Судячи із соціальних мереж, історію про те, як Савченко і Рубан готували переворот, громадськість сприйняла з неабиякою дозою недовіри. І для цього є всі підстави.
Почнімо з запитань. Чому затримання Рубана так швидко й масштабно розпіарили, зокрема й президент Порошенко? Адже коли йдеться справді про якусь серйозну організацію, що мала намір мінометами знести з обличчя землі будівлі парламенту й адміністрації президента, а заодно - знищити і все вище керівництво України, то чи не логічніше було б накрити всю мережу, дочекатися затримання замовників та організаторів, а не радіти затриманню "перевізника"? Варіантів відповіді кілька.
По-перше, затримання Рубана 8 березня ідеально знадобилося для того, щоб зняти питання, чому він 9 березня не з'явився біля пам'ятника Шевченкові. Всі українські президенти покладали квіти до пам'ятника Кобзареві в день його народження. Навіть Янукович. Не прийшов тільки 2013 р. І це кепсько скінчилося. Для Кучми 9 березня 2001 р. свого часу теж виявилося доволі невдалим днем. Фактично, побоїще на Банковій стало моментом, після якого і Кучма, і народ зрозуміли, що починається нова епоха.
Петро Порошенко, знаючи, що біля пам'ятника вже зібралися протестувальники, вирішив не наступати на граблі, й просто не прийшов. А щоб збити можливу хвилю критики вже за боягузтво, скористався сюжетом про так доречно затриманого Рубана. Швидше за все, ось це просте пояснення найближче до істини. Ми живемо вже в парадигмі виборчої кампанії, АП - боягузлива, як ніколи, і й дмухає на воду навіть тоді, коли вона лід.
По-друге, затримання Рубана саме 8 березня може бути пов'язане з тим, що, як повідомляють кілька джерел DT.UA, цього дня в Україні, а зокрема в Краматорську та на лінії розмежування, перебував тодішній директор ЦРУ, а нині кандидат на посаду держсекретаря США Майк Помпео. З огляду на велику любов голови СБУ Василя Грицака до піару й показухи, цілком імовірно, що голова української спецслужби вирішив продемонструвати голові американської спецслужби живий приклад боротьби з "російськими шпигунами". Грицак небайдужий до молитовних сніданків у Вашингтоні та інших американських тусовок, і в нього є певні надії на продовження політичної кар'єри. І в цьому світлі додати спецій до "сухпаю" візиту, звозивши Помпео "на полювання" на лінію розмежування, було б цілком у стилі Василя Сергійовича.
Що ж нам відомо про саму "спецоперацію" із затримання Рубана? Є реальний і надзвичайно ретельно задокументований факт перевезення Рубаном предметів, схожих на зброю з окупованої території. До речі, на прес-конференції Грицак потішно акцентував увагу на якості зйомки й сказав щось на кшталт "щоб не подумали, що це ми підкинули". (Очевидно, тому використали зброю саме з ДНР, причому навіть із супровідним документом, а не українську.) Схоже, навіть Грицак усвідомлює рівень недовіри суспільства до переможних реляцій СБУ, які зазвичай не мають подальшого підтвердження у вигляді вироків. Але про це трохи згодом. Отже, перший блок цієї історії, кримінальний, - факт перевезення Рубаном із непідконтрольних територій предметів, схожих на зброю і боєприпаси. Другий блок, художньо-політичний, - розповіді про замах на життя керівництва країни, про мінометний обстріл урядового кварталу, добивання з автоматів тощо.
Блок перший
У якому досить багато дивного. 27 лютого 2017 р. СБУ скасувала Рубану дозвіл на перетинання лінії розмежування. Тоді ж СБУ арештувала, але відпустила сина Рубана. Про що він сам писав у ФБ: "Після того, як СБУ навесні арештовувала сина (відпустили), сиджу рівно... З конторою, яка воює з дітьми, не воюю. Натяк зрозумів... Лінію фронту не перетинаю... Полоненим і родичам тільки моральна підтримка. З Медведчуком і Путіним не зустрічаюся... Чого вам ще треба для щастя?"
Скасування дозволу було пов'язане з тим, що Рубан разом із Савченко відвідав непідконтрольні території. Однак, за словами Грицака, уже в листопаді Рубан побував на непідконтрольних територіях і привіз звідти мінівен зброї. І ось у березні повторив провезення, тепер уже сховавши зброю в меблях. Усе це досить дивно поєднується з тим, що Рубану анульовано дозвіл на перетинання кордону, і з тим, що не треба бути провидцем, аби розуміти: після історії з Савченко Рубан перебуває під щільним спостереженням СБУ. Ну й син, який, схоже, вже виступав у ролі заручника. Досить дивна поведінка. Якщо тільки не враховувати чинника "Кедра". "Кедр" - майор Павло Балов, 8-й полк спецпризначення, особа, наближена до чинів військової прокуратури. Він був "провідником" Рубана в момент затримання, можливо - і під час листопадової поїздки. Зважаючи на все, "Кедр" і був людиною, котра вела оперативну гру з Рубаном. Від імені чи то ГУР МО, чи то СБУ, чи військової прокуратури - байдуже. Оскільки сина Рубана вже затримувало СБУ, не можна виключати, що Рубана шантажували долею сина задля ось таких дивних і нелогічних учинків, на кшталт контрабанди зброї. Тим більше що люди, які знають Рубана, говорять про нього як про людину досить обережну.
Блок другий, художньо-політичний
Феєричний виступ генпрокурора Луценка викликав двоїсту реакцію в суспільстві. Депутати обурилися, чимала частина простого люду - зраділа. Судячи з виступу Луценка, Савченко особисто планувала теракт, під час якого нібито передбачалося закидати гранатами урядові ложі ВР, мінометами обвалити скляний купол парламенту, а потім "автоматами добити тих, хто виживе". Продовжила виставу дружина Юрія Віталійовича, заявивши, що на парламентське засідання в четвер Савченко прийшла з гранатами і пістолетом у сумці. Пильні депутати Савченко з залу вивели. Але скоро вона знову повернулася, і про гранати вже всі забули. Наступного тижня, попередньо - в четвер, правляча коаліція має намір показати якесь "кіно", що обґрунтовує захопливий трилер генпрокурора.
Паралельно провладні блогери підняли в соцмережах хвилю про те, що за дії Савченко має нести відповідальність Юлія Тимошенко, яка привела її в парламент. Про президента Порошенка, який присвоїв їй звання Героя України та виділив для доставки власний літак, скромно змовчали. Завдання другого етапу на сьогодні виконано. Депутатів налякали, Тимошенко "пристебнули" до невдалого теракту. Народ жалкує, що все це виявилося лише нездійсненною мрією.
Технологія
Приказка "базіка - знахідка для шпигуна" в наш час трансформувалася в гасло "базіка - знахідка для чекіста". Практично, всі резонансні справи СБУ-ГПУ з політичним забарвленням рясно прикрашені відео- і аудіоматеріалами, "тепловізорами" і "снайперами". Часто демонстрацією цих матеріалів усе й закінчується. Як було в недавній справі про співпрацю Саакашвілі та Курченка. У цьому смислі, СБУ-ГПУ - своєрідні кіностудії при адміністрації президента, головне завдання яких - скомпрометувати опонента Порошенка… і все. Проблема в тому, що цей метод уже давно не працює. Мабуть, починаючи з "плівок Мельниченка", коли з'ясувалося, що їх можна монтувати й компонувати на бажання замовника. Тепер, коли будь-який студент може змонтувати, практично, будь-яке відео, а тим більше - аудіо, презентації СБУ виглядають анахронізмом і просто не працюють. Їм не вірять. Бо пам'ятають, що рідкісний відеозапис допливає до судового вироку. Проте АП вважає, що для телевізора така картинка цілком згодиться.
Технологія "базіка - знахідка для чекіста" працює так. До людини, політично (а часом і економічно) значущої та схильної до радикальних висловлювань, "підводять" нібито співчуваючого, котрий починає ці розмови провокувати, а потім ще й приводить "друзів", і таким чином ніби створюється організація. Чиста "зубатовщина", коли хтось пам'ятає цей термін. Якщо в НАБУ популярна провокація хабара, то в СБУ - провокація "зради Батьківщини".
Зважаючи на все, в СБУ є архів аудіо- й відеозаписів насамперед Надії Савченко. Частина з яких - розмови в готелі з якимись військовими під "чарку чаю". Зважаючи на певну неадекватність Савченко та її схильність до епатажу й безапеляційності, легко припустити, що розмови там про владу й те, як її замінити. Із мріями чи навіть конкретними пропозиціями. Однак проблема в тому, що зараз на будь-якій кухні можна почути такі розмови, тим більше в середовищі учасників АТО.
Отже, нас очікує безліч фільмів та "музики" від СБУ. Проти кого будуть ці "докази"? Повертаючись до тези про те, що ми з вами живемо вже у передвиборній парадигмі, докази будуть проти конкурентів Петра Олексійовича. Поки що озвучені натяки на адресу Тимошенко. Можливо, будуть натяки на Коломойського й Корбана, з допомогою яких Рубан справді визволяв полонених на початку війни. Або Наливайченка, при якому Рубан починав свою діяльність із обміну. У принципі, все це вже зовсім нецікаво. І навряд чи спрацює. І ось чому. По-перше, всі розуміють, що на носі вибори й усі президентські структури, зокрема й силові, працюють передусім на них. По-друге, занадто часто і без кінцевого результату у вигляді вироку силовики заявляли про запобігання масштабним змовам, диверсіям та замахам. Це вже не переконує і втомлює. Крики: "Вовки! Вовки!" - повертаються луною: "Козли! Козли!"
Якщо раніше силовики полюбляли дарувати політикам нагородну зброю, то тепер модним подарунком став замах. Точніше, запобігання йому. На кого вже тільки не "вчиняли замах" - від Парубія з Турчиновим до рядових нардепів! І, зрозуміло, на президента. Спеціалізувалися на такому "піарі" переважно Гелетей і Грицак. Плюс невибачний за своєю безсоромністю опус про замах на екс-генпрокурора Шокіна. Проблема, однак, у тому, що в Україні дуже рідко вбивають політиків або вчиняють замах на них. Останній - замах на Мосійчука, але, швидше, з бізнесових, а не політичних мотивів. І вбивство екс-депутата Держдуми Дениса Вороненкова. А до цього... Мабуть, убивство Євгена Щербаня. І можливе отруєння Віктора Ющенка. Набагато частіше в нас убивають військових, бізнесменів і журналістів. І отут СБУ чомусь нічому запобігти не може. Достатньо згадати журналіста Павла Шеремета, військових Олександра Хараберюша, Максима Шаповала, Юрія Возного.
А в замахи на політиків уже давно не вірить ніхто. У тому числі й через хворобливу схильність Василя Грицака до піару. Причому досить давню. Ще на початку
своєї служби в Києві Грицак любив розповідати, що він 1996 року запобіг замаху на Павла Лазаренка. Однак, за однією з версій, замах на Лазаренка був інсценівкою. Як Грицаку вдалося врятувати Лазаренка - історії невідомо.
Цікаво, що Грицак також "відзначився" у розкритті ще одного "імітованого теракту". Йдеться про "замах" на Леоніда Кучму в Баден-Бадені (Німеччина) на початку 2004 р. СБУ тоді отримала оперативну інформацію особливої важливості про нібито підготовку "ісламістськими терористами" замаху на президента України в одній із західних країн. Чорним фломастером і підкреслено друкованими літерами про це повідомляв хтось, хто підписався "Леонідом, відданим громадянином своєї країни, рядовим членом організованого злочинного угруповання Донецької області".
Тоді німецькі спецслужби отримали істеричне повідомлення від Грицака з якоюсь адресою, де нібито засіли терористи. Туди поліція й вдерлася, поклавши всіх на підлогу, переривши у пошуках вибухівки все догори дригом, знявши підлогу і розібравши меблі на конструктор "Лего". У результаті… перелякана законослухняна господарка квартири подала на них позов про заподіяння її житлу збитку в розмірі кількох тисяч євро.
Виявилося, що повідомлення про замах на Кучму, який готується в Німеччині, було неправдивим. Його автор - якийсь колишній співробітник міліції з Донецька - просто вирішив "похуліганити". Про запобігання теракту гордо відрапортував той самий Грицак. А ось про ганебний провал спецслужби, яка клюнула на витівку хулігана, - промовчав. Хоча відрізняти неправдиві повідомлення від справжньої загрози - це й було службовим завданням Грицака.
Вже після початку війни Грицак заявив про запобігання серії з 15 терактів у Франції, які, переконував голова СБУ, планувалися напередодні майбутнього чемпіонату Європи з футболу, що мав відбутися в червні. Звісно, у справі було виявлено "російський слід". Спецслужби Франції, утім, жодних ознак тероризму в даному епізоді не виявили.
Приблизно так само було роздуто й забуто скандальну справу "ОЗУ Корбана". У тому самому руслі - справа "терориста Краснова", який, за словами Грицака, збирався за допомогою "тонни тротилу підірвати будівлю СБУ в Аскольдовому провулку". Краснов на волі, про тротил воліють не згадувати. Та сама історія - справа Лабутіна-Заярнюка, коли екс-директор "Укрспирту" нібито планував захопити парламент і стати президентом.
Слід сказати, СБУ, розуміючи, що Рубана і Савченко явно замало для виконання кривавої масакри на Печерську, спробувала натякнути на викриття якоїсь мережі сепаратистів-терористів. І вже наступного дня відрапортувала про проведення 28 обшуків по всій країні. Як виявилося, обшуки проводилися в маловідомих журналістів і блогерів у зв'язку з можливою причетністю до сепаратистської діяльності. Причому деякі з них за сепаратизм уже встигли відсидіти. Як заявила прес-служба СБУ, під час обшуків "було виявлено і вилучено агітаційні матеріали про підтримку анексії Криму, кошти, документи, які містять інформацію з обмеженим доступом, заборонену продукцію, у тому числі гранати та патрони". Традиційний набір, який навряд чи має стосунок до "справи Рубана-Савченко".
Якщо якась подоба змови й справді планувалася, то мало йтися хоча б про сотні, ну як мінімум десятки, осіб. Затримання/арешти яких мали відбутися до або одночасно з "закриттям" Рубана й "засвіченням" Савченко як потенційного організатора можливого перевороту. У Шевченківському суді, під час обрання запобіжного заходу для Рубана, було названо лише п'ять прізвищ - "радикально антиукраїнськи налаштовані громадяни Мезенцев, Шашкін, Захарченков, Березня і Лещ… та інші невстановлені особи". То, може, треба було спочатку цих осіб установити, відстежити їхні зв'язки, накрити всю мережу (якщо вона, зрозуміло, була), а потім уже врочисто рапортувати про розкриття антидержавної змови? Та й зі встановленими особами не все зрозуміло. Шашкін, Захарченков, Березня і Лещ затримані? А якщо не затримані, то чому? Зате точно відомо, що не затримано Олега Мезенцева, який значиться помічником Савченко і який заявив у коментарі ЗМІ, що виїхав за кордон. Питання до СБУ: якщо операція з виявлення змовників велася так давно і ретельно, то чому одному з ключових фігурантів надали можливість безболісно залишити країну? Його не "вели"? Чи в спецслужбі були якраз зацікавлені, щоб він "став на лижі"?
Результат
Що ж отримала АП від цієї акції? Як завжди - цілком протилежний очікуванням результат. Савченко стала зіркою телеефірів і, схоже, здобула певну підтримку публіки. Якщо дійде до суду - ця підтримка цілком може вилитися в акції масового протесту. А Савченко - стати політв'язнем, якого підтримують маси. Узагалі, адміністрація президента напрочуд мистецьки перетворює малозначимі фігури на серйозних противників. Так було з підзабутим, але "вчасно" реанімованим адміністрацією президента Міхеїлом Саакашвілі. Те саме відбувається і з Савченко. Політик з нульовою популярністю, обмеженими ораторськими і розумовими здібностями нині цілком може стати тим детонатором, який підірве ситуацію. Савченко на ефірах, які дивом на неї звалилися, говорить невигадливо, але попит саме на таку критиканську риторику зараз досить високий. Ступінь суспільної недовіри до влади такий, що навіть не надто досвідчений і розумний, але різкий у висловлюваннях політик може сприйматися як потенційний лідер протесту.
Не можна сказати, що при владі взагалі ніхто не догадується про таку можливість. Джерела DT.UA в АП висловлювали думку, що Петро Порошенко, на відміну від Грицака, Луценка й Матіоса, сподівався: Савченко не повернеться з Європи. Президент побоювався, що в протилежному випадку в неї з'являться трибуна й привід не стримувати себе у виступах (у стінах парламенту, на телеефірах, у залі суду), що лише додасть їй очок і точно не додасть очок владі.
Досвід судового розгляду "справи Януковича" такі побоювання підсилював. Дійство, задумане як масштабна PR-акція нинішньої влади, насправді неабияк б'є по її репутації. Часом воно вже сприймається не як суд над гарантом-утікачем та його оточенням, а як процес над "лідерами трибуни Майдану", як обвинувальний акт тим, хто не намагався зупинити здачу Криму. І це при тому, що в суді досі заслуховували тільки свідків обвинувачення...
Коротше, з запитань почали, запитаннями й закінчимо. Озвучу тільки три з них:
1. Про що, дивлячись на все це, думає Ангела Меркель, яка доклала чимало зусиль для звільнення Надії Савченко з російського полону? А також, що відчувають "насельники" численних штаб-квартир міжнародних організацій, якими з переможним туром проїжджала Надія?
2. Ситуація зі змовою, в якій брали участь колишні полонені, поліпшить атмосферу для звільнення тих, хто залишився?
3. Чому над видовищем найбільше сміється Валерія Гонтарева, яка пішла з посади голови НБУ після всього скоєного тихо і з букетом квітів?