…Одного разу типовий новий росіянин зустрів обвішаного ланцюгами й татуйованого неформала. «Братан, а навіщо тобі все це?» - поцікавився новий росіянин. - «Ну, це щоб з натовпу вирізнятися…» - пояснив неформал. - «Братан, - поблажливо відповів той, - розумом треба вирізнятися! Розумом!»
Але розумом не виходить. Тому в хід ідуть грубі, проте відчутні й легко зрозумілі матеріальні атрибути. Виборча кампанія, офіційно не оголошена, реально ведеться з кінця минулого року й вирізняється небаченим розмахом прямого і непрямого підкупу виборців. Сказати нічого, тому за кандидатів «говорять» продуктові набори, сумнівні благодійні акції та приписувані собі успіхи в поліпшенні якості інфраструктури й рівня матеріального добробуту.
Коли незабутній Леонід Черновецький підгодовував горезвісною гречкою своїх любимих бабусь, це сприймалося як варварство. Освічена публіка гидливо морщила носики й розмірковувала про політичну культуру, інтелігенція округляла очі, не знаходячи слів. Чомусь була загальна впевненість, що такі печерні прийоми вже не спрацьовують, що Україна, хай хвора й слабка, не може знову піддатися цій заразі примітивізму після щеплення Майданом та попередніми подіями. Що, зрештою, голос повноправного громадянина банально коштує дорожче за нехитрий набір продуктів.
Але, як з’ясувалося, немає такого варварства, яке б не могло стати нормою в «цивілізованому» суспільстві. Коло замкнулося. Епатаж став трендом. Замість еволюції відбулася деградація: від боязких спроб конкурувати ідеологіями й програмами політики швидко перейшли до боротьби компроматів, а тепер настала черга війни гаманців.
Причому в цій війні партія влади не соромиться користуватися таким «трофеєм», як кошти платників податків. У Донецькій області, де вже давно ніхто нікого не соромиться, про це говорять відкрито, в офіційних документах. Конференція обласного осередку ПР, наприклад, у своєму рішенні веліла головам міських і районних організацій «забезпечити взаємодію місцевих органів влади, кандидатів-мажоритарників, партійних організацій у вирішенні соціально-економічних проблем», а також «організувати широку роз’яснювальну роботу реалізації в регіоні соціальних ініціатив президента України В.Ф. Януковича, акцентувати увагу громадськості на успіхах уряду, місцевих органів влади при проведенні Євро-2012».
«Партія регіонів - це партія влади. І вони тотожні!» - рубанув, виступаючи на цій конференції, губернатор Донецької області Андрій Шишацький, обраний заступником голови обласної організації біло-синіх.
Комітет виборців України у своїй заяві заїкнувся було, що це трохи за межею, навіть за мірками української політики. «Чи немає тут адмінресурсу?» - поцікавилася очевидним певна частина суспільства. Але тут є тільки суворі життєві реалії: оскільки майже всі мери одночасно обіймають партійні посади, то «взаємодіяти» вони мусять, по суті, самі з собою. На благо партії й кандидатів-мажоритарників, до формування списку яких нижчі інстанції допущені не були. Підлеглим велено тільки кинути на вівтар перемоги результати своєї праці: в Макіївці, наприклад, успіхи в ремонті шляхів приписують нардепові Віталію Борту. Хоча в Донецьку більш підприємливий Олександр Лук’янченко, навпаки, зумів покористатися з амбіцій однопартійців: Юхим Звягільський за власний кошт проклав десять кілометрів каналізації, облаштовуючи свій «феод» в околицях шахти імені Засядька, Тетяна Бахтеєва й Валентин Ландик оплатили газифікацію віддалених від центру селищ тощо. Крім того, мажоритарники нинішнього року зобов’язалися зі своїх грошей профінансувати перший дзвінок у школах і роздачу подарунків першокласникам. Денис Омельянович затурбувався проблемою ліфтів у Дружківці.
Апофеоз цього неприглядного явища, що його ніхто не посмів офіційно визнати підкупом виборців, спостерігався в Горлівці: Микола Янковський банально роздає пенсіонерам по… 100 грн.! Найсумніше, що за цією «допомогою» утворюються довгі черги, й горлівські бабусі, як і київські, не замислюються над реальною вартістю того нематеріального активу, який готові продати так дешево.
Наче гриби після дощу з’являються громадські приймальні. Небожителі вирішили на час (дуже короткий!) спуститися до потреб і сподівань народу.
Головна проблема не в тому навіть, що підкуп виборців - це нівелювання всієї суті представницької демократії як такої. Найнеприємніше те, що «круговая порука мажет как копоть». Громадянин, котрий вважає, що він хитрий і вміє жити, може взяти підношення, але не голосувати так, як хотілося б дарувальникові (а по суті - хабародавцеві). Багато хто так і робить. Зроблять і цього разу. Одного тільки не здатний зробити «щасливий» власник палки ковбаси, невеликої грошової подачки або простенького сувеніра, а саме - поцікавитися походженням коштів. Ніколи не поцікавиться облагодіяний громадянин у чинного народного депутата: а ви, товаришу, зі своєї зарплатні цей атракціон небаченої щедрості оплачуєте чи за рахунок якихось спонсорів? Якщо друге, то що обіцяли натомість? Нізащо мажоритарного кандидата з топ-менеджерів не запитають: а чому це очолюване вами підприємство раптом дозволило витрачати свій прибуток на вашу політичну кар’єру? Це безплатне вкладення чи інвестиція?
Тут немає нічого нового: легалізовувати «темні» капітали через доброчинність, а також громадську й політичну діяльність уміла ще американська мафія в 30-х роках минулого століття. Дивно, що ці рецепти не застаріли і все ще працюють - ось у чому штука.
І не потрібно вважати потенційних народних обранців цинічними понад міру. Вони не абстрактні шекспірівські лиходії, що коять непотребства виключно за велінням темних сторін своєї натури. Вони просто розглядають свою участь у виборах як бізнес-проект. І, що природно, починають із вивчення цільової аудиторії та вироблення правильної стратегії, тобто такої, що веде до мети найкоротшим шляхом.
Вони всього лише добре знають попит і пропозицію на цьому специфічному «ринку». Одного разу клерки з Донецького обласного апарату Партії регіонів розповіли вашому покірному слузі таку історію. Колись Борис Вікторович Колесніков, будучи народним депутатом, вів прийом громадян. Він нечасто балував своїх виборців такою увагою, тому ажіотаж зчинився неабиякий.
І серед інших на цей прийом прийшла представниця, як заведено казати, «соціально незахищених верств населення» - мати-одиначка з чотирма дітьми. У кабінеті нардепа, зі слів присутніх там референтів, відбувся такий діалог:
- Борисе Вікторовичу! Я - мати-одиначка, в мене немає роботи, мені ні на що жити!
- Я можу чимсь допомогти?
- Так! Дайте грошей!
- П-п-почекайте! Що означає «дайте грошей»? - від цієї приголомшливої прямоти розгубився навіть зібраний і хваткий зазвичай Борис Вікторович. - Може, вам… ну, я не знаю… допомогти з працевлаштуванням… чи організувати шефство над вашою сім’єю з боку соціальних органів чи доброчинного фонду якогось…
- Ні. Просто дайте грошей!
- Але чому я маю давати вам гроші?
- Ну, у вас же багато. Дайте!
Не стверджуватиму, що все саме так і було. Але легко вірю, що могло бути.
«Дайте, у вас же багато!» - це ду-у-у-же зручна позиція для того, щоб починати торгуватися. Найкраща з усіх можливих - саме в такому разі багато можна й не давати. І вся «маркетингова» стратегія будується в розрахунку на те, що більшість - за такими соціальними утриманцями. Що саме вони можуть внести у владу кого завгодно за рахунок кількісної переваги.
Той, хто себе цінує, принаймні не продається так банально й нав’язливо, майже завжди пропонує щось натомість, висуває умови, обговорює взаємні гарантії. А буває, що й зовсім не продається. Рідко, але буває.
Але з усілякими «розумниками» в Донецькій області давно вже не церемоняться. Громадський активіст Костянтин Лавров, що намагався організувати протести проти будівництва, яке веде корпорація «принца-наступника» Олександра Януковича, отримав п’ять років в’язниці «за здирництво», оскільки, згідно з судовим вердиктом, пропонував угамувати ним же створене незадоволення як піарник і за гроші. Опозиціонер Андрій Іскра поскаржився, що від імені мера міста Сніжне «переговори» з ним веде двічі судимий рецидивіст - із погромами й погрозами, все як у найкращих домах. Олександр Ярошенко, очільник об’єднаної опозиції в Донецькій області, заявив, що його заклики до жителів регіону приєднатися до акції «Україна без Януковича» закінчилися обшуками податківців в офісі фірми, яка частково належить його дочці.
Як можуть вплинути на реноме партії влади ці й аналогічні епізоди, в рамках обраної стратегії не має жодного значення. Бо врешті-решт вибиратиме громадянин між цілком відчутною банкою тушонки й міфічною «репутацією». На думку кандидатів, вибір у такому разі очевидний. А вони знають, про що кажуть, вони добре вивчили цільову аудиторію…