«ДТ» отримало листа від прес-служби Конституційного суду України з проханням спростувати розміщену в статті нашого кримського кореспондента Валентини Самар «Як втратити Крим правовим шляхом» («ДТ», № 43 (722) недостовірну інформацію, яка стосується рішення КС від 18 вересня цього року у справі щодо конституційного подання 50 народних депутатів України стосовно конституційності статті 3 Закону «Про затвердження Конституції АРК». Ми публікуємо цього листа повністю, і саме як лист, а не як спростування, оскільки вважаємо, що в статті В.Самар йдеться не про факти, а про оцінні судження автора. Рішення КС обов’язкові для виконання, але ніхто не вправі заборонити їхнє обговорення. Водночас ми вважаємо, що думка Конституційного суду, викладена в листі відомчої прес-служби, безсумнівно, також має право на публічність. А поставлені в листі запитання потребують відповіді. Тим паче що дискусія з теми, порушеної в статті В.Самар, поза нашою волею вже почалася в інших ЗМІ.
Головному редактору тижневика
«Дзеркало тижня»
МОСТОВОМУ В. П.
Шановний Володимире Павловичу!
Прес-служба Конституційного Суду України уважно слідкує за публікаціями у Вашому щотижневику, які стосуються діяльності Конституційного Суду України, і засвідчує, що у більшості публікацій на цю тему інформація висвітлюється повно та об’єктивно. Але трапляються і прикрі помилки.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» просимо Вас спростувати розміщену в статті Валентини Самар «Як втратити Крим правовим шляхом» («Дзеркало тижня», № 43 (722),15 листопада 2007 р.) недостовірну інформацію, яка полягає у наступному.
Автор статті наголошує на тому, що Рішення Конституційного Суду України від 18 вересня 2008 року № 17-рп/2008 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо конституційності статті 3 Закону України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим») «підтверджує, по суті, конституційність обмеження законодавчих прав президента, Кабміну і Верховної Ради України та 450 народних депутатів» з питання ухвалення Конституції Криму. Насправді в заключенні мотивувальної частини цього Рішення зазначено протилежне: Конституційний Суд України підтвердив, що положення статті 3 Закону України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» ніяким чином не обмежує суб’єктів права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України щодо внесення змін до Конституції АР Крим.
Крім цього, автор статті наводить положення, які самі по собі є суперечливими. Так, як може, зі слів авторки статті, «Верховна Рада Криму, не маючи права законодавчої ініціативи, подати на розгляд Верховної Ради України законопроект, прийнятий кримськими депутатами?» Або як розуміти її думку про те, що «ані Президент України, ані 450 народних депутатів України, ані Кабінет Міністрів України не наділені правом ні подавати такий законопроект, ні пропонувати до розгляду зміни в чинну Конституцію автономії»?
Це хибне, перекручене трактування Конституції України та зазначеного Рішення Конституційного Суду України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим не наділена правом вносити на розгляд Верховної Ради України будь-яких законопроектів.
Так, прийняття Конституції Криму, змін до неї, є виключною компетенцією Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Однак відповідно до частини першої статті 93 Конституції України вона не є суб’єктом законодавчої ініціативи. А тому право вносити законопроекти про затвердження Конституції автономії, змін до неї, належить виключно суб’єктам права законодавчої ініціативи, визначеним у наведеній статті 93 Конституції України. Крім того, в Рішенні закладено правову позицію Конституційного Суду України (останній абзац підпункту 3.1. мотивувальної частини), згідно з якою суб’єкти права на законодавчу ініціативу вільно можуть впливати на зміст Конституції Автономної Республіки Крим опосередковано: через зміни до Конституції та законів України з питань, що стосуються автономії.
Зважаючи на вищевикладене, просимо спростувати недостовірну інформацію щодо правових позицій, викладених у згаданому Рішенні Конституційного Суду України, в одному з випусків Вашого щотижневика. Сподіваємося також, що у майбутньому Рішення Конституційного Суду України будуть цитуватися лише відповідно до їх юридичного змісту.
З повагою Прес-служба
Конституційного Суду України
Нагадаю, що приводом до написання статті став позов лідера народного фронту «Севастополь-Крым-Россия» Валерія Подьячого до Окружного адміністративного суду Сімферополя до голови ВР Криму Анатолія Гриценка щодо порушення Закону «Про інформацію». Позивач вважає, що йому неналежно відповіли на звернення про винесення на розгляд ВР автономії питання щодо скасування Конституції АРК, яка суперечить результатам референдуму про відтворення Кримської АРСР. На мою думку, наявна процедура ухвалення і затвердження Конституції автономії приховує в собі загрозу стабільності, оскільки на час ухвалення Верховною Радою Криму вона є звичайним нормативно-правовим актом (приймається постановою) і може бути оскаржена в адміністративному суді. Причому кожним, хто вважає, що його права й інтереси були порушені в результаті ухвалення цього рішення. Тобто навіть не громадянами України.
Головна претензія, викладена в листі прес-служби КСУ, стосується висновку автора про те, що процедура ухвалення Конституції автономії (ВР Криму ухвалює документ, а ВР України його затверджує) недосконала й, по суті, обмежує конституційні права суб’єктів законодавчої ініціативи. Пояснюю ще раз і покроково наявну процедуру. ВР Криму ухвалює Конституцію АРК, але внести її до парламенту країни для затвердження не може — не наділена правом законодавчої ініціативи. Тому відповідний законопроект може внести той, хто таким правом володіє, але до його розробки не має прямого стосунку і ніяких власних поправок у ньому вже зробити не може — це ексклюзивне право ВР автономії. Далі — за текстом статті. «При цьому ані президент, ані 450 народних депутатів, ані Кабмін не наділені правом ні подавати такий законопроект, ні пропонувати до розгляду зміни в чинну Конституцію автономії. Конституційний суд 18 вересня нинішнього року розглянув подання 50 народних депутатів щодо конституційності статті 3 Закону України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» саме з приводу повноважень вносити зміни до Конституції автономії. КС визнав цю статтю закону такою, що відповідає Конституції України. При цьому без відповіді залишилися запитання: куди ж у такому випадку поділося конституційне право законодавчої ініціативи народних депутатів України (а також президента і КМ), і звідки воно взялося у ВР Криму?». Уточню останнє запитання: по суті, прийнята ВР Криму Конституція є закінченим законопроектом, оскільки при внесенні його на розгляд у ВР України вже ніхто нічого в ньому не змінює. Однак таким не є. А, наприклад, народний депутат, який подає цей законопроект, по суті, виконує роль посередника з «ліцензією» на законодавчу ініціативу. Навіщо ці умовності? Простіше й логічніше надати ВР АРК право законодавчої ініціативи, але водночас, як вважає один із авторів конституційного подання народний депутат Віктор Шемчук, наділити таким самим правом і народних депутатів, і президента, і уряд, які в цьому праві нині обмежені.
Ця думка в листі прес-служби КСУ названа помилковим і перекрученим трактуванням Конституції України та згаданого рішення Конституційного суду. І пояснюється: «В Рішенні закладено правову позицію Конституційного Суду України (останній абзац підпункту 3.1. мотивувальної частини), згідно з якою суб’єкти права на законодавчу ініціативу вільно можуть впливати на зміст Конституції Автономної Республіки Крим опосередковано: через зміни до Конституції та законів України з питань, що стосуються автономії. (Виділено автором).
Може, я погано розумію рідну мову, але, мені здається, що коли «вільно», то значить напряму. А коли — «опосередковано», то невільно.
Оскільки, за логікою чинного законодавства й цього пояснення, для того, щоб вільно скористатися своїм правом на законодавчу ініціативу з ухвалення Конституції АРК або внесення до неї змін треба внести зміни до... Конституції України. Або до законів України із питань, які стосуються автономії. І в такий спосіб спонукати кримських депутатів внести зміни до Конституції АРК, тому що, відповідно до знаменитої «поправки депутата Зайця», вона не може суперечити Конституції та законам України. Поправку було внесено при затвердженні Конституції Криму 1998 року, що викликало великий скандал. І цю «поступку» тодішньому спікеру ВР автономії Леонідові Грачу пригадують і нині. Цієї статті в ухваленій кримськими депутатами Конституції не було, але ж тільки вони наділені правом...(читай вище).
Безсумнівно, десять років тому такі запобіжники, як непряма, багатоступінчаста й особлива процедура ухвалення закону про Конституцію Криму, були виправдані. Однак час зняв із порядку денного багато загроз. І сьогодні вони в іншому: окремі повноваження, «даровані» Криму замість обмеження прав політичних, є і гальмом у розвитку Криму, і розривають законодавче поле. І подання до Конституційного суду будуть і надалі. А шановний суд прийматиме рішення, які викликатимуть і невдоволення, і здивування. До чого призвело, наприклад, підтверджене ним право депутатів ВР автономії поєднувати мандат із урядовими посадами? До того, що півпарламенту Криму працевлаштовані в Раді міністрів і самі собі підконтрольні. Повний комфорт. Та іншого рішення КСУ прийняти не міг — таке законодавство.
Насправді, я дуже вдячна прес-службі Конституційного суду за цього листа. Він іще раз підтвердив потребу публічної розмови про місце та роль Кримської автономії в конституційному полі України. І ми запрошуємо до цієї дискусії експертів і спеціалістів у галузі конституційного права, політиків і громадських діячів.