Протягом останніх днів одразу кілька журналістів, які мають намір відвідати завершальну дію процесу «DT.UA проти Бойка», попросили кількома словами описати, «що було перед антрактом». Ми вирішили заощадити їхні нервові рецептори, запропонувавши колегам не старі програмки з «театру абсурду», а лібрето фінального акту. Який, нагадаємо, відбудеться 10 квітня о 10.00 у Шевченківському районному суді Києва. Отож.
На цей день до суду викликали президента Академії української преси, професора і доктора філологічних наук Валерія Іванова. Для того щоб упевнитися не тільки в тому, чи має він право давати експертні філологічні висновки, а й у тому, чи вистачає його фаху на безпомилковий переклад українською мовою трьох абзаців із російської.
Саме на цьому «опитуванні експерта» тепер і базується основна лінія захисту адвокатів керівника Міненерговугілля.
Починалося, нагадаємо, все набагато грізніше. Після виходу статті «Вишка для Бойка» міністр у коментарі УНІАНу повідомив, що все це «чей-то заказ», а відтак він звернеться
до СБУ у пошуках її замовників. DT.UA подало до суду. Плекаючи надію під час судових засідань дізнатися бодай якісь офіційні факти, що пояснили б, чому бурову установку ціною 250 млн. дол. було куплено за 400 млн. дол. Не склалося.
Захист міністра вирішив не копатись у балансах та маржі, а спробував переконати суд, що Юрій Бойко мав на увазі кого завгодно, тільки не DT.UA й авторів тексту, а окрім того - що його висловлювання є «роздумами міністра», а, відповідно, класичними оціночними судженнями.
На підтвердження цього постулату суддям пред’явили експертний висновок заступника директора Інституту мовознавства імені О.Потебні, доктора філологічних наук, професора Віктора Бріцина. Своєю чергою, DT.UA представило експертизу Валерія Іванова.
Здавалося б, класичний випадок: один висновок - проти іншого, а суд обере достойніший варіант. Так воно зазвичай і буває. Тільки не в цій п’єсі.
Адвокати Бойка вирішили переконати суддю, що висновок DT.UA можна до уваги не брати. Або принаймні поставити під сумнів. Чому?
По-перше, тому, що Валерій Іванов «був зафіксований на багатьох конференціях разом з багатолітнім редактором DT.UA Володимиром Мостовим», а відтак вони можуть бути друзями.
По-друге, цілком можливо, що професор Іванов є доктором філології іншої, менш правильної спеціалізації, ніж їхній експерт.
І головне: Валерій Іванов аналізував україномовний варіант повідомлення УНІАНу, тоді як Віктор Бріцин - російськомовний. А міністр Бойко проголошував свої роздуми російською. Тому можуть бути перекручення. Як гарно висловився суддя Анзор Саадулаєв: «А чи має професор Іванов підтверджуючі документи, що він має фах перекладача?».
Те, що на сайті УНІАНу досі розміщені як російськомовний, так і україномовний варіанти, і те, що DT.UA подавало до суду саме на україномовну новину, нікого в залі суду особливо не зацікавило.
Може, так і треба. Хто його знає, якими манівцями тепер розвивається філологічна наука.
Процитуємо тепер фрагмент експертизи Валерія Іванова:
«Тут можна виділити твердження Ю.Бойка про те, що стаття в газеті «Дзеркало тижня. Україна» є замовним матеріалом. Про це свідчить:
1) вираз «сто відсотків», тобто інтерв’юйований абсолютно не допускає, що матеріал може бути результатом добросовісної роботи журналістів;
2) прохання СБУ знайти замовника, тобто інтерв’юйований стверджує, що замовник є, і питання тільки в тому, щоб його викрити.
Але основний тест на приналежність висловлювання до оціночного судження чи твердження про факт міститься у рішеннях Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі Лінгенс проти Австрії (1986 р.), Українська Прес-Група проти України (2005 р.).
Це те, що «факти можна доводити і спростовувати, але не можна виявити міру істинності оціночного судження».
У даному випадку Ю.Бойко говорить про замовність матеріалу «Дзеркало тижня. Україна» як про доконаний факт і вже виступив з проханням до СБУ довести приналежність до замовлення цього матеріалу конкретної особи або осіб».
Даруйте за розлогі цитати, але й це ще не все. Відчувши, що дискусія в судовому засіданні зайшла в прогнозований глухий кут, адвокатське об’єднання «Волков і партнери», яке представляє інтереси DT.UA, попросило долучити до процесу ще одну експертизу. Цього разу від державного підприємства «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України».
Любителі красного письменства і дискурсивних практик отримають справжню насолоду від цього філологічного витвору.
На жаль, у газеті можемо процитувати лише невеликий фрагмент:
«Російські лінгвісти визначають слова заказать і похідне від нього заказуха як лексичні одиниці кримінального жаргону, що перейшли в загальний ужиток без зміни свого спеціально-жаргонного значення…
У наведеній поряд цитаті Юрія Бойка негативні відомості подано в вигляді твердження: «Це чиєсь замовлення. Ми зараз попросили СБУ, щоб з’ясували, хто замовник… Це заказуха - сто відсотків». З погляду граматичної форми підставою вважати, що це висловлення належить до категорії тверджень, є відсутність у ньому показників суб’єктивної модальності….
Суб’єктивні оцінки, які не передбачають можливості верифікації, не можуть розслідуватися правоохоронними органами. Виведення цього наслідку є обов’язковою умовою розуміння тексту. Обов’язкові наслідки в лінгвістичній експертизі мають статус тверджень». (Вся експертна оцінка - на сайті DT.UA.)
На жаль, цей документ залишиться в історії як приклад «мистецтва заради мистецтва». Сторона захисту не підтримала пропозицію долучити його до матеріалів справи. Мала на те повне юридичне право: дебати вже закінчилися, додаткові докази можуть не прийматись. А пошук істини - справа вторинна.
Правду кажучи, ми не дуже й сподівалися на інше рішення. Особливо після того, як адвокати Юрія Бойка заборонили присутнім журналістам записувати перебіг судового розгляду на диктофон. Так наче розглядалася справа про зґвалтування.
У суді «DT.UA проти Бойка» взагалі багато цікавих нюансів. Починаючи з того, що давно вже журналісти не подавали до суду позов на міністра.
Окрім того, мало який юрист може згадати зі своєї практики, щоб суддя, повернувшись із дорадчої кімнати, не оголосив рішення, а провів ще принаймні два засідання.
Чи щоб адвокат ЗМІ, яке взагалі може ігнорувати засідання (як залучена третя сторона), викликав вогонь на себе. Маємо на увазі юриста УНІАНу - агенції, котра оприлюднила роздуми міністра. Адвокат не тільки стверджує, що Бойко говорив оціночними судженнями, а й висловлює переконання, що розглядати потрібно тільки російськомовний варіант УНІАНівської новини. Бо не впевнений, що переклад українською на сайті інформагентства зроблено коректно.
Тобто, інакше кажучи, захисник агентства намагається підштовхнути позивачів, аби врешті-решт DT.UA подало в суд на УНІАН. За спотворення російськомовної новини. Нагадаємо, подаючи позов, журналісти оперували україномовним варіантом, від якого юристи Бойка тепер відкараскуються. УНІАН їх у цьому цілком підтримує.
Немає сумніву, кожен, хто прочитає новину від початку до кінця, розуміє, що фахово перекласти її може навіть семикласник. Але якщо погоджуватися на очевидні речі, то якими аргументами можна захистити міністра?
Гадаємо, на наступному засіданні ми зможемо побачити й інші витвори юридичної думки. Отож не будемо про сумне. Адже загалом судовий процес «DT.UA vs Бойка» дає масу позитивних емоцій. Кожне засідання - справжній витвір театрального мистецтва. Із несподіваними режисерськими ходами та непередбачуваними репліками. Паралельний світ, як і належить бути виставі.
Чесно кажучи, аж жаль, що 10 квітня вона, найімовірніше, закінчиться. Втішає одне - що Україна талановита. І щодня навколо нас пишуться сотні геніальних сценаріїв. Тож не знаємо, як із хлібом, а видовищ нам усім точно не бракуватиме.