UA / RU
Підтримати ZN.ua

Слова з контексту

Міністр культури України Євген Нищук цього тижня в телеефірі ICTV розповів українцям, що "у Запоріжжі, на Донбасі… немає ніякої генетики, це свідомо завезені". Після цього, як відомо, зчинилася фейсбучна, а потім і медійна буря на тему "генетики". Були навіть заклики до негайної відставки міністра.

Автор: Олег Вергеліс

Міністр культури України Євген Нищук цього тижня в телеефірі ICTV розповів українцям, що "у Запоріжжі, на Донбасі… немає ніякої генетики, це свідомо завезені".

До сонму таких українських територій доданий і Шевченківський край, Черкаси.

Після цього, як відомо, зчинилася фейсбучна, а потім і медійна буря на тему "генетики". Були навіть заклики до негайної відставки міністра.

Інтелектуальний соціум щодо цієї конкретної генетичної проблеми, у принципі, розшарувався: є прибічники і опоненти міністра. Сам керівник культурної сфери тим часом публічно вибачився: "У цьому руслі я казав, що формується момент духу. А всіх зачепило слово "генетика". Якщо воно когось зачепило, я щиро прошу вибачення. Насправді я не хотів скривдити, я казав тільки про те, що зараз потрібно приділяти більше уваги культурному діалогу та обміну… Це вирвано з контексту програми".

Серед виважених відгуків щодо генетичної проблеми годилося б зацитувати окремі з них. Наприклад, відомого журналіста Отара Довженка: "Я, наприклад, як носій 100% завезеної генетики, не відчуваю з цього приводу нічого, крім співчуття... Найпаршивіше те, що у таких дискусіях радикалізуються люди, які насправді не мусять радикалізуватись. Іноді дурня - це просто дурня. Її не треба захищати, прощати чи ототожнювати з чимось, її просто треба констатувати і назвати тим, чим вона є".

Соратник і екс-заступник міністра, нинішній керівник "Мистецького Арсеналу" Леся Островська-Люта, своєю чергою, констатує: "Євген Нищук завжди дбав про те, щоб було краще. Загалом. Для всіх - культурного сектора, суспільства, самих митців, їх аудиторій. А висловився, да, м'яко кажучи, невдало. Не можна допускати таких ляпів. Це буде важливим уроком".

Життя взагалі дає нам багато уроків. Особливо останнім часом. І не кожен згодом тримає іспит.

Неможливо уявити собі нинішнього міністра культури навіженим ксенофобом. Несамовитим радикалом чи божевільним "генетиком", що носиться з "пробірками", визначаючи, вибачте, ДНК у різних народів, які становлять нашу єдину країну.

Ця людина - зазвичай ввічлива й толерантна, часто стримана й тактовна. Але, як людина театру, має добре знати, що таке запропоновані обставини (за К.Станіславським). Це обставини, які здатні змінити в певному сюжеті - навіть мимо волі героя - його настрій, його долю і його життя.

Такі запропоновані обставини, до речі, здатні інколи змінити й долі народів - у контексті історичному. Оскільки деякі "обставини" нав'язують диктаторські режими. Внаслідок чого і відбувалися в нашій трагічній історії різного роду переселення народів.

Одних переселяли з Заходу на Схід. Інших - зі Сходу на Захід. Третіх - зі Сходу на Схід. Четвертих - із Криму в пустелі.

"Завезені" й переселені - складний історичний і міжнаціональний контекст. Говорячи про який у прямому ефірі, важливо усвідомлювати не тільки глибину самої трагедії, а й справжнє значення певних слів. Не забуваючи про можливу реакцію різних людей на сказане. Бо реакція буде негайною. І тому, що запропоновані обставини вже не історичного минулого, а теперішнього життя - теж складні та неоднозначні.

Тема "завезених" і репатрійованих, природно, не нова. Вона не є науковим відкриттям міністра. Вона - об'єкт глибокого вивчення та зваженого аналізу для українських істориків. Ця тема дуже болюча для самих людей, які там живуть, - тобто для громадян України.

Тим часом існують і жорсткі запропоновані обставини, пов'язані з поточною гарячою гібридною війною, розв'язаною проти України. І слово, вимовлене державним діячем, хай навіть вирване з контексту, стає для ворога чудовим снарядом, важливою здобиччю.

Власне, так і сталося. Сентенція про генетику та свідомо "завезених" стала черговим епізодом такої війни. Стала сумним додатковим аргументом для пропагандистських атак на країну.

Як людина театру, цей міністр культури не може не знати, що та чи інша п'єса, те чи інше слово в п'єсі - ще не істина в останній інстанції (у створюваній виставі). Оскільки багато що або, практично, все тут уже залежить - від трактування, від режисури.

Монолог про генетику у виконанні Євгена Миколайовича - спекулятивна тема для різнополярних трактувань. Для тієї "режисури", про наслідки якої сам міністр, можливо, навіть не здогадується.

А годилося б.

Те, що дозволено фейсбучному "активісту", який щогодини продукує у своїх постах то "моменти істини", то провокаційні фейки, не дозволено державному діячеві. Якщо він таким є.

Те, що дозволене політику-фріку, який узаконив на загальнонаціональному рівні лайку "скотиняка", - не дозволено міністру-інтелектуалу. Людині з художнього середовища, чесному художнику, голосу Майдану.

Те, що сприймається як справжнє з вуст шекспірівського Шейлока, не може бути екстрапольоване на світогляд Гамлета.

Тим часом міністр культури для декого - Гамлет (хай і з застереженнями). А в телевізійному шоу на тему "генетики" замість принца данського дехто виявив Шейлока. Амплуа не зійшлися.

Не треба бути Песталоцці або іншим педагогом, щоб когось чогось повчати. Щоб нагадувати уроки очевидні. Лексика державного діяча - це жорстка внутрішня редактура. Це співвідношення тексту й контексту. Бо слово, висмикнуте з потенційно небезпечного контексту, - не горобець, а фугас.

І піди розкажи тепер про особливості "генетики" тим захисникам України, які мерзнуть на Сході в окопах, а серед них же - і українці, і росіяни, і грузини. І багато інших, яких не "завозили", а які приїхали самі.

І якщо образливий спіч про галичан у виконанні міністра Табачника викликав справедливе обурення, то хіба не виправдане обурення розмірковуваннями міністра Нищука?

Очевидно й необоротно те, що з українського політичного життя взагалі зникла "редактура" (наполягаю на цьому як театральний критик, який рецензії редагує). А народилася тотальна графоманія. Що виливається в безсоромні публічні сварки на засіданнях Кабміну, коли мимоволі принижуються національні почуття людей.

Редактура давно й безповоротно зникла і з текстів парламентаріїв, - у різного роду сюжетах вони перетворюються на легку здобич для гібридної війни, в яку втягнено Україну...

Студенти Київського Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого цього тижня, в день Революції Гідності, вийшли не на Майдан, а під стіни університету - із заклеєними скотчем ротами. Діти мовчки протестували проти бардаку у своєму виші, зверталися по допомогу до Мінкульту і до професіоналізму наставників.

Моя подальша мрія абсолютно нездійсненна. У період трагічних випробувань, які переживає Україна, дуже хочеться, щоби бодай на кілька днів таким самим пластиром собі заклеїли роти - різноманітні демагоги та провокатори в тому ж таки парламенті. І мовчки, усвідомлено полегшили життя українцям - на Заході, на Сході, на Півдні, у Центрі, скрізь (на жаль, якось поспішно зняли з плашок телеканалів розумне гасло "Єдина країна").

І, до речі, з мовчазним протестом студентів треба щось вирішувати. Міністр культури знає ці проблеми не гірше за мене. І, сподіваюся, не буде нікого покривати, а буде працювати, усвідомлюючи глибинні значення різних слів, вимовлених зі сцени, з трибуни чи в політичних шоу.