Перебування Сергія Ларіна на посаді голови Кіровоградської облдержадміністрації впродовж двох років - поки що не рекорд (виходець із Кіровоградщини Василь Моцний, який двічі призначався на цю посаду, займав перше крісло області довше), але на тлі багатьох інших керівників, які встигали покермувати центральною в Україні областю півроку-рік, це вже солідний термін. І відзначали дату не звичною прес-конференцією, а кількагодинним прямим ефіром обласної телерадіокампанії. Запитання до голови виконавчої влади області почали збирати ще за два тижні на «Гарячій лінії», у спеціально влаштованих наметах, на сайтах кількох місцевих видань (на одному з них - блог Сергія Ларіна), їх ставили додзвонювачі в студію та журналісти, присутні там. Тож запитань назбиралося понад три тисячі, на півтори сотні з них очільник області дав відповідь у прямому ефірі.
Ця «безпрецедентна відкритість», як висловлювався дехто в студії, все ж не завадила перетворити частину передачі в суцільне солодкаве вихваляння (попередній запис) нашого «най-най-най». Слід зазначити, що чимало цих похвальних відгуків були щирими, бо голові ОДА таки вдалося розворушити армію місцевих чиновників, яким тепер доводиться не тільки обіцяти, а й багато чого виконувати, а десь, може, просто не заважати. Плюс до цього широкомасштабна пропаганда кожного позитивного кроку влади, і в багатьох мешканців Кіровоградщини склалося враження, що Сергій Ларін - найкращий керівник області за весь пострадянський час. Щоб визначити, чи насправді це так, слід глибше аналізувати дії, обставини, ситуації, але сьогодні настає певне протверезіння після перших успіхів.
Загальне падіння рейтину Партії регіонів не могло не позначитися й на рівні підтримки голови її обласної організації. Люди дедалі більше розуміють: одна річ - поставити зайву лавчину на прохання бабусь десь у дворі багатоповерхівки, зрізати трухляве дерево, яке заважало, а прибрати його відповідні служби не могли роками, інша - проводити реформи, котрі б реально змінювали життя на краще, повернути фінансові потоки в країні так, аби вони наповнювали кишені простих громадян, а не купки багатіїв. Хоч би яким енергійним і відкритим (в окремих випадках - я це знаю точно - названі риси - лише поза на публіку) був Ларін, він - лише член команди, проти якої ніколи не піде.
Одним із його головних коників, що мають вивезти рейтинг - і особистий, і партійний, була й залишається програма «Центральний регіон-2015». Пропозиції до цієї програми вносили всі охочі, тож вона ніби відома й публічна, хоч насправді текст цього об’ємного документа широкому загалу недоступний. На сайті ОДА - тільки звіт про виконання та перелік здійснених заходів. Навіть із цих документів видно, що до своїх «завдань» влада зарахувала все, зроблене або заплановане до виконання й раніше: благоустрій територій, прибирання цвинтарів(!), ремонт дахів, ліфтів, встановлення освітлення, а також те добре, що роблять приватні підприємства або акціонерні товариства: модернізація обладнання, відкриття нового заводу чи цеху. Це, виявляється, теж заслуга влади і пункт виконання програми! Чудовий піар-хід!
Ця винахідливість нашого керівництва надзвичайно приємно вразила Віктора Януковича-молодшого, який недавно відвідав Кіровоградщину як її куратор від ПР. Своїм незглибимим враженням від Кіровоградської програми він навіть поділився з користувачами Інтернету. Встигли чи ні вони прочитати це повідомлення, як з’явилося інше: місцевий соціолог спішив запевнити публіку, що якби вибори відбулися в найближчу неділю, то кіровоградці обрали б до парламенту не кого-небудь, а саме Віктора Януковича-молодшого!
Оце новина! Виходить, Ларін старається не лише для себе, чи то й взагалі не для себе (він постійно підкреслює, що хотів би добути п’ятирічний термін, хоча сім’я залишається в столиці, і він бачиться з нею, за його словами, раз на тиждень)? Конкретної відповіді на це запитання поки що немає. На наші п’ять округів є вісім кандидатів від ПР, а хто саме й де висуватиметься - визначатиме з’їзд партії. Це все, що офіційно відомо. Припущень же може бути багато. Як і розмірковувань на тему кандидатур від опозиції. Те, що вона сьогодні слабка, можливо, як ніколи, продемонстрував той-таки прямий ефір до двохріччя перебування Ларіна на посаді. Лідери обласних осередків опозиційних партій мали можливість поставити йому гострі безкомпромісні запитання, натомість прозвучали загальники, примітив, що могло викликати лише поблажливу посмішку очільника області.
Якщо не з’являться нові, свіжі й сильні кандидатури від опозиції, то те, що вона сьогодні готова запропонувати в Кіровограді, - програш апріорі. І річ навіть не в тому, що можливі кандидати так чи інакше скомпрометовані, як, наприклад, лідер обласної організації БЮТ Валерій Кальченко, якому кіровоградці не вибачать зради: отримавши їхню довіру й склавши присягу міського голови, він буквально через кілька днів склав іншу присягу - депутата ВРУ. Амбітний і нетерпимий, Кальченко не дав вирости поруч із собою іншим лідерам, котрі б могли його замінити (і вік, і здоров’я вже не ті), натомість оточував себе маргіналами, що тільки створювали для нього тло, були обслугою.
Тож Кіровоградський БЮТ, навіть у кращі свої часи, коли йому довіряли виборці й він отримував кількісну перевагу майже в усіх радах області, мав великі проблеми з якістю депутатського корпусу. Це й стало однією з ключових причин того, що БЮТ, маючи владу, не зумів заявити про себе як про силу, котра прийшла працювати для суспільства, а не банально користуватися ресурсом, отримавши доступ до нього. Не допоможе Кіровоградському БЮТу і письменницька слава та харизматичність Володимира Яворівського, хоч він і часто буває на Кіровоградщині. Швидше, навпаки: неслава місцевого БЮТу не залишає шансів Яворівському стати депутатом у мажоритарному окрузі області.
У Кіровоградському «Фронті змін» можна було б знайти кількох здатних до мислення іншими, не ресурсними категоріями, та місцевий осередок «ФЗ» повністю під контролем родини бізнесменів Табалових, які неодноразово доводили виборцям: влада їм потрібна саме для того, аби користуватися ресурсом. А молоді й перспективні - поки що тільки для роботи на публіку.
Маючи таких опонентів, можна не дуже й старатися. Дві зими та дві весни активної роботи й активного піару - і успіх забезпечено. Чи не все так просто?