Українська політика має яскраво виражений реактивний характер: будь-яка дія викликає протидію. У проміжку між цим сторони їдять, сплять, їздять у відпустку і піклуються про благо народу. У результаті іноді випадково виникає і щось доладне…
19 серпня в Києві вирішили відзначити річницю ДКНС. Колишній керівник НАК «Надра України» Едуард Ставицький (ішов на вибори до ВР від Партії регіонів) зрання повернувся в рідні пенати в супроводі представників Державної виконавчої служби і кількох працівників приватної охоронної фірми «Санк».
Власне кажучи, позивається за це місце він давно. Ще в лютому Солом’янський райсуд Києва скасував розпорядження Кабінету міністрів від 30 січня 2008 року про його звільнення.
Цього разу екс-керівник пред’явив рішення Апеляційного суду Києва (від 4 серпня 2009 року) про відновлення себе, любимого, на посаді.
Шибок не били і дверей начебто не ламали. Пан Ставицький зайшов у робочий кабінет, і на світ з’явився рукописний наказ про поновлення себе на посаді з 1 лютого 2008-го.
Наступним папером із посади було звільнено бютівця Олександра Пономаренка, котрий очолює НАК «Надра України» із 30 січня. На чому перша частина операції завершилася.
Про те, що в «Надрах» «влада перемінилася», Кабміну доповіли тільки в обід. Пан Ставицький навіть встиг взяти участь у засіданні Міністерства охорони навколишнього природного середовища.
Була бурхлива реакція, у результаті якої опівночі він знову опинився за дверима НАК.
А уряд став у черговому режимі кидати вогнем-блискавицею...
Сухий залишок виявився досить цікавим. По-перше, із паном Ставицьким вчинили за законом: його поновили на посаді і відразу звільнили. По-друге, почали розбиратися — а навіщо він приходив.
«Надра України» — організація з багатющими традиціями перерозподілу чого завгодно. З її допомогою чимало скромних українських бізнесменів усіх кольорів райдуги розжилися свердловинкою-другою. Іноді керівництво згадувало і про себе. Приміром, одне з родовищ відійшло до компанії «Голден Деррік», котру вважають дружньою екс-голові Мінприроди Василеві Джарти. До речі, саме йому приписують ініціативу з появою в «Надрах» пана Ставицького.
Розгрібання цього процесу — справа тривала і, відверто кажучи, особливих дивідендів вона не обіцяє. Тому уряд особливо зацікавився долею 19 нафтогазоносних майданчиків. Прем’єр звинуватила Ставицького в тому, що він повернувся саме для того, аби оформити їхню передачу в приватні руки.
Власне, питання про те, а чи потрібна країні така НАК, дискутується вже багато років. За минуле десятиріччя «Надра України» регулярно світилися в скандалах на ниві перерозподілу, а от успіхи на ниві перспективної геологорозвідки виявилися у них помітно скромнішими.
28 лютого ц.р. президент України своїм указом навіть доручив уряду «у місячний строк розглянути доцільність функціонування Національної акціонерної компанії «Надра України».
Міністерство палива та енергетики вже не раз наполягало на передачі функцій із розвідки родовищ вуглеводнів від НАК «Надра України» «Нафтогазу України».
Цього ж вимагає і сама НАК «Нафтогаз», майже відкрито називаючи «Надра України» непотрібною надбудовною структурою, котра потребує як мінімум реорганізації. «Нафтогазівці» хотіли б отримати геологорозвідувальні управління собі.
У самих «Надрах» відбивалися як могли, стверджуючи, що «Нафтогаз» — це видобувна компанія, і геологічна розвідка в ній ніколи не буде пріоритетом.
Зараз «Надра України» володіють правом на дослідження 360 родовищ, 240 із яких перебувають у виробничій розробці. За даними міністра охорони навколишнього природного середовища Георгія Філіпчука (міністерству належать 100% акцій НАК), від початку року було скасовано більш як 200 спецдозволів на розробку надр. Утім, скасували в основному «дріб’язок».
Наслідки мікро-ДКНС уже позначилися. Від гріха подалі з «Надр» одразу вивели і передали «Нафтогазу України» ті самі 19 нафтогазових родовищ, про які піклувалася прем’єр. До їхнього числа потрапило і широко відоме Сахалінське родовище в Полтавській області.
А самим «Надрам» пообіцяли новий статут і майбутнє чисте і непорочне життя. Наскільки тривале — покаже час.
Крім нафти, уряд почав перейматися й нерухомістю. У минулі роки НАК задешево розсталася з двома приміщеннями (на вул. Володимирській, 34, і Золотоворітському провулку, 9). Їх теж урочисто пообіцяли повернути державі.
Однак хітом тижня стало чергове «спливання» справи по дачі Януковича в Межигір’ї. Цей скромний — у 136,6 гектара — клаптик землі з розташованою на ній урядовою дачею свого часу загнали в «Надра України», щоб спокійно приватизувати. Саме на цій території розташований будинок Віктора Федоровича. Процес навколо нього тягнеться вже років п’ять, то загострюючись, то стихаючи. До речі, він дуже цікаво демонструє, як саме приймаються рішення в українських верхах.
Янукович на дачі живе від часів першого прем’єрства. Що дуже благотворно позначилося на транспортному сполученні з селом Нові Петрівці: дорога туди краща, ніж до Вишгорода, який прилягає до столиці.
Після Майдану Віктора Федоровича намагалися з Межигір’я видавити, але все закінчилося пшиком. Колишній прем’єр збагатився хіба що нетривалим досвідом життя при дизель-електрогенераторі. А також досвідом юридичних розглядів.
До речі, трохи пізніше в процесі засвітився нинішній гарант Конституції. Віктор Ющенко підтвердив указ президента Кучми про виділення Януковичу будинку в користування. За словами лідера опозиції, президент сказав, що «ніколи людину з дому у своєму житті не виганяв і не виганятиме».
Так і зберігся за Януковичем будиночок метрів у 600 і офіційний клаптик приміської землі в 1,5 га. Та осад залишився.
Після другого приходу до прем’єрства процес вилучення Межигір’я з держвласності прискорили.
У середині 2007 року комплекс відпочинку «Пуща-Водиця» (з резиденцією «Межигір’я») швиденько оцінили в 112 млн. грн. (по 1,5 тис. дол. за сотку). А потім передали... до статутного фонду держкомпанії «Надра України».
Далі все було ще цікавіше: резиденцію розміняли на два нежитлові будинки за адресою Паркова алея, 3 і 5—7 приватної компанії «Медінвесттрейд». Тут, за неофіційною версією, теж спрацювали зв’язки на Банковій.
Крім загальновідомих фішок із Чигирином і Батуріним, у Віктора Андрійовича є мрія повністю відновити комплекс Маріїнського палацу. Мрію, правда, сильно обкраяли ще в 2005-му,
коли спроба вивести з парку Міністерство охорони здоров’я наразилася на той сумний факт, що будиночок, куди його хотіли перекинути, дивним чином уже встигла купити в Кірпи донецька приватна структура.
Отже, ніхто нікуди не переїхав. Мрію відклали, але про неї не забули. І одержання в держвласність будиночків на Парковій алеї здійснювалося саме під неї.
Утім, у «Медінвесттрейді» на мрію не надто сподівалися і швиденько перепродали права на Межигір’я компанії «Танталіт». Так у схемі з’явився і «добросовісний набувач».
Зі свого боку, Державне управління справами швидко відмовилося від права постійного користування земельними ділянками на території резиденції площею 136 га. Після чого «Танталіт» орендував ділянку до 2056 року. Тобто все скромно та зі смаком.
Пізніше цю милу угоду спробувало опротестувати Міністерство юстиції. Та без будь-якого успіху. За даними міністерства, у липні 2008 року воно програло справу в Господарському суді і в березні цього року — у Київському апеляційному.
Судячи з усього, тепер процес піде по новому колу. Як мінімум до виборів справа не стихне. Благо, що одним пострілом накривається і партнер по «ширці», яка не відбулася, і партнер по демократичній коаліції.
Ходять уперті чутки, що на переговорах зі створення «ПРиБЮТ» левову частку часу займало обговорення долі Межигір’я. Отже, удари завдають по явно болючому місцю. Це побічно підтверджується і реакцією регіоналів: вони активно заявляють про непричетність до серпневого заходу Cтавицького в «Надра» й дуже ображаються за дачу Януковича.
Така реакція провокує супротивників на продовження спектаклю. Чи повернеться при цьому сама дача державі — питання, звичайно, цікаве, але третьорядне.