Вже майже рік Конституційний Суд України перебуває в глибокій депресії.
Чи то через лихий фатум, чи з інших, цілком буденних причин рішення не приймаються, керівник не обирається, нові судді не призначаються. У липні нинішнього року було прийнято новий Закон України "Про Конституційний Суд України", який викликав неоднозначну реакцію як політиків, так і експертів. Крім очікуваного інституційного оновлення та зміни філософії суду, перед єдиним органом конституційної юрисдикції нашої держави стоїть чимало викликів та загроз, від подолання яких залежать подальша можливість розбудови української правової держави та панування в ній принципу верховенства Конституції.
Виклик перший. Кишеньковість. "Черговий кишеньковий суд", - саме так охрестила реформу Конституційного Суду опозиція. Основне невдоволення викликала наявність у президента можливості призначати суддів. З огляду на важливість порушеного питання, вважаємо за доцільне порівняти запропонований українським законом порядок призначення суддів із тим, що стало функціонує в розвинених європейських демократичних країнах континентального права.
До прикладу, Федеральний Конституційний суд ФРН складається з двох сенатів, суддів до яких призначає президент за поданням парламенту. У цьому аспекті трохи відрізняється досвід Республіки Литви. До складу Конституційного суду цієї держави входять 9 суддів, призначає яких Сейм (парламент). Кандидатів делегують президент, спікер Сейму та голова Верховного суду. У Республіці Польща органом, який здійснює конституційне правосуддя, є Конституційний трибунал. До його складу входять 15 суддів, яких призначає парламент. Як бачимо, в наведених країнах суддів конституційних судів призначають законодавчі органи влади, що зумовлено відповідною формою правління цих держав. У цьому українська модель формування суду конституційної юрисдикції справді не піддається загальній світовій логіці. Втім, на все є свої, історично обумовлені причини.
У першій редакції Конституції України 1996 р. було встановлено право глави держави призначати третину складу суддів Конституційного Суду. Важливо, що зміни форми правління держави жодним чином не позначилися на наявності у президента цих повноважень. За таких умов, коли впродовж 16 років президент законно призначає та звільняє суддів, публічні заяви політиків про те, що новий закон "Про Конституційний Суд України" наділяє очільника держави небаченими досі винятковими повноваженнями, виглядають кволо аргументованими. Водночас слід визнати, що питання обмеження впливу президента на формування складу Конституційного Суду справді потребує вирішення, з огляду на форму правління нашої держави.
Виклик другий. Закритість. Встановлений новим законом порядок проведення відбору кандидатів кожним із суб'єктів призначення не повною мірою відповідає конституційному принципу формування складу суду на конкурсних засадах (ч.3 ст.148 Конституції). Закон не містить жодних критеріїв, за якими можна було б об'єктивно оцінити рівень компетентності та моральних якостей кожного з кандидатів (який має бути найвищим). Відповідно, надання переваги одному кандидатові перед іншим має виключно суб'єктивний характер. У зв'язку з цим часто лунають пропозиції формувати Конституційний Суд за принципом Верховного - на основі відкритого та прозорого конкурсу. У наведеному аспекті слід зазначити, що світовий досвід не демонструє випадків призначення суддів Конституційного Суду на основі відкритого конкурсу. Як правило, формування суду конституційної юрисдикції завжди є результатом компромісу трьох гілок влади. Незалежність та неупередженість суддів досягається тривалістю терміну їхніх повноважень (довшого, ніж у президента чи депутатів парламенту). Втім, наведена обставина не виключає можливості прозорої та зрозумілої процедури відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду (онлайн-трансляції засідань конкурсних комісій, зборів, співбесід тощо). Примітно, що для реалізації цієї ідеї жодні законодавчі зміни не потрібно, досить доброї волі відповідних суб'єктів, уповноважених формувати склад суду.
Виклик третій. Недієвість. Визначення відповідності законів конституції - титульне повноваження конституційного суду будь-якої держави. Загальноприйнята формула "загальний суд - суд факту, конституційний суд - суд права" означає, що загальні суди оцінюють факт на підставі закону, а конституційний суд оцінює сам закон. З початку проголошення незалежності в Україні кілька разів змінювалося розуміння статусу конституційного суду та його місця в системі органів влади. В останньому законі, прийнятому в липні нинішнього року, Конституційний Суд визначається як орган конституційної юрисдикції, що забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та, у передбачених Конституцією України випадках, інших актів. У зв'язку з наведеним діяльність суду покликана або підтверджувати, або розвіювати сумніви з приводу відповідності Конституції України результатів правотворчості різних суб'єктів влади. Однак для прийняття будь-якого рішення потрібні: а) кворум; б) більшість голосів. Відсутність однієї з цих двох складових призводить до "зависання в повітрі" питань, вирішення яких дуже часто має державне значення, робить конституційне правосуддя недієвим.
З 2014 р. Конституційний Суд України, з об'єктивних, а подекуди - й суб'єктивних причин, не демонструє високих показників роботи. Повноважними є 13 суддів із необхідних 18-ти. При поверненні до редакції Основного Закону від 8 грудня 2004 р. Верховна Рада України звільнила із займаних посад суддів Конституційного Суду, призначених за її квотою, тоді як судді, призначені президентом і з'їздом суддів, залишилися працювати. Недоукомлектованість складу та внутрішня розрізненість суддів за суб'єктами призначення мала наслідком дисгармонію в роботі суду. Вже після прийняття нового закону розпочалися процедури конкурсних відборів суддів, яких призначають президент, Верховна Рада і з'їзд суддів. За умови спокійного перебігу конкурсних процедур, можна сміливо сподіватися, що нових суддів Конституційного Суду України, які розблокують його роботу, буде призначено до кінця нинішнього року. Втім, події навколо відкритого конкурсу до Верховного Суду, його тривалість (понад 9 місяців), разом із продемонстрованою декілька разів неспроможністю діючих суддів обрати собі керівника, не дають підстав щось однозначно стверджувати.
Виклик четвертий. Страх. Впродовж тривалого часу в провадженні Конституційного Суду України перебуває низка резонансних справ, від вирішення яких залежать долі тисяч людей, а подекуди - й державної політики. До них належать, зокрема, подання у справі щодо неконституційності окремих положень закону "Про очищення влади". У судах України перебувають сотні справ щодо відновлення на посадах чиновників, звільнених відповідно до положень цього закону, провадження в яких зупинене до вирішення в КСУ питання конституційності положень закону. Дізнавшись про цю ситуацію, Венеційська комісія наголосила, що такий перебіг подій слід припинити якомога швидше, адже він негативно характеризує стан законності та захисту прав людини в Україні. Для цього насамперед потрібно забезпечити нормальне функціонування роботи суду в повному складі і нарешті подолати страх відповідальності за будь-яке прийняте рішення. Іншою такою справою є т.з. мовний закон. А віднедавна список резонансів, розгляд яких викликає найбільший інтерес суспільства, поповнився ще двома законопроектами - про внесення змін до ст. 80 Конституції України щодо недоторканності народних обранців та її скасування. До того ж у геометричній прогресії збільшується кількість конституційних скарг від громадян України, які також чекають на неупереджені та справедливі рішення.
Насправді ж викликів може бути набагато більше. Кишеньковість, закритість, недієвість і страх уже не вперше стають на заваді нормальному функціонуванню конституційного правосуддя в нашій державі. Головне, щоб ці старі виклики не знищили Конституційний Суд напередодні нових виборів. Як парламентських, так і президентських.