UA / RU
Підтримати ZN.ua

Щеплення від шапкозакидацтва

Слід готуватися до затяжної кампанії, яка виходить за рамки антитерористичної операції. Те, що в Україні приховують за абревіатурою "АТО", насправді - громадянська війна. Поки що локальна.

Автор: Євген Шибалов

Одна з найбільш небезпечних хибних думок останнього часу - це думка, нібито антитерористичну операцію, яка триває на Донбасі, можна закінчити швидко. У Києві та інших відносно спокійних місцях України звикли вважати, що АТО затягується виключно через некомпетентність силовиків та нерішучість політичного керівництва. Мовляв, якщо взятися як слід, тероризмові буде покладено край за лічені дні.

Найбільш оптимістичну заяву з цього приводу зробив Петро Порошенко ще до виборів: "Антитерористична операція не може і не буде тривати 2-3 місяці. Вона повинна і буде тривати години".

Не повинна. І не буде.

Візьмемо на віру, що українські політики не настільки безвідповідальні, щоб робити такі заяви на порожньому місці. Давайте думати про них добре і вважати, що такий оптимізм - результат спілкування з генералами.

Тоді доводиться визнати, що шапкозакидацькі настрої серед військових та офіцерів Нацгвардії надзвичайно високі. І це дуже небезпечно. Бо розслабленість командирів може призвести тільки до одного - до прорахунків, наслідком яких стануть смерті їхніх підлеглих - солдатів. Смерті, яких можна уникнути, коли тверезо оцінювати ситуацію.

А твереза оцінка свідчить, що слід готуватися до затяжної кампанії, яка виходить за рамки антитерористичної операції. Українським військам на Донбасі доведеться витримати багатомісячні бої. Те, що в Україні приховують за абревіатурою "АТО", насправді - громадянська війна. Поки що локальна.

Той факт, що ця війна відверто підігрівається Росією, зовсім не скасовує її "громадянськості". Благополучне й цільне суспільство не вдасться підірвати ніякими провокаціями. Володимир Ілліч Ленін, на думку істориків, отримував німецьке фінансування на свою політичну діяльність. А участі китайських найманців ніхто ніколи не заперечував і не приховував. Командиром першого китайського загону був майбутній командарм Іона Якір. Цей "стратег" у майбутньому прославився як один із організаторів Голодомору. Незважаючи на все перелічене, події столітньої давності все одно називають Громадянською війною.

Так і присутність російських бійців із числа "православних воїнів", скінхедів, звихнутих реконструкторів та кавказьких найманців не робить війну в Україні менш громадянською.

У таких внутрішніх конфліктів є свої закони, ігнорування яких може призвести (і вже призводить) до трагічних наслідків.

Слід пам'ятати, що громадянська війна - це завжди війна агресивних, озлоблених, принижених меншостей проти більшості. Люди, в котрих усе благополучно, котрі зараховують себе до домінуючої групи соціуму, - не слухають солодкоголосих агітаторів, що підсовують їм зброю під лукаві промови, які прославляють прості рішення.

Більшість бере владу політичними методами, через вибори, коаліції, голосування та референдуми.

Меншість такої можливості позбавлена. Її вимоги ігноруються. Наприклад, навіть на Донбасі, як засвідчило проведене DT.UA опитування, ідеї від'єднання східних регіонів від України не мають масової підтримки. Зате зброя в руках зразу надає маргінальним раніше діячам значимості, а їхнім аргументам - ваги.

А потім війна починає підживлювати саму себе. Її паливо - ненависть. У громадянських конфліктах немає лінії фронту. "Республіканців" сьогодні вбивають на очах їхніх друзів, родичів, земляків. Отже, завжди є шанс, що на місце кожного вбитого, підкоряючись голосу крові, стануть раніше аполітичні й умовно лояльні обивателі.

Громадянська війна - час тотальних зрад і хаосу. Час ударів у спину, засідок та нічних нальотів. Час обманутих ілюзій про лояльність. Час, коли не носять мундирів та розпізнавальних знаків.

Чи враховують стратеги, що секретність операцій практично неможлива в густонаселеному регіоні, де співвідношення міського і сільського населення - 90/10?

Чи розуміють, що кожен зустрінутий на шляху військової колони "цивільний" таксист - потенційний розвідник бойовиків ДНР і ЛНР?

Що найнебезпечніші - це ті, хто найбільше намагається подружитися?

Громадянська війна - це повстання тих, хто був ніким, але дуже хоче стати всім. На блокпосту в Карлівці чергує хлопець у спортивних штанях, шльопанцях зі шкарпетками та м'ятій футболці. Його обличчя завжди здавалася мені на диво знайомим. Недавно осінило: це ж він раніше клянчив дріб'язок на перонах Путиловського автовокзалу. Автовокзал давно закритий, зате хлопець - на коні. Люди, які раніше шкодували слини плюнути в його бік, тепер догідливо метушаться і боягузливо пітніють, пред'являючи до огляду люксові позашляховики.

Колишні ізгої з величезним задоволенням ламають підвалини суспільства. Що їм до суспільства, в якому вони були жебраками і зневаженими?

Головний соціальний ліфт сучасного Донбасу важить 3,3 кг і робить за хвилину 600 пострілів із початковою швидкістю кулі 900 м/с. Цей же предмет - основний засіб відновлення соціальної "справедливості".

Справедливості в розумінні колишніх люмпенів. Що визначає, певна річ, і методи, і безмежний рівень жорстокості. Конвенції й правила забуті і відкинуті. У "звичайній" війні і, тим більше, в мирний час нонкомбатантам не розбивають голів і не розпорюють животів за носіння державної символіки.

Громадянська війна в більшості випадків - конфлікт соціальний. Хоч би якими були формальні мотиви учасників.

Кожен, хто спостерігав події на Донбасі від самого початку, міг легко виділити основні соціальні групи симпатиків ДНР і "русского мира": пенсіонери, люмпени, урядовці-депутати, міліціонери та дрібнокримінальний контингент. Що спільного між цими, здавалося б, досить різними людьми?

Тільки одне - паразитарність. Усі вони є споживачами суспільних благ, не будучи при цьому їх виробниками. Вони звикли жити за рахунок суспільства. І сьогодні зі зброєю в руках відстоюють "святе" право брати, нічого не даючи натомість.

Як і належить паразитам, вони захоплено знищують свою кормову базу, не думаючи про наслідки. Вихлюпують застарілу класову ненависть до "ненажерливих злодюг". У ролі "злодюг", як правило, представники малого й середнього бізнесу. Тобто ті, хто достатньо багатий, щоб можна було поживитися, але недосить впливовий, щоб надійно захистити себе хоча б кілометрами між Донецьком та лондонським пентхаусом.

Розповіді вимушених мігрантів не особливо різняться:

- Приїхали в офіс, почали вимагати головного. Прийшов власник фірми. Йому відразу вставили ствол пістолета в рот і скомандували: "А тепер - до тебе додому". Там дружина й маленька дитина. Вставили ствол у рот дружині, а мені кажуть: "З тебе "полтинник". Зеленню". Врешті-решт погодилися на двадцять п'ять "штук". Я віддав гроші, і через п'ятнадцять хвилин - на Київ...

- Дружина забирала дитину з садка. Щоб ти розумів - це модний садок, на Панфілова, знаєш? Звісно, не знаєш, звідки тобі знати... Коротше, там навчання коштує 800 дол. на місяць. Одне слово, дружина забрала дитину, сіла в машину. Її тут-таки заблокували своєю тачкою ці... з георгіївськими стрічками. "Дзвони чоловіку, хай везе двадцятку". Сторгувалися на десяти тисячах. Я відвіз гроші і, не заїжджаючи додому, відразу рвонув на Київ. Дав команду юристам, весь бізнес переводжу до столиці...

Найбільш активні й підприємливі (безвідносно до їх "культури" ведення бізнесу) розбігаються. А "ополченці", які відчули владу, залишаються. У перспективі це означає повний колапс.

Це ж - і відповідь на запитання: чи треба воювати на Донбасі, чи ну його, хай відокремлюються, коли їм так хочеться?

У тому й річ, що "їм" - хочеться. Хочеться більше й більше, а залишається менше й менше. "Вони" радісно приймуть будь-яку ідеологію, під прикриттям якої можна відбирати машини на блокпостах, хапати заручників заради викупу, безплатно завантажувати викрадені автівки делікатесами з магазинів.

Розгул мародерства, параліч інститутів влади вкупі з тяжкою економічною ситуацією призведуть до того, що здобичі меншатиме, а ряди "батальйонів" самозваних "республік" поповнюватимуться викинутими на вулицю безробітними.

Якщо дати спокій Донбасу, воювати знову доведеться в Києві. А може, і не тільки.

Одурманені пропагандою, розбалувані легкою наживою, сповнені жадоби помсти за вже полеглих у боях з українською армією товаришів (вбивають же не лише зальотних росіян, а й місцевих), бойовики, якщо дати їм волю, захистять "російськомовне населення" та "права жителів Донбасу" по самий Тернопіль...