Історія Єврогазбанку є показовою, але не повчальною.
Нині пов'язані з колишніми бенефіціарами банку особи намагаються вивести з його власності останній "ласий" об'єкт - готель "Женева" в Трускавці. І, незважаючи на реформування як національної поліції, так і судової системи, ніхто не поспішає зупинити це свавілля.
Ліквідація "Єврогазу" почалася в листопаді 2014-го. До цього моменту 82,4% активів банку становив його кредитний портфель вартістю 3,6 млрд грн на папері й 1,6 млрд грн - після незалежного оцінювання. Майже 92% кредитного портфеля юридичних осіб є типовою фінансовою пірамідою, тобто нові кредити видавали компаніям для оплати відсотків за старими кредитами. Протягом 2012–2014 рр. із банку вивели близько 3,3 млрд грн, кредитуючи фірми, пов'язані з менеджментом самого банку. Високоліквідне забезпечення змінювали на низьколіквідне, а дещо виводили навіть без заміни. Портфель цінних паперів і корпоративних прав вартістю в 300 млн грн насправді виявився пустушкою. Необоротні активи банку й основні засоби після незалежної переоцінки подешевшали втричі. Не дивно, що після приходу в банк тимчасової адміністрації більшу частину кредитів, виданих "своїм", просто перестали обслуговувати. Дивно, що на той момент у банку ще залишилися досить непогані застави, продаж яких бодай частково міг компенсувати збитки (1,2 млрд
грн виплат вкладникам і ще 2,1 млрд грн боргів перед підприємствами), завдані колишніми власниками і менеджментом банку. Проте застави так чи інакше продають компаніям, пов'язаним із позичальниками банку, і з неймовірним дисконтом.
Власниками банку до початку його ліквідації були Олексій Івченко (37,6% акцій), його близька родичка Галина (31,7%) і донька Христина (16,6%). За давньою банківською традицією, наглядову раду банку також очолював Олексій Івченко. Тобто він був як мінімум у курсі того, кому банк видає кредити, і як вони обслуговуються. Та, вочевидь, власників усе влаштовувало. Та й нині вони та їхні колишні клієнти, вони ж партнери й куми, почуваються непогано.
У період з 2011-го до 2013 р. банк видав три кредити компаніям "Землепроект", "Анталія Плюс" і "Куксінель". Компанії-пустушки зі статутними фондами близько однієї-двох тисяч гривень і відсутністю діяльності без проблем отримували кредити у майже 6–7 млн дол. США, звісно, під застави. Кредити або не повертали, або частково погашали коштами, одержаними від компаній, які також були боржниками банку. Вишенькою на торті стало рефінансування, видане Єврогазбанку щедрим Степаном Кубівим навесні 2014-го. За рахунок одержаних від регулятора 300 млн грн було, ясна річ, перекредитовано недобросовісних позичальників банку.
Уже після визнання проблемним банк, порушуючи заборону на проведення операцій з інсайдерами, продовжував списувати численні борги позичальників. Однак для повноти картини потрібно було ще й застави вивести. Все-таки більшість згаданих нами компаній за відсутності діяльності в заставу залишали готелі та земельні ділянки. Чи не тому, що кум Івченка Андрій Лопушанський, нардеп від БПП, має масштабні інтереси в готельному бізнесі і, хоч як намагається це приховати, "лопушанські" вуха стирчать з-за кожної другої застави "Єврогазу".
Так, заставне майно за кредитними договорами з компаніями "Землепроект", "Анталія Плюс" і "Куксінель" передавало банку таке собі ТОВ "Тофі", в якому дружина Лопушанського Тетяна одержувала офіційний дохід на момент подання своєї декларації. До речі, власником фірми "Тофі" є Андрій Палієнко, і нижче ми пояснимо, чому це важливо.
Майно передали чудове - бізнес-центр "Олімпійський", розташований у центрі Києва, і Royal Village Resort у с. Паляниця, поблизу курорту "Буковель".
Звісно, щойно банк, уже під управлінням Фонду гарантування вкладів фізосіб (ФГВФО), отримав на руки судові рішення щодо стягнення заборгованості з вищезгаданих компаній, компанія "Тофі" оголосила себе банкрутом і розпочала ліквідацію.
Ліквідатор - арбітражний керуючий Михайло Ріжнів, зробив усе можливе, щоб продати це заставне майно не просто за смішні 3 млн грн (до одного лише БЦ "Олімпійський" придивлявся покупець, готовий "забрати без торгу за 15 мільйонів"), а ще й потрібній людині.
Щасливим покупцем став Ростислав Березовський, точно не випадкова людина. По-перше, Березовський керує компанією Лопушанського - ТОВ "Прикарпаттяінвест". По-друге, сам арбітражний керуючий Ріжнів за сумісництвом виявився керівником компанії, співвласник якої був поручителем за кредитом, виданим Єврогазбанком тим самим партнерам Палієнку та Березовському, тобто точно не був неупередженим і зацікавленим у чесній угоді.
По-третє, Березовський керує компанією ТОВ "Лангруп", заснованою Андрієм Палієнком, яка є ще одним боржником Єврогазбанку і правонаступником ТОВ "Куксінель" (на сьогодні обидві вже є банкрутами). Ця ж пара Березовський- Палієнко керувала ще однією компанією-боржником банку - ТОВ "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни"", якій і належить ще одна застава банку - столичний готель Royal Congress, розташований за якихось півтора кілометра від аеропорту "Жуляни".
Його доля розвивалася за схожою схемою. За два місяці до визнання "Єврогазу" неплатоспроможним договір іпотеки, що є забезпеченням кредиту ТОВ "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни"" (власник Палієнко, керівник Березовський), було розірвано. Уповноважений ФГВФО, який зайшов у банк, визнав цю дію нікчемною і навіть домігся підтвердження цього в суді (справа №826/18441/15). На підставі чого в травні 2016-го "Єврогаз" зареєстрував право власності на готель Royal Congress. Водночас ТОВ "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни"", що отримало кредит у "Єврогазі" під заставу готелю Royal Congress, розпочало процедуру банкрутства.
У липні в рамках справи про банкрутство суд ухвалив рішення про заборону будь-кому вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо готелю, нібито щоб забезпечити права й вимоги кредиторів компанії. А у вересні приватний нотаріус самостійно й безпідставно вилучив із Державного реєстру прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності Єврогазбанку на цей готель. На сьогодні, з одного боку, "тривають слідчі дії" щодо підозрілих дій нотаріуса, з іншого - судовий розгляд Єврогазбанку, котрий намагається оскаржити рішення суду про заборону реєстраційних дій, яка не дозволяє банку повернути об'єкт у свою власність. Якщо слідство традиційно закінчиться нічим, а банк апеляцію програє, готель йому вже не повернути. Все правильно, його вже продали, знову за копійчані 3 млн грн, з великою ймовірністю, за описаною раніше схемою, тобто своїм людям.
Підстави для таких припущень є. У 2011 р. ТОВ "Роял Хоспітелеті Груп" узяло кредит у Єврогазбанку. У заставу за цим кредитом компанія "Євро-Готель-Груп" передала банку в іпотеку Royаl Grand Hotel у столиці. Як бачимо, всі "готельні" застави хоч і передавалися банку різними фірмами й у заставу для кредитів різних компаній, належать одній мережі, що засвідчує пафосна приставка Royаl. Започаткував цю мережу, що належить "Роял Хоспітелеті Груп", у 2005 р. Лопушанський, а раду директорів, принаймні 2012-го, очолював Олексій Івченко. Так от, після планового банкрутства як позичальника, так і поручителя в процесі ліквідації готель на вул. Богдана Хмельницького продали за 7,5 млн грн. Тобто бутік-готель на 45 номерів у туристичному центрі столиці продали за ціною трикімнатної квартири на Новопечерських Липках. І тут треба пояснити, що аукціони з продажу такого майна передбачають зниження початкової вартості, якщо покупця знайти не вдається.
Приміром, уже згаданий готель Royal Congress у "Жулянах" спочатку хотіли продати за 432 млн грн, на повторному аукціоні ціна знизилася до 248 млн, потім до 174 млн і так до кінцевої ціни продажу в три мільйони.
Перші три аукціони з продажу готелю Royаl Grand теж не відбулися, на четвертий прийшли два учасники, але переможець, який побажав купити готель за 68 млн грн, одразу після закінчення торгів відмовився підписувати договір купівлі-продажу, і право купівлі перейшло до іншого учасника, який запропонував ціну в 7,5 млн грн. Покупець - ТОВ "Оренда-Р", власницею якого є Аліса Юрченко, партнер власника ще однієї компанії-позичальника "Єврогазу" - ТОВ "Вітас".
Ще один потенційний покупець готелю Royаl Grand поділився з редакцією своїм негативним досвідом спроби участі в цих торгах. Компанія оголошення про продаж об'єкта побачила випадково на сайті Вищого господарського суду (на самому об'єкті нерухомості, всупереч вимогам, жодних оголошень про продаж не було). За номерами телефонів в оголошенні на сайті жодної інформації про об'єкт фірма отримати не змогла, але ризикнула взяти участь. В останній день подання документів (на яке у фірм є лише сім днів) уповноважений їх приймати президент Товарної біржі з'явився лише за годину до закінчення терміну прийому заявок. Заяву про участь і супровідні документи взяв, але позначку з датою, часом і прізвищем приймаючого чиновника ставити на них відмовився. Потім компанія оплатила три мільйони на рахунок організатора торгів за участь в аукціоні й остаточно втратила зв'язок з організаторами, не отримавши навіть протоколу щодо визначення учасників торгів. Це достатньою мірою пояснює, чому на аукціони з продажу таких цікавих об'єктів спочатку взагалі ніхто не приходить, а потім приходять виключно компанії, пов'язані з колишніми власниками цих об'єктів.
Погодьтеся, важко позбутися відчуття, що поки банк працював, він кредитував виключно вузьке коло знайомих між собою людей. І тепер ця карусель колишніх позичальників з великою охотою повертає собі передані банку застави. Звісно, не без допомоги "потрібних" суддів і ліквідаторів. Приміром, справи ТОВ "Євро-Готель-Груп" і ТОВ "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни"" слухали в Харкові, остання компанія заради цього навіть місце реєстрації змінювала. Мабуть, у Харкові Феміда не така сліпа, як хотілося б. Ліквідаторами (вони ж арбітражні керуючі) компаній, що стрімко банкрутують, завжди стають "віддані справі" люди, й для цього також використовуються судові рішення. Тобто пул кредиторів компанії-банкрута може домогтися відсторонення призначеного арбітражного керуючого, а суд призначить "потрібну" людину. Аби пул кредиторів також був "відданим справі", туди нерідко потрапляють свої ж, наприклад, у "харківських" справах "Єврогазу" постійно спливає факторингова компанія ТОВ "ФК "Стандарт Кепітал"", яка наполегливо хоче мати вирішальне право голосу в кредиторському пулі . Її власник - така собі Вероніка Капустіна, котра разом із засновником уже згаданого ТОВ "Вітас", окрім іншого, володіє фірмою "Харків Екобуд". Четвертий власник цієї компанії - Василь Бондаренко - є арбітражним керуючим у справі ТОВ "Євро-Готель-Груп", п'ятий - ще один арбітражний керуючий Володимир Капустін.
Ця ж сама компанія отримала вирішальне право прийняття ключових рішень у комітеті кредиторів під час ліквідації ТОВ "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни". За даними ФГВФО, фіктивна заборгованість фірм перед факторинговою компанією формувалася завдяки схемі з використанням векселів і договорів будівельного підряду.
На сьогодні Єврогазбанк намагається в суді довести, що фірма "Стандарт кепітал" до пулу кредиторів у справі готелю "Женева" в Трускавці входити не повинна. Якщо програють, то і "Женева" піде з молотка за смішні гроші одній із фірм, пов'язаних з одержувачем кредиту під цю заставу. Поручитель - ТОВ "Трускавецьінвест" - уже є банкрутом. Далі за схемою.
У сухому залишку маємо колишнього власника банку, котрий гордо іменує себе банкіром, його кума-депутата, якому щедро видавали кредити в мільйони доларів, групу фірм-поручителів, що різко збанкрутіли після того, як славетний банкір занапастив своє дітище, і групу пов'язаних між собою компаній, які тепер, завдяки "зацікавленим" суддям і ліквідаторам, повертають колишнім одержувачам кредитів їхні ж застави за незначну плату. І не забудьмо про шість десятків наразі безрезультатних заяв у правоохоронні органи щодо вчинення посадовими особами банку і пов'язаними з ними особами кримінальних правопорушень і порівнянну кількість судових позовів щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами.
І, на превеликий жаль, історія Єврогазбанку не є унікальною. Якщо не аналогічні, то схожі схеми використовують майже в усіх банках, які мають привабливі застави і перебувають у ліквідації. У результаті держава в особі Фонду гарантування, розрахувавшись із вкладниками доведених до неплатоспроможності банків, не зможе компенсувати навіть десятої частини своїх втрат. Та найгірше навіть не в цьому, такі практики дають дуже поганий сигнал ледь оздоровленій банківській системі: можна створити кептивний банк, кредитувати власний бізнес, не повертати цих кредитів, отримати назад із дисконтом власні ж застави і не понести взагалі жодної відповідальності. Саме ця впевненість у безкарності і є причиною того, що українську банківську систему регулярно лихоманить за перших ознак нестабільності. І, як бачимо, саме по собі очищення банківського сектору нічого не дасть, якщо паралельно не очищати судової та правоохоронної систем.