Рішення, прийняте 10 грудня, пророблялося й виношувалося давно. І для багатьох не стало несподіванкою. Згідно з наказом генерального директора «Укрспецекспорту» Валерія Шмарова, дочірніх фірм компанії поменшало майже наполовину: з п’яти залишилося три. По суті, Україна повернулася в 1996 рік — тоді при формуванні «Укрспецекспорту» до його складу ввійшло три компанії, які й залишилися ядром українського збройового експорту.
Перший сигнал, що сповістив про чистку спецекспортерів, пролунав рік тому. Тоді президентським указом від 15 листопада під номером 1040/2002 урядові було доручено протягом місяця скоротити список компаній, уповноважених експортувати й імпортувати товари військового призначення. Крім того, тоді ж Кабінету міністрів було наказано ввести для підприємств ОПК порядок проведення переговорів з іноземними замовниками про здійснення експортно-імпортних операцій із товарами військового призначення та подвійного використання виключно через державну компанію з експорту й імпорту продукції та послуг військового і спеціального призначення «Укрспецекспорт». Після листопадового указу гендиректор компанії Валерій Шмаров стверджував, що «Укрспецекспорт» проводить у себе внутрішню реорганізацію, спрямовану на вдосконалення структури. На «Укрспецекспорт» також було покладено додаткові вимоги, пов’язані з координацією спеціального експорту. Але прийняття «рубаючого» рішення щодо спецекспортерів, як бачимо, затяглося на рік.
Вибір упав на два наймолодші дочірні підприємства — «Промоборонекспорт» і «Спецтехноекспорт». Перше створювалося як надлишкова компанія — на настійну вимогу колишнього міністра промислової політики України Василя Гурєєва. За його задумом, «Промоборонекспорт» мав стати торгуючою структурою саме Мінпромполітики. Але тоді рівень впливу глави держкомпанії «Укрспецекспорт» Валерія Малєва виявився значно вищим, і в результаті компанія стала ще однією дочірньою структурою держкомпанії «Укрспецекспорт». Пріоритетом діяльності «Промоборонекспорту», як відзначало його керівництво, було взаємовигідне співробітництво і розширення ділових контактів на ринку товарів та послуг військово-технічного призначення. У принципі, структура, керована Всеволодом Звершковським, нікому особливо й не заважала. Однак за обсягом реалізованих угод «Промоборонекспорт» мав найнижчі показники серед спецекспортерів.
«Спецтехноекспорт» було створено в липні 1998-го з ініціативи Міністерства науки і технологій, хоча формальним засновником підприємства став «Укрспецекспорт». Компанія мала збільшити обсяг експорту вітчизняних технологій військового і подвійного призначення. Однак це зовнішньоторгове підприємство (яким до скасування керував Юрій Терещенко) було помічене в надмірній любові до стандартних контрактів — торгівлі «залізом». Керівництво «Спецтехноекспорту» розраховувало на щорічний доход близько 100 млн. дол. Надалі ці цифри не спростовувалися, але й не підтверджувалися. В активі «Спецтехноекспорту» значиться досить потужний лівійський контракт — на поставку двох «Русланів» (Ан-124), йому, вочевидь, не вибачили конкуренції з деякими «побратимами». За що «дочку» й покарали.
Банальну внутрішню конкуренцію між спецекспортерами і називають найвагомішою причиною ліквідації двох компаній. Навіть якщо побіжно глянути на рекламні буклети українських державних організацій з торгівлі критичними товарами, можна побачити однотипні номенклатуру й послуги спеціального призначення, пропоновані різними експортерами-посередниками. Певною мірою ця ситуація навіть дезорієнтує іноземного замовника: він не знає, до кого звернутися за покупкою стріляючого товару. Хоча, звісно, це справедливо лише частково. Оскільки актуально лише для нового партнера України в галузі ВТС. Бо якщо держава Х цікавиться танками, то, швидше за все, вона звернеться в «Прогрес», якщо ремонтом бойових літаків чи систем ППО — в «Укроборонсервіс».
Тоді чому так вчинили зі «Спецтехноекспортом» і «Промоборонекспортом»? Фахівці, пояснюючи ситуацію, передусім говорять про статистику. Обсяги реалізації продукції, технологій і послуг військового та подвійного призначення у цих двох компаній менші, ніж в інших. Знову-таки, ця об’єктивність теж цілком зрозуміла: «Прогрес», «Укроборонсервіс» та «Укрінмаш» за багаторічну практику набули традиційних партнерів, на них зав’язані не просто контракти, а цілі напрями. У «Прогресу» обсяги експорту хоч і не такі вражаючі, як за часів пакистанського танкового контракту, але вони, починаючи з 2001 р., постійно зростають. «Укроборонсервіс» вважається найуспішнішим спеціальним експортером — і за обсягами контрактів, і за розмахом самих робіт. До речі, це підприємство бере участь у ряді державних програм, пов’язаних із переозброєнням і переоснащенням Збройних сил України. «Укрінмаш» — стабільний і передбачуваний гравець на ринку, хоч і вважається найскромнішим та найобережнішим із усіх (протягом багатьох років виконує план рівно на 102%).
Що далі? Зменшення кількості спеціальних експортерів відбиває загальну тенденцію укрупнення й монополізації сфери збройової торгівлі. До речі, це стосується не лише спеціальних експортерів-посередників, а й промислових структур. Можливе рішення про створення національної холдингової компанії «Високоточна зброя України» має ту ж саму природу (інформація про це витає в кулуарах уже понад місяць).
Деякі експерти схильні вважати, що такий розвиток подій може вдарити по обсягах збройової торгівлі, певне їх зниження можливе вже на кінець поточного року. Саме так і було в Росії, коли в листопаді 2000 р. на місці трьох збройових експортерів з’явилося ФДУП «Рособоронекспорт». Однак уже через рік обсяги російської збройової торгівлі сягнули найвищої планки за всю історію російського військового експорту.