Граничне різноманіття органів влади та спеціалізованих відомств призвело до того, що основним принципом державного управління став різновекторний рух у стилі "лебідь, рак і щука". Ми досить часто писали про те, як від цього страждають громадяни: безуспішний пошук відповідальних, спішне призначення винних та урочисте нагородження непричетних - улюблені забави українських чиновників.
Не такі популярні, але не менш показові ситуації, коли від цього страждає природа. Навіть тоді, коли згадана природа сама зв'язала кілька керівних інстанцій одним ланцюгом. Тяжке становище (на межі екологічної катастрофи) річки Сіверський Донець і регулярна імітація турботи про "здоров'я" основної водної артерії Донбасу - той самий випадок, живе втілення приказки про сім няньок і нещасну дитину.
Басейн річки - це три області України (Харківська, Луганська й Донецька) і дві області Російської Федерації (Білгородська й Ростовська). Уперше в історії двох держав після розпаду СРСР Донець згадується в міждержавній угоді про охорону транскордонних водних ресурсів, підписаній 1992 р.
Набагато пізніше, у 2001-му, губернатори перелічених вище п'яти областей підписали меморандум на цю тему. Було створено координаційну раду, яка відтоді провела 13 засідань.
Нарешті, в листопаді 2010 р. Віктор Янукович і Дмитро Медведєв, відволікшись на хвилинку від обговорення Митного союзу, дали спільне доручення про підготовку відповідних державних програм та, у перспективі, злиття їх у єдиний міждержавний проект.
Такий розлогий вступ знадобився, щоб однією фразою повідомити про головне: як з'ясувалося вчора на нараді в Донецьку, нічого з цього зроблено не було. Як і раніше, лунають правильні слова, не підкріплені діями.
А все представлене на суд вищого керівництва країни фахівці, не соромлячись, називають профанацією. На їхню думку, те, що презентують як "державну програму", за своїм якісним наповненням не заслуговує на цю назву.
"Повноцінної програми, яка відповідала б вимогам до документів такого роду, немає. Її не існує! Те, що знаходиться сьогодні в Мінприроди, - просто зібрання пропозицій від областей, і це навіть не компіляція", - заявив, зокрема, заступник директора з наукової роботи НДІ екологічних проблем Мінприроди Олександр Васенко.
Він вважає, що документ, розроблений за дорученням президента, не виконує свого головного завдання - об'єднати і скоординувати зусилля всіх зацікавлених сторін. "Тут адміністративний принцип не працює. Якщо Донецька область виділить великі кошти, а Харківська проігнорує, то гроші будуть викинуті на вітер. Плюс відсутність координації з Російською Федерацією теж створює труднощі", - пояснив О.Васенко.
Про нинішній рівень взаємодії трьох українських областей, рівною мірою відповідальних за стан річки, яскраво свідчать, наприклад, факти приховування важливої інформації, які регулярно повторюються. Перший заступник губернатора Донецької області Сергій Дергунов у розмові з кореспондентом DT.UA згадав випадок, коли через аварію на очисних спорудах в Ізюмі рівень забруднення різко зріс, але харків'яни наполегливо все заперечували. Що, звісно, сильно вповільнило з'ясування причин катаклізму. І тільки набагато пізніше офіційні особи Харківщини визнали: так, було.
Подібне повторюється з неабиякою сталістю. Не те що співпрацювати, а навіть чесно розподілити міру провини за повільне вбивство Сіверського Дінця чиновники не здатні. Хоча інформація ця не секретна: основне забруднення відбувається на території України, а саме - Донецької та Луганської областей. На російсько-українському кордоні (Бєлгород і Харків) стан річки у верхній течії оцінюється екологами як "хороший", а от після повернення в Росію (Донецьк і Ростов) - уже як "забруднення четвертої категорії".
Основну порцію шкідливих добавок Донець отримує в районі Лисичанська, і далі стан води істотно не змінюється. Від загального обсягу забруднення на Донецьк і Луганськ припадає 94%. Торік, за даними Сіверсько-Донецького басейнового управління, 288 підприємств скинули в басейн річки 676,4 млн куб. м стоків, при цьому бодай якесь очищення пройшла тільки половина цього обсягу.
Серед постачальників забруднених стоків беззастережними лідерами є вугільні шахти (109), об'єкти ЖКГ (45) та інші промислові підприємства (34). Але найдивовижніше не те, що органи влади не можуть запобігти забрудненню, а те, що вони виявилися нездатними навіть "покарати гривнею": відсоток сплати збору за спеціальне водокористування останні шість років коливається біля позначки 70%.
Констатація власного безсилля заміняє сьогодні планування заходів щодо порятунку річки та запобігання екологічній катастрофі. Відповідальні за охорону довкілля чиновники сумно перераховують список своїх невдач у цій сфері. Вони не змогли запобігти несанкціонованому скиданню стоків, незаконній забудові прибережної смуги (багато важливих людей Донбасу мають свою дачку на березі Дінця в районі Красного Лиману). Не зупинили тотальне браконьєрство із сітками та динамітом. Не домоглися демонтажу самовільно встановлених гребель і загат... І ще багато всіляких "не".
У підсумку мер Красного Лиману Леонід Перебийніс стверджує, що в деяких місцях Сіверський Донець уже можна переходити вбрід - настільки обміліла й замулилася річка.
Нарешті, екологи так і не змусили офіційний Київ розділити їхню стурбованість тим, що відбувається. Усі спроби змусити столичних чиновників визнати очевидну загрозу, можливу майбутню посуху в Донбасі, - провалилися.
Труднощі із втіленням доброго, здавалося б, починання змушують декого підозрювати в цьому ледь не свідомий саботаж. "Ми цю програму вже кілька разів коригуємо! Вийшло кілька доручень президента України, потім - спільне доручення президентів Росії та України. А державної програми як не мали, так і не маємо! Програма розрахована на 2014 р., бо у 2013-му бюджет уже був зверстаний, і через це нам відмовили. Сіверський Донець - яскравий приклад блокування доручень президента. Настав час ставити питання про відповідальність посадових осіб за невиконання цих доручень!", - гарячкував на нараді начальник Держуправління охорони навколишнього середовища Донецької області Сергій Третьяков.
Щоправда, поіменно посадовців, які спускають на гальмах розпорядження Януковича, він не назвав.
Саме керівники Донецької області мусять бити на сполох із цього приводу на кожному розі. Бо в інших областях Сіверський Донець є одним з найважливіших джерел води, а тут - єдиним. Значення річки настільки велике, що її ім'ям названо регіон та його адміністративний центр (за легендою, у часи боротьби з культом особи Хрущов переплутав назву річки, а виправити генсека ніхто не посмів; так розташоване на берегах Кальміуса місто Сталіно стало "Донецьком").
Однак попри всі легенди про привілейоване становище донецьких у сьогоднішній Україні, їхні колишні земляки поки що глухі до однієї з найгостріших проблем малої батьківщини. Колосальні бюджетні вливання б'ють повз головну ціль.
Що у відповідь може вдарити по кишенях олігархів, які володіють місцевими активами: з двох тисяч підприємств, які користуються водою в усьому басейні Дінця, половина розташована саме в Донецькій області. І витрачається дефіцитний водний ресурс дуже марнотратно й неефективно, про що ми вже писали у зв'язку з проектом видобування сланцевого газу з допомогою гідророзривів. Давня звичка розграбування природних багатств, на якій ґрунтується економічне, а також багато в чому й соціальне життя Донбасу, не навчила піклуватися про перспективи і думати про те, кому доведеться жити в спустошеному краї після того, як з нього викачають вугілля, метал, газ і воду.
Адміністративний же апарат у цьому випадку, як і під час снігопадів у Києві, знову доводить свою неспроможність діяти злагоджено навіть під час об'єктивної загрози. Боротися з власними ілюзіями, імітувати безглузду активність, задовольняти принагідні амбіції начальства та замулювати очі всім іншим - це скільки завгодно. Але природу так не обдуриш.