Сергій Тігіпко, на жаль, не став героєм. Його благі наміри привести в новостворену більшість за руку Віктора Ющенка з «Нашою Україною» успіхом не увінчалися. Вічний претендент на прем’єрське крісло, Сергій Леонідович, мабуть, сподівався, що, посади він Ющенка в один ряд із Пінчуком, Деркачем, Пустовойтенком, Кравчуком й іншими пропрезидентськими діячами, він виконає функцію, яку в минулому результативно вдалося «провернути» Івану Плющу, котрий умовив Віктора Андрійовича підписати відомий «лист трьох». Таким чином не лише відбулася б сцена публічного «обрізання» опозиції, а й демонстрація власних здібностей до ведення переговорів. За подібні успіхи зазвичай нагороджують не лише президентською ласкою, міністерськими постами, а й, наприклад, посадою глави Нацбанку. Проте Тігіпко, судячи з усього, прорахувався. Не виключено, що його просто використовували в грі, до якої він стосунку не має…
— Сергію Леонідовичу, якщо досі тривають консультації щодо створення парламентської більшості, є підстави припускати, що її в даний момент просто не існує...
— Це не так. Можу вас запевнити, що необхідна кількість заяв зібрана. У даний час тривають лише переговори із додаткового притягнення депутатів у більшість. Нині ми працюємо в трьох напрямах. По-перше, потрібно вирішити, як провести перерозподіл парламентських комітетів і які з них необхідно залишити опозиції. По-друге, йдуть переговори з прем’єр-міністром про створення коаліційного уряду на базі більшості. По-третє, потрібно напрацювати програму прийняття законопроектів, які будуть прийматися найближчим часом. Особисто я вважаю, що з підписанням дев’ятьма фракціями угоди про створення більшості в парламенті закінчено період бездіяльності.
— Попри оптимістичні рапорти творців більшості минулої п’ятниці, є дані, що на той момент у сейфі лежало лише 209 заяв...
— Запевняю вас, таких заяв уже навіть більше 226. Гадаю, в найближчі дні ми опублікуємо повний список тих, хто вступив у парламентську більшість. Я вам зараз не готовий назвати всіх поіменно, оскільки робочою групою «дев’ятки» мені доручена інша робота і цим я вже не займаюся. Можу сказати про свою фракцію — усі 42 члени, включаючи одного представника опозиції, котрий перейшов до нас (про це буде оголошено 8 жовтня), написали заяви про вступ у більшість...
— За розповідями деяких депутатів, їм пропонували чималі суми, обчислювані десятками тисяч доларів за перехід у фракції, що утворять парламентську більшість. Є також відомості, що декому пропонували підтримку інвестиційних проектів на суми близько мільйона... За вашими прогнозами, скільки людей таким чи якимось іншим чином погодяться поповнити лави «більшовиків»?
— Я не став би сьогодні говорити про гроші, оскільки ні ви, ні я про викладені вами вище факти достеменно не знаємо. Отже, висловлювати подібні підозри, як мені здається, не зовсім коректно. Гадаю, колосальним стимулом, здатним уплинути на рішення деяких депутатів, буде не те, про що ви говорите, а переділ парламентських комітетів і створення коаліційного уряду. Ці чинники вплинуть на збільшення парламентської більшості на 15 чоловік. Таким чином, вона через півтора тижні почне свою роботу в складі як мінімум 240 депутатів.
— Цікаво дізнатися, звідки візьмуться ці люди, якщо практично всі позафракційні депутати, за деякими даними, уже написали заяви. Сумнівно, що до вас приєднаються стільки опозиціонерів. Виходить, ви розраховуєте на гарний «прикуп» із «Нашої України»?
— Я не виключаю, що ними будуть члени «НУ». Більше того, я знаю, що подібні переговори деякі представники цієї фракції вже провели.
— Ви заговорили про перерозподіл комітетів. Це буде повторенням «оксамитової революції-2000» із усіма звідси випливаючими наслідками, коли опозиція виступатиме винятково в ролі статистів?
— Це не повторення «оксамитової революції». Я поясню нашу позицію. Крім відповідальності, що лягає на більшість і яку поки що не всі розуміють, у неї мають бути інструменти для реалізації програми дій. Ми зараз її готуємо. Тому однозначно потрібно йти на перерозподіл комітетів, аби цю програму виконати. Хоча я не схильний торпедувати цей процес, поки ми не визначимо, що має залишитися у опозиції. Більшість буде безликою, якщо вона нічого не зробить в економічній і політичній сфері. Час летить швидко, незабаром настане час нових виборів. Якщо ми не скажемо людям, що ми зробили, коли були «партією більшості», то, природно, програємо.
— Ви зараз дистанціюєтеся від процесу додаткового утрясання парламентської більшості. Дано привід для обвинувачень Тігіпка в тому, що переговори з «Нашою Україною» проводилися для відволікання уваги Ющенка від акцій опозиції...
— Запевняю вас, що це не так. Спочатку я ні з ким не погоджував дії щодо переговорного процесу з «Нашої Україною», як стверджують деякі опозиціонери. Для мене це був серйозний варіант, а не відволікаючий маневр. Я відкидаю будь-які обвинувачення на свою адресу про те, що ніби-то я проводив переговори винятково комусь на догоду. Так, у подальшому ході цих переговорів у мене було кілька зустрічей із Президентом, і я йому доповідав про те, як вони просуваються. До речі, що далі, то прибічників ідеї формування більшості за участі «Нашої України» ставало дедалі більше. Так, були і противники як усередині моєї фракції, так і всередині фракції Ющенка. Але, ще раз підкреслюю, своїм завданням я бачив участь «Нашої України» у формуванні сильної правоцентристської більшості.
— Чи правда те, що на останній зустрічі з Ющенком ви сказали: «Я програв»?
— Звісно, важко назвати отриманий результат виграшем. Адже те, що вийшло зараз, ми могли зібрати і шість місяців тому, відразу після виборів. Усі чудово розуміють, що при нашому адміністративному ресурсі набрати в парламенті 226 голосів за три дні можливо, як це було під час обрання спікером Володимира Литвина. Але говорити про те, що це програш лише Тігіпка, я не хотів би. Мабуть, мене хтось неправильно витлумачив. По суті, програє країна в цілому. І це не пафосні слова. Є аксіома: що ширша коаліція, що кількісніша більшість (і якби спрацювала схема «дев’ять фракцій плюс одна», у котрій «Наша Україна» могла стати двигуном певних змін у політичній сфері), то швидше ми отримали б конституційну більшість, здатну проводити реформи. Я шкодую, що у черговий раз втрачено шанс проведення швидких змін в економіці й політиці.
— Однак до того, що «Наша Україна» не ввійшла в більшість, доклали руку певні люди. До речі, ви можете погодитися, що нинішню більшість слід назвати «імені Віктора Медведчука»?
— Те, що «Наша Україна» не сприймає соціал-демократів, а соціал-демократи — «Нашу Україну», видно неозброєним оком. Хоча, до речі, СДПУ(о) ніколи не заявляла, що не хоче бачити Ющенка в більшості. І, як мені здається, главі адміністрації не під силу провернути подібне рішення, якби в інших фракціях теж не існувало подібних настроїв щодо «Нашої України»...
— Але, як відомо, на той чи інший настрій голів фракцій має вплив інша людина — Президент...
— Можливо й так. Те, що переговори Президента і Ющенка не увінчалися успіхом, і те, що «Наша Україна» була багато в чому непослідовною у своїх діях, безсумнівно, відбилося на ході переговорів. Позначилося передусім і підписання відомих звернень до Президента, і цілий ряд виступів прибічників «Нашої України» як у країні, так і за рубежем. Давайте скажемо відверто: і в самій «Нашій Україні» була дуже жорстка позиція щодо зближення...
— Однак є інформація про те, що нібито на зустрічі Ющенка з Президентом, яка відбулася перед засіданням «дев’ятки», «Нашій Україні» було обіцяно прем’єрське крісло. Але наступного ж дня було оголошено про парламентську більшість. Ви можете це підтвердити або спростувати?
— Мені відомо, що розмова між Ющенком і Президентом дійсно відбулася. Відразу ж по її завершенні я розмовляв із Віктором Андрійовичем. Але гадаю, ніяких конкретних пропозицій щодо прем’єрства йому не надходило. Принаймні, мені Віктор Андрійович про них не сказав.
— Складається враження, що нинішнє створення більшості — це відповідь Президента на ультиматуми, адресовані йому «Нашою Україною»...
— Думаю, це запитання не до мене, а до Президента. І він сам може на нього відповісти. Хоча я готовий висловити свою точку зору і назвати вам формальні причини, котрі не дали можливості входження «Нашої України» у більшість. Коли раніше ми з Юрієм Костенком виписували договір про більшість, то обговорювали формулу обрання прем’єр-міністра, формулу формування коаліційного уряду. Але при цьому «Наша Україна» не ставила жорстких умов, що забороняли входження в більшість тих чи інших політичних сил. По ходу переговорів виникла позиція, котру озвучив Віктор Андрійович, який заявив, що починати формування більшості має «Наша Україна», Партія регіонів і «Трудова Україна», поступово вводячи інших прибічників. Я ж вважаю, що всі, хто одначально підтримує рамкові документи більшості, мають право в нього вступати. А позиції, що були ключовими для мене із самого початку, залишилися. Це: а) обрання прем’єра через рейтингове голосування, одностайна підтримка прем’єр-міністра більшістю, б) пропорційне представництво у коаліційному уряді, в) стабільність інституту Президента до 2004 року, г) своєчасні парламентські вибори і д) максимально широка коаліція під програмні документи. От і всі формальні причини того, чому ми з Ющенком розійшлися в різні боки.
— Вже очевидно, що виникла ситуація виштовхує Ющенка на опозиційний шлях. Чи розумно чинить влада, спалюючи таким чином «останні мости»?
— Я згоден, що створення більшості без «Нашої України» виштовхує Ющенка до опозиції. Проте не вірю, що це буде опозиція з комуністами, соціалістами і блоком Тимошенко. Я прогнозую, що отримаємо унікальну ситуацію, коли буде опозиція і зліва, і справа. Що стосується геть спалених мостів, то в політиці так не буває. Переговори мають тривати — адже іноді (навіть попри закони жанру) конструктивна робота набагато продуктивніша, аніж класична опозиція.
— Спікер парламенту Володимир Литвин не подав заяви про входження в парламентську більшість. Хто, на вашу думку, на кого працюватиме: більшість на Литвина чи Литвин — на більшість?
— Рішення Литвина для мене зрозуміле: адже 240 депутатів більшості — це ще не всі парламентарії. А він голова усієї Верховної Ради. На плечі Володимира Михайловича лягає і забезпечення конструктивної роботи парламенту, і створення таких умов, щоб опозиція не почувалася викинутою із загальнопарламентського процесу, щоб поводилася конструктивно. І попри те, як він обирався і наскільки жорстко його критикували, сьогодні Литвин відповідає тій посаді, яку обіймає. Я вважаю, що зараз більшість має попрацювати на спікера, щоб він зміг налагодити конструктивну роботу парламенту.
— Вже пройшла інформація про те, що «дев’ятка» розпочала попередній розподіл кабмінівських портфелів. Причому, як стверджують ЗМІ, без участі прем’єра Кінаха. Ви можете спрогнозувати найближче політичне майбутнє Анатолія Кириловича? Чи знаєте ви, хто ходить у кандидатах на посаду нового прем’єра?
— Я вважаю, що найоптимальніший варіант сьогодні — не міняти прем’єр-міністра, а лише провести деякі кадрові зміни в міністерствах і на віце-прем’єрських постах.
— Тоді дозвольте поцікавитися, на яку посаду розраховуєте ви, якщо не на прем’єрську?
— Я поки не хотів би говорити про це, оскільки це рішення має бути прийняте колективно. Запевняю вас, жодних рухів без рекомендації своєї партії та фракції я робити не буду.
— Якщо станеться неймовірне і ви не отримаєте посади в уряді, чи не означатиме це крах вашого спільного з Кінахом конгломерату — «трудовиків» і Партії промисловців і підприємців?
— Зараз роль лідера фракції теж помітно зростає. І з нею змушені будуть рахуватися не лише усередині більшості, а й в уряді, хоч би хто був прем’єром. Тому я почуваюся досить упевнено і не вважаю, що мої нинішні позиції нижчі від якогось міністерського поста. Адже від нашої фракції передусім залежить: існуватиме більшість чи ні. І якщо я піду з Верховної Ради в Кабмін, то, природно, переживатиму, хто ж підхопить цю фракцію, хто робитиме її позицію прогресивною...