Починаючи з 2004 року влада в Україні практично не працює. Постійне політичне протистояння — як у стінах парламенту, так і між президентом і Кабінетом міністрів — призвело до розвалу державних інститутів. Особливо наочно конфлікти проявилися в «помаранчевій» команді. У боротьбу включилися місцеві органи влади. Вкрай політизована робота силових органів і судової системи.
Від цього втомилися і політики, і звичайні громадяни. Міф про те, що бездіяльність влади тільки допомагає розвиткові економіки, непоганий, але не має стосунку до життя. Очевидно, що під сумнівом подальший розвиток української економіки, для якої, за прогнозами більшості експертів, наступний рік буде найважчим за останнє десятиліття. На тлі міжнародної економічної кризи тільки ефективні дії влади за умов політичної стабільності можуть утримати ситуацію. Важливо впоратися з інфляцією, вирівняти торговельний баланс, який чимдалі погіршується. Політична стабільність дасть інвесторам позитивний сигнал. Необхідно провести податкову реформу, істотно поліпшити умови ведення бізнесу — соромно бути внизу відповідного рейтингу Світового банку, набагато нижче за Грузію, Білорусь, і навіть Гондурас.
Еліті, нарешті, час домовитися та ухвалити програму розвитку країни на 20—30 років. Цей документ має відбивати бачення перспектив і пріоритетів розвитку країни в наступних десятиліттях, а також містити оцінку викликів і загроз, які можуть постати перед Україною в майбутньому. Стратегія має стати основою для формування галузевих планів і програм, накреслити орієнтири для бізнесу, науки та освіти.
Наша стратегічна мета — істотно підвищити якість життя громадян. А це означає високооплачувані робочі місця, кращі можливості в освіті, охороні здоров’я, реальне поліпшення пенсійного забезпечення, поліпшення екологічної ситуації. Шлях до цього один — вивести Україну на траєкторію стійкого інноваційного розвитку. Ми повинні ставити зрозумілі й конкретні цілі. Наприклад, у кілька разів збільшити частку інноваційної промислової продукції в загальному обсязі виробництва.
Ключовими завданнями довгострокового розвитку країни мають бути збільшення на десять років тривалості життя громадян, зниження смертності — передусім людей працездатного віку. Нагадаю, що сьогодні Україна на передостанньому місці в Європі за тривалістю життя. За даними вчених, ми живемо на 11 років менше, ніж у країнах Західної Європи, і на 15 років менше, ніж у Японії. За роки незалежності населення України скоротилося більш як на п’ять мільйонів. За індексом людського розвитку, щорічно обчислюваного ООН, ми перебуваємо майже на рівні Колумбії і Венесуели, більш ніж на 10 позицій відстаємо від Білорусі.
Потрібно, нарешті, визначити чіткі терміни для проведення реформи охорони здоров’я, модернізації пенсійної системи, програм розвитку інфраструктури — від транспортної до ЖКГ. Непогано б чітко спланувати зростання реальних доходів громадян України.
Особливо важливо за найближче десятиліття істотно поліпшити систему освіти і науки. Вчені говорять про величезний вплив рівня освіченості нації на економічний розвиток.
І навпаки, усього переліченого вище можна досягти тільки за умови впевненого зростання економіки. Для цього потрібно визначати нові точки зростання, оскільки потенціал відбудовного зростання після кризи 90-х практично вичерпаний.
Також однією з ключових умов досягнення успіху є підвищення в кілька разів продуктивності праці. Простий приклад: буквально щодня в супермаркетах ми стикаємося з тим, що продавці не володіють інформацією про товари, недбало обслуговують покупців. Аналогічна ситуація і в інших сферах. Дефіцит ефективних професіоналів відчувається скрізь.
Здавалося б, парадоксально, але з усіх перелічених питань позиції основних політичних сил практично збігаються. Причини розбіжностей криються в особистих амбіціях, а також у питаннях, більшість яких стосується минулого. Але ж країна має дивитися в майбутнє!
Рік тому ми казали, що дострокові вибори, незаконно продавлювані президентом разом з БЮТ і «НУ—НС», не принесуть країні нічого позитивного. Юридичний розвал фактично непрацюючої «демократичної» коаліції змушує або домовлятися, або знову йти на непотрібні дострокові вибори. Сьогодні вже всі визнають, що без зміни законодавчих правил вибори нічого не змінять, а тільки посилять протистояння і завдадуть чергового удару по економіці. Тому важливо домовлятися. Поновлення повноцінної роботи парламенту показало, що цей шлях може бути продуктивним. І це перший крок.
Переконаний, що будь-яка працююча коаліція буде для країни кориснішою, ніж чергові вибори. Причому, із погляду інтересів країни, прийнятна будь-яка конфігурація з обговорюваних сьогодні. Коаліція може бути навіть технічною — для вирішення першочергових завдань: стабілізації економічної ситуації, а також для внесення в законодавство змін, які дозволять мінімізувати конфлікти у владі. Важливо максимально чітко розмежувати повноваження і відповідальність, усунути роздвоєність виконавчої гілки, мінімізувати загрозу авторитаризму, можливості зловживань, змінити правила, за якими обирається парламент. Зрозуміло, самі по собі законодавчі зміни не гарантують того, що в майбутньому не буде протистояння і криз. Потрібна ще й політична воля.
Водночас очевидно, що створити будь-яку коаліцію буде досить важко, з огляду на майбутні президентські вибори та ідеологічні розбіжності між основними політичними силами. Тому ймовірність дострокових парламентських виборів дуже висока. А слідом за ними розпочнеться боротьба за президентську посаду — криза автоматично продовжиться на півтора року. Однак за сьогоднішньої ситуації кожний втрачений рік — це не тільки втрачені можливості та погіршення перспектив країни, а й загроза економічних і соціальних потрясінь, порівнянних із кризами 90-х.
Еліта має, нарешті, зрозуміти, що її незгуртованість, а головне — скорочення населення та економічна стагнація загрожують безпеці України значно більше, ніж штучно роздмухувані конфлікти з сусідами. Ми повинні на якийсь час відкласти конфліктні теми й зосередитися на головних пріоритетах країни. Тішить, що розуміння важливості консолідації еліти навколо продуктивних цілей поступово приходить до колег-політиків. Сподіваюся, що це розуміння дасть Україні шанс стати країною реалізованих можливостей.