Ухвалений Верховною Радою Закон "Про санкції" дозволить Україні відповісти країні-агресорові. З фінальної редакції документа вилучено спірні пункти, що стосуються обмеження поштового зв'язку, закриття засобів масової інформації, обмеження телетрансляцій. Деякі правозахисники порівняли ці пункти із сумно відомими януковичевими законами від 16 січня. Разом із тим, документ, що передбачає понад 25 різновидів санкцій, дозволяє блокувати активи, обмежувати торговельні операції, призупиняти й анулювати ліцензії, впливати на роботу банків з іноземним капіталом тощо. Оскільки закон рамковий, жодних конкретних рішень він не передбачає. Однак його ухвалення дозволяє Верховній Раді, КМУ, НБУ та СБУ подавати на розгляд РНБОУ конкретні пропозиції про застосування тих чи інших санкцій, і вже після згоди РНБОУ санкції запроваджуватимуться указом президента України. Примітно, що таким чином прем'єр Яценюк, який ініціював законопроект, зняв із себе пряму відповідальність за ухвалення рішень, які можуть і будуть негативно впливати й на українську економіку. КМУ підготував список зі 172 фізосіб та 65 юросіб Російської Федерації й інших країн, на які насамперед мають поширитися санкції. Однак під остаточним документом, що їх затверджує, - президентським указом - стоятиме підпис Петра Порошенка.
Безперечно, економічні сили не рівні, і Україна від запровадження санкцій може втратити більше, ніж Росія. Безперечно, діяти слід вкрай обережно, намагаючись вибирати найменше зло для вітчизняної економіки, виснаженої воєнним конфліктом, нереформованістю, корупцією, а часто просто дурістю галузевих пастухів. Однак не запроваджувати санкції не можна, бо країна платить несумірно велику ціну: в Україні через активне втручання Росії щодня гинуть люди, руйнуються будинки, закриваються виробництва, планомірно знищуються промисловість та інфраструктура цілого регіону, який раніше виробляв близько 25% усього ВВП України. У таких умовах відповісти треба. Та і як закликати посилити санкцій з боку міжнародного співтовариства, якщо сама Україна досі не зважилася фактично на жодні значимі заходи?
Попри те, що в цьому разі Україна перебуває в найменш вигідному становищі хоча б тому, що на її території іде війна, все-таки є болючі точки, на які можна натиснути. Насамперед, ідеться про транзит російського газу, важке машинобудування, продукцію ОПК і космічної галузі. Але саме ці болючі точки тісно пов'язують економіки України і Росії, і запровадження санкцій позначиться на обох. Значно ефективніше і не так болісно для нашої економіки, на думку багатьох експертів, запроваджувати санкції проти фізичних осіб, бити не по державній кишені, а по особистому гаманцеві й іміджу. Як саме чинитимуть уряд, РНБОУ та президент? Чи зачеплять чутливі російські точки? Які? Який буде масштаб наших втрат? Який обсяг ми зможемо компенсувати за рахунок інших ринків? Навіть приблизних цифр в уряду ще немає, оскільки невідомо, санкції застосовуватимуться до галузей, окремих підприємств чи до їхніх власників. Дуже хочеться думати, що хоча б на ухваленні цих рішень ніхто у верхах не наживеться... А про те, чому чітких відповідей влада не має через 165 днів війни, ліпше навіть не запитувати. Наразі ж опитані нами експерти сходяться на думці, що побудувати економічний бар'єр між Україною і Росією, припинити співробітництво й торгівлю неможливо - занадто тісний зв'язок економік двох країн.
Павло Шеремета, міністр економічного розвитку і торгівлі України:
Закон про санкції - рамковий, у ньому не згадується жодна країна або компанія, ідеться про "країну-агресора", і хоча всі ми знаємо, про кого саме мова, говорити про щось конкретне можна буде тільки після того, як РНБОУ почне ухвалювати рішення щодо санкцій. Водночас найбільші втрати, яких зараз зазнає Україна, - не економічні. Україна щодня втрачає людські життя. Тому підраховувати, скільки втратить наша економіка від запровадження санкцій, як на мене, просто недоречно.
Ігор Бураковський, керівник Інституту економічних досліджень і політичних консультацій:
Будь-які економічні санкції - це насамперед політичне рішення. Шукати в них раціональну з економічного погляду складову не доводиться. Якщо Росія закриває свій ринок для якогось різновиду товарів, то Україна симетрично має закривати свій ринок для товарів з Росії. Але перш ніж говорити про санкції, мусимо визначити для себе статус Росії: це країна, що заважає нам розвиватися, це країна, що підтримує тероризм, чи це країна, що здійснює пряму агресію. Саме це політико-юридичне визначення і має визначати глибину й розлогість запроваджуваних санкцій. Грубо кажучи, якщо ми воюємо по-дорослому, то вже не слід боятися наслідків санкцій, які запроваджуємо ми самі. Повне закриття торговельного кордону між Україною і Росією малоймовірне. У найжорсткішому варіанті, як мені здається, можливе скасування режиму вільної торгівлі, але й це велике питання. Проте, всі санкції мають свої "за" і "проти". Якщо говорити про банківську сферу, то російські банки, які працюють в Україні, акумулюють 1/8 всіх активів нашої банківської системи. З одного боку, ці банки для нас ворожі, з іншого - вони повноцінні юридичні особи, на них поширюється наше законодавство, вони обслуговують українців, у них лежать вклади наших громадян. Природно, запроваджувати проти них санкції не зовсім правильно й розумно. Відповідно, система не така однозначна, і поділити всіх на "своїх" і "чужих" не вийде.
Будь-які санкції мають свою ціну, але якою вона буде, ми зможемо визначити, тільки коли побачимо реальні наміри влади і їхні наслідки. Наразі говорити про те, що, мовляв, ось ми їм покажемо, ось ми їм доведемо - рано. У принципі основне завдання санкцій - не "напаскудити", а вплинути на партнера, щоб він змінив тактику своєї поведінки, байдуже - військової, політичної, економічної. На мій погляд, Україна, сама по собі, не може запровадити санкції, здатні вплинути на позицію Росії. Тому наші санкції мають бути скоординовані й погоджені з міжнародними. І якщо ми справді хочемо впливати на Росію, то маємо впливати на неї через міжнародні санкції, а вони вже й так працюють. Знову ж, виникає питання масштабів санкцій: що, власне, ми можемо зробити, чи достатній наш потенціал? Є така приказка: санкції - це молоток, а не шило. Вони мають бити по голові, а не колупати. Але при цьому важливо вибрати найбільш дієвий інструмент - не завжди пряма й широка заборона так само ефективна, як м'якші, але глибокі обмеження. Друге питання полягає в тому, що санкції завжди вкрай складно запроваджувати проти автократичних режимів. Бо автократи плюють на своє населення і його добробут. Реально відчутним буде тільки запровадження санкцій проти самих автократів, тільки впливаючи на їхній особистий добробут можна домогтися якогось ефекту. І, нарешті, головне, про що варто пам'ятати, говорячи про санкції: вони ніколи не бувають безоплатними, і країна, яка запроваджує санкції, через певний період часу обов'язково за них платитиме. Як і в якому масштабі - залежить від безлічі факторів.
Олександр Вальчишен, керівник аналітичного підрозділу групи "Інвестиційний Капітал Україна" (ICU):
Є позитивні й негативні сторони запровадження санкцій. Для України негативним буде те, що наші санкції напевне матимуть відповідь з боку РФ (крім того, що ми вже мали до цього моменту). Позитивно те, що конкретні дії влади України проти воєнного агресора - у площині економічних санкцій, які узгоджуються з аналогічними діями розвинених країн світу й разом з активною фазою операції АТО допомагають відновлювати впевненість громадян України (і особливо представників бізнесу) у наявності контролю над процесами в країні і в економіці загалом.
Не в останню чергу геополітична агресивність керівництва Росії продиктована саме внутрішніми проблемами макроекономічного характеру. По суті стагнація економіки РФ, що триває вже кілька років, а цього року, як очікується, переросте в падіння реального ВВП, тяжіє над економікою сусідніх держав. Це змушує економіки сусідів стикатися зі зниженням попиту від російських споживачів і промислових замовників.
На нашу думку, цей процес у РФ збільшився після анексії Криму і ще більше - після трагедії з лайнером Малайзійських авіаліній. Таким чином, падіння економіки РФ і геополітична агресивність Кремля породжують торговельні війни, які щодо України тривають із середини 2013 р., а відтак визначають затяжне зниження товарообігу України з РФ.
Є два типи власників/керівників українських підприємств, орієнтованих на російський ринок. До першого типу належать ті, що більш схильні перечікувати кризи, тобто меншою мірою готові до ризику. До другого - люди, більш схильні до ризику і, відповідно, здатні інвестувати або перебудовувати свої операції таким чином, щоб знайти споживачів на ринках, які зростають більш динамічно. Бізнес із керівниками першого типу очікує стагнація на виробництві з подальшим скороченням робочого часу, заморожуванням зарплат і скороченням персоналу. Підприємства, якими керує другий тип власників, можливо, очікує менш песимістичний результат.