Підлягає реконструкції
Попередник нинішнього президента Петро Порошенко, будучи компетентним і навіть досвідченим гравцем у цій сфері, провідником необхідних перетворень стати не захотів. Життєво важлива сфера нагадує будівництво, де коробка майбутнього будинку висока й гарна, є архітектурний орнамент, але вона крихка, а всередині - разюча порожнеча. Петро Олексійович зробив ставку на "ручне управління" і поетапне виведення з ладу потенційних політичних конкурентів і не поспішав вибудовувати конструкцію сектора безпеки. Нині цей сектор мало схожий на налагоджений механізм, який працює на державу, незалежно від імені господаря головного кабінету на Банковій.
У нового президента є безперечний козир - кредит довіри. Можливо більший, ніж у Порошенка 2014 року. Щоправда, часу виправдати цю довіру, вочевидь, менше, ніж у попередника.
Ключові виклики
У першій лінії загроз, пов'язаних з війною, що триває, - потенційна некомпетентність і непродуманість рішень державного управління, корумпованість структур влади. У другій, не менш значущій і пов'язаній із першою, - уразливість в енергетичному та інформаційному секторах, деградація економіки і, як наслідок, згадана слабкість України як гравця на світовій арені.
Наявність у Ростовській області до 25 батальйонних тактичних груп, а по периметру кордонів - близько 82 тисяч озброєних і готових до війни російських армійців, нашпигований сучасною зброєю анексований Крим (на тлі проблемної Білорусі, хисткої Молдови та претензійної Угорщини) створює необхідність сформувати потужний оборонний кулак.
Користуючись моментом передачі влади в Україні як можливістю нав'язати нові шаблони, Кремль змінив мотив "пісень про мир" і почав просувати ідею "про врегулювання конфлікту на Донбасі", намагаючись заговорити й заретушувати давно зрозумілу аксіому: завершення війни з Росією можливе лише після чіткого рішення Путіна. Кремль вимагає преференцій від Заходу - за рахунок інтересів України. Москва розраховує перепрограмуванням свідомости вивести проросійські, налаштовані на реваншизм політсили на нові рубежі через місця в парламенті.
Звідси й заява про те, що в Кремлі є "очікування стриманого оптимізму" щодо політики Зеленського. Наполегливі спроби нав'язати безглузді переговори з російськими військово-терористичними угрупованнями на Донбасі. Для Путіна "ЛНР" і "ДНР" - це механізм ведення системної підривної війни проти України. Компроміс із Путіним щодо війни неможливий без втрати частини суверенітету.
Необхідна реалістична стратегія протидії виниклим загрозам, і нова команда нібито демонструє рішучість. Стартував оборонний огляд, розпочалася робота з підготовки нової Стратегії нацбезпеки. Головне, щоб вона не перетворилася на довгобуд, як у попередника. Ревізія має бути не просто швидкою і якісною - вона повинна стати провісником низки нових, не менш оперативно реалізованих рішень.
Мобілізувалися громадянські інститути. Створений на базі відомих аналітичних структур недержавний think tank - Український інститут досліджень безпеки (УІДБ) - запропонував негайно створити при Раді нацбезпеки та оборони експертну робочу групу, до якої мають ввійти й недержавні експерти. Якісна експертиза повинна стати основою проривних рішень.
Несиловий блок
Саме розвинені несилові елементи державної машини покликані стати основою результативної стратегії розвитку і провісником перемоги над зовнішнім ворогом. Для початку РНБОУ має стати реальним мозковим центром ухвалення стратегічних рішень. Саме там мають формуватися ключові завдання для зовнішньополітичного відомства, розвідувальних органів, контррозвідки, структур інформаційного впливу та протидії. А також вирішуватися завдання нарощування оборонного потенціялу, розвитку армії нового типу, формуватися пріоритети побудови оборони.
Відповідальність за реалізацію та контроль таких рішень має бути перенесена у виконавчу владу, яка до цього участи в організації оборони практично не брала. Фахівці вважають парадоксом, що в уряді протягом п'яти років війни не з'явилося особи, відповідальної за оборону, як не з'явилося єдиного органу виконавчої влади, що опікується переозброєнням сил оборони та реалізацією оборонно-промислової політики держави (і це за наявности шести віцепрем'єрів і чотирьох урядових комітетів). Нині зростає переконаність фахівців у тому, що в Кабміні має з'явитися віцепрем'єр-міністр з питань оборони, якому був би підлеглий військовий урядовий кабінет. Така конструкція, що багато років діє, наприклад, в Ізраїлі, дозволила б формувати державне оборонне замовлення (ДОЗ) для всіх сил оборони (задовольняючи потреби 16 замовників з ухилом до уніфікації озброєнь і військової техніки), займатися впровадженням і контролем рішень РНБОУ щодо підготовки оборони, знову ж таки, усіх сил оборони, а не тільки ЗСУ.
Перший заступник міністра оборони України генерал-полковник Іван Руснак, який дав імпульс цій ідеї, вважає, що в такому разі всі питання ДОЗ будуть формуватися і розглядатися не кулуарно, а на урядовому комітеті з питань оборони. У якому, зокрема, будуть представники всіх силових міністерств, Мінекономрозвитку і торгівлі, Мінфіну, Служби безпеки, Мін'юсту, приватних компаній тощо. На думку Руснака, докладно обговорене на профільному урядовому комітеті ДОЗ має розглядатися на РНБОУ, де згаданий оборонний віцепрем'єр представляв би та обґрунтовував логіку його наповнення.
Чи має оборонний віцепрем'єр бути одночасно й міністром оборони - питання дискусійне. Досвід Валерія Шмарова в середині 1990-х років неоднозначний і не може бути прийнятий за основу. По-перше, тоді країна не була в стані війни і не переозброювалася зовсім; по-друге, Шмаров був першим цивільним міністром оборони, який, прийшовши у військове відомство без своєї команди, не зумів протистояти генералітету, що згуртувався. Багато аналітиків сьогодні виступають за посилення статусу військового міністра, що здається логічним під час війни і вирішує все ще непід'ємне завдання сформувати центральний орган виконавчої влади (ЦОВВ) для реалізації оборонно-промислової політики. Проблеми ЦОВВ випливли зовсім з іншого боку: як виявилося, навіть наявний профільний департамент із розширеними повноваженнями практично неможливо наповнити: не зайняті більш ніж 20 вакансій з оборонної промисловости, і понад десяток - по космічній.
Можливі дві взаємозалежні версії формування центрального органу виконавчої влади (докладно про це я писав в DT.UA №16, від 26 квітня 2019 р.). Перша полягає в підпорядкуванні оборонному віцепрем'єру профільного департаменту Мінекономрозвитку, друга - у створенні на його базі профільного міністерства, з передачею туди регуляторних функцій "Укроборонпрому", який залишився б господарською структурою, можливо, згодом перетвореною на групу самостійних держхолдингів. До речі, друга модель була б дуже близькою до ізраїльської, - там міністру безпеки підпорядковано більшість ізраїльських сил безпеки, включаючи військову та авіяційну промисловість.
Ще одним з найважливіших завдань політиків, дипломатів і спецслужб стає активізація двосторонніх відносин України зі Сполученими Штатами. На тлі помітного загострення відносин між ЄС і США саме цей напрям (при обов'язковому нарощуванні конструктивної взаємодії з НАТО) може і має стати стрижнем зовнішньополітичних зусиль Києва. Без перебільшення, перетворення України на повновагого союзника США - завдання доленосне. Варто лише подивитися на досягнення Ізраїлю та Польщі, щоб зрозуміти, що обіцяє перетворення держави на підтримуваний Вашингтоном регіональний форпост.
Завдяки американським інвестиціям і технологічній допомозі Польща стає чимдалі більш укріпленою. Почавши з закупівлі 48 старих F-16, нині Польща рекордно нарощує військовий потенціял, реалізуючи шість масштабних і ще 10 менш ємних програм переозброєння на суму 50 млрд дол. (2017-2026 рр.). Зокрема, передбачено закупівлі солідних партій бойових літаків F-35 Lightning II, бойових вертольотів, трьох неатомних підводних човнів, партії ЗРК малої дальности з ракетами нового покоління. При цьому вже закуплено ЗРК середньої дальности Patriot, укладено угоду на поставку ракетних систем M142 HIMARS з дальністю ураження до 300 км. Цього року США зважилися створити в Польщі ескадрилью безпілотних авіяційних комплексів (БАК) розвідки MQ-9. Вашингтон планує розширити нинішню військову присутність у Польщі з 4,5 тис. військовослужбовців до 5,5 тис.
Однак Україні потрібні не тільки озброєння, продані або поставлені в рамках військової допомоги. Академік Володимир Горбулін справедливо зауважив: "Стрижневе завдання двосторонніх відносин зі США - ставки на отримання критичних технологій при залученні західних компаній у роботу на українському ринку. Створення наукоємних СП, придбання ліцензій, спільна робота на ринках третіх країн при взаємообміні технологіями та науковими досягненнями. Якщо зуміти заякорити в Україні американський бізнес, це стане не меншим запобіжником від воєнної небезпеки, ніж отримання від США ЗРК Patriot".
Тільки для цього Києву потрібно (як полюбляють казати переговірники з американською стороною) переконати Вашингтон, що Україна - це актив, а не пасив.
Сили оборони
"Незалежно від рішення посилення статусу Міністерства оборони саме на нього слід покласти функції з організації планування оборони держави та розробки окремого документа, якого поки що не існує в природі. Це документ під назвою "План оборони держави".
Цю думку генерала Руснака слід узяти до уваги, оскільки після п'яти років війни держава не має покрокового плану взаємодії всіх органів влади та складових сил оборони на випадок масштабної воєнної агресії. Включаючи, до речі, територіяльну оборону - сферу досі дуже суперечливу.
Фахівці кажуть, що розробка документа, про який каже Руснак, має бути жорстко ув'язана з результатами оборонного огляду, перше представлення якого намічено на 11 липня. Мова насамперед має йти про систему реагування держави на моделі бойових дій, що розгортаються проти України.
Назріли істотні зміни парадигми розвитку ЗСУ. Для України з її неоднорідним суспільством, соціяльною нерівністю та специфічно підтримуваним патріотизмом, необхідна реалістична програма створення професійної армії та її добровільного резерву. Останній виправданий у вигляді Військ територіяльної оборони, інтегрованих у структуру сил оборони. Україні, вочевидь, до снаги зробити з нинішньої паперової армії цифрову, тобто реалізувати завдання створення та впровадження Єдиної автоматизованої системи управління силами оборони, оснащення сил оборони надійним закритим зв'язком і сучасними системами РЕБ. У цій самій площині лежить і вирішення завдання створити ефективну державну систему ППО. А також потужний ракетний щит та розвинені Сили спеціяльного призначення, до яких має бути включено підрозділи інформаційної протидії.
Наприкінці 2018 року я докладно описував обґрунтування й можливості створення професійної армії (DT.UA №40, від 27 жовтня 2018 р.), тому зупинюся тільки на деяких елементах майбутньої підготовки оборони країни. Експерти з надією сприйняли заяву начальника Генштабу ЗСУ Руслана Хомчака про плани "звести до оптимальної кількости" чисельність військових частин. Можливо, це - провісник реальної і масштабної реорганізації армії, що сьогодні вкрай необхідна.
На думку багатьох військових фахівців, конкуренція сучасних армій - насамперед конкуренція систем управління. Якщо говорити про Україну, то слід перейти від поняття створення Єдиної автоматизованої системи управління (ЄАСУ) ЗСУ до створення ЄАСУ всіх сил України. Це впровадження сучасних інформаційних технологій в управління військами, бойовими засобами та зброєю. Усі складові ЄАСУ мають проєктуватися з урахуванням вимог інтегрованого інформаційного середовища - це принципова вимога, без реалізації якої впровадження ЄАСУ сил оборони не може бути ефективним. Аналіз наявних розробок і строків переозброєння української армії свідчить, що "вакуумний період" (неможливість отримати новітні системи озброєння внаслідок підготовки виробництв і самих циклів виробництва) протриває до 2022-2023 рр. При цьому впровадження ЄАСУ сил оборони, за оцінками самих військових, може на 40% поліпшити реагування на збройну агресію та підготуватися до розгортання у відповідь на наступ військ противника. А також дозволить істотно знизити втрати особового складу ЗСУ під час зіткнень і вогневих атак українських підрозділів. Ось чому стратегія цифрової армії вже сьогодні забезпечить швидкі зміни в управлінні сектором безпеки в Україні.
Уже тестування елементів майбутньої ЄАСУ свідчить про можливість "проходження" та реалізації рішень військового керівництва у 12 разів швидше, ніж зараз (ідеться про зростання темпів ухвалення рішень з кількох годин до кількох хвилин). Нові підходи до організації функціонування сектора безпеки країни дозволять перейти від реагування на нав'язуванні воєнні виклики до стратегії "превентивного реагування".