Якщо відверто, то для коментарю до указу президента Зеленського про переформатування української частини "мінської" Тристоронньої контактної групи цілком достатньо фрази дідуся Крилова з його знаменитого "Квартету": "А вы, друзья, как ни садитесь, все в музыканты не годитесь".
Ні, я не хочу нікого образити й зовсім не шукаю схожості шановних членів ТКГ з персонажами відомої байки. Просто в нашому випадку проблема полягає в тому, що і перша скрипка, і диригентська паличка перебувають, на жаль, не в Києві, а в Кремлі. Якось не віриться, що на Банковій цього досі не зрозуміли.
5 травня президент Зеленський своїм указом № 167/2020 створив делегацію України для участі в ТКГ і затвердив її персональний склад. Як і раніше, очолюватиме українську делегацію Леонід Кучма, президент України в 1994–2005 роках, що, як зазначено на сайті глави держави, "забезпечує спадкоємність і непорушність українських позицій". Попри наполегливі чутки про втому Леоніда Даниловича від "Мінська" і його бажання завершити свою кар'єру на цій невдячній ниві, він, очевидно, дав себе вмовити поки що залишитися - бодай формально. Оскільки Кучма пропустив усі останні засідання ТКГ, можна припустити, що призначений його першим заступником віцепрем'єр-міністр - міністр із питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков, який отримав такі самі, як і в голови делегації, повноваження, й далі рулитиме процесом на мінському напрямі. Ну, певна річ, на пару з керівником ОП Андрієм Єрмаком, що, як було зазначено на президентському сайті, на доручення глави держави, "модерує діяльність української делегації в ТКГ".
Уперше в історії існування цього переговірного майданчика представлятимуть Україну тепер і голови трьох комітетів Верховної Ради, народні депутати від "Слуги народу": Олександр Мережко (Комітет з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва), призначений заступником голови делегації, Андрій Костін ( Комітет з питань правової політики) - представник України в робочій підгрупі з політичних питань, Галина Третьякова (Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів) - представник України в робочій підгрупі з гуманітарних питань. У дві інші підгрупи призначено представників виконавчої влади: заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Юлія Свириденко займатиметься соціально-економічними питаннями, заступник міністра оборони Олександр Поліщук - питаннями безпеки.
Представники Зе!команди - від Єрмака й Арахамії до радісних і гордих "мінських неофітів" - навперебій запевняють громадськість, що Тристоронню контактну групу перезавантажено для підвищення ефективності її роботи, надання нового "імпульсу", "поштовху" тощо. "Саме для прискорення мінського процесу президент України підписав відповідний указ, згідно з яким представництво України в ТКГ суттєво підвищено", - повідомив сайт очільника держави.
"Ми хочемо, щоб не було ніяких затримок, бо ми хочемо швидким темпом рухатися і доходити до миру", - розтлумачував учора на брифінгу голова фракції "Слуга народу" Давид Арахамія. Вправний майстер зовнішньополітичних заяв відкрив очі громадськості на причини пробуксовування мінського процесу: "Там питання буває затримки просто тому, що немає спеціальної людини з цього питання, і тому воно має якусь таку істотну затримку". Ось воно, виявляється, в чому річ була, якщо хто не зрозумів: це Україні "спеців" бракувало. То виходить, коли розшифрувати пасаж цицерона Арахамії, це Україна винна у зриві "Мінська", як не перестає стверджувати й Москва?
Чи може дати відчутний позитивний результат це "переформатування" мінської команди? Ні, не може.
За шість років існування Тристоронньої контактної групи в ній змінилося безліч учасників. Тільки в часи Зеленського менш ніж за рік його президентського залучення в нормандсько-мінську тематику це вже шостий (!) указ про зміну складу ТКГ (попередні п'ять нинішнім указом визнані такими, що втратили чинність). У самій тільки політичній підгрупі А. Костін - уже четвертий (!) за рік представник України. Кому з його попередників Зеленський може закинути непрофесіоналізм? Досвідченому дипломатові і юристу-міжнароднику послу О. Моцику? Досвідченому політикові й дипломату Р. Безсмертному? Чи нинішньому віцепрем'єру О. Резнікову, який отримав зараз підвищення в ТКГ? То, може, причина пробуксовування "Мінська" все-таки не в персоналіях, рангах і статусах?
Володимир Зеленський може напхати у ТКГ хоч міністрів, хоч віцепрем'єрів, посадити туди навіть абсолютно всіх голів комітетів разом зі спікером ВРУ, - результат буде такий самий, як і раніше, - "Мінськ" буксуватиме.
Чи справді на Банковій не розуміють, що основна перепона на шляху до миру в Донбасі міститься у Кремлі? Дуже сумнівно. Найближче оточення президента запідозрити в наївності досить складно. Тоді до чого ці пафосні й безглузді "високі призначення"?
Очевидно, щоб створити видимість якоїсь миротворчої діяльності та запевнити електорат у тому, що глава держави виконує свої передвиборні обіцянки. Коли президент постійно обіцяє повернути країні мир, а результатів майже немає, треба демонструвати хоч якусь активність. Адже навіть керівник ОП Єрмак, виступаючи в понеділок на онлайн-заході, організованому Atlantic Council, мусив визнати, що багато паризьких домовленостей лідерів "нормандської четвірки" так і не виконані, і, крім визволення з полону 131 людини, іншого прогресу немає: "Продовжують стріляти, не завершено програми з розмінування, досі не допущений Червоний Хрест, а без цього не можна ефективно продовжувати шукати всіх наших людей на непідконтрольній території. І все ще не погоджені три нових місця для розведення".
Після грандіозних скандалів навколо "формули Штайнмаєра" і Консультативної ради, болісних для чутливого еґо Зеленського обвинувачень у "зраді" й "капітуляції", хід із "підвищенням статусу" команди в ТКГ оточенню президента, мабуть, здається ефектним і безпечним для іміджу кроком.
Цей указ - гра, у тому числі й на зовнішню аудиторію. Банкова прагне продемонструвати європейським партнерам свої зусилля в мирному процесі, хоче виглядати в їхніх очах відмінником, який ретельно виконує своє завдання, на відміну від московського кривдника й двієчника. Ось і під час учорашньої телефонної розмови з політичними радниками лідерів "нормандської четвірки" Єрмак підкреслив, що українська сторона докладає максимум зусиль до виконання домовленостей грудневого саміту в Нормандському форматі. "Високий офіційний статус членів делегацій дасть можливість швидше й ефективніше приймати рішення, виконувати їх і бачити, хто їх не виконує", - пояснив керівник ОП.
Однак наші європейські партнери і так у курсі, хто не виконує мінських домовленостей, а рівень представництва сторін у ТКГ ніколи не був предметом їхньої стурбованості. Ба більше, німці й французи, взагалі, досить обережно ставляться до мінського формату і не схильні передавати в ТКГ принципові питання, воліючи обговорювати їх у форматі нормандському. Свого часу ТКГ створювалася для ознайомлення з позиціями сторін, утрясання деталей, обговорення та підготовки майбутніх рішень лідерів, тому рівень представництва в ній був не таким уже й важливим.
Ба більше, попередня команда українських переговірників, при якій і було створено ТКГ, навмисне не формалізувала її роботу й намагалася не призначати туди осіб, котрі мають офіційний статус. Навіть коли в Мінськ регулярно їздила віцеспікерка ВРУ І. Геращенко, Київ підкреслював, що вона перебуває там виключно як уповноважена президента з мирного врегулювання в Донбасі, а не здійснює "парламентський контроль" над мінським процесом.
Навіщо це робилося? Щоб нікому не давати підстав стверджувати, буцім офіційний Київ веде переговори з терористичними організаціями - нелегітимними "ЛНР/ДНР".
Зе!команда ж, навпаки, всіляко підкреслює нині підвищення статусу членів делегації України в ТКГ, висловлюючи надію, що й росіяни у відповідь зроблять те ж саме. Наважуємося припустити, не зроблять. Навіщо їм це, коли в Донбасі "іхтамнєт"? Москва традиційно не визнає себе стороною конфлікту, мостить свій стілець у Мінську якомога ближче до модератора ОБСЄ і, як і раніше, вперто повторює, що Київ повинен вести переговори безпосередньо з Донецьком і Луганськом. Буквально, днями цю мантру знову повторили Лавров і Пєсков. І, скажіть, з якого переляку (висловлюючись словами українського віцепрем'єра Резнікова) Путін раптом вирішить прислати в Мінськ свого віцепрем'єра? Навіщо йому це? Швидше, вже в Мінськ вирушать ватажки "ЛНР" і "ДНР". Ну ви ж закликали до "підвищення статусу", чи не так?
Мало сумнівів у тому, що Москва разом зі своїми маріонетками публічно витлумачить факт підвищення рівня представництва України в ТКГ як готовність Києва до прямих переговорів із "ЛДНР". Але це півбіди. Набагато гірше інше: перетворюючи аморфну ТКГ на такий собі серйозний орган для переговорів, призначаючи в нього офіційних представників виконавчої і законодавчої влади України, "креативники" з Банкової тим самим підігрують Москві в її прагненні переконати світ, що наша країна страждає не від російської агресії, а від внутрішнього громадянського конфлікту. І, на жаль, часом їй це вдається. (Завтра ви зможете докладніше прочитати про це у статті Вікторії Халанчук "Експертний фронт "громадянської війни" в Україні").
Цікаво, чи розуміє Володимир Зеленский, що, підвищуючи статус представників України в ТКГ, призначаючи в неї замість відставних політиків і дипломатів "слуг народу" зі своєї власної команди, доручаючи "модерувати діяльність української делегації в ТКГ" керівникові свого офісу, він тим самим, значно підвищує і власну відповідальність за те, що відбувається в мінському процесі? Таким чином, сьогодні він уже не має права заявляти, що отримав "Мінськ" у спадок від попередника. Він повністю вступив у спадщину. Хоча ця спадщина токсична й не принесе йому дивідендів.
Усі статті автора читайте тут.