Зняти "корупційний податок" на економіку. Соціально відповідальний бізнес має платити податки до бюджету, а не хабарі окремим чиновникам. Кількість податків слід скоротити, ставки - зменшити, офшори - перекрити…
З передвиборної програми президента Порошенка
Відповідальність за президентську "офшорну історію", краєчок якої визирнув із панамських засіків Mossack Fonseca, у результаті перекладається на консалтингові та юридичні компанії - люди ринку, не політики, не врахували репутаційних ризиків. І справді, сидячи в кріслі народного лідера, офшори на своє ім'я реєструють хіба що вожді племен. І помилка це чи жадібність, не нам судити.
Сумнівним є й інше виправдання президента - мовляв, хто не відкривав офшорів, нехай першим кине в нього камінь. Мільйони українців уже два роки платять військовий податок і податок із пенсій, а середня зарплата в країні менша за 200 дол. Уявляєте, скільки каменів можна метнути в гаранта? Правителю потрібна піраміда?
Звичність офшорної моделі для Порошенка-бізнесмена підтверджує той факт, що його "Укрпромінвест" ще у 2003 р. підозрювали в ухилянні від сплати 25 млн грн податків з допомогою офшорних компаній у штаті Делавер (США), Панамі, на Кіпрі та острові Мен. Припустимо, йдеться про гоніння на бізнес, який підтримав Ющенка. Однак ось найсвіжіше розслідування австрійських журналістів, які зазначають, що фірми Порошенка могли впродовж десятка років займатися податковою оптимізацією в Карибському басейні та одержувати в рахунок застав із офшорних коштів сумнівні багатомільйонні кредити від "Райффайзен Інтернаціональ Банку". Це розслідування лише ставить жирну кому в офшорному питанні. Не відповідаючи на важливіше: а що зробив президент Петро Порошенко за час свого правління для того, щоб не використовувати цих схем у подальшому? Таке запитання було б неправомірним до глави держави, який утримується в конституційних рамках і впливає на двох міністрів - закордонних справ і оборони. Але Петро Порошенко майже два роки в ручному управлінні тримає НБУ, СБУ та ГПУ, найбільшу фракцію та більшість в уряді, які за розумного використання могли б допомагати не інкасувати країну, а якісно змінювати правила гри в економіці.
Без технічних уточнень не обійтися
Історії з новими офшорами та кредитами "Райффайзена" на Банковій поки що не прокоментували. Зате юридичні радники президента досить докладно, на їхню думку, роз'яснили ситуацію з "продажем "Рошену": договір про передачу частки президента було підписано 14 січня 2016 р., однією з його сторін виступила компанія П.Порошенка Prime Asset Partners Limited (Британські Віргінські Острови), другою - "респектабельна банківська група". З урахуванням того, що Петро Олексійович - глава держави, що розвивається, тобто politically exposed person, черги з респектабельних керуючих не було - високий ризик потрапити в якусь корупційну історію.
Британські Віргінські Острови було вибрано не випадково: немає податків на доходи й приріст капіталу, податку на додану вартість, мит. А для того, щоб відкрити компанію, необхідно лише зареєструвати в реєстрі установчий договір. Багато хто з українських підприємців зараз позаздрили…
На Британських Віргінських Островах немає мінімального статутного капіталу, що вимагається при реєстрації, тож виправдання юристів президента, яке ґрунтується на тому, що 1000-доларова вартість акцій була "помилкою при реєстрації" (тисяча акцій по долару за штуку), виглядає правдоподібним. Але якщо насправді цієї суми ніхто не оплачував, чому її з реєстру не прибрали? Можливо, їх усе-таки оплатили, але через третю особу. Наприклад, через компанію, яка реєструє підприємства в юрисдикції. А хто в такому разі заплатив цій компанії та з чийого рахунку? Адже коли президент був зайнятий острівним бізнесом, в Україні вже діяло жорстке валютне регулювання та заборона на виведення капіталу. І навіть для дріб'язкової операції на тисячу доларів треба було б одержати ліцензію НБУ.
Траст є безвідкличним і "сліпим". Тобто керуюча компанія не зможе його самовільно скасувати, а вигодоотримувач, у цьому випадку Порошенко, не має права одержувати від керуючого та будь-яких осіб, пов'язаних із трастом, інформацію про його активи й стан бізнесу. Трастовий договір не може бути розірваний до того моменту, поки Петро Олексійович залишається президентом України. Зате може бути розірваний, і напевно буде, після закінчення його президентського терміну.
Повного переліку активів, які переходять в управління трасту, ніхто не бачив. На це важливе запитання Макар Пасенюк DT.UA не відповів. До речі, DT.UA ще рік тому зазначало значущість Пасенюка для Порошенко, але всі наполегливо концентрували свою увагу на Кононенку. Наміри "пітекантропа із ломакою" зрозуміліші, ніж фахівця із європейською освітою, який веде ті ж ігри в інтересах президента, але на тоншому рівні?
Ми пам'ятаємо, що, крім концерну "Рошен", Порошенко є кінцевим бенефіціаром великого переліку підприємств, а в деяких випадках і власником суттєвої участі компаній. Проте й у матеріалах Міжнародного консорціуму журналістських розслідувань, і в роз'ясненнях юристів президента, і в заяві Ротшильдів наполегливо звучить формулювання "кондитерський бізнес". А що буде з аграрним бізнесом, медіа-бізнесом, промисловими об'єктами, масштабними будівельними проектами? Аграрні підприємства президента, наприклад, анітрохи не поступаються за своїми масштабами кондитерським, але чи ввійдуть вони в траст? Щоб не вийшло так, що корпорація "Рошен" буде в "сліпому" трасті, а решта інше - у трасті "шлунковому".
При цьому всім зрозуміло, що між трастом і продажем не можна поставити знак рівності. Номінально активи передано в управління третій особі, але перша особа нашої держави вже точно не забуде, що це все ще її активи. Відповідно, нікуди не зникають мотиви, з яких президент хотів їх позбутися. Адже йшлося передусім про уникнення конфлікту інтересів. Але якщо бізнес належить президенту, нехай навіть через траст, це не применшує його бажання за рахунок президентських можливостей укріплювати активи, щоб після каденції повернутися до управління зрослим за цей час бізнесом. Ми ж не припускаємо всерйоз, що глава держави вручну управляє кондитерськими фабриками, склозаводом, страховою компанією та спортивним клубом? Для нього це роблять менеджери, а вони, як і реальний власник цих підприємств, після переходу в траст не зміняться, як і не обірвуться їхні прямі контакти з кінцевим бенефіціаром, що не десь там, а тут в Україні.
Загалом же Петро Порошенко ніколи не випускав із рук свого бізнесу, лобіюючи і просуваючи інтереси свого бізнесу, коли був і депутатом чотирьох скликань, і секретарем РНБО, і міністром закордонних справ, і міністром економіки. Озираючись на його кар'єру державного службовця та політика, взагалі не зрозуміло, коли він устигав розвивати компанії та створювати офшори, не входячи в конфлікт інтересів і не порушуючи закону? Історія з неможливістю продажу бізнесу та передачею його в траст є закономірним продовженням його попередньої діяльності.
Парадокс Порошенка
Дивно, країною управляє бізнесмен, який розуміє, чого бракує підприємцям для нормальної роботи, знає кухню, а головне, має реальну можливість змінити ситуацію, але за першої ж нагоди він біжить із заледенілого бізнес-клімату України в комфорт Карибського басейну. Як ми вже писали, людина, що має всі можливості якісно змінити ситуацію, не обіцяє, що умови роботи стануть кращими, що податкове законодавство стане зрозумілішим, що його перестануть змінювати щороку, що ставки знизяться, що політика центробанку буде лояльнішою, а регулювання - простішим. Ні, вона обіцяє закрити офшори, усуваючи не причину, а наслідок. Понад те, людина, яка заявляє, що використовувала офшор не для податкової оптимізації, не припускає, що й інший український бізнес використовує їх не завжди задля розмивання податкової бази.
Найчастіше компанії йдуть в офшори, щоб елементарно захистити свій бізнес, свої активи як від знецінення, так і від захоплення. І тут одразу хочеться згадати про реальні реформи правоохоронної та судової систем, а ще - про реформу фіскальної служби. Дотепер бізнес, незалежно від ступеня своєї чесності, перебуває в перманентних судових спорах з податковою, передбачити результат цих судів неможливо, нехай ти триста разів правий. Ця невизначеність найчастіше й відлякує капітал. Але не тільки це, звичайно.
Ми на рівні держави й досі зберігаємо радянське ставлення до зовнішньоекономічної діяльності, прагнучи все контролювати, обмежувати, а в ідеалі - замкнути в межах України. Часто компанії вимушені відкривати представництва в офшорах, щоб просто працювати на зовнішніх ринках, користуючись незвичним для українців привілеєм свободи обороту капіталу. Чинні правила валютного регулювання фактично зупинили легальний рух капіталів. Це одна з основних причин, чому до нас не заходять приватні інвестори й не повертаються кошти українських бенефіціарів, а не війна та не політична криза. Будь-який бізнесмен, який себе поважає (а гарант точно з таких), розуміє, що за настільки високих "ризиків неповернення" заводити в країну інвестиції не можна.
Більш того, складнощі, пов'язані з виплатою дивідендів іноземним інвесторам, призводять до домінування боргового, а не інвестиційного фінансування. Так, з погляду оподаткування, боргове фінансування вигідніше та було більш поширеним і до запровадження валютних обмежень. Але в нинішніх умовах воно стало практично безальтернативним. А будь-який бізнесмен розуміє, що відсутність альтернативи свідчить про серйозні проблеми в регулюванні.
Уже згадані нами індивідуальні ліцензії НБУ на здійснення інвестиції за межі України, відкриття рахунків за кордоном і розміщення коштів на них - це певна елегантна форма рабства в епоху високих технологій. І бізнес це теж розуміє, а значить, і президент.
Будь-який бухгалтер зі стажем знайде вам сто та один спосіб оптимізувати ваші податки, не залишаючи меж України, але ми не будемо стверджувати, що українські підприємці не користуються офшорами задля ухиляння від оподаткування. Податкове навантаження в Україні найвище в Східній Європі (52% загального податкового навантаження на підприємство, за даними Світового банку). Але якби все ще закінчувалося офіційними податками… Наші бізнесмени неконкурентоспроможні за замовчуванням і буквально змушені "оптимізувати, щоб вижити". Понад те, у переважній більшості випадків бізнес не одержує від держапарату послуг, порівнянних із сплаченими до бюджету коштами. При цьому президент-бізнесмен спокійно спостерігає нескінченну податкову реформу в країні, кожний варіант якої ще недолугіший та абсурдніший за попередній, а натяків на структурність змін узагалі не було. Так, Южаніній було доручено створити альтернативний проект. Шкода лише, її забули попередити, що в ньому бажано врахувати не тільки побажання тютюнових компаній і спиртзаводів, а й МВФ. Підсумком стала реформа без реформи Яресько, і ми знову в очікуванні податкових змін.
І якщо в нинішній ситуації ми "перекриємо офшори", яку альтернативу запропонуємо? Адже попит на іноземні юрисдикції тим сильніший, чим більше проблем "удома". Підтвердженням справжнього бажання щось змінити мають бути не декларативні заяви про боротьбу з офшорами та корупційними податками, а усунення як мінімум описаних вище бар'єрів для нормальної, цивілізованої роботи, забезпечення реальних економічних свобод для всіх, а не тільки для обраних. Свобод, які дадуть шанс зробити власну країну більш комфортним місцем для життя та діяльності.
Тож Порошенко-бізнесмен абсолютно правий, віддавши перевагу Карибському басейну, а не Україні, тому що Порошенко-президент нічого не зробив, щоб могло бути інакше. Навіть хорошого прикладу не подав, проявивши не вишиватниківський, а справжній економічний патріотизм. Так, у нинішній час тримати активи в Україні - це антибізнес, але саме так мав би вчинити лідер нації. Не все, що дозволено бику, личить Юпітеру. Президент - це важка, напружена, виснажлива робота. Але це пакет, у якому безсонні ночі, необхідність приймати рішення, можливість телефонувати Меркель, зустрічатися з Обамою, носити кобуру бозна-де, возити дітей в Японію за держрахунок і жертвувати прибутковістю свого бізнесу, платячи країні податки по повній.
Коментарі експертів
Володимир КОТЕНКО, партнер,
керівник відділу оподаткування і юридичних послуг EY в Україні
В Україні значущим "економічним" мотивом для використання зарубіжних структур є прагнення зберегти активи: шляхом доступу до захисту правової системи більш надійної, ніж національна, шляхом розміщення активів у валюті більш стабільній, ніж гривня. Економія на податках "додається" як бонус, нехай і вагомий, до інших вигід, які дають іноземні структури. Утім, вага податкових вигід зростає у разі продажу українських активів - при продажу через далекі юрисдикції можна значно заощадити.
Унаслідок реакції законодавця на таке співвідношення мотивів в Україні сформувалася драконівська система "транскордонного" валютного регулювання (зрозуміло, не для всіх: зі "своїми" дракон ласкавіший). До чого призвело створення таких, здавалося б нездоланних, валютних перешкод? Помилиться той, хто припустить, що до падіння популярності зарубіжних структур. Підвищився лише рівень креативності та готовності приймати ризиковані рішення. При цьому було спровоковано низку неприємних наслідків у "суміжних" сферах: був завданий удар по інвестиційному клімату, сталося зрушення у бік операцій, які збільшують негативний податковий ефект.
Для того, щоб законослухняним громадянам і їхньому бізнесу було комфортно в Україні, необхідно зменшувати вагу та значущість тих проблем, від яких вони намагаються сховатися за кордоном. Безумовно, доведеться відновлювати довіру до судової системи. Доведеться підвищувати рівень "дружелюбності" української податкової системи. Домогтися того, щоб прагнення захистити та зберегти активи не входили в непримиренний конфлікт із необхідністю сплачувати податки.
Розпочати потрібно із, здавалося б, малого, але значущого: дозволити виплату дивідендів, відмовитися від ліцензування валютних операцій фізичних осіб, зрозуміло, додавши до цього вимогу про сплату податків. До речі, при підготовці законопроекту (чергова податкова реформа) №5079 уряд пропонував подібний підхід, але потім "отямилися".
Упровадити цілком прийнятні для добросовісних бізнесів обов'язкові вимоги про розкриття структур бізнес-груп, у тому числі її зарубіжних елементів. Увести правила щодо контрольованих іноземних компаній, які обмежують спокусу вивести прибуток у далекий офшор і заощадити на податках. Передбачити відчутні санкції за приховування інформації про структури та контрольовані компанії за кордоном. Нарешті, припинити зволікання з приєднанням України до системи міжнародного автоматичного обміну податковою інформацією.
Юрій ФЕДЧИШИН, експерт із питань податкової політики
Інституту суспільно-економічних досліджень
Обмежити співробітництво з офшорами можливо, але повністю його припинити - ні. Для того, щоб ефективно боротися з офшорами, потрібно приєднатися до ініціатив ОЕСР і максимально налагодити обмін інформацією з іншими державами, ініціювати внесення змін у податкові конвенції з рядом країн, а також приділяти більше уваги обміну інформації в самій ДФС. Ну й, звичайно ж, потрібно більш ефективно регулювати трансфертне ціноутворення. Поки ж в Україні правила трансфертного ціноутворення реально працюють лише щодо заповнення спеціальної звітності. Просто скопіювавши правила контролю ТЦУ ОЕСР, ми не одержали працюючого механізму, тому що наші податкова та правова системи не вміють із ним працювати. До того ж для застосування правил потрібні детальні методики, адже трансфертне ціноутворення передбачає аналіз біржових котирувань, зіставлення операцій різноманітних компаній, аналіз спеціалізованих цінових баз даних. За кордоном законодавство про трансфертне ціноутворення супроводжується детальними методиками на сотні сторінок, а в нас у цьому плані влада не допрацьовує.
Міжнародний бізнес постійно підшукує нові країни для своєї діяльності. Нині Естонія стала дуже популярною для цих цілей. Україна цілком могла би стати привабливою країною для міжнародного податкового планування. Ті самі Велику Британію, Австрію та Нідерланди іноді називають офшорами через те, що вони виступають посередниками між офшором і країною одержання прибутку. У нас хороша мережа податкових конвенцій. Як мінімум ми могли б передбачити законодавство щодо транспарентних осіб, трастів і холдингів. Але без реформи судової, правоохоронної та банківської систем, а також без реформи ДФС ми й свого реального бізнесу у країні не утримаємо.
Іван ГЕРАСИМЕНКО, директор компанії
з обслуговування інвестицій Investment Service Ukraine,
Андрій ЯРМОЛЬСЬКИЙ, керівник юридичного блоку компанії
з обслуговування інвестицій Investment Service Ukraine
Український бізнес завжди користувався офшорними зонами та низькоподатковими юрисдикціями. Це передусім зумовлене недосконалим податковим законодавством України та природним бажанням підприємців мінімізувати свої витрати. Також бажання бізнесменів користуватися низькоподатковими юрисдикціями та офшорами пояснюється банальною можливістю швидше проводити господарські операції з валютою, уникаючи непотрібної бюрократії.
Несплата податків до українського бюджету є, поза сумнівом, негативним явищем і згубно впливає на стан економіки України. Однак слід розуміти, що зазначений деструктивний фактор викликаний хибною політикою держави, яка не намагається захищати свій бізнес. Тому замість боротьби з офшорами Україні слід спрямовувати свої сили на оптимізацію внутрішнього оподаткування для того, щоб поліпшити економічний клімат у країні та вивести бізнес із "тіні".
Уже з 2017 р. розпочинається процес обміну податковою інформацією між країнами світу. Поки що до цієї програми приєдналися близько 50 країн. У 2018-му приєднається ще майже 60 країн. У результаті роботи програми планується, що у світі зникне поняття офшорної зони, а сама схема роботи з офшорами припинить своє існування, тому що відкритість фінансової інформації нівелює суть офшору. Якщо ми не приєднаємося до зазначеної програми, нас можуть очікувати санкції з боку світового економічного співтовариства. А якщо не усунемо причин популярності офшорів у вітчизняного бізнесу, то інші економічні наслідки.