Чек, який вручила американська влада Костянтину Грищенку в українському посольстві |
На широко відомому у вузьких колах сайті «5-й елемент» Олександр Жир і Петро Лютий, котрий перебуває у Сполучених Штатах, вивішують розшифровані записи Мельниченка. Якість транскриптів залишає бажати кращого. Утім, перекручені прізвища, пропущені абревіатури й назви організацій у більшості випадків можна відновити, ознайомившись на цьому ж сайті зі звуковим варіантом записів. Загальне уявлення про події другої половини 2000 року в кабінеті Президента кожен із користувачів може одержати. І це безсумнівний плюс сайта. А мінусом його є «випадкове» ігнорування окремих фрагментів пропонованих розмов, а також окремі коментарі авторів «5-го елемента», які ставлять під сумнів їхню компетентність у низці питань. Зокрема, недавно на сайті з’явилася розшифровка розмови Леоніда Кучми й Леоніда Деркача, у якій, крім іншого, йшлося, за словами Петра Лютого, про відмивання контрабандного мільйона за участю посла України в США Костянтина Грищенка: «Багато цікавих послуг надав Грищенко Кучмі. Апофеозом його діяльності на посаді посла стала його особиста участь у відмиванні одного мільйона доларів, отриманих від «гаранта». Формальним поясненням переведення в розпорядження Грищенка мільйона доларів була необхідність фінансування «нестандартних» видатків, за які не потрібно звітувати. Облишмо питання про те, наскільки прийнятна така форма фінансування діяльності посольства. Нині це питання другорядне. Основна проблема полягає в тому, що вказаний мільйон Кучма з Деркачем одержали за... контрабанду, тобто за нелегально проданий за кордон товар. Скоріш за все йдеться про систему залпового вогню «Град», яку, як доповів Кучмі Деркач, було поставлено через Єгипет в Іран. 12 травня 2000 року, відповідно до доповіді Деркача, «гради» було поставлено, а 14 червня Деркач ображено говорив Кучмі: «Леоніде Даниловичу! Ось ми попрацювали, а мільйон одержав Грищенко. Так? Ну, по контрабанді працювали. Запитую Грищенка, куди він ці гроші діває? Адже нам щось повинно бути».
Якщо вдуматися в цю фразу, нормальній людині стане не по собі. Президент однієї з найбільших країн Європи «працює по контрабанді», і шеф держбезпеки говорить про це, як про цілком нормальну справу. Єдине, що Деркача зачіпає за живе, — це те, що його «кинули» при розподілі здобичі. Чорт із нею, з державою, але як його обійти посміли!
Коли ми звернулися до Костянтина Грищенка за коментарем, то виявилося, що з «висунутими обвинуваченнями» він уже знайомий, у зв’язку з чим і заявив:
— Загалом, я вважаю, що такого роду носії інформації не заслуговують на увагу. Та позаяк у цьому випадку в коментарі, поміщеному на сайті, обвинувачено особисто мене, то хотів би чітко сказати, що йдеться про ситуацію з точністю до навпаки: «не програв, а виграв, не в шахи, а в більярд». Ще 1 червня 2000 року в посольстві за участю заступника генерального прокурора США, заступника директора ФБР, першого заступника голови СБУ Вандіна відбулася церемонія передачі чека на 1 млн. доларів Україні. Це було зроблено на виконання рішення американського суду про відшкодування нашій державі збитків, заподіяних їй контрабандними діями, тобто поставкою американською компанією під фальшивим приводом спирту в Україну. Це яскравий приклад реальної взаємодії правоохоронних органів двох країн (із нашого боку — передусім СБУ), які дали практичні результати: суму в 1 млн. доларів було зараховано в державний бюджет. Спочатку її планували використати на придбання нерухомості для посольства України в США, але потім вирішили пустити на фінансування наших дипломатичних установ у більш як десяти країнах.
У результаті цієї акції ми зуміли довести, що можемо реально співробітничати, і зацікавленість у такій взаємодії з боку правоохоронних органів США зберігається й сьогодні. Таким чином, єдине, що в коментарі Петра Лютого відбиває реальність, — це слово «контрабанда». Вона справді мала місце в формі незаконного ввезення американською компанією в Україну товарів. Рішення про повернення в держбюджет мільйонної компенсації ухвалив американський суд, і особисто я пишаюся, що причетний до цієї реальної справи.
Саме тому раджу власникам сайта, перш ніж користуватися сумнівними записами, перевірити стрічку новин ДІНАУ. У ній ще 2 червня 2000 року з’явилося повідомлення такого змісту: «Чек на суму мільйон доларів прийняв від заступника генерального прокурора США Джеймса Робертсона Надзвичайний і Повноважний Посол України в США Костянтин Грищенко. Усі кошти від відшкодування Україні збитків, заподіяних американською компанією «Маккорнік Дістілінг Компані Інк», перераховано в держбюджет».
— Костянтине Івановичу, а чому в цій розмові йдеться про те, що пан Деркач шкодує про те, що гроші дісталися Грищенку й не дісталися йому? Як ви можете це пояснити?
— Мені важко коментувати те, чого я загалом не чув. Не вважаю потрібним коментувати чиєсь твердження про нібито існуючу розмову. Я знаю одне — було реальне співробітництво двох правоохоронних органів, у результаті якого державі повернуто мільйон доларів.
— Відомо, що нині Україна та її генеральний прокурор намагаються в США створити такі умови, за яких стане можливим повернення в український бюджет грошей, що перебувають на рахунках Павла Лазаренка. Наскільки результативним може бути співробітництво з американцями в цьому питанні?
— Це один із найважливіших напрямів взаємодії правоохоронних органів двох країн. Фактично переважну більшість доказів проти Павла Лазаренка, які має у своєму розпорядженні американське правосуддя, надано українською стороною. Саме в цій сфері є підстави сподіватися, що, за результатами остаточного розгляду справи в суді, американська сторона поверне кошти, конфісковані й вилучені американцями з сум, украдених і незаконно відмитих у Сполучених Штатах Павлом Лазаренком. Є цілком реальні можливості для саме такого результату, але багато залежить і від термінів розгляду цієї судової справи в Сан-Франциско. Вона надзвичайно складна, вимагає допиту багатьох свідків. Але українська сторона всемірно сприяє досягненню спільної мети — покарання винного в порушенні як українського закону, так і законодавства Сполучених Штатів.
— Про які суми, приховані екс-прем’єром у Сполучених Штатах, ідеться?
— В остаточному результаті, йдеться про надзвичайно великі суми, які перебувають не тільки в Сполучених Штатах, а й в інших юрисдикціях. Але це вже питання з тих, що належать до конфіденційних, пов’язаних із слідством. Я не можу розголошувати цю інформацію.
— Ви є представником України в Антигуа. Чи були з цього приводу розмови з керівництвом цієї країни, на території якої, як відомо, є багато офшорних компаній, що також належать Павлу Лазаренку?
— Серед інших питань таке було не останнім, що обговорювалися під час моїх візитів у цю країну, у якій я є послом України.
А повертаючись до записів
«5-го елемента», ризикнемо припустити, що образа Леоніда Деркача була пов’язана з тим, що гроші для українського бюджету по суті добуло СБУ, а витратили їх на потреби МЗС. Річ у тому, що якби українські спецслужби існували тільки на передбачені бюджетом кошти й не одержували додаткових відрахувань, приміром, від збройових угод, то СБУ ніколи не змогла б побудувати й устаткувати ні комплекс у Білогородці, ні освоїти та облаштувати колишній готель «Золотий колос» тощо. Тож образи Деркача в даній ситуації цілком зрозумілі та, з конкуренто-міжвідомчого погляду, природні.
Щодо суті коментарю Петра Лютого, залишається зазначити лише одне: в Україні не бракує тих, хто скептично ставляться до реальності плівок Мельниченка. Ми до таких не належимо. Але чистота помислів у поведінці й діях тих, хто представляє записи на громадський суд, викликає настороженість у багатьох людей, котрі не сумніваються в реальності запису. Та й загалом, досвідченим представникам спецслужб, якими (хто в минулому, хто нині) є Жир і Лютий, не з руки припускатися таких промахів. І людям не на благо, і справі на шкоду.