Імовірно, більшість наших співгромадян, які черпають інформацію переважно з телевізора, уявляють собі дипломатію і зовнішньополітичну діяльність як щось високе, витончене й відповідальне. Як низку складних перемовин державних мужів і дипломатів із сильними світу цього, рукостискання під спалахами, підписання документів перед телекамерами, церемонні прийняття і, безумовно, періодичні виступи президента, який інформує народ України про черговий дипломатичний успіх.
Але це те, що відбувається на зовнішньополітичній авансцені. А будь-які міждержавні відносини мають свої лаштунки, де за спинами класичних дипломатів вирішенням проблемних питань, особливо які стосуються інтересів конкретних персон, займаються бізнесмени й олігархи, юристи і, звичайно ж, лобісти. За цими лаштунками панують гроші, цинізм, безпринципність, а часом - зрадництво й підлість…
Ставлення до президентства Петра Порошенка українці переконливо продемонстрували на минулих виборах, висунувши йому безліч претензій. Однак мало хто критикував президента, котрий вважає зовнішню політику своїм "коником", за його діяльність на міжнародній арені, радіючи безвізу, Томосу й черговому продовженню антиросійських санкцій. Однак зазирнімо за лаштунки українсько-американських відносин і спробуймо оцінити, наскільки проблемну спадщину залишає зеленому в усіх значеннях новому президентові "найкращий дипломат країни" на найважливішому для воюючої України зовнішньополітичному напрямку.
Історія з планованою, але скасованою поїздкою в Київ особистого адвоката Дональда Трампа Руді Джуліані розбурхала політикум і медіа по обидва боки Атлантики. Для тих, хто не стежив за цією сагою, нагадаємо, що минулого тижня Джуліані в інтерв'ю "Нью-Йорк Таймс" повідомив про свій намір відвідати Україну, щоб зустрітися з "інсайдерами, які ввійдуть до майбутньої адміністрації Зеленського", а також із самим новообраним президентом, щоб переконати його провести розслідування, які допоможуть Трампу отримати більше інформації з питань, що дуже його цікавлять. Зокрема, йдеться про дві справи. Перша - т.зв. український кейс втручання в американські президентські вибори 2016 року на боці демократів шляхом зливання в пресу інформації про наявність у чорній бухгалтерії Януковича імені Пола Манафорта, який очолював передвиборний штаб Трампа. Друга - про причетність колишнього віце-президента, а нині найбільш небезпечного ймовірного суперника Трампа на виборах 2020 року Джо Байдена до звільнення українського генпрокурора Шокіна, нібито з метою забезпечити закриття всіх кримінальних справ, які стосуються компанії екс-міністра екології часів Януковича Миколи Злочевського "Бурісма Холдинг", у якій з весни 2014-го і донедавна працював син Байдена Гантер. А також про можливе отримання вигоди від діяльності "Бурісми" самого екс-віце-президента.
Джуліані був напрочуд відвертим: "Я прошу їх провести розслідування, яке вони вже ведуть і закриття якого від них вимагають інші люди. Я ж збираюся пояснити, чому не треба відмовлятися від розслідування. Тому, що ця інформація буде дуже і дуже корисною для мого клієнта і може виявитися також корисною для мого уряду". "Ми не втручаємося у вибори (американські. - Т.С.), ми втручаємося в розслідування. І ми маємо право це робити", - безапеляційно заявив адвокат Трампа.
Після того як Джуліані невдовзі оголосив, що в Київ він уже не летить, ніби пояснивши своє рішення раптовим виявленням у команді Зеленського "ворогів Трампа" в особі Сергія Лещенка - "уже засудженої людини, яка була визнана причетною до надання допомоги демократам 2016 року", з-за лаштунків на авансцену знову поважно ступив генпрокурор Юрій Луценко, від прес-конференції якого старина Фрейд дістав би справжнє задоволення.
Навіть попри несподіване для нього щастя почуватися "стабільним каналом інформації про Україну" для президента США, уражене самолюбство Юрія Віталійовича краще за всілякі софіти висвітило його давні "слабкості" - ненависть до Йованович, Ситника і Лещенка, причому у випадку двох останніх персон - іще й неприховані ревнощі. Тому, очевидно, задумане як тріумфальний виступ перед пресою, насправді виявилося перелічуванням "дитячих образ" "хлопчиша-плохиша", який не потрапив до числа фаворитів американської "виховательки" Йованович, мірянням в "антикорупційній пісочниці" з її "мазунчиком" Ситником результатами роботи й обзиванням іншого "мазунчика" - Лещенка - "політичним скунсом", з погрозами вручити повідомлення про підозру.
"Поддержи меня, поддержи меня", - напевно, наспівував про себе Юрій Віталійович, бажаючи привернути до себе увагу "птицы счастья завтрашнего дня" на прізвище Трамп, коли заявляв про своє бажання "зустрітися з керівництвом правоохоронних органів США, щоб надати їм усі необхідні матеріали, аби вони перевірили всіх американських громадян, причетних до справи "Бурісми", на законність їхніх дій". Щоправда, при цьому Луценко неодноразово повторив, що українське законодавство громадянами США порушене не було. Як і в інтерв'ю "Блумберг", що вийшло в четвер, у якому Юрій Віталійович був іще акуратнішим у висловлюваннях стосовно Байденів. Він заявив, що він не має доказів вчинення правопорушення кандидатом у президенти США від демократів Джо Байденом або його сином, додавши, що ні Гантер Байден, ні "Бурісма" зараз не були об'єктом розслідування. Разом із тим він повідомив в інтерв'ю, що планує надати генеральному прокуророві США Вільяму Барру докладну інформацію про платежі ради директорів "Бурісми", щоб американська влада могла перевірити, чи сплатив Гантер Байден податки США на дохід.
Після цієї історії, яка, можливо, комусь здається майже водевільною, напевно, варто спробувати дати відповіді на багато часто чутих запитань, - "навіщо Луценко все це робить?", "при чому тут Порошенко?", "яка роль Джуліані й у чому його цілі?". Але найголовніші запитання - "чим ця історія небезпечна для України, чому вона може перетворитися на українсько-американську драму?" і "як виходити з цієї ситуації?"
На перші два запитання ми частково вже відповіли в "Картковій будці" (DT.UA №11 від 23 березня 2019 р. ). Влада, що йде, вдруге робить ту саму помилку: влізає у внутрішню політику США. Але якщо вперше, 2016-го, коли ставку було зроблено на Гілларі Клінтон, помилку було допущено, швидше, через недомисел, недосвідченість або надмірну впевненість у своєму зовнішньополітичному чутті, то під завісу каденції вона відбувається через нестримне бажання зберегти хоч якусь частинку вислизаючої влади, страху перед майбутнім і просто з підлості. Цього разу Порошенко і Луценко все поставили на Трампа, заклавши при цьому країну.
"Геніальний" план продати Трампу американських демократів народився, виявляється, аж ніяк не на початку 2019 року, коли Луценко зустрічався в Штатах з Джуліані, і аж ніяк не в голові генпрокурора. Як стверджують наші джерела, після безуспішних наполегливих спроб встановити хоч якийсь трек особистих стосунків Порошенка з Трампом, який не забув історії з Манафортом, що дається йому взнаки донині, одному з витівників Банкової спало на думку перевести стрілки з українського керівництва на американських демократів. Змістити акценти, так би мовити. У результаті, в листопаді 2017-го в Politico з'явилася довга й цікава стаття, яка розповідає про таку собі юристку українського походження Олександру Чалупу, активну діаспорянку, яка дошкуляла під час президентської кампанії 2016-го Посольству України в США розпитуваннями про Манафорта й проханнями надати на нього якийсь компромат. Згодом з'ясувалося, що, виявляється, вона працювала на команду демократів. Однак півтора року тому ця історія особливого резонансу не набула.
Час спливав, вибори в Україні наближалися, рейтинги президента катастрофічно падали, питання гарантування безпечного й безбідного життя після можливого провалу на виборах поставало дедалі гостріше, у моніторингових системах правоохоронців США накопичувалися неприємні знання, а надійної стежки до Трампа так і не протоптали. І тоді основні надії було покладено на всюдисущих лобістів, які можуть майже все.
Чому зв'язковим і "балакучою головою" у цій історії було обрано саме Луценка? А хто інший, окрім президентського кума, міг здійснити "кручу-верчу куди хочу" зі справою Злочевського, "Бурісми" і Байденів? Ну не Ситник же! Та й два заповітні бажання кумів збігалися - подружитися з американцями і залишитися при владі.
Люди, які знають Юрія Віталійовича, розповідають, що прагнення "потрапити в Америку" стало справжнім пунктиком Луценка. Він неймовірно заздрив Авакову, власникові не одного офіційного запрошення відвідати Штати, і ненавидів "американського мазунчика" Ситника. Але спроби генпрокурора зустрітися з якимось високопоставленим представником США були безуспішними. І навіть посол Йованович прийшла знайомитися з генпрокурором лише через кілька місяців після свого прибуття в Україну, налагодивши до того зв'язки вже з багатьма іншими українськими віпами, що, як кажуть, не на жарт зачепило голову ГПУ. З Йованович у Луценка не склалися стосунки з першої зустрічі, і їхня взаємна антипатія теж відіграла певну роль у подальшій професійній долі посла.
Йованович дедалі дужче дратувала своєю критикою та "політичним інжинірингом", як її дії розцінювали на Банковій. І коли було вирішено вплести незручного посла в реконструйовану схему вже не просто "переведення стрілок трампівського гніву" на демократів, а відвертої купівлі прихильності очільника Білого дому піднесенням компромату на його суперника Байдена, Луценко з неприхованим задоволенням кинувся виконувати команду "фас".
Ще до цього він довго й наполегливо шукав виходи на Вашингтон, паралельно старанно вивчаючи англійську. Удача підморгнула йому з-під кіпи: через єврейських лобістів Луценко, зрештою, вийшов на Джуліані. І зустрівшись із ним у січні, виклав йому все - що було й чого не було (і щодо Йованович, і щодо "Бурісми", і щодо Байденів) - у надії почути, що буде. І, за його власними розповідями друзям і знайомим, негайно був проміжно винагороджений: набравши номер свого клієнта, Джуліані нібито передав йому слухавку, з якої пролунав голос Трампа.
Ще раз Луценко попрактикувався в американській англійській - у березні, даючи яскраве інтерв'ю The Hill. Але Йованович як і раніше залишалася в Києві. Як і після злитої кимось інформації, що вона, мовляв, погано відгукувалася про Трампа в бесідах з українськими чиновниками і пророкувала йому імпічмент.
За свідченням наших джерел, останньою краплею, яка переважила шальку терезів не на користь Йованович, стало її спілкування з командою новообраного президента, під час якого вона нібито дала зрозуміти, що Сполученим Штатам не хотілося б бачити в оточенні президента, і тим паче на будь-яких державних посадах, ні Ігоря Коломойського, ні Андрія Богдана, ні Юрія Луценка. Джерела стверджують, що після цього Луценко зателефонував своєму новому "другові Руді", і посла Йованович терміново викликали до Вашингтона, де незабаром було оголошено про завершення її роботи в Україні. А Джуліані нині публічно розповідає, що посол надавала недостовірну інформацію владі України, протидіяла політиці президента Трампа і взагалі була "на тому (тобто демократичному. - Т.С.) боці".
Нині, коли Київ очікує призначення нової людини замість відкликаної Йованович, зауважимо, що віднедавна в американському дипломатичному середовищі місце голови диппредставництва в Києві вважається, м'яко кажучи, малопривабливим, якщо не токсичним. Отже, довгої черги охочих замінити Йованович не спостерігається. І хоча в Білому домі хотіли б зробити в Київ політичне призначення (і, як стверджують наші дипломатичні джерела, серед перших розглядалася кандидатура Джуліані), здійснити це за нинішніх умов практично неможливо, оскільки політичний призначенець Трампа навряд чи пройде затвердження Конгресом. Тому, припускають джерела, незабаром у Київ буде призначено тимчасового повіреного, який, судячи з усього, керуватиме посольством мінімум рік, а то й до самих президентських виборів-2020. Очільник українського МЗС П.Клімкін повідомив Lb.ua, що в короткому списку на сьогодні дві кандидатури. За інформацією DT.UA, найбільш імовірне призначення Вільяма Тейлора, який працював послом у Києві у 2006–2009 рр. Йому Держдеп зробив пропозицію, над якою виконавчий віце-президент Інституту миру США ще думає.
Те, що Йованович віддали на заклання, - надто незначне жертвоприношення Трампу в ситуації, коли його піднесений дух жадає помсти після розслідування Мюллера. "Український кейс" втручання у вибори 2016-го, що старанно підсовується очільникові Білого дому, - теж сатисфакція за минуле. І хоч скільки би тягав сьогодні Луценко ненависних йому Ситника і Лещенка на допити в справі "комірної книги Януковича", хоч які би "підозри" їм вручав, цим Трампа не улестиш, коли Байден, який заявив про свою участь у перегонах-2020, набирає очки в середовищі демократів. Для Трампа Байден - гідний і небезпечний суперник. І Трамп, за всієї його самовпевненості, це чудово розуміє.
Тому новоявлені помічники Трампа, котрі сповзають з українського Олімпу, поспішають догідливо допомогти йому якщо не втопити (для цього в них кишка затонка), то хоча б забруднити Джо Байдена. При цьому досить показово, що Юрій Віталійович посів крісло генпрокурора, яке аж так йому полюбилося, багато в чому завдяки саме Байдену, котрий свого часу наполіг на звільненні попередника Луценка Шокіна.
Сьогодні ж український "ініціативник" зголошується передати керівництву правоохоронних органів США "усі необхідні матеріали" на причетних до справи "Бурісми" американців (серед яких син Байдена Гантер), у тому числі й документи на "мільйонні платежі". При цьому очільник ГПУ поблажливо радить, що "всім цим громадянам було б корисно відповісти на запитання і зняти скандал".
А в ЗМІ гуляє такий собі документ англійською мовою без будь-яких вихідних даних, нібито переданий Луценком Джуліані та консервативним американським медіа. Ця доповідна записка, як припускають, авторства ГПУ, має назву "Про комерційні інтереси представників колишньої адміністрації Сполучених Штатів в Україні". Поточного тижня деякі її сторінки оприлюднив Сергій Лещенко, який отримав їх, за його словами, від американських журналістів. Однак іще місяць тому повнішу версію документа опублікував журналіст Володимир Бойко, але тоді на цей текст мало хто звернув увагу, хіба що Страна.ua передрукувала. Доповідна записка, що стилем нагадує, швидше, донос у стилі сталінських часів кінця 30-х років минулого століття, - юридично нікчемна і, схоже, складена з орієнтацією, скоріше, на американські ЗМІ, ніж на американських правоохоронців.
За твердженнями кількох джерел, у т.ч. і з прокуратури, у ГПУ немає нічого стосовно "Бурісми" і, тим паче, Байдена, крім "кількох незрозумілих сторінок".
Як закривалися справи щодо Злочевського й "Бурісми" при всіх генпрокурорах Петра Порошенка, у скільки разів Злочевський збільшив свої доходи під час його президентства і яким чином пов'язані підприємства очільника держави, що залишає посаду, та екс-міністра екології часів Януковича, журналістами написано чимало (наприклад, розслідування "Нового времени"). Тому ми не будемо зупинятися на питанні, чому так "піднявся" "хороший хлопець Коля", до речі, відрекомендований Юрію Віталійовичу, за твердженням злих язиків, як "дуже щедрий бізнесмен".
На сайті "Бурісми" з 11 жовтня 2017 року висить офіційне повідомлення компанії про "закриття всіх процесуальних і судових дій в Україні щодо президента Групи Миколи Злочевського та операційних компаній, що входять до Burisma Group. Дане рішення - результат взаємної багатомісячної роботи двох команд - Генеральної прокуратури України та Burisma Group".
І ось у січні цього року, того самого місяця, коли Луценко зустрічався з Джуліані, на сайті ГПУ було оприлюднено повістку про виклик Злочевського на допит. А наприкінці березня йому було відправлено повідомлення про підозру, якраз напередодні розкручування скандалу в перших числах квітня після інтерв'ю Луценка американському The Hill, у якому він вивалив компромат на Байдена та його сина.
Усі останні сплески активності тих, хто метушиться біля Джуліані у спробах зберегти комфортне й прибуткове місце під сонцем українських "гробарів" президентських перспектив Байдена, за часом збігаються з появою тієї чи іншої загрози президентським перспективам Трампа. У квітні "гріхами Байдена в Україні" американських виборців намагалися відволікти від публікації доповіді прокурора Мюллера, що висіла дамокловим мечем над Трампом. У травні - від анонсованих свідчень Мюллера в комітеті Конгресу, що має повноваження ініціювати імпічмент президента.
І буде дуже недалекоглядним недооцінювати в усій цій дедалі небезпечнішій для України історії роль ексцентричного особистого адвоката і друга не менш ексцентричного президента Америки. Так, у нього досить неоднозначна репутація. Так, він цинічний і безпринципний. Так, імена його закордонних клієнтів іноді змушують здіймати брови або морщитися. І в Україні в нього, до речі, клієнти також є. Але він допомагає "вирішувати проблеми" не тільки Кернесу, він є талановитим фіксером самого президента Америки. І за ціною не постоїть, тим паче, якщо її доведеться заплатити українцям.
Ще до оголошення свого наміру з'їздити в Україну (до речі, не тільки для того, щоб пояснити обраному президентові Зеленському, у чому полягає інтерес його клієнта - президента Трампа, а заодно й заробити грошенят виступом перед єврейською громадою на близькосхідну тематику і прийняти звання почесного мера історичного єврейського містечка Анатівка) Джуліані інтригував своїх передплатників у Твіттері: "Стежте за Україною", - і робив репости дедалі нових подробиць (що знову посипалися на сторінки американських ЗМІ) підступництва українських "ворогів президента Трампа", які допомагали на виборах Гілларі Клінтон, і гріхів родини Байденів.
І неважливо, що в цих публікаціях забагато нестиковок у датах і логічних невідповідностей. Неважливо, що посол Йованович приїхала до Києва уже після того, як прізвище Манафорта публічно засвітилося в "комірній книзі Януковича". Неважливо, що екс-заступник прокурора Касько в інтерв'ю "Блумбергу" заявив, що на момент тиску Байдена на Порошенка, що закінчилося відставкою Шокіна, справи щодо "Бурісми" були давним-давно заморожені. Неважливо, що представники адміністрації Обами, в якій віце-президентом трудився Байден, довго закликали українських правоохоронців співпрацювати з британським слідством, яке веде справу проти Злочевського, а потім різко критикували за ненадання необхідної інформації британцям, що, за логікою, суперечить твердженню про спроби Байдена припинити всі розслідування щодо "Бурісми". Неважливо, що в Україні немає кримінальної статті за втручання у вибори іншої держави й Сергій Лещенко не є "засудженим", а рішення в абияк зляпаній в Окружному адміністративному суді Києва справі за позовом депутата Розенблата, який перебуває під ковпаком ГПУ, не набуло законної сили.
Неважливо навіть, що в Луценка насправді може не виявитися вдосталь доказів для викриття Джо Байдена у чомусь, що суперечить американському законодавству. У деталі в часи Твіттера вже давно ніхто не заглиблюється. Тому для Джуліані важливі не факти. Йому потрібно багато коричневої субстанції і вентилятор для її рясного розбризкування по сторінках американських ЗМІ. І те й інше він в Україні знайшов.
То чому ж він так і не приїхав до Києва обробляти новообраного президента, аби якнайшвидше отримати потрібну його клієнтові Трампу інформацію? Версій ми зібрали кілька, причому виявлення в оточенні Зеленського фігури Лещенка міститься в цьому рейтингу на останньому місці.
За однією версією, приїзд не відбувся, бо, за інформацією Джуліані, Зеленський не прагне зберігати Луценка на посаді генпрокурора. Внаслідок чого може позбавити лобістів Трампа зручного механізму поставки даних проти Байдена. Зе не пройшов перевірку на беззастережну лояльність, і його вирішили "подресирувати": поставити нового президента в складну ситуацію, дати відчути себе без вини винним, "примусити його смикатися й подивитися, як він виходитиме з цієї ситуації". Що ж, це цілком у стилі людей, схожих на Джуліані та його клієнта Трампа, відомого своїм фірмовим прийомом різко смикати на себе руку закордонних колег під час рукостискання, навмисне бентежачи їх перед початком переговорів.
Та найімовірнішим здається те, що приїзду Джуліані в Україну зашкодили обурення й галас, зчинені демократами та ЗМІ після його першого інтерв'ю з анонсом мети поїздки до Києва. Прибічники Байдена негайно звинуватили особистого адвоката президента у спробах тиску на представників іншої держави задля отримання певних бонусів для свого клієнта на майбутніх президентських виборах у США. Як зазначила Washington Post: "Отже, Руді втручається в закордонне розслідування, намагаючись знайти бруд і звинуватити Байдена у втручанні в закордонне розслідування".
Очільник комітету Палати представників з питань розвідки Адам Шіфф закликав Конгрес ухвалити закон, що забороняє учасникам виборчих кампаній співпрацювати з іноземними урядами з метою впливу на американські вибори. А сенатор-демократ Кріс Мерфі звернувся до колег у верхній палаті Конгресу із закликом почати розслідування, навіщо адвокат Трампа планував відвідати Київ. Мерфі заявив, що Сенат повинен подати в Білий дім офіційний запит, чому приватна особа, котра не є посадовою, планує вирушити в закордонну поїздку без погодження з Держдепом, керуючись метою, яка прямо стосується зовнішньої політики США.
Ще з 1799 г. у Сполучених Штатах існує так званий Закон Логана, що забороняє неуповноваженим особам проводити переговори з іноземними урядами для врегулювання проблемних питань. Зовсім недавно на порушенні цієї норми погорів радник Трампа з національної безпеки Майкл Флінн, який, перебуваючи ще в статусі приватної особи, спілкувався під час виборчої кампанії 2016-го з російським послом з приводу можливості зняття санкцій із РФ (див. DT.UA №12 від 30 березня 2019 р. Олександр Хара "Трамп, Мюллер, Луценко і всі, всі, всі…").
Крім того, як стверджують деякі американські експерти в галузі права на шпальтах Washington Post, активність Джуліані в Україні може потрапити під дію знаменитого Закону про корупцію за кордоном, який забороняє громадянинові США корумповано пропонувати іноземному чиновникові "що-небудь цінне" для збереження бізнесу або впливу на офіційне рішення. І хоча наразі немає жодних свідчень того, що мало місце або могло б мати місце, "однак, зважаючи на широту дії закону, будь-які пропозиції, які п. Джуліані може одержати як компенсацію за свою діяльність як представника президента, можуть бути незаконними".
Руді Джуліані не прилетів, але обіцяв вернутися. І, незалежно від його переміщень, до крапки у всій цій історії, на жаль, далеко. Вона тягнутиметься, як мінімум, до кінця американських виборів-2020, а її негативні наслідки виявляються вже тепер. На 30 травня - 1 червня планувався візит в Україну американського віце-президента Пенса (з урахуванням його можливої участі в інавгурації нового президента, дата якої стала відомою тільки минулого четверга). Однак, щойно спалахнув скандал із приїздом-неприїздом у Київ Джуліані, офіційна американська передова група, яка перебувала у Києві й готувала візит, за інформацією DT.UA, відразу залишила Київ. Чи відбудеться тепер візит? Це питання. На інавгурації в понеділок 20 травня США, швидше за все, будуть представлені на рівні посла, якій запропоновано того ж дня залишити Україну. До речі, Пенс, за свідченням джерел, мав привезти з собою запрошення президента Трампа президенту Зеленському відвідати Вашингтон.
Та й це лише квіточки, порівняно з потенційними й цілком імовірними проблемами в україно-американських відносинах у найближчий, і не тільки, час.
Уже не раз і не від однієї людини, посвяченої в те, що відбувається, доводилося чути про Порошенка, який залишає президентську посаду: скидається, він навмисне намагається все погіршити, діючи за принципом "чим гірше, тим краще" й руйнуючи під час свого відступу все, що вдається зруйнувати, в надії, що народ опам'ятається і скоро змете нову недосвідчену владу, яка не впорається з управлінням, дозволивши йому, Порошенкові, повернутися на владний Олімп.
Порошенко і його оточення, керуючись особистими цілями, скоюють в україно-американських відносинах найнебезпечніше, свідомо заштовхуючи Україну між Сціллу й Харібду - республіканців та демократів - і роблячи її заручницею майбутніх президентських виборів у Сполучених Штатах. Петру Олексійовичу не спадало на думку: "А що коли у 2020-му переможе Байден?"
"Найцінніше, що є в україно-американських відносинах, це двопартійна підтримка нашої країни, яка воює з Росією, - кажуть, практично, всі наближені до цієї проблематики. - Ми в жодному разі не повинні її втратити!" Підтримка України в Конгресі - це і виділення нашій країні допомоги, зокрема й на військові потреби; це надання летальної зброї; це нові санкції проти Росії і збереження попередніх; це боротьба з Північним потоком-2 та багато іншого.
Та без підтримки "лідера вільного світу" Україні теж аж ніяк не обійтися. І що робити її недосвідченому президентові, який отримав у спадок надзвичайно складне завдання - як не налаштувати проти себе і проти України ні Трампа, ні Байдена, коли Петро Олексійович уже зіпсував відносини з Трампом, поставивши у 2016-му на Клінтон, а тепер із допомогою Луценка поливає брудом Байдена, на догоду Трампові, що прагне сатисфакції? Як забезпечити підтримку України обома - і нинішнім лідером Америки Трампом, і можливим її майбутнім очільником Байденом?
Адже, незважаючи на складну й ефективну американську систему стримувань та противаг, варто пам'ятати, що Сполучені Штати - це президентська республіка, і від позиції очільника держави у двосторонніх відносинах залежить дуже багато. Особливо у сфері оборони та безпеки. Ви пам'ятаєте, скільки разів на Капітолійському пагорбі в часи Обами пропонували надати Україні летальну зброю? Вона її тоді не отримала через незгоду однієї людини - президента США.
Глава американської держави підписує (або не підписує й посилає на доопрацювання) рішення, прийняті Конгресом, про виділення допомоги закордонним державам. Він впливає на політику США в МВФ. Він веде переговори з європейськими союзниками і зміцнює (або перестає це робити) трансатлантичну єдність у збереженні санкцій проти Росії. Президент Америки приймає рішення, яку допомогу, коли і чи надавати її взагалі партнерові США, який зазнає агресії іншої держави. Для України просто життєво важливо не псувати відносини з президентом Сполучених Штатів, а краще - заручитися його щирою підтримкою.
То що ж робити президентові Зеленському, який не з власної волі потрапив у протистояння між Трампом і Байденом? Кого з них підтримати? Професіонали, які вболівають за країну, пропонують - закон. У жодному разі не можна ставати на той чи інший бік, треба постаратися пройти без втрат не просто між Сціллою й Харібдою, а, як учили класики, - "поміж крапельками". Що робити з розслідуванням "українського втручання" в американські вибори 2016 р. та справи Злочевського-"Бурісми"-Байденів? Розслідувати. Чесно, за законом. І відкрито інформувати про перебіг слідства, знахідки чи їх відсутність американську сторону. Необхідно спілкуватися - і з демократами, і з республіканцями. З першими - переважно про цінності, глобальні питання та проблеми людства. З другими - переважно про ціни, економічну співпрацю та можливості американського бізнесу в нашій країні. З тими й другими - про необхідність підтримки України у проведенні кардинальних реформ та протистоянні агресорові. І, якщо все це вдасться зробити, нам, за великим рахунком, буде однаково, хто сидить в Овальному кабінеті - республіканець чи демократ.
Але… Спартанці відповіли: "Якщо"…