Кажуть, що Христофор Колумб, який відкрив Америку взагалі-то «випадково», до кінця життя переконував усіх, що доплив-таки до Індії. Навіть коли з’явилися незаперечні докази того, що йдеться про новий континент, він затято стояв на своєму. Репутація штурмана-професіонала важила для великого генуезця більше, ніж слава першовідкривача-аматора. Українські політики теж не люблять визнавати своїх помилок. Навіть якщо прорахунки очевидні, вони, як правило, наполягають, що йдуть правильним курсом. Коли вітчизняним опозиціонерам у листопаді минулого року «на пальцях» пояснювали, що голосування за новий закон про вибори це і тактична, і стратегічна помилка, вони навіть ображалися і розповідали - ні більш ні менш - про «перемогу над режимом». Хоча слово «перемога» уже тоді відверто різало слух. Адже напередодні голосування ті ж таки бютівці з «Фронтом змін» критикували закон на всі заставки, а відтак навіть західні дипломати змушені були розводити руками, мовляв, якщо і ці «за», то нам який резон заперечувати. Втім, і саме припущення, що влада, маючи тверду більшість у парламенті, погодиться хоч у чомусь обмежити свої апетити (причому тільки заради компромісу з опонентами) виглядало… як би це м’якіше сказати… трохи самовпевнено. Щонайменше стосовно ЦІЄЇ влади. Але опозиційні штурмани робили вигляд, що вітер дме в їхні вітрила.
Зате коли регіонали трохи згодом зробили подання до Конституційного суду про визнання такими, що не відповідають Основному Закону, окремих пунктів виборчих правил, ніхто особливо не здивувався. І в тому, яким саме буде рішення КС, сумнівів загалом не було. Судді останнім часом практично не ухвалюють рішень, здатних викликати роздратування на Банковій. До того ж одночасне висування однієї й тієї ж людини кандидатом у мажоритарному окрузі і за партійним списком уже один раз було визнано неконституційним. І КС достатньо було просто нагадати про попереднє рішення. Так, бували випадки, коли судді змінювали свою думку на 180 градусів. Стосовно тієї ж таки конституційної реформи, наприклад. Але це було тоді (і тільки тоді), коли «новий» вердикт збігався з «генеральною лінією». А тут владу цілком влаштовувала і «стара» думка.
До того ж слід визнати два моменти. По-перше, опозиціонери, коли голосували за закон, який містить норму про подвійне висування, знали, що вона неконституційна. А по-друге, в забороні на подвійне кандидатство є цілком чітка логіка. Адже права балотуватися нікого не позбавляють. Від кандидатів, за влучним зауваженням Миколи Томенка, просто вимагають визначитися, який спосіб їм підходить більше, і не сидіти на двох стільцях. А політик, котрий програв вибори в мажоритарному окрузі, тепер не може потрапити до парламенту обхідним шляхом - через список. Прикро? Напевно. Невигідно лідерам дрібних партій, які не можуть кинути соратників заради більш-менш гарантованої перемоги в мажоритарному окрузі? Очевидно. Той-таки Томенко натякнув, що насправді регіонали «кинули» не стільки опозиціонерів, скільки соратників по правлячій коаліції. Насамперед Литвина. Спікер іще в лютому обурювався із цього приводу. Але тихо-тихо. Оскільки йшлося (і досі йдеться) виключно про політичну арифметику, а не про «пораження у правах», і вже тим більше не про «фальсифікацію волевиявлення виборців», як тепер говорять опозиціонери.
Інша річ, що регіонали забороною на подвійне балотування вирішили не обмежуватися. І заодно оскаржили норму закону, яка приписувала громадян, котрі голосують за кордоном, до київського округу. Таке правило діяло на всіх попередніх виборах. Однак нині «іноземних» виборців уже не 40, а понад 400 тисяч, тож кількість округів у столиці була б більша, ніж треба було для власне київських виборців. Біло-сині, стурбовані скороченням кількості голосуючих у їхній власній вотчині, вирішили, що такий привілей для столиці несправедливий. І КС їх у цьому підтримав. Не обійшлося, щоправда, і без курйозів. Суддя-доповідач у мотивувальній частині рішення примудрилася, скажімо, послатися на Конституцію, яка на сьогодні не діє, додавши ще один рік до строку повноважень Верховної Ради. А в резолютивній частині рішення судді взагалі вихлюпнули дитину разом із водою. По суті позбавивши співгромадян, які перебувають за кордоном, права голосувати за кандидатів у будь-яких мажоритарних округах. Навіть якщо це не фальсифікація, то принаймні досить груба маніпуляція. І очевидне порушення принципу рівності прав виборців.
Тільки опозиціонери говорять про це значно менше, ніж про заборону на подвійне балотування. І не пропонують натомість нічого конкретного. Зате охоче розводяться про пряму зацікавленість Банкової. Мовляв, від процесу відсікаються виборці, які традиційно голосують проти біло-синіх і владу загалом, причому голосують дисципліновано. (Останнє, щоправда, даними ЦВК не підтверджується). До того ж скорочується загальна кількість округів у Києві - налаштованому здебільшого проти Януковича та його однопартійців. З іншого боку, нові округи з’являються не в Донбасі, а на Полтавщині, Черкащині, у Криму. Тобто там, де «залишки» виборців, які не помістилися в уже нарізані, відповідно до кількості, округи, були найбільш масштабними.
Та й виграш у кожному разі виходить мінімальний - усього в кілька мандатів, які погоди у Верховній Раді, швидше за все, не зроблять.
Реакція опозиціонерів на цілком прогнозований вердикт суду, втім, узагалі була досить істеричною. Бютівці пообіцяли відкликати свої голоси, віддані за закон півроку (!) тому - і відразу ж стали об’єктом для глузувань. Погроза справді нагадувала фразу «прошу вважати вчорашні інтимні стосунки між нами недійсними». Арсеній Яценюк пішов іще далі, порівняв рішення КС зі скринькою Пандори (ох уже ця вища освіта!) і гучно оголосив про те, що «пакт про проведення чесних виборів зірваний президентом Януковичем». Тим самим визнавши, що замість обіцяної «боротьби з режимом» і тріумфальних перемог над ним підписує з президентом якісь пакти, простіше кажучи, домовляється. Відразу ж виникли підозри, а чи не мав згаданий «пакт» іще й якихось «секретних протоколів». Про поділ сфер впливу, скажімо. Чи про розподіл ролей під час виборчої кампанії. Адже чутки про змову ходили від дня голосування за закон - ну не могли повірити вітчизняні експерти, що опозиціонери віддали свої голоси «за просто так». А якщо їх усе ж таки «поматросили и бросили» виключно через наївність потерпілих, чи не характеризує це самих «борців із режимом»? Виходить, що вони свідомо «шукали пригод», коли сідали за стіл переговорів з тими, кого вони самі називають політичними шулерами?
Регіонали у вівторок, навпаки, щосили намагалися удавати іменинників. Потішалися над «весняним загостренням» у колег. І розповідали журналістам, як це здорово, коли політик не має запасних аеродромів. Але при цьому чимось невловно нагадували… опозиціонерів піврічної давності. Тих самих, що радісно пояснювали нетямущій пресі, як вони спритно обвели осоружний режим круг пальця. Для регіоналів пригоди тільки починаються. Багато хто з них, власне, розраховував на горезвісні «аеродроми» аж ніяк не менше за колег по фракції. А до списку й раніше брали не всіх. Дехто за інерцією висуває претензії Олександру Єфремову. Він, звичайно, намагається розрулювати конфлікти, але робити це йому дедалі важче. Оскільки насправді Андрія Клюєва, переконавшись у його незамінності, уже відкликали з почесного політичного заслання й кинули на латання передвиборних дір. Традиційний спосіб латанія - «конструктивне вирішення проблем потенційних партнерів». І йдеться не тільки про легендарну «чарівну валізку». Напередодні виборів для багатьох депутатів значно важливіше забезпечити своє переобрання. А отже, є спокуса вкотре поміняти виборчі правила прямо в перебігу кампанії. Рішення КС - усього лише зручний привід перекроїти також інші статті закону. Як в анекдоті про Колумбове яйце - куди вже простіше…
На Банковій за цими маневрами спостерігають, ледь приховуючи невдоволення. І не тільки з ревнощів до Клюєва. Адже в адміністрації зацікавлені не тільки в «потрібних» результатах виборів, а й у тому, щоб вони були хоч якось визнані у світі. Тим більше що Тимошенко до участі в них допускати, як і раніше, не мають наміру. Завдання не з простих, але на Банковій вважають його цілком реальним. За умови, якщо за океаном (до думки європейців ставляться не настільки тремтливо) не зможуть заперечувати проти ПРАВИЛ проведення виборів. Нинішній закон американцями - в особі «профільних» експертів - по суті схвалено. Тому, мовляв, краще його не чіпати. Щоправда, це спало на думку президентським стратегам уже після того, як закон оскаржили в Конституційному суді. Але ж не тільки опозиціонерам по граблях ходити!
Зате тепер з рішення КС в чарівний спосіб випарувалися будь-які натяки на необхідність якихось рішень Верховної Ради. «Потрібні» експерти відразу ж розтлумачили: визнавши неконституційними окремі норми закону, суд, мовляв, «просто припинив їх дію». А в основному текст закону, мовляв, залишився цілим і неушкодженим!! Кумедний вигляд на цьому тлі мали грізні обіцянки Яценюка і Кожем’якіна «не дати жодного голосу за поправки до закону», запропоновані владою. І опозиційність, так би мовити, продемонстрували, і Банковій, зважаючи на все, сподобалося… Єфремов, до речі, теж відзвітував, що регіонали за поправки голосувати не збираються. Оскільки нібито немає у поправках жодної необхідності. І виборчі правила його однопартійців цілком улаштовують…
Але, з іншого боку, якось вирішити питання з «іноземцями», позбавленими конституційного права голосу треба? Треба. Отже, доведеться лізти в закон. А там, дивися, стерновий штабу ПР і свої побажання через депутатів внесе. Є загроза «і пішло, і поїхало»… Словам керівника фракції ПР про те, що «правила цілком улаштовують», можна було б навіть повірити. Якби не регулярна поява пропозицій від однопартійців (і примкнулих до них союзників) правила, які їх начебто влаштовують, поміняти. Бодай трошки. Через поправки до інших законів. Поки «куратори» не бачать… Тож Арсеній Петрович у чомусь, напевно, має рацію. Рішення КС дійсно нагадує скриньку Пандори. Щоправда, Яценюк при цьому не говорив про конфлікти в самій партії влади… Але ж Колумб теж, зрештою, не Америку збирався відкривати…