За останні чотири роки у багатьох співвітчизників мимоволі виробилося щось подібне до безумовного рефлексу, який при слові "санкції" спричиняє викид "гормону щастя".
Минула п'ятниця потішила включенням до списків 21 особи й 12 підприємств енергетичного сектору, зокрема, причетних до постачання до окупованого Криму турбін компанії Siemens. Але найбільш очікуваною подією було оприлюднення 29 січня мінфіном США "Кремлівської доповіді". Отже, розглянемо три сюжетні лінії санкційного серіалу - внутрішньоамериканську, російську й українську.
Російський "еґреґор" у Вашингтоні
Безпрецедентна одностайність Конгресу при ухваленні закону "Про протидію супротивникам Америки через санкції" (у Сенаті: 98 голосів за, 2 - проти; у Палаті представників: 419 - за, 3 - проти) була зумовлена побоюваннями, що, попри войовничу ревізіоністську зовнішню політику Кремля, а ще більше - нахабне втручання в демократичний процес у США, новообраний президент Дональд Трамп вдасться до ірраціональних дій, сподіваючись налагодити "добрі" взаємини з Владіміром Путіним. Законодавці не лише кодифікували всі обмежувальні заходи, що їх запроваджували США від початку агресії Москви проти України, а й обмежили поле для зовнішньополітичного маневру на російському напрямку. Позбавлений іншого вибору, адже вето могло бути подолане, 2 серпня 2017 р. господар Білого дому був змушений підписати закон, утім із застереженням, що його вадою є "зазіхання на повноваження виконавчої влади щодо ведення перемовин".
Цей політико-правовий акт не лише визнав Росію суперником, а й долучив її до компанії КНДР та Ірану, які потерпають від американських санкцій з 1950-го і 1979 р. відповідно. "Правонаступниця" імперії зла вже має досвід складного виходу з-під санкцій, адже поправку Джексона-Веніка, якою з 1974 р. запроваджувалися торговельні обмеження у зв'язку із перепонами або забороною виїзду євреїв з СРСР, було скасовано лише 2012 року. При цьому відбулося це синхронно із запровадженням "Акта Магнітського", що передбачав покарання причетних до катування та вбивства в російській в'язниці адвоката, який розслідував факти корупції у вищих ешелонах влади. Зважаючи на те, що експорт агресії, втручання у внутрішні справи інших держав, порушення принципів права як такого і прав людини зокрема, а також усеосяжна корупція іманентні російській "великодержавній" машині, з упевненістю можна прогнозувати, що санкції в тому чи іншому обсязі діятимуть десятиліттями.
"Санкційний король", колишній високопосадовий дипломат Деніел Фрід так сформував мету санкцій: "Щоб змінити поведінку, простимулювати російську еліту, як окремих осіб, триматися на відстані від Путіна, а також примусити їх, як клас, усвідомити, що всім було би краще, коли б Путін не розв'язував війн зі своїми сусідами і не атакував би США чи Європу виборчими махінаціями або дезінформацією". Також Вашингтон послав сигнал не лише Москві, а й світові, що всі, хто співпрацює з Кремлем, є потенційними об'єктами санкцій, а це дуже боляче для російських персонажів, які мають інтереси за кордоном. Стаття 241 закону зобов'язала міністерство фінансів, Держдепартамент і розвідувальну спільноту подати до Конгресу доповідь зі списком ключових політичних фігур та олігархів путінського режиму; даними про корупційні оборудки, статки фігурантів та членів їхніх сімей, зв'язки з іноземними суб'єктами, бізнес-інтереси у США, а також з оцінкою наслідків запровадження обмежень на операції з борговими зобов'язаннями та на фондових біржах.
Американські бюрократи з ентузіазмом узялися формулювати критерії досьє і наповнювати його іменами "щасливців". У цьому їм допомагали і колишні американські посадовці, і міжнародні експерти, і росіяни. Екс-радник російського президента Андрій Ілларіонов і відомий експерт Андрій Піонтковський сформулювали сім критеріїв, а Фонд "Відкрита Росія" не лише довів їх до 12, а й наповнив список прізвищами. Так, фігурантів розсортирували на: "вождів", причетних до злочинних дій усередині РФ і поза її межами; "виконавців та ініціативників" - керівників державних та напівдержавних органів, бізнесменів; "праворуйнівників" - керівників виборчих, судових та силових органів; "операторів" - корумпованих менеджерів державних компаній, що отримали свої посади завдяки близькості до путінського режиму; "олігархів"; "партнерів" хазяїна Кремля з буремних дев'яностих; "золоту молодь" - дітей найближчого оточення, яке забезпечило їм великі посади та доступ до активів; "гаманці" - зберігачів особистих статків Путіна; "зозуль" - керівників дезінформаційних військ; "маріонеток і військових злочинців"; "іноземних агентів" і "пособників".
Мережа жваво обговорювала склад та обсяг списку, а журнал Forbes (Росія) навіть провів дослідження й оприлюднив список олігархів, які найчастіше згадуються в ЗМІ в контексті зв'язків із Путіним, а отже, можуть потрапити під американський ковпак. До трійки лідерів потрапили Олег Дерипаска, який, за даними медіа, задля лобіювання інтересів Путіна найняв колишнього політтехнолога Віктора Януковича, згодом керівника передвиборної кампанії Дональда Трампа, а нині фігуранта розслідування - спеціального радника США Пола Манафорта. За ним ідуть друг Путіна Геннадій Тимченко, а також партнер президентського зятя і лідер списку Forbes Леонід Міхельсон.
І ось у час "Ч" відбувається низка подій, які нерозривно пов'язані одна з одною і показують усю пекельність політичної кухні Вашингтона. Речниця Держдепартаменту повідомила, що таємну частину "Кремлівської доповіді" направлено до Конгресу, а на даний час немає потреби запроваджувати будь-які санкції, бо "чинний закон виконує стримувальну функцію". Вона запевнила: щойно хтось із потенційних фігурантів, які вже перебувають під спостереженням, вчинить визначене цим законом порушення, "адміністрація здійснить кроки щодо вчасної імплементації санкційних заходів".
Така позиція викликала шквал критики, бо американська розвідспільнота вже довела факт втручання Кремля у виборчий процес. І тим більше це видається непослідовним, оскільки цього ж дня директор ЦРУ Майк Помпео заявив, що вважає вірогідним повторне втручання - цього разу в конгресові довибори. Головний розвідник "не побачив помітного зменшення їхньої (росіян. - О.Х.) підривної активності". Коментуючи відставку (того ж дня) заступника директора ФБР Ендрю МакКейба, речниця Білого дому закликала припинити згадувати про російський слід. Тож очевидно, що запровадження санкцій за втручання було б розцінене як його визнання, що для Дональда Трампа є неприйнятним передусім психологічно. Тим часом комітет з питань розвідки Палати представників проголосував за оприлюднення секретного документа, що може довести зловживання з боку розвідспільноти спостереженням за оточенням Трампа під час президентської кампанії.
Все це наочно показує, що російський чинник набув самостійного буття, перетворившись на своєрідний еґреґор. Можливо, у цій дезорганізації та хаосі і є тактична перемога Путіна, але попри те, що пінбольна кулька б'є й по американських фігурах, зрештою вона буде забита в російську "лузу". Про неминучість цього свідчать і слова міністра фінансів Стівена Мнучіна: під час слухань у Конгресі він запевнив, що адміністрація США запровадить санкції проти низки російських олігархів уже найближчим часом.
Санкції є війною без застосування збройних сил
Схоже, що у Вашингтоні на жарт Владіміра Путіна на Петербурзькому економічному форумі 2014 р. про те, що "санкції не мають стосунку до подій на Україні, у Криму. Та й обрали, як навмисно, двох євреїв та одного хохла, розумієте? Ніби знущаються", вирішили теж відповісти жартома. Щоб знову "познущатися", до "проскрипційного" списку включили майже у повному складі адміністрацію президента та уряд, окремих парламентарів і силовиків, а також олігархів із мільярдними статками. Даремно список критикують ті, хто проектував його як мапу для високоточних ударів: у Кремлі розуміють лише килимові "бомбардування". Тим більше що нам не відомий зміст закритої частини доповіді.
Попри те, що удару формально ще не завдано, de facto санкції почали діяти вже на другий день після ухвалення закону, коли російські олігархи втратили 3,2 млрд дол., а з оприлюдненням доповіді - ще 1,1 млрд. Торік було зафіксовано кілька хвиль закриття банківських рахунків у США без будь-яких пояснень; заморожувалися фінансові транзакції до Росії та України; банки почали вимагати додаткові дані. ВТБ був змушений закрити венчурний фонд DFJ-VTB Aurora вартістю понад 50 млн дол.
Готуючись до невідворотного, російський бізнес потягнувся за океан задля проведення стрес-тесту на вірогідність потрапляння під санкційний молот: емісари "Сбербанка" і ВТБ - консультуватися з посадовими особами та колишніми державними службовцями; "Сбербанк", Газпромбанк, ТМК та New European Pipeline AG (головна компанія проекту "Північний потік-2") - для рекрутування лобістських структур, а менш щасливі - задля екстреного виведення своїх активів.
Наприкінці минулого року Віктор Вексельберг продав великий пакет акцій золотовидобувної компанії Petropavlovsk. Леонід Міхельсон передав у довірче управління Газпромбанку частину акцій газопереробної та нафтохімічної компанії "Сібур". Віце-президент ЛУКОЙЛ Леонід Федун залишив посаду голови наглядової ради "ИФД КапиталЪ", що потрапила до санкційних списків. Найбільші державний та приватний банки Росії - "Сбербанк" і Альфа-банк (активи - 418 млрд та 37 млрд дол. відповідно) - виявили надзвичайну обережність, аби не потрапити під санкції. Перший уникає будь-яких банківсько-фінансових операцій з Кримом, а другий відмовився обслуговувати підприємства ОПК. Уряд був змушений створити спеціальний банк для фінансування оборонки та оперативний штаб її розвитку в умовах посилення санкцій. Також було поширено режим секретності на низку фінансових послуг та даних про діяльність держпідприємств. "Роснефть" призупинила на п'ять років геологорозвідку та буріння на Південно-Чорноморській ділянці.
Перед бізнесом постає дилема: чи тримати свій капітал у високодохідній західній, передусім американській, економіці в умовах хоча й ризику замороження, але точно не втрати активів, чи відгукнутися на заклики російської влади повертати гроші в "рідну гавань". На додачу до того, що ініційований урядом випуск валютних облігацій для репатріації капіталу не видається привабливим інструментом, бізнесменів не тішить перспектива його втратити, адже Росія посідає 106-те (зі 137-ми) місце за показником захисту приватної власності в Глобальному індексі конкурентоспроможності. Саме це було і залишається причиною масового скуповування закордонних паспортів Кіпру і Мальти, а також отримання дозволів на проживання в Греції, Італії, Іспанії та Португалії.
Нові санкції можуть посилити загальний накопичувальний ефект. Так, за даними ЦБ РФ, чистий відтік капіталу за чотири роки санкцій становить 258 млрд дол. Після рекордних 150 млрд у 2014 р. він має тенденцію до зменшення, але чи може це заспокоювати, коли минулорічний показник сягнув 31,3 млрд? При цьому прямі іноземні інвестиції скоротилися в сім разів і становлять 10 млрд на рік.
Ймовірне запровадження обмежень на операції із зовнішнім боргом (530 млрд дол.) не лише прикриє лазівку, що дозволяла запозичувати на зовнішніх ринках, а й може утворити діру розміром щонайменше у 4-8 млрд дол. (загалом іноземці володіють борговими зобов'язаннями на суму 38 млрд), а рубль може втратити до 20% вартості.
Нитка "олігархіади"
Цілком природно, що, потерпаючи від агресії з боку Росії, ми хочемо відчути бодай дещицю справедливості (зло має бути назване поіменно) й повірити у невідворотність покарання кривдника. Така собі психологічна компенсація.
Санкції вимивають ресурсну базу агресора, але, зважаючи на запас міцності, больовий поріг ворога проходить десь у середньостроковій перспективі. Українська влада записує собі в актив збереження санкцій, при цьому не припиняючи повторювати мантру про те, що немає альтернативи мирному врегулюванню (тобто Мінським домовленостям), а їх виконання Україною є умовою збереження санкцій. Точніше, у якийсь момент стало умовою, бо спочатку їх скасування прив'язувалося виключно до припинення збройної агресії.
Отже, на цьому фронті Київ здебільшого воює чужими руками - санкціями країн Заходу. Тим часом не лише не обтяжуючи себе, а й сприяючи пожвавленню торгівлі з країною-агресором і навіть, в окремих випадках, посиленню присутності російського бізнесу. Чим можна пояснити його зриму присутність у критично важливих секторах - енергетичному, комунікаційному та банківському? Можливо, слід замислитися над тим, що одним із сигналів опублікованого списку є те, що в Росії не можна володіти великим бізнесом і статками без служіння режимові і те, що це неминуче матиме наслідки?
Даремно на Печерських пагорбах сподіваються, що американцям не вдасться розмотати заплутаний клубок зв'язків українсько-російського олігархату. За першу ниточку ось-ось потягнуть…