Солдат Руслан служить в армії на контрактній основі. Воював у лавах добровольчого батальйону, пізніше - у Національній гвардії. Загалом провів на фронті майже два роки. Цьогоріч у складі снайперської групи, під егідою Центру спеціальних операцій, виконував завдання у промзоні Авдіївки, потрапивши туди в розпал бойових дій.
Руслан - типова "людина-війна". Попри хорошу роботу й умовляння дружини, його весь час тягне на фронт. Він, як і багато інших бійців, що спробували війну "на смак", не може заново пристосуватися до мирного життя. За словами Руслана, перебування в мирному місті спочатку заподіювало йому мало не фізичний біль.
"Після повернення з останньої ротації, я перші три дні взагалі з дому не виходив, дуже погано мені було. Тепер ніби полегшало, але все одно не можу я тут. Скоро знову поїду", - зізнається він.
"Ротацій було багато, і щоразу я був упевнений, що зі мною нічого не станеться. Але цього разу чомусь дуже переживав. Чесно кажучи, вперше подумав, що як мінімум стану калікою, а може трапитись і так, що там і залишуся. Тоді й сказав собі: якщо виживу, покину курити. Тепер не курю", - усміхається боєць.
Діяльність підрозділу Руслана засекречено. Але для того щоб нагадати "втомленим від війни" громадянам про бойові дії, що не припиняються, Руслан погодився розповісти разом із DT.UA про ситуацію на найгарячішій нині ділянці фронту і коротенько - про роботу своєї групи. Ім'я бійця, назву підрозділу й терміни його перебування на передовій змінено або навмисне не зазначено.
Про власну мотивацію
- З 2014 року я служив у добровольчому батальйоні, а з лютого 2015-го, згідно з указом президента, став бійцем Національної гвардії і отримав статус мобілізованого. З моменту отримання статусу треба було відслужити в Нацгвардії як мінімум рік. У лютому 2016 року демобілізувався, приїхав додому і зрозумів, що не можу адаптуватися до мирного життя. Певний час працював у волонтерському фонді, допомагав волонтерам передавати на фронт амуніцію й обмундирування, але в результаті все одно вирішив знову їхати на війну. Тим більше саме тоді я дізнався, що туди їде моя група, з якою ми разом пройшли Дебальцеве, Вуглегірськ, Чорнухине, Станицю Луганську й інші гарячі точки.
Щоб поїхати на передову, я підписав контракт на півроку, інакше мене не взяли б. Я знав, що наш командир домовився про серйозну роботу, і ми не будемо сидіти до другої чи третьої лінії оборони. Спочатку ми великою групою приїхали на базу, пізніше з-поміж нас відібрали кілька десятків чоловіків для виконання завдань під егідою Центру спеціальних операцій.
Про Нацгвардію
- Після добровольчого батальйону я рік відслужив у складі Нацгвардії. Досі спілкуюся з багатьма бійцями. Так от, вони вважають неправильним, що НГ підпорядковується Міністерству внутрішніх справ. Хіба це правильно, коли бойові офіцери й солдати підпорядковуються недолюстрованим старим ментам, які досі сидять у головкомах МВС?
- А кому, на думку бійців, має підпорядковуватися Нацгвардія?
-Безпосередньо головнокомандувачу. Президента обирає народ, а Національна гвардія - народна армія, вона не повинна підпорядковуватися ні МВС, ні СБУ, а, навпаки, - якщо буде необхідно, повинна стати їм противагою для захисту інтересів народу.
- Тобто бійці Нацгвардії хочуть підпорядковуватися президентові Порошенку?
-За останні кілька років я не зустрічав жодної людини, яка довіряла б Порошенкові, бо минуло два роки, а досі нікого з "колишніх" не посадили й не покарали. Так, бійці не довіряють Порошенку, але вважають, що в питанні підпорядкування в такій структурі як Нацгвардія має бути порядок.
Про передову
- Основна маса атовців зараз сидить на позиціях другої і третьої лінії (оборони. - О.Д.), ними ніхто не займається, там "аватарство" процвітає. Хлопці фактично виконують функції сторожів, щоб місцеві не розтягли на дрова укріпрайони, в які вкладено мільйони. Так, деякі бійці розселилися в нормальних умовах, але є й такі, хто всю ротацію спить у наметах і бліндажах. Як мінімум їх треба чимось зайняти, інструкторів привозити, регулярні стрільби проводити. А солдати найчастіше роблять щось як самі собі знають: багато хто за всю ротацію навіть жодної кулі по мішенях не випустив.
Я взагалі не розумію, навіщо заганяти на війну тих, хто не хоче туди йти. Тим більше що є багато мотивованих людей, готових воювати.
- Невже таких людей багато? Судячи з заяв Міноборони, зараз якраз є проблема з недобором контрактників.
-Зараз - так. А для чого людям їхати на другу й третю лінію? Щоб там пиячити? Ніхто на це не згоден, всі хочуть на передову. Я тобі скажу, що на авдіївську промзону стоїть черга з охочих вирушити туди підрозділів. Під час відбору групи в Авдіївку в нашому підрозділі всі бійці пересварилися, бо кожен хотів поїхати. Але потрапити туди можуть далеко не всі, оскільки, як правило, беруть тільки людей з досвідом.
Про Авдіївку
- Спочатку ми приїхали на свою базу, де жорстко готувалися, щодня проходили інструктаж і виснажливий вишкіл. Перша робота в цій ротації полягала в снайперській підтримці сил АТО, розташованих у приватному секторі Авдіївки.
У приватному секторі бої йдуть в основному вночі, бо вдень приїжджає ОБСЄ. А на промзоні, куди нас перекинули через певний час, бої йдуть практично цілодобово. Десантники, з якими ми були на позиціях, казали, що за щільністю вогню ситуація порівнянна з Донецьким аеропортом.
Ще недавно промзону Авдіївки повністю контролювали бойовики. Але потім наші пішли вперед - завдяки бойовому підрозділу Правого сектору. Це не ті, хто в Києві й інших мирних містах "кришує" фірми, представляючись Правим сектором. Наскільки я знаю, коли фронтовики попросили в "міських" допомоги, ті відмовили, там мало до бійки не дійшло. Бойовий Правий сектор - це найяскравіші патріоти, всі просто марять ідеєю звільнити Україну і готові покласти за цю ідею голови. Причому два роки тому вони, як і ми, ще були IT-шниками, вчителями, менеджерами.
- При згадці про ДУК ПС традиційно починає нервуватися Генштаб, бо, згідно з Мінськими домовленостями, добровольчі підрозділи мали відвести від лінії розмежування.
-Однак вони там є. І саме завдяки їм ми "віджали" більшу частину промзони. А за останні два місяці ще приблизно на 200 метрів просунулися вперед.
Судячи з того, як працює Правий сектор, вони могли б стати двигуном усієї нашої наступальної кампанії. Ми ж, за Мінськими домовленостями, не можемо офіційно піти в наступ. А їм легше, вони взагалі нікому не підкоряються.
Ну от вони й пішли. Їхня розвідка зайшла в "промку", у процесі виконання завдання стало зрозуміло, що там є слабкі місця, а частину позицій бойовики взагалі залишили, були впевнені, що ми не підемо в наступ. Ці подивилися, повернулися до своїх, згрупувалися і злагоджено зайшли так далеко, як могли. Там вони накидали бойовикам, закріпилися і попросили підмоги. Наші підтяглися і зайняли позиції. Отак ми взяли "промку".
Ми чули з перехоплень противника розпачливі накази їхніх командирів "відбити промзону", бойовики великими силами пішли на нас, кілька днів ломилися по відкритій місцевості в будь-який час доби, але в результаті в них нічого не вийшло. Вони відчайдушно йшли на смерть, ми тоді їх дуже багато покришили.
- Чому ти став снайпером? Наскільки мені відомо, в тебе раніше була інша кваліфікація.
- Перекваліфікувався. Я став другим номером снайпера. Другий номер - це людина, яка гарантує безпеку самого снайпера.
За кілька тижнів перебування там ми зробили дуже хорошу роботу. У нас усе було надзвичайно чітко, кожен постріл ми мали підтвердити, тобто принести з завдання всі відстріляні гільзи. З перехоплень було чутно, що бойовики в паніці. Вони називали нас "чорною ротою" і весь час просили підмоги. Десантники, з якими ми там працювали, казали, що вперше за весь час служби їм надіслали таку ефективну групу.
А я в свою чергу був у шоці від цих десантників. Як я зрозумів, вони - кіборги з Донецького аеропорту. Ці хлопці - геть відірвані відчайдухи, більшість з них навіть броніків з касками не носять, на повний зріст під час обстрілів ходять і мішки для укріплення позицій тягають не пригинаючись.
Або ось, наприклад, показова історія: якось привезли їм волонтери наш прапор. Двоє десантників попросили їх прикрити і подерлися встановлювати цей прапор на якийсь будинок просто з автоматами й у тільниках. Сепари спочатку від такого зухвальства сторопіли, але потім з ними просто істерика сталася, як у биків на червону ганчірку. Вони відкрили такий вогонь, що ми протягом наступної доби навіть голови не могли підняти.
- Яка відстань між нашими позиціями і позиціями супротивника?
-Від 100 до 400 метрів. Наші з ними перегукуються. Вони там теж різні прапори вивішують. Я навіть чеський бачив, видно, найманець якийсь привіз. Цей прапор з бійниці стирчав, аж поки наш злісний РПГ-івець "склав" цей будинок. Тепер звідти нічого не стирчить.
Наш РПГ-івець узагалі молодець. Я чув від інструкторів, що результат семи пострілів, зроблених підряд з ручного гранатомета, - забезпечена контузія і лікарняний для того, хто стріляв. При мені людина за півгодини робила сорок пострілів з двох труб, які по черзі "накручували" десантники.
- І як він після цього почувається?
-Візуально начебто все нормально, але коли приїде додому, думаю, йому все одно треба лікарям показатися, бо на здоров'ї це точно позначиться.
- А на бік противника ви ходили?
-Туди ходила розвідка. Я тобі більше скажу: ні для кого не секрет, що в самому Донецьку й Луганську живуть наші воїни і ведуть там підривну діяльність. Наших спеців там багато.
- То чому в такому разі наші специ хоча б точково не знищать командирів бойовиків?
-Я в них про це теж запитував. Кажу: "Раз ви такі круті, чого ж ви не пристрелите цього Гіві неповноцінного або недомірка Моторолу?" Вони відповідають: "Немає наказу". А потім мені одна грамотна людина сказала, що їх не вбивають, бо ще невідомо, хто потім їх замінить. Зараз ці клоуни формують загони з таких же клоунів, як вони самі, а під серйозних людей можуть сформуватися загони з серйозніших бойовиків, воювати з якими нам буде набагато складніше.
Про місцеве населення
- У мене був просто "розрив шаблона" в момент, коли ми заїхали в Авдіївку. Їдемо по місту в повному обмундируванні і з повним боєкомплектом, напружуємося очікуючи "звєздорєза", а навколо ходять мами з візочками, діти у футбол грають, працюють магазини і ринок. При цьому я чую розриви буквально в кілометрі від цього місця і розумію, що там іде бій. Вони до цього звикли й уже давно не звертають уваги. А "роздають" уже буквально за п'ять хвилин їзди від міста.
- Як місцеві до вас ставилися?
-Для основної маси місцевих ми - чужі. І це попри те, що бойовики перед відходом розграбували там кафе, ларьки й магазини. Все одно для місцевих вони свої. А нас місцеві не бояться, в обличчя матом криють. Усе тому, що впевнені - ми їм точно нічого не зробимо. Є, звичайно, й такі, що приходять їжу просити. Ти ділишся з ним сухпайком, а він тобі: "Хлопці, не йдіть, при вас тут хоч порядок є!" Ну й, зрозуміло, що всі без винятку хочуть, щоб там перестали стріляти.
Про "армію ДНР"
- Я упевнений, що останніх ідейних сепаратистів знищили ще в 2014-му. Зараз на першій лінії залишилися самі найманці, яких мотивують виключно грішми. Судячи з документів, які ми знаходили, на передовій воюють в основному наші громадяни і росіяни, які отримують військовий квиток "ДНР" і "ЛНР". Вони офіційно отримують там зброю у військкоматах, номер автомата вписують у військовий квиток, ніхто просто так там нічого не роздає.
Ми дуже від них відстаємо, зокрема, у будівництві укріпрайонів. Їх забезпечують серйозними матеріалами, вони можуть за ніч звести такий укріпрайон, який ми зможемо тільки танками розбити. У приціл я бачив, що укріпрайони будують цивільні, скоріш за все, їх з Донецька виганяють на ці роботи.
Командири на першій лінії - теж в основному найманці. Друга лінія - це кадрові російські військові разом із найманцями. А основні стратегічні об'єкти "тримають" виключно регулярні підрозділи російської армії.
- Але при цьому російське командування не відмовляється від спроб об'єднати найманців у так звану армію?
-За моїм даними, зарплата в бойовиків становить від 500 до 4 тисяч доларів на місяць, залежно від кваліфікації. Кадровим військовим оформляють відрядні й соціальний пакет. Поки це все спонсорується, вони бігатимуть, стрілятимуть і зароблятимуть. Але їхня проблема в тому, що як тільки цю "армію" перестануть фінансувати, вона за добу розбіжиться.
Крім того, всі військові, з якими я спілкувався, вважають, що Донбас для росіян - це чудовий плацдарм для вишколу професійної армії РФ. Наприклад, кілька місяців тому вони загнали під Донецьк "на навчання" російських курсантів. Ці курсанти два-три дні працювали по наших позиціях з артилерії, а поціляли по мирних будинках - мабуть тому, що помилялися в розрахунках.
- А наші у відповідь що робили?
-Наші три дні скреготали зубами і погоджували зі штабом команду на "отвєтку", бо в нас "перемир'я". Через три дні ми все-таки їх "накрили", артилерійську обслугу повністю знищили. Розвідники сказали, що згоріло все вщент.
- Молоді курсанти?
-Кожен з них має право не виконувати незаконний наказ. Тебе ніхто не вб'є за те, що ти відмовишся їхати в Україну. Можливо, ти втратиш взяту в кредит квартиру чи машину, як максимум втратиш роботу і звання, або тебе відрахують із вишу. Кожна людина робить свій вибір самостійно. І якщо вже ти приїхав воювати на чужу землю - дістань по заслузі.
Про врегулювання воєнного конфлікту
- За два роки на передовій я не бачив жодного бійця, який би вважав, що конфлікт можна врегулювати політичними заходами. Всі як один виступають виключно за військове вирішення проблеми.
- Ніхто з командування не візьме на себе відповідальність за штурм міста-мільйонника. Там проживає дуже багато цивільних.
-Бійці вважають, що цивільним треба дати певний час на виїзд, пропустивши їх, природно, через фільтраційні табори, щоб бойовики не пролізли. А потім - хто не заховався, я не винуватий.
- А якщо за цей час росіяни підгонять назад усе "відведене" раніше озброєння і введуть максимальну кількість особового складу своїх регулярників? Ти ж розумієш, що їх там банально більше, ніж наших? У результаті серед наших військовослужбовців можуть бути дуже великі втрати.
-Можливо. Але при цьому ми знищимо більшу частину російської армії. Всі, з ким я спілкувався, до цього готові. І я особисто готовий отримати свою кулю, бо знаю: так чи так кожній людині відведено свій вік.
- А чи готова твоя дружина залишитися без чоловіка з дитиною без батька?
-Ми з нею на цьому ґрунті вже разів 25 збиралися розлучатися. Зараз начебто все владналося, але своєї думки я не змінив і невдовзі знову їду на передову.