 25%.
Крім того, він обурюється, як обібрали градоначальників останніми нововведеннями в бюджетній політиці. «Від нас забрали в обласну раду частину видатків на вторинний рівень охорони здоров’я в обсязі 328 млн. Але, віддавши туди ж чергові 25% ПДФО, ми втратили 705 млн. грн. Тобто обсяг коштів на міські потреби зменшився фактично на 400 млн.», - повідомив О.Лук’янченко. Плануючи бюджет на 2013 рік, він та його колеги з інших міст уже зобов’язані були враховувати, що тепер можна собі залишити тільки половину податку на доходи фізичних осіб, а не 75%, як раніше. Про шкоду цієї новації заявляв і голова Київської міськадміністрації Олександр Попов, що має солідний досвід у сфері муніципального управління.
Крім того, зберігши за собою надходження єдиного податку від підприємців, градоначальники скаржаться, що комісійні за ліцензії і патенти також підуть «в область». В остаточному підсумку, містам від усієї маси надходжень залишиться близько 14%.
Трохи раніше донецький градоначальник зайшов в емоційну полеміку з Азаровим, коли той звинуватив мерів у невиплатах зарплат бюджетникам. «Я не відчуваю своєї вини, бо ми вчасно виплачуємо заробітну плату бюджетним організаціям. А ті питання, які виникли, - це суто недоробка міністерств і відомств, які, делегуючи повноваження, не повною мірою передають фінансові ресурси», - відповів на це Лук’янченко. Він також зізнався кореспондентові DT.UA, що має намір зібрати групу підтримки з донецьких депутатів і особисто наскочити в «міністерства й відомства» для предметної розмови на ці теми за зачиненими дверми. Насамперед градоначальник розраховує серйозно поговорити з керівництвом Мінфіну та Держказначейства.
Теми для розмови в них знайдуться - їх багато. Губернатор Донецької області Андрій Шишацький, своєю чергою, навів дані, які вочевидь свідчать: бюджети на місцях розвалилися задовго до нинішнього загострення ситуації в публічній площині. За оперативними даними, 25 адміністративно-територіальних одиниць регіону (з 45-ти) не дотягнули до планових показників. Відразу ж після цього і розпочалися проблеми із зарплатою бюджетників та іншими виплатами.
Невдовзі приховувати стан справ від вищих інстанцій стало неможливо. Донецька область уперше з початку року мусила звернутися в Кабмін по «дотацію вирівнювання», яка зазвичай видається збитковим регіонам для виплат за захищеними статтями - пенсій, стипендій, тих-таки зарплат тощо.
Наступного року, як чітко дали зрозуміти місцевим керівникам, розраховувати на те, що все чарівним чином зміниться, не варто. Великі інфраструктурні проекти закінчилися разом із Євро-2012. Так звані бюджети розвитку на місцях досить убогі навіть в економічно благополучних на загальному тлі мегаполісах. При цьому функцію донора для державної скарбниці від Донбасу вимагають виконувати, як і раніше. Затверджений бюджет Донецька передбачає вилучення на користь держави 280,6 млн. грн., і міському керівництву довелося чимало потрудитися, аби «збити» апетити столичного начальства хоча б до цього мінімуму. Вказана цифра, між іншим, - майже п’ята частина всієї міської скарбниці наступного року...
Якщо друга хвиля кризи виявиться такою ж страшною, якою її бачать експерти, рано чи пізно настане делікатний момент призначення винних. Микола Янович наочно продемонстрував, що не посоромиться відвести цю роль регіональним елітам. Наскільки серйозною може стати вертикальна конфронтація столиці з містами та селами, поки що сказати важко. Але вже можна говорити про те, що правляча команда втрачає підтримку того сегмента істеблішменту, який колись «зробив» Партію регіонів і допоміг біло-синім зійти на трон.
У 2009 році, на піку кризи, місцеві ради теж залишилися без грошей у принципі, і навіть без доступу до мізерних крихт, які лежать на казначейських рахунках. Фінансові «затори» у Держказначействі призвели до колапсу бюджетної сфери. Соціальні установи не могли купити навіть канцелярського приладдя, а лікарні - предметів гігієни. Тодішня опозиція скористалася цією обставиною для заробляння політичних очок перед президентськими виборами. Регіоналам вдалося акумулювати підтримку незадоволених політикою центру місцевих керівників. Минуло три роки - і все відбувається з точністю до навпаки. Тепер уже самі біло-сині продовжують закручувати гайки, власноруч завершуючи демонтаж тієї самої системи місцевого самоврядування, за яку так палко заступалися раніше.
Єдина відмінність від 2009 року полягає в тому, що тоді міські ради були просто убогими, а тепер вони - убогі і винні. Помаранчевим забракнуло цинізму звинуватити місцеву владу в катастрофічному стані справ у системі державних фінансів. Більше того, регіональні керівники ухитрялися відстоювати свою правоту в судах, та ще й вигравати процеси. Тепер же, попри чималу кількість скарг на Кабмін і казначейство, повідомлень про позови проти уряду поки що бачити не доводилося. У країні, де перемогла вертикаль, такі демарші не вітаються й не дозволяються.
Точкові заходи і маневрування фінансами в ручному режимі - порочний шлях, як показав досвід того ж таки 2009-го. Але саме цим шляхом піде, очевидно, кабінет Азарова, який після повторного призначення став сам собі «папєрєдніком». Судячи з кількості міністрів і віце-прем’єрів, які захотіли піти в Раду, багато підлеглих Микола Яновича чудово уявляють результат «затикання дір». Тим більше що системні проблеми бюджетних механізмів не вирішені, та й серйозних спроб їх вирішити не було.
Кінець світу, як бачимо, не відбувся, життя триває. А отже, всі зазначені вище перекоси бюджетної політики, зумовлені як об’єктивними чинниками, так і зіткненням особистих амбіцій, впливатимуть на якість життя людей як у році, що минає, так і в наступному. Мало що дозволяє припускати, буцім вплив цей може бути позитивним. Ситуація, коли одним дістаються гроші, а іншим - відповідальність, ніколи не сприятиме позитивним змінам. Щодо цього прогнози досить похмурі. Хоч як напружуй зір, світла в кінці тунелю, на жаль, не видно.