UA / RU
Підтримати ZN.ua

Сезон великого мискоборства

Практично весь минулий рік у Кіровоградській міській раді тривали війна і безлад. Неможливість пр...

Автор: Світлана Орел

Практично весь минулий рік у Кіровоградській міській раді тривали війна і безлад. Неможливість проведення повноцінних сесій через протистояння більшості (депутати від БЮТ, до яких час від часу приєднувались нашоукраїнці та соціалісти) і меншості, яка фактично захопила виконавчу владу у місті, змусивши перейти на свій бік міського голову, обраного мінімальною кількістю голосів, далеко не сприяла якості навіть тих небагатьох рішень, які вдавалося прийняти.

І ось — суперновина! Створено нову більшість, та ще й яку ефективну: за півгодини і бюджет міста прийняла, і вирішила всі земельні питання, яких рада не розглядала місяцями через надзвичайно гостре протистояння.

Таємничі подарунки

Ще напередодні дня святого Миколая депутатський кворум таки сподобився зібратися. Одна з місцевих газет інформацію про це назвала так: «Ви не повірите, але сесія міської ради відбулася». Ухвалили низку рішень (а термінового розгляду потребували сот­ні). Далі процес пішов так швидко, що у всіх (хіба що крім тих, хто планував і керував ним) аж у голові запаморочилось.

Остання передноворічна сесія проходила взагалі галопом. Дата її проведення не оголошувалася, більше того, як стало відомо потім, про неї не знали навіть усі депутати міської ради. Тільки ті, хто мав становити мінімальну більшість, необхідну для прийняття головного рішення. Цей сценарій, у чому тепер мало хто сумнівається, готувався заздалегідь. Про це свідчить і те, як швидко, практично без зауважень (чого досі майже не траплялося), прийняли бюд­жет міста на 2008 рік. Така незвична поспішність (не дочекавшись і сесії обласної ради, що раніше було правилом) багатьох насторо­жила. І недарма: блискавично, без попереднього ознайомлення з проектами, не встигли присутні в залі журналісти оговтатися, депутати проголосували за врегулювання двох з половиною тисяч земельних питань. 1800 із них стосу­ються окремих громадян (очевидно, більшість їх місяцями чекала цього вердикту, щоб оформити пра­во власності на свою присадибну ділянку), 700 — юридичних осіб.

Аж тепер, через кілька тижнів, вимальовується досить чітка картина, що саме крилося за цим пакетним, абсолютно непрозорим голосуванням, кому дісталися таємничі щедрі новорічні подарунки. Серед тих, хто їх тримав, — чимало людей із прізвищами депутатів міської та обласної рад, комерційні структури, наближені до багатьох відомих у місті людей.

Отож усе це дуже схоже на еле­ментарну цинічну змову: голосували представники різних фракцій, у тому числі й БЮТ, який бук­вально набрид усім своїми наполяганнями розглядати кожне таке питання окремо і проводити земельні аукціони. До того ж голова міської організації ВО «Бать­ківщина» Іван Марковсь­кий публічно заявив, що більшість членів фракції навіть не знала, що сесія відбувається… Ну, гаразд, і що ж тепер робити з ренегатами?..

Це відверте лицемірство намагаються розтиражувати і втовкмачити у свідомість кіровоградців, відвівши стрілки від БЮТ: минулих вихідних на центральній площі міста роздавали листівки, в яких винним у всіх гріхах, зокрема і в незаконній роздачі землі, називався мер міста Володимир Пузаков. Очевид­но, він теж винен, але того, що це була відверта цинічна змова представників різних політичних сил, жодними листівками чи заявами не анулювати.

Голова обласної організації ВО «Батьківщина» народний депутат Валерій Кальченко на сесії обласної ради затаврував ганьбою тих, хто дозволив собі ділити парки і сквери. Але ж у залі мало хто не знав, що серед нових власників кращих ділянок — якщо не сам Кальченко, то його найближчі соратники. На знак протесту про­ти цього публічного цинізму три депутати обласної ради оголо­сили про призупинення свого членства у партії і звернулися до її активу з вимогою дати принципову оцінку цим подіям. Вони також вважають, що слід переобрати керівництво обласної організації.

До речі, реакція місцевих ЗМІ на цю заяву теж свідчить, що в земельному рішенні зацікавлені найвпливовіші люди з різних політичних сил: частина видань промовчала взагалі, деякі обмежились короткими повідомленнями, інші подали це як скандал у БЮТі, повністю замовчавши причину.

Та хоч би там як, але кіровоградці завдяки вікопомному рішенню № 405 одночасно позбулися зеленої Лісопаркової зони, міського саду (пам’ятка архітектури, до речі), частини набережної та чималої паркової зони біля кардіологічного диспансеру, зелених околиць міста. Цим без­пре­цедентним рішенням зацікавились у комітеті Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи, і тепер його експертуватимуть у Дерекоінспекції та в Міністерстві регіонального розвитку, а також розглядатимуть у Генеральній прокуратурі.

Через майже місяць після його прийняття міська прокуратура теж опротестувала рішення № 405. Тепер рядовим кіровоградцям, котрі очікували вирішення своїх суто побутових питань і котрим пощастило потрапити саме в це рішення, знову доведеться невідомо скільки чекати, а ось чи вдасться забрати гекта­ри парків та скверів — ще питання. Кажуть, на деяких ділянках уже розпочалося будівництво…

Секретар Кіровоградської міської ради Руслан Мишеріченко в одному зі своїх інтерв’ю небезпідставно визнав, що депутатів може консолідувати хіба що збіг власних інтересів та інтересів територіальної громади. Дипломатично сказано.

«Вони не на ваші зуби…»

Традиційно влада дуже любить свята чи дати, пов’язані з соціально уразливими прошарками населення: інвалідами, людьми похилого віку, чорнобильцями. А чого ж? Чудова нагода, подарувавши щось, вручивши якісь гроші та грамоту, продемонструвати невсипущу батьківську турботу, милосердя, людяність і т.д. і т. п. Але чомусь палка прихильність, яка демон­струється під час таких зустрічей і свят, не завжди знаходить адекватне підтвердження у повсякденні. Тут уже — своя сорочка ближча до тіла.

У Кіровограді розгортається протистояння між керівництвом обласного центру та міською організацією «Союз Чорнобиль». Досі вона мирно вживалася з владою, яка, очевидно, розуміла: конфронтувати з організацією, котра має підтримку громадськості, собі дорожче.

Донедавна міська організація «Союз Чорнобиль» мала досить пристойну кімнатку у самісінькому центрі міста, на вулиці Карла Маркса, 29/35. Як повідомив голова організації Михайло Мохонько, починаючи з вересня позаминулого року, спокійне життя офісу ввійшло у протилежну фазу. Одна з фірм, як вважає керівник громадської організації — за активної підтримки зацікавлених осіб із відділу комунальної власності міськвиконкому, намагалася зробити все, аби вижити чорнобильців із заповітних метрів.

Неодноразові походи у кабінети міських чиновників результату не дали. І протистояння закінчилося так, як в аналогічних випадках часто й закінчується: влітку фірма стала власником кімнати в центрі міста, а «Союз Чорнобиль» змушений був перебиратися на вулицю Корольова, 11, що в одному з мікрорайонів. Приміщення це орендує Кіровсь­ке районне управління праці і соціального захисту. Здається, чудовий симбіоз: громадська організація, яка займається соціальними проблемами, потрапила під крило державної інституції, що дбає про те ж саме.

Та, очевидно, начальник цього управління Ігор Дубров, який давно вже має репутацію незговірливого і жорсткого керівника, й не думав виявляти гостинність до якихось чорнобильців. До цього молодого чоловіка свого часу мало претензії обласне профільне управління, не зовсім втішні (правда, мабуть, як для кого) результати дала перевірка КРУ, неодноразово йшлося про зняття його з посади. Та чи то робилося це юридично неграмотно, чи зіграли свою роль міцні зв’язки Ігоря Віталійовича у певних кабінетах (після останньої фактичної зміни влади у місті в цьому сумніватися не доводиться), але начальник управління залишився на посаді.

Процес «взаєморозуміння» з чорнобильцями розпочався тим, що їм відрізали електрику, поставивши умову самостійно прокласти кабель від підстанції до офісу. Це при тому що в приміщенні встановлено окремий лічильник і жодних боргів за електроенергію громадська організація не має.

Звичайно, чорнобильці не збираються виконувати цю умову, і не тільки тому, що не мають на це вільних коштів, а й тому, що вважають її незаконною, спрямованою на видворення їх із приміщення, адже ходять чутки, що й на цю будівлю вже знайшлися вигідні покупці.

Що цікаво, візити Михайла Мохонька до голови міста Володимира Пузакова супроводжуються надзвичайно доброзичливими словами і мало не братерськими обіймами. Комуніст Пузаков як представник соціально орієнтованої партії всією душею — за чорнобильців, але щоразу посилає Мохонька до свого заступника Вадима Волканова. А для того (постаті неоднозначної і контраверсійної в міському політикумі) Ігор Дубров — «свій» хлопець, який, очевидно ж, робить те що потрібно…

Недарма одна з чиновниць облдержадміністрації під час прийому в першого заступника начальника головного управління праці і соціального захисту Кіровоградської області Олександ­ра Догарова ніби між іншим кинула Михайлу Мохоньку: «З ким ви взялися тягатися? Вони не на ваші зуби…»

Це, власне, яскравий приклад «самостійності» міського голови у прийнятті рішень, навіть таких, здається, простих і не масштабних.

Описана ситуація в Кіровогра­ді — не єдина. Для мешканців міста й досі залишається втратою частина художнього салону, що його міська влада безцеремонно забрала у Спілки художників і де вже більше трьох років спочатку продавали гарячі бутер­броди й каву, а тепер торгують заморськими лахами. Зроблено це було теж фактично в обхід голови міста, ще попередника Пузакова, який публічно обіцяв художникам золоті гори, а реально не зміг відвести від них відкритий державний рекет.

Після того інтереси територіальної громади обіцяв захистити БЮТ. Люди повірили — і?..