Все, що відбувається навколо децентралізації, нагадує фільм "Треш". Чи був саме гаманець, що його знайшов хлопчисько-безпритульник на смітнику, причиною народного вибуху в Ріо, і чи саме він стане детонатором соціального протесту нині в Україні? Той кіношний гаманець був набитий компроматом. А що може скомпрометувати нашу децентралізацію, по суті - гаманець, якого хочуть позбутися, але в якому країна може знайти гроші й ідеї на свої реформи, розвиток і майбутнє?
Мабуть, звичні для Києва фрази - "вони не здатні", "вони не впораються", "отримаємо князьків". А ще - вже на старті закладений у реформу поганий результат може її скомпрометувати. Але яким же він може бути, якщо проводити децентралізацію не в комплексі, як нам обіцяли? Якщо висмикувати з контексту реформи якісь її частини? Бюджетну децентралізацію тощо.
Та все по порядку.
Відразу уточню, що не тільки керівники країни готували й презентували реформу. Об'єкт її проведення - місцева і регіональна громадськість усі ці дев'ять місяців за нової влади (як символічно вийшло!) продукувала зустрічний рух до децентралізації. Ще на недавній щорічній конференції малих міст України, слоганом якої стало "Єдине місцеве самоврядування - єдина країна", виникла пропозиція активізувати роботу Національного конгресу місцевого самоврядування. Конгрес утворили три національні асоціації органів місцевого самоврядування - Асоціація міст України, Асоціація сільських та селищних рад, Асоціація районних та обласних рад.
Вони делегували в конгрес по 100 представників і по черзі (по півроку) очолюють його. Фактично в конгресі на сьогодні представлено всі рівні місцевого самоврядування України. Вони, як відомо, в майбутній задекларованій реформі мають дещо різні, а подекуди й протилежні інтереси. Проте за основними позиціями у представників усіх рівнів думка спільна. Бо є спільне розуміння невідворотності реформи, яка в основі своїй може змінити не тільки систему влади в країні, збалансувавши повноваження громад і центру, а й свідомість людей. Що ж очікує місцеве самоврядування від децентралізації?
По-перше, його повсюдності. Річ у тому, що в Україні, яка 1998 року ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування, воно, це саме самоврядування, здійснюється лише на 17% території. Все! І це - так звані території в межах населеного пункту. А 83% території України не мають самоврядування - вони в юрисдикції держави. Реформа ж декларує повсюдність місцевого самоврядування - юрисдикцію громад по всій території країни. А для цього потрібні зміни до Конституції.
По-друге, створення виконавчих комітетів районних та обласних рад і зміни функцій місцевих державних адміністрацій на виключно контролюючі та координуючі. Для цього також потрібні зміни до Конституції.
По-третє, проведення адміністративно-територіальної реформи, створення дієздатних громад, передачі на базовий рівень місцевого самоврядування (в громаду) основних повноважень щодо розв'язання повсякденних проблем жителів, включно з муніципальною міліцією та пожежогасінням. Тобто проведення децентралізації повноважень. Одночасно із цим необхідна децентралізація ресурсів. А для цього потрібні зміни насамперед до Бюджетного і Податкового кодексів.
Але ж чому ці ключові позиції, прописані в коаліційній угоді, не увійшли до Програми уряду?
Безперечно, нові, ширші повноваження передбачають певний розмір громади. Громада має бути здатною прийняти і виконувати їх. Для цього потрібно розробити й узгодити на місцях карти об'єднання громад, ухвалити закон про об'єднання.
Тут варто сказати трохи докладніше. У Верховній Раді справді ухвалено в першому читанні Закон "Про добровільне об'єднання громад". Закон, безумовно важливий і необхідний. На певний період. Бо ключове слово в цій історії - добровільне. Тому що таке об'єднання є фундаментом усієї реформи, а громади не дуже рвуться об'єднуватися. Тому що необхідно встигнути до чергових місцевих виборів восени наступного року. Тому що не можуть існувати дві країни - одна частина об'єднана й реформована, а інша - ні.
До чого веду? Період добровільного об'єднання повинен супроводжуватися стимулами і бути обмеженим у часі. Далі - тільки "добровільно-примусове" об'єднання. До речі, багато країн Європи мають досвід об'єднання громад, але жодного - за добровільною технологією.
Отже, виконавши все це, я б навіть сказав, устигнувши все це зробити до осені 2016 р., можна проводити місцеві вибори на новій основі. Саме цього очікує місцеве самоврядування України, саме це є нашою спільною позицією. Більше того, саме Національний конгрес місцевого самоврядування міг би стати майданчиком для узгодження інтересів різних рівнів самоврядування щодо реформи. Стати єдиним, гучним голосом місцевого самоврядування України, не почути який владі буде дуже важко. Стати потужним суб'єктом консультацій із центральною владою щодо питань життєдіяльності країни, насамперед щодо підготовки проекту держбюджету. У цьому зв'язку на згаданій вище конференції виникла ініціатива надати конгресу право законодавчої ініціативи. Нагадаю, що чинною Конституцією цим правом наділені президент України, уряд і народні депутати. Асоціація малих міст України звернулася з відповідним зверненням до президента України та національних асоціацій органів місцевого самоврядування підтримати цю ініціативу.
Є ще один важливий нюанс, якого ніяк не оминути. Ідеться про розпочатий бюджетний процес. Ніби все так, як хотілося, - бюджетну децентралізацію ось-ось втілять. І ми всі дуже хочемо, щоб це "ось-ось" вимірювалося днями. Але ж от яка штука - без негайного ухвалення закону про об'єднання громад децентралізація створить велику проблему. Отже, зміни до Бюджетного кодексу, яких ми вимагаємо і які незабаром стануть законом, містять неабияк заплутаний ребус. Спробуємо розібратися, куди заведе нас цей квест?
Уявіть собі, що бюджетна децентралізація відбулася. Міста отримали, нарешті, більше грошей (зовсім не набагато) і, головне, можливість ними розпоряджатися. Правда, не всі. Бо міст районного значення (а отже - сіл, селищ) це не стосується. Весь прибутковий податок піде в район. І ми будемо змушені просити там гроші. Рік. А за рік у нас заберуть повноваження. Та ні, не в нас - мерів, а в нас - жителів. Усі делеговані повноваження перейдуть на районний рівень. Дитячі садочки, палаци культури, реєстрація смерті й народження... Все. Нам залишать сміття і благоустрій.
Ця халепа трапиться не з усіма. Тих, хто зможе об'єднатися так, як хоче уряд, до Нового 2016 р., - ця чаша омине. Але! Закону про об'єднання не ухвалено - раз. У Програмі уряду про об'єднання громад ані слова - два. І, повторюю, про зміни до Конституції щодо створення виконкомів замість держадміністрацій замовчали - три.
Виходить, з 2016 р. майже всі послуги піднімуться на рівень району, тобто... правильно - районної державної адміністрації. Так це ж централізація, скажете ви! І будете абсолютно праві.
Отже, "Магдебурзьке право" (дуже умовне ) дадуть тільки містам обласного значення і деяким громадам, які зможуть об'єднатися за невідомими поки що правилами і шаблонами. Решта країни зануриться в диктат РДА. Ні, ще у сміття і благоустрій. Бо такими передбачаються повноваження місцевого самоврядування України. Це і є напівзаходи, напівреформи, напівпринципи… Така собі "маленька" децентралізація. Можливо, на роки.
Минулого року щорічну конференцію малих міст України ми назвали "Малі міста - центр уваги реформи", сподіваючись що саме на нашому рівні - райцентрів та сіл і відбудуться основні зрушення в країні. Зрушення, які вже давно відбулись у сусідів на Заході. Зрушення, які здатні радикально поліпшити наше життя. На жаль…
…Але ж у цьому ж гаманці, крім компромату, були й гроші. Не викидаймо його на смітник - погана прикмета.