Події на шахті "Червоний партизан" у Свердловську викликали резонанс, який вочевидь перевершує масштаби їх самих. Відчайдушний бунт десятка активістів несподівано став подією національного масштабу. Акція протесту вийшла справді "партизанською" - з гучними наслідками, при тому що кількість учасників - мала.
Отже, свердловські активісти (швидше за все, самі того не очікуючи) намацали якусь больову точку країни. Той факт, що цій події приділили так багато уваги ЗМІ, свідчить, наприклад, про очевидний суспільний запит на ефективні незалежні профспілки. В умовах, коли політична опозиція стала утриманкою олігархів, багато НГО поділилися на безпорадних "міських божевільних" і цинічних грантоїдів, коли за незгоду не те що з лінією партії, а й із самодурством дрібного чиновника можна серйозно постраждати, - самоорганізація робітників у невеликі, але "зубасті" організації та осередки багатьом видалася променем світла у темному царстві.
Соціальні оптимісти побажали побачити в цих поодиноких поки що виступах натяк на можливість появи по-справжньому боєздатних інститутів громадянського суспільства. Якщо вже наша промисловість на дві третини застрягла в третьому технологічному укладі, тобто на рівні початку XX ст., якщо вже робітник у глибинці живе не набагато краще за свого побратима з того ж періоду, то й виходити з глухого кута треба, очевидно, як і тоді - через активізацію профспілкового руху.
Тим більше що це вкрай рідкісний як на наш час приклад ефективного протесту. Свердловський активіст Костянтин Ільченко "покусував" ДПЕК відтоді, як корпорація тільки-но поглинула "Свердловантрацит". Але його не сприймали всерйоз. А тим часом поруч уже з'явилися заповзятливі діячі, які серйозно розраховували "осідлати хвилю" і "зайняти нішу". Може, Юрій Збітнєв, що трохи випав із мейнстріму української політики, вже намагається намацати в себе в кишені ключ запуску, скажімо, всеукраїнського страйку? Зараз багато хто вважає, що ключ від політичних перемог - у яйці профспілок; яйце - в качці великих підприємців; качка - у скрині східних регіонів; скриня - на розлогому дубі зневірених у нинішній владі.
Так чи інакше, а 10 січня 2013 р. Ільченко з товаришами з'явився в директорський кабінет із протестом проти нібито планованого звільнення робітників внаслідок реорганізації. Власники шахти самі дали привід для тривог, вчасно не повідомивши робітникам про переведення в процесі реорганізації. Крім того, від менеджерів ДПЕК вимагали припинити дрібні капості з метою економії - наприклад, доти шахтарям оплачували тільки час, проведений безпосередньо під землею, активісти ж вимагали цей час відлічувати з моменту прибуття працівника на підприємство... Плюс кілька пунктів, пов'язаних із тарифними ставками та надбавками. Велика кількість документів, якими регламентується формування гірняцького заробітку, постійно вносить плутанину, і керівництво шахт часто "забуває" перемножити цифри у відомості на якийсь незначний коефіцієнт.
"Партизани" свого домоглися. Профспілка, що налічує трохи більше десятка осіб, зуміла посадити напроти себе за стіл переговорів губернатора Луганської області Володимира Пристюка і топ-менеджерів однієї з найбільших національних корпорацій. Примусила зважати на себе.
Великі профспілки, - ППВП регіонала Віктора Турманова та НПГУ екс-нардепа Михайла Волинця, - не змовляючись ревниво обізвали свердловських вискочок "самозванцями". Нардепи від "Свободи", які відстежили інформпривід і рушили було в бій за права трудящих, жваво дали задній хід наступного ж дня. ДПЕК останніми днями засипала редакції мас-медіа коментарями своїх функціонерів, запевняючи, що робітникам у Свердловську живеться майже як при комунізмі, тільки краще. А перспективи такі райдужні, що аж дух захоплює.
Одночасно з'явилися, зрозуміло, специ з "чорнухи", які почали копирсатися в брудній білизні учасників протесту. Втім, найбільшим компроматом став той факт, що не всі члени профспілки, які атакували директорський кабінет, працюють на шахті "Червоний партизан". Але це ми вже проходили: коли під час розгону акції протесту чорнобильців у Донецьку загинув 70-річний Геннадій Конопльов, його теж "звинуватили" в тому, що він шахтар, а не ліквідатор.
У Свердловську до таких жахів не дійшло, і все завершилося відносно благополучно. До речі зроблена в запалі пролетарського гніву заява про силовий штурм захопленого активістами директорського кабінету виявилася неправдивою.
Хоча могло бути й гірше. Нагадаємо, незалежну профспілку на ММК ім. Ілліча в Маріуполі було фактично розгромлено після того, як її активісти подали заявку на пікет чисельністю... п'ять чоловік! Четверо з них того ж дня опинилися в міліції як обвинувачувані. Цей невеликий загін робітників завдав чимало прикрощів Володимиру Бойку, протестуючи проти вкрай непрозорої, на їхню думку, угоди про злиття ММК з "Метінвестом".
За підсумками ж історії у Свердловську серйозно постраждала (точніше - ще страждає в активній фазі) поки що тільки служба безпеки ДПЕК, де, як повідомляють джерела, відбувається серйозний розбір на тему "а як це на охоронюваний режимний об'єкт пробралися якісь сторонні громадяни, що не є працівниками підприємства?".
Проте деякі надто хитрі голови вочевидь бентежить ідея без особливих зусиль стати виразником інтересів тієї частини суспільства, яку по-ленінськи іменують "революційним пролетаріатом", а по-новому - протестним електоратом, тим більше що "традиційні" профспілки в цьому сенсі серйозно здали. Мабуть, їх зіпсували, як і багатьох до них, влада та гроші. Отримавши парламентські мандати, захоплено занурившись у поділ приватизованих оздоровниць, трохи забули про головне: навіщо взагалі потрібні профспілки (ні, не тільки для отримання знижок на квитки в Провал).
Останні протестні заяви ППВП пов'язані, наприклад, виключно з фінансами - недофінансування окремих об'єднань, замалий бюджет Фонду соцстрахування, відсутність ринків збуту вугілля, рентабельність/нерентабельність підприємств галузі тощо. Не заперечуючи важливості цих питань, зазначимо, однак, що питаннями збуту на шахтах мають займатися все ж таки спеціалісти зі збуту, а не профспілки. І, до речі, коли востаннє ППВП організовувала бодай один страйк? Коли загрожувала заблокувати шахту, на якій є серйозні порушення правил безпеки?
НПГУ теж активністю не вирізняється, що дивно вдвічі: хто-хто, а Волинець має пам'ятати, як жорстко, через страйки початку 90-х прокладали собі дорогу незалежні профспілки...
Авторові цих рядків одного разу довелося розмовляти із заступником голови ППВП В'ячеславом Мосендзом. Профспілковий функціонер, окрім іншого, скаржився на катастрофічну правову неграмотність робітників, котрі постраждали в аваріях на шахтах. Непоінформованість трудяг дозволяла адміністрації підприємств подавати будь-яку НП як результат порушення техніки безпеки самим робітником. Гірники добровільно-примусово підписували малозначущий, на перший погляд, папірець. Наслідки цього необачного кроку вони розуміли набагато пізніше, коли регресні виплати виявлялися набагато меншими від очікуваних.
У цих скаргах містилося, зокрема, і щире визнання того, що профспілки в їхньому нинішньому вигляді просвітницьку роботу серед трудящих закинули начисто. Втратили той постійний живий контакт, завдяки якому профкоми могли претендувати на роль виразників інтересів і захисників прав найманого працівника.
Профспілки спочатку створювалися для боротьби - боротьби за утвердження в системі суспільних імперативів дуже простої, але не завжди очевидної істини: наймач повинен купувати тільки працю працівника, а не честь, гідність, здоров'я і навіть життя. Цю просту вимогу сто років тому довелося відстоювати на барикадах, у перестрілках з поліцією та запеклих вуличних сутичках. І на героїзм легше всього було зважитися тим, у кого не було навіть давно закладених у трактирі ланцюгів.
Наступний виток історичної спіралі в нашій країні виявився, однак, жахливо схожим на попередній, незважаючи на всі зусилля, самопожертви й героїзм попередників.
Статистика смертності населення промислових регіонів і виробничого травматизму свідчить сама за себе. Наймач не соромиться включати у собівартість продукції здоров'я своїх працівників та екологію територій дислокації виробничих потужностей.
Працівники підприємств і організацій усіх форм власності як безплатна масовка мітингів правлячої партії - також дуже яскрава ілюстрація ставлення до людей. Їхнє мовчазне стояння на площах слід вважати різновидом сповіді. А начальство, що формує колони автобусів для виїзду на місце вираження громадянської позиції, не менш чітко демонструє свою здатність поважати чужі погляди та переконання.
На цьому тлі будь-який, хай навіть примарний шанс на успішний опір буде однозначно підтриманий. Спочатку - тихо. Потім - як піде.