У нашу інформаційну епоху інтерпретації важливіші за факти. Пострадянське суспільство, для якого свобода обернулася не меншим гнітом, ніж авторитаризм, живе в рамках стереотипів, міцніших за будь-які кайдани. Напередодні голосування 28 жовтня цікаво зібрати колекцію найсталіших у суспільній свідомості міфів, пов’язаних з виборами, які багаторазово викривалися, проте виявляють надзвичайну живучість. Не змінивши міфи, не можна змінити реальність. Наскільки відповідають міфи реальним фактам?
Міф перший. «Голосуй не голосуй, а однаково результат фальсифікований»
Всемогутність адмінресурсу є головним міфом виборчої кампанії. Насправді введення мажоритарної системи збільшило кількість контролерів виборчого процесу й ускладнило процес фальсифікації. Вкинути бюлетені, спотворити результати підрахунку і переписати протоколи можна тільки за однієї умови - якщо в дільничній і окружній виборчих комісіях перебуває переважна більшість лояльних до влади людей. Якщо з цими людьми проведено відповідну роботу. Якщо відсутній бодай елементарний контроль. Попри справді величезні ресурси, кинуті партією влади на здобуття контролю над комісіями, забезпечити на 33 тисячах дільниць і 225 округах більшість з адекватних і мотивованих співробітників не вдалося. Призначення і перепризначення на посади в комісіях залежних від влади людей аж ніяк не гарантує їхню готовність до фальсифікації. Рядовий член дільничної виборчої комісії на цих виборах отримає як зарплату від своєї партії в середньому близько 100-150 доларів, голова близько 300-400. Бонуси обіцяють тільки у разі перемоги на дільниці і в окрузі. Це не ті цифри, заради яких комісії всі як один грудьми захищатимуть свавілля (хоча, зрозуміло, найбільш суворі накази від найвищих начальників буде озвучено). Крім того, загострилася конкурентна боротьба за контроль над комісіями - кандидати-мажоритарники активно просувають своїх людей у комісії, і їх найчастіше не цікавить партійний результат. Основним резервуаром фальсифікації буде реєстр виборців - оскільки реєстр не уточнюється, в ньому є принаймні не менш ніж п’ять, а максимум до 15% виборців, які пішли з життя або давно не проживають на цій території.
У нашому суспільстві процес виборів повністю убезпечити від фальсифікацій не можна. Але у разі справді високої явки виборців будь-які фальсифікації буде нівельовано. У разі, якби явка становила принаймні 75% громадян, а не 55-60%, як передбачають нині соціологи, результати виборів були б зовсім іншими. Саме низька політична активність навіть у день голосування є головною проблемою поточної виборчої кампанії. Пофігізм до того, як нами управляють, пофігізм до того, як ми живемо, а зрештою пофігізм до свого майбутнього й до самого себе. Погані політики, яких ми обираємо, результат нашого неуважного ставлення до власного єдиного й неповторного життя, як не крути…
Міф другий. Адмінресурс всемогутній
Побудова єдиної вертикалі влади в усій країні аж ніяк не зробила цю систему невразливою і суперефективною. Навпаки, централізація влади в багатьох регіонах призвела до негативних наслідків. Перед виборами виміри громадської думки, зроблені владою, показали в більшості регіонів украй низьку популярність голів районів і областей - нерідкі навіть негативні значення рейтингів. Відсутність опори на місцеві регіональні еліти, відсутність хоч трохи виразної регіональної політики, непрозорий і корумпований механізм перерозподілу бюджетних субвенцій, не кажучи вже про загальну жалюгідну соціально-економічну ситуацію… У цих умовах призначенці з одного Східного регіону в інших областях країни нерідко перетворюються на чужорідні тіла. Команди й рапорти йдуть бадьористі - як за Кучми. А от результати - побачимо.
Нового удару по можливостях адмінресурсу завдала, хоч як парадоксально, мажоритарна виборча система. За часів Кучми влада давала мажоритарникові базовий електорат і ресурс впливу. Тепер, після розвалу тієї моделі влади, ситуація змінилася. Керівники районів ідуть на уклін до мажоритарника як до єдиного важеля розв’язання поточних соціально-економічних проблем. По суті, владу на місцях приватизовано і роздроблено на 225 шматочків. Більшу частину «покращень» за час виборів покладено на бізнесменів із мандатом. Це фрагментування відбувається під непартійними гаслами.
Мажоритарники стають досить впливовою альтернативою адмінресурсу, і цей чинник може доволі несподівано спрацювати на президентських виборах. Мажоритарники змушені будувати мережу мобілізації й роботи з населенням, і це активізує політичні процеси на територіях, де не ступала нога представників влади.
Міф третій. Виборці хочуть знати правду
Аякже! Час сприйняття політики як вибору шляху канув у Лету. Значна верства громадян голосує, з огляду на політичні принципи - багато, але це не більшість. Сучасний політик має обов’язково щось давати, аби здобути більшість. Як мінімум харизму і комунікацію. Але, зважаючи на те, що про більшість кандидатів електорат довідався зо два місяці, а то й зо два тижні тому, не дивно, що для таких громадян головною мотивацією голосувати за обличчя на білборді є виключно споживчий інтерес.
Інформація про кримінальне минуле, про злочинно нажиті капітали аж ніяк не є забійним компроматом, який валить рейтинг. Влада може не бути чесною, але вона зобов’язана бути ефективною. Один із кандидатів у Києві, пов’язаний у недавньому минулому зі скандальною аферою, всього за півтора місяця самовідданих щоденних асфальтоукладань і встановлення дитячих майданчиків разом із допомогою всім, хто просить, із нульовою впізнаваністю розкрутився до 12% рейтингу підтримки.
Суспільство атомізоване, єдине інформаційне поле відсутнє. Згідно з соцдослідженнями, які правлячі партії провели в столиці України, DT.UA та інші аналітичні видання про політику в одному з університетських районів Києва регулярно читають не більш як 7% громадян. Зрозуміло, з огляду на такий невисокий інтерес до політики, відкритий підкуп виборців багато хто засуджує, але сприймає спокійно, як сам по собі зрозумілий факт. Маргінальні маси, як і раніше, очікують від виборів можливості отримати дармову шару - пляшку горілки й 50 гривень.
Міф четвертий. Криза - найкраща агітація проти партій влади
Аж ніяк. Оскільки в Україні немає системного запиту на незалежну пресу, ЗМІ були й є маніпулятивним полем. І широкі маси громадян довірливо споживають інформаційний силос. Неправда - це правда, а мир - це війна. Ця формула чудово працює в нашій частині «Євразії». І криза цю тенденцію не змінює. Протестні настрої сильні, але коли люди вирішують голосувати, то спрацьовують ірраціональні мотивації. Протестні настрої дуже сильні, але вони конвертуються в рейтинг опозиційних кандидатів тільки тоді, коли таким кандидатом є сильна особистість, а кампанія проводиться енергійно. Рейтинг опозиції на кожній території залежав не від фонової рекламної кампанії на ТБ і білбордах, а насамперед від якості добору кандидатів у депутати в кожному окрузі.
Оскільки проникнення Інтернету поки що невисоке, більшість населення, особливо за межами мегаполісів, позбавлене можливості отримувати бодай трохи збалансовану картину того, що відбувається в країні.
Сама по собі криза і навіть падіння життєвого рівня не можуть як такі виробити в суспільства інтерес до політики, мобілізувати електорат на підтримку опозиційних партій.
Міф п’ятий. Усі вони однакові
Зрозуміло, партії не однакові. Зрозуміло, щоб відрізнити одну від другої треба не так придумати якісь заповітні слова в листівці, як зробити головне - забезпечити комунікацію з більшістю виборців. Виборець має отримати не стандартну купу агітації, а насамперед особистий контакт - із кандидатом, із представником партії. Без особистого контакту ефективність агітації розчиняється в перенасиченому інформаційному потоці, наповненому безліччю фейкових політпроектів.
Кількість потиснутих рук завжди спрацює ліпше, ніж цифри охоплення і рейтингу телепрограм, що завзято ігнорують вітчизняні політичні вожді. Поразки і перемоги партій найбільше залежать від структури мобілізації їхнього електорату й якості персональної роботи з громадянами на кожній конкретній території. Кажучи про однаковість політиків, люди дають зрозуміти, що їм складно розрізнити між собою бренди і гасла. Вони потребують інтерпретацій, доступних їхньому розумінню дійсності. Це може дати тільки сусід, а не хороший дядько на вечірньому ток-шоу.
Міф шостий. Після виборів щось зміниться на краще
Після виборів багато що буде інакше. Але не краще. Владу буде переформатовано. Поміняються вектори розвитку і центри прийняття рішень. Але ясно головне - вибори не змінять країну якісно. У нас знову немає результатів - а тільки передумови. Бо ще тривалий час суспільство, яке поводиться як отара овець, залишиться отарою овець. А овець не ведуть у світле майбутнє. Їх пасуть, стрижуть і ведуть на заклання…