«...Хай вони в себе в СБУ там визначаться - вони або бізнесмени, або державні діячі... А якщо Хорошковський... керує цим процесом, чи немає в нього конфлікту інтересів? Він же в інтерв’ю «Українській правді» визнав, що володіє спільним бізнесом із Фірташем. І при цьому він повністю курирує й втручається в слідство у справі, де одним із учасників спору є його партнер. Це ж чиста корупція! Чи не вважає Хорошковський, що було б правильно в такій ситуації заявити собі відвід? Якби я був маленьким смішним прокурором районної прокуратури, я б на Хорошковського склав протокол про корупцію. А якби я був прокурором трохи більшим, то Валерія Івановича було б наразі затримано й доставлено у суд для обрання йому запобіжного заходу у кримінальній справі за зловживання владою».
Андрій Портнов, в інтерв'ю «Українській правді» 5 березня 2009 року
На фронті війни «РосУкрЕнерго» за газ «Газпрому», куплений і розмитнений Кабміном Тимошенко, точаться запеклі бої. Отримавши чотири місяці тому рішення Стокгольмського арбітражу, група Д.Фірташа і голови СБУ В.Хорошковського досі має проблеми з його юридичною реалізацією та вибиванням із бюджету України п’яти мільярдів доларів.
Влада України, а конкретно - прем’єр-міністр Микола Азаров і перший віце-прем’єр-міністр Андрій Клюєв, за даними «ДТ», вважають претензії РУЕ необгрунтовано завищеними й виступають категорично проти будь-яких значних компенсацій за рахунок бюджету України. Як неодноразово писало «ДТ», рішення Стокгольмського арбітражу не має прямої і обов’язкової сили на території України. Тому, щоб використати це рішення як формальну підставу для вибивання грошей за газ, РУЕ провадить активну роботу на всіх напрямах, аби надати своїм претензіям юридично бездоганного вигляду. Головна проблема - всі дії з одержання Україною газу були законними. Про це справедливо заявляв (інтерв'ю «Українській правді» 5 березня 2009 року) нинішній заступник голови адміністрації президента А.Портнов, який безпосередньо готував усі договори між «Нафтогазом» та «Газпромом» у 2009 році й відповідав за юридичний супровід угоди: «Ми не маємо наміру брати участь у кланових розбірках акціонерів «РосУкрЕнерго». Україна отримала цей газ за договором уступки прав вимоги від «Газпрому». І за ним боржника не запитують, хочеться йому чи ні. Нам однаково, де «Газпром» узяв цей газ і наскільки легітимним це вважає РУЕ. Якщо «РосУкрЕнерго» щось не подобається, хай ідуть розбиратися в «Газпром». Там їм усе пояснять у популярній формі з можливим кримінально-правовим відтінком... Ми не хотіли ризикувати, маючи просто договір уступки між «Нафтогазом» і «Газпромом», щоб потім усе це поставили під сумнів. І ми переконали «Газпром», крім уступки, укласти з нами на цей самий газ ще один, прямий договір купівлі-продажу 11 мільярдів, щоб ми були повністю застраховані».
З огляду на прямий договір купівлі-продажу газу, можливість «РосУкрЕнерго» висувати претензії «Нафтогазу» аж ніяк не передбачає, що держава Україна зобов’язана виконувати ці дуже спірні вимоги.
Тому «РосУкрЕнерго»«, створюючи піар-галас навколо Стокгольмського арбітражу, насправді веде активну роботу з визнання своїх претензій законними на підставі українських законів. Зробити це було б немислимо, якби не передача в управління В.Хорошковському активів найсерйознішої в державі колекторської компанії - Служби безпеки України.
Для забезпечення операції РУЕ СБУ заарештувала ряд чиновників уряду Тимошенко, вся вина яких полягає в тому, що вони брали на баланс і розмитнювали газ, придбаний «Нафтогазом» у «Газпрому» в результаті договору прямої купівлі-продажу, укладеного на підставі міжурядової угоди між прем’єрами Тимошенко і Путіним.
Показовим прикладом «замовних» дій керівництва СБУ в цій непривабливій історії є справи «військовополонених»
А.Макаренка та І.Діденка - колишніх керівників Держмитниці й «Нафтогазу». Важливо зазначити, що СБУ досі не передає слідство в справі у Генеральну прокуратуру, як це належить за законом, а веде його самостійно. Це пояснює численні процесуальні порушення, допущені під час розслідування. 30 вересня слідчий припинив справу за статтею 367 - службова халатність і порушив справу за статтею 364 - зловживання службовим становищем. «Припинення справи свідчить про те, що введення його у статус обвинувачуваного втратило свою силу, і він став свідком у справі, а свідка не можна утримувати під вартою! Тому потрібно було ухвалювати повторне рішення щодо обрання запобіжного заходу. Таким чином, Макаренка повинні були випустити на свободу», - заявив адвокат Макаренка Ю.Сухов.
Ця подія, з юридичного погляду, має великий резонанс, оскільки стаття 367 стосується ненавмисних злочинів і за нею передбачається, зокрема, умовне покарання, без взяття під варту. Стаття 364 - це вже серйозний злочин. Як зазначає адвокат Макаренка Є.Солодько, слідчий виніс ухвалу про відсутність складу злочину за статтею «халатність» і, таким чином, визнав незаконність затримання Макаренка в червні 2010-го і незаконність його утримання під вартою. Для того щоб суд ухвалив рішення про обгрунтованість арешту за більш тяжкою статтею 364, потрібно провести судове засідання, заслухати аргументи сторін, показання підозрюваного, свідків захисту і обвинувачення. Проте всі ці аргументи не були взяті до уваги. 12 жовтня в Апеляційному суді Києва під головуванням судді Мороза було заслухано заяву Макаренка про незаконність його затримання. Адвокати звернули увагу на те, що на шість (!) судових засідань, проведених за цією заявою, Макаренка не доставляли, і процеси зривалися «через відсутність вільного для цих потреб конвою». Також примітно, що на жодному судовому засіданні у справі Макаренка жоден суддя не дозволяв проводити аудіофіксацію процесу - також усупереч нормам процесуального права. Проте ці та інші процесуальні порушення для суддів не стали підставою для зміни запобіжного заходу для Макаренка на час слідства. Очевидне підгрунтя - стаття 364 не передбачає утримання під вартою на термін понад чотири місяці, а стаття 367 дозволяє тримати підозрюваного в СІЗО набагато довше.
Тепер очевидно, що тюремне ув’язнення для Макаренка й Діденка - це один із інструментів тиску Хорошковського на суди й водночас засіб забезпечення претензій РУЕ.
Головного організатора угоди «Нафтогазу» і «Газпрому», екс-прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, у цій справі не допитали й навіть не притягнули для давання свідчень. І не притягнуть: не чекаючи завершення слідства, голова СБУ заявив в інтерв’ю, що не має наміру затримувати Ю.Тимошенко. А жаль, адже тоді судовий процес поповнили б чудові свідчення про переговори Тимошенко з Путіним та главою «Газпрому» Міллером, про їхню роль і участь в угоді. Очевидно, що такі одкровення зовсім нецікаві Фірташу й Хорошковському, оскільки доводять міжурядовий характер угоди. Імена російського керівництва в цю історію власники РУЕ вплутувати побоюються.
Отже, у процесі є заарештовані й незаконно утримувані виконавці - митники, працівники НАК, але немає головних організаторів, які своєї участі й відповідальності не приховують.
Жодного разу не були допитані ані Тимошенко, ані Путін, ані Міллер (PS: коли номер вже був зверстаний і переданий до друку, джерело «ДТ» повідомило, що замголови АП А.Портнов був допитаний по цій справі, та надав свідчення швидше на користь Макаренка та Діденка).
При цьому адвокати Макаренка подавали клопотання про залучення як свідків керівників «Газпрому», а адвокати Діденка, за даними «ДТ», клопотали про притягнення як свідка у справі Портнова. Однак у таких «кримінальних розбірках» на юридичні формальності, на право й закон звертати увагу не заведено.
12 жовтня стало відомо, що Генпрокуратура України звернулася в Московський арбітраж із позовом проти «Газпрому» й «Нафтогазу», пред’явивши судове доручення іноземного суду. На думку експертів «ДТ», ітися може саме про потребу допитати свідків угоди з боку РФ і «Газпрому». Показово, що влада України чомусь не оголосила в міжнародний розшук главу «Газпрому» Міллера і чиновників «Газпрому», їх не намагаються допитати в рамках карного процесу, який ведеться в Україні, а просять узяти показання в рамках господарського спору. Бо аргументи про карний характер порушень під час розмитнення газу «Газпрому» та взяття його на баланс «Нафтогазу» дійсні тільки для українських судів. А за кордоном претензії Фірташа-Хорошковського не були б визнані обгрунтованими.
До речі, навряд чи глава «Газпрому» Олексій Міллер даватиме свідчення справі. На думку експертів «ДТ», звернення Генпрокуратури є частиною загального плану групи СБУ-РУЕ з визнання недійсним прямого договору купівлі-продажу газу. Тільки в такому разі «РосУкрЕнерго» матиме законні підстави стягнути з бюджету гроші, які воно вважає своїми.
«РосУкрЕнерго» і СБУ воюють не проти Тимошенко та її команди, не проти корупції, як це підносять деякі ЗМІ, а проти держави Україна. Чи є в нас держава, чи інтереси окремих фінансово-промислових груп вищі за такі поняття, як суверенітет, закон, здоровий глузд, - ми скоро побачимо. Вирок буде винесено не Макаренку й не Діденку, - вирок буде винесено цій владі і цьому суспільному ладу.