Внутрішньополітичні події, які потрясли Грузію минулого тижня, поза всякими сумнівами, є продовженням подій початку жовтня. Чергова спроба покінчити з абхазькою проблемою, яку центральна влада намагається врегулювати протягом останніх років, трансформувалася в найгострішу кризу. Те, що відбувається в Тбілісі, цікаве з багатьох позицій. Для України ж це становить інтерес, насамперед із погляду можливих наслідків на Південному Кавказі і майбутнього ГУУАМ.
Загострення внутрішньополітичної ситуації в Грузії викликає серйозне занепокоєння в Азербайджані. Стабільність у Грузії є однією із неодмінних умов збереження незалежності Азербайджану, втілення в життя великих проектів, зокрема таких, як ТРАСЕКА й експорт каспійських енергоносіїв на світові ринки. Це має значення і для країн
ГУУАМ у цілому, а також і для регіональних інтересів США.
Уряд США підтримуватиме ГУУАМ з усіх питань забезпечення безпеки в регіоні, заявив у середу представник посольства США в Азербайджані на конференції експертів міністерств і відомств країн ГУУАМ із питань щодо ефективної і безпечної діяльності транспортних коридорів.
Якщо в Грузії завершиться ера Едуарда Шеварднадзе й він залишить свій пост, це неодмінно відіб’ється на позиціях політичних сил, які ведуть боротьбу за владу в Азербайджані. І хоча, як здається, загроза, що Білий Лис залишить посаду, минула, проте це справа часу. Проблема «Грузія після Шеварднадзе» так само хвилююча, як і «Азербайджан після Алієва» чи «Узбекистан після Карімова». Список можна продовжити ще рядом пострадянських країн, включаючи й Україну. Прихід до влади в Грузії проросійських сил погіршить становище. Ситуативне призначення Аслана Абашидзе, якого в Тбілісі вважають «людиною Москви та сепаратистом», особистим представником президента Грузії у врегулюванні абхазького конфлікту, із погляду бакинської газети «Зеркало», знаменує собою поворот Шеварднадзе обличчям до Росії. Це може активізувати прозахідні сили в країні, оскільки більшість тамтешніх політичних еліт налаштована прозахідно. Доручення лідеру Аджарії пошуку вирішення абхазької проблеми насправді розцінюється більш широко — як врегулювання внутрішньодержавної політичної кризи. Результатом останнього може стати Грузія, яка з’їхала з західної колії.
На думку багатьох регіональних аналітиків, А.Абашидзе такий самий сепаратист, як і лідер Абхазії В.Ардзінба, хіба що обережніший і тому він перебуває в законі. В Аджарії йому мирним шляхом удалося досягти фактичної самостійності — того, чого Абхазія домоглася жорстокою війною. Відомо, що стосунки Шеварднадзе з Абашидзе дуже складні. Лише один штрих: десять років лідер Аджарії не відвідував Тбілісі, побоюючись замахів. В Абашидзе є своя принципова позиція як з питань урегулювання абхазького конфлікту, так і стосовно грузинської зовнішньої політики. Після виведення російських військ із Гудаути й остаточного закриття бази в Ахалкалакі Аджарія буде єдиним місцем у Грузії, де збережеться російська військова присутність. У Баку думають, що коли в Тбілісі воцаряться яскраво виражені націоналісти, це буде також не на руку Азербайджану, оскільки призведе до утиску азербайджанців, які живуть у Грузії.
«Якщо ж Шеварднадзе залишиться при владі, це психологічно вплине на Азербайджан. Сутички, демонстрації, революційні зміни, які відбуваються в сусідній країні, морально подіють на населення нашої республіки. Якщо в Грузії розпочалася боротьба проти сепаратизму, то й азербайджанські біженці, які залишилися без домівок, захочуть повернутися до своїх будинків», — зазначає азербайджанський політолог Х.Гаджизаде.
Ситуацію в Грузії слід розглядати й у геополітичному контексті. Грузія для Азербайджану — це дорога на Захід, тому останньому доведеться шукати інший шлях. І єдиний вихід у цьому випадку — відновлення зв’язку Нахічеванської автономії з основною частиною Азербайджану, що, безсумнівно, означатиме подальшу ескалацію конфлікту з Вірменією. Дуже ймовірне посилення інтеграційних настроїв, зорієнтованих на створення конфедеративного державного тандему Турція—Азербайджан.
Окремі російські аналітики зазначають, що Грузія є об’єктивним стратегічним конкурентом Росії на Кавказі й в економічному, і в геополітичному аспектах. Тому, мовляв, Росія не може не бачити для себе певних позитивних моментів, пов’язаних із дестабілізацією ситуації. Очевидно, що таке бачення посилюється в росіян відчуттям можливих геополітичних змін у зв’язку з активізацією американської політики в регіоні. Вони побоюються, що Грузія, а також і Азербайджан, згодом стануть місцем базування американських військ, подібно до того, як це відбувається на їхніх очах з Узбекистаном. До речі, саме нинішнього тижня в зарубіжній пресі з’явилися перші повідомлення, що США розмістять в Азербайджані базу тилового забезпечення своїх військ, які ведуть операцію в Афганістані.
Трійця — Україна, Грузія, Азербайджан — це своєрідний становий хребет ГУУАМ. Найуразливішою ланкою зараз є Грузія. У свою чергу, ахілесовою п’ятою грузинської держави є його автономії та місця компактного проживання національних меншин. З певного моменту на внутрішньополітичну ситуацію тисне вірменський чинник. Мають на увазі населений вірменами район Самцхе-Джавахеті з розташованою тут російською військовою базою в Ахалкалакі. Політична активність вірменського населення цього регіону різко зросла в зв’язку з планами закриття бази, а також зобов’язаннями Грузії перед Радою Європи повернути в регіон турок-месхетинців. За часом усе це збіглося також із спробами вірменського лобі у Вашингтоні блокувати нафтотранспортний проект Баку—Тбілісі—Джейхан, трансформувавши його на маршрут, який проходить через Вірменію.
Попри нестійке становище Шеварднадзе, він, швидше за все, не зійде з політичної сцени відразу. Хоча, приміром, вірменські ЗМІ пророкують йому долю Левона Тер-Петросяна.
1996 року Тер-Петросян зіштовхнувся з усе зростаючим невдоволенням його владою у Вірменії. Прагнучи зупинити негативні процеси, він удався до нестандартного маневру, призначив прем’єр-міністром тодішнього лідера Нагірного Карабаху Роберта Кочаряна. Рейтинг останнього в ті роки був надзвичайно високий. Президент Вірменії думав, що фігура Кочаряна здатна стати чинником національної консолідації, проте не врахував, що карабахський лідер може не задовольнитися своєю новою роллю. Через рік Тер-Петросян виступив із новим планом вирішення карабахського конфлікту і був обвинувачений у зрадництві. Роль «рятівника Вірменії» зіграв новий прем’єр-міністр, якого підтримала більшість соратників президента. Залишившись у політичній самітності, Тер-Петросян змушений був подати у відставку. Його посаду обійняв Кочарян. Проте в грузинському політичному середовищі все-таки немає лідера сильного й рівноцінного Е.Шеварднадзе. Тому підводити риску під ерою Шеварднадзе зарано. Криза серйозно послабила позиції президента Грузії. Факт призначення Аслана Абашидзе, найдужчого і послідовного багаторічного опонента Е.Шеварднадзе, свідчить сам за себе. Та політичне мистецтво Білого Лиса саме й полягає в тому, що він уміє перетворити свою слабкість на силу, а силу супротивника зробити його уразливістю. У цьому секрет його політичного довголіття, і зрівнятися з ним може хіба що Гейдар Алієв.
Російський фонд громадських зв’язків «ННГ Консалтинг» провів чергове рейтинг-дослідження на предмет виявлення найвпливовіших політиків у Південнокавказькому регіоні. На першому місці опинився президент Азербайджану, президент Грузії перемістився на п’яте місце. Показово, що несподівано на друге місце з четвертого, яке він займав рік тому, піднявся А.Абашидзе, а на третє з п’ятого перемістився президент Вірменії Р.Кочарян (обидва лідери відомі своєю проросійською орієнтацією). Підтекст подібних рейтингів-досліджень помітний неозброєним оком. Це створення моделі бажаного для Росії образу лідера і натяк Едуарду Шеварднадзе на необхідність поступитися місцем.
Безсумнівно, час невблаганний, і рано чи пізно йтиметься про наступника. Чи стане ним майбутній прем’єр-міністр, сказати важко. Чимало експертів висловлюють думку, що ініціатива створення в системі виконавчої влади Грузії кабінету міністрів на чолі з прем’єром саме й ставила за мету формування політичної платформи для майбутнього наступника, якого визначить сам Шеварднадзе. Інші фахівці висловлюють думку, що прем’єр-міністр необхідний насамперед як громовідвід для громадського невдоволення. Символічним моментом може стати ситуація призначення Аслана Абашидзе на посаду прем’єра. По суті, це означатиме, що згодом, із відходом Е.Шеварднадзе від керівництва країною, грузинська ланка може випасти з ГУУАМ і стати елементом зовсім іншої конфігурації (Росія—Грузія—Вірменія).
Нині важко сказати, що зможе зробити наступник Е.Шеварднадзе. Зрозуміло, що йому буде дуже непросто. І якщо для Грузії нічого не зміниться в кращий бік, то вимальовується досить реальна перспектива втрати великої частини суверенітету. Події в Грузії сталися напередодні початку великої приватизації. Найближчим часом у приватні руки повинні перейти енергетика, порти, телекомунікації та видобуток кольорових металів. Сьогоднішні виграшні ставки в політиці можуть обернутися величезними дивідендами у великому бізнесі на роки вперед. І водночас, попри найсерйозніші економічні та політичні проблеми, Грузія продовжує рухатися вперед. Вона вперше як повноправний член разом з іншими нещодавно прийнятими в СОТ країнами — Естонією, Латвією, Литвою, Молдовою, Киргизією, Албанією, Хорватією та Оманом — бере участь у IV конференції Всесвітньої торговельної організації, що проходить 9—13 листопада в катарському місті Доха.
Цього тижня Грузію з візитом відвідав президент Туреччини, на наступній прибуває президент Польщі. Таким чином, візит глав цих двох держав—членів НАТО символізує підтримку у важкий момент як Грузії в цілому, так і Едуарда Шеварднадзе зокрема. У Конгресі США відбувається процедура затвердження пакета фінансової допомоги Грузії на 2002 рік. Вона передбачається в обсязі 90 млн. доларів, що дуже важливо для цієї кавказької країни.
І все-таки загальна ситуація в Грузії така, що подальшим приводом до ескалації внутрішньополітичної напруженості може стати незначна подія, що посприяє сплеску невдоволення ерою Шеварднадзе, яке накопичилося за довгі роки. Тому, можливо, в листопаді ситуація в цій південнокавказькій країні буде, як і раніше, привертати до себе увагу багатьох засобів масової інформації і не лише через святкування Гіоргоби — дня Святого Георгія, покровителя Грузії.