Підгрунтя подій, що відбулися недавно в обласній раді столичної області, нагадує анекдот про дезертира з фронту, який жив не тужив, доки інші воювали, а після перемоги шукав себе у списках нагороджених. Миколі Примаченку в реалізації своїх претензій пощастило більше. Судіть самі. Восени 2003 року, на настійну вимогу губернатора Анатолія Засухи, на зміну голові облради Миколі Баранюку приходить Микола Примаченко як більш зручна постать для влади і губернатора напередодні близької загрози режиму. Розрахунок був точним. Коли наприкінці 2004 року Засусі знадобилася як «запасний аеродром» ще й посада голови облради, Микола Іванович виявився до цього готовим. Переконуючи депутатів піти на концентрацію влади в одних руках, він посилався на погане здоров’я, свій дуже солідний вік, ну, й, само собою, на розуміння ситуації. Тому що «для подолання політичної кризи в державі та недопущення дестабілізації економіки необхідне тісне співробітництво виконавчої влади й місцевого самоуправління». Вдячний Анатолій Засуха, у свою чергу, не відправив Миколу Примаченка на пенсію, а запропонував обрати його першим заступником голови облради. Депутатська більшість погодилася з такою постановкою питання, від якої за версту тхнуло політичною кон’юнктурою. Після відомих подій, коли Засуха не втримався на жодній із двох посад, Примаченко волею обставин залишився найвищою посадовою особою облради. Ось тоді й почався новий спектакль, цікавий тим, що діючими особами стали представники нової виконавчої влади.
В умовах реструктуризації ради, створення нових фракцій виникло питання про голову облради, посада якого залишилася вакантною. Під час обговорення кандидатур серед претендентів Примаченко не фігурував. І як же були ошелешені депутати, коли виявилося, що Микола Примаченко вирішив повернутися на свою колишню посаду, якою добровільно поступився Анатолію Засусі. Причому вирішив зробити це аж ніяк не з допомогою банальної процедури голосування.
Відкриваючи сесію облради 15 квітня, Примаченко повідомив, що він звернувся в Печерський суд із позовом, вимагаючи поновити його на посаді голови облради. Почувши це, присутні були шоковані. Питання порядку денного відклали, депутати майже дві години обурювалися, приголомшені цинізмом придуманого ходу. Сесії загрожував зрив. Але голова облдержадміністрації Євген Жовтяк наполегливо просив відкласти вирішення цього спонтанного питання, врахувати ситуацію, що без прийняття рішень про зміну бюджету-2005 і низки інших ніяк не обійтися. Депутати піддалися на вмовляння, продовжили сесію, ухвалили рішення, але від розгляду оргпитання не відмовилися, перенісши його на позачергову сесію.
Більш ніж дивним виявився цей захід, що відбувся перед Великоднем, у Чистий четвер за православним календарем. Очищення не відбулося. Присутня на сесії кор. «ДТ» могла переконатися, що хоча між двома сесіями минуло всього два тижні, настрій депутатів змінився. Помітний раніше майже одностайний намір щодо Примаченка замінився розбіжністю думок. До голосування так і не дійшло. У хід пішов аргумент: про що, мовляв, говорити, якщо очікується рішення суду, яке розв’яже всі сумніви? Сесія закінчилася нічим. А облрада рішенням суду одержала нового старого голову. Показово, що Євген Жовтяк був присутній на сесії, але не виступив. Заклики депутатів висловитися з кадрового питання не подіяли. Чому?
Відповідаючи на пряме запитання кор. «ДТ» щодо того, яка його позиція, кому очолювати раду, Євген Жовтяк спростував чутки про свою підтримку Примаченка, при цьому підкреслив послідовність позиції, зазначивши: «Я продовжую мовчати. Моя позиція — облдержадміністрація не повинна «давити» на депутатів». Судячи з усього, тоді Євген Дмитрович мовчав не тому, що вагався. Він уже знав, що робити і як діяти. Бо розумів, що затівати спікерську епопею з неясними наслідками для області і для нього особисто не варто. Затія могла обернутися ще гіршим. Обласна рада постзасухинського зразка здатна піднести будь-який сюрприз: від обрання головою ще менш передбаченої особи до перетворення виборів на тривалу «спікеріаду» з неясними наслідками.
Утім, ставлення до подій в облраді цілком вписуються в стиль нового глави облдержадміністрації. Євген Жовтяк не любить різких рухів, охоче йде на компроміс, тоді йому вдається досягти найбільшого. У Білій Церкві, наприклад. Тут успіх команді Жовтяка принесла не кавалерійська атака нової влади, з якої почалося протистояння, а застосування м’якого варіанта впливу, на якому наполіг губернатор. У результаті компромісу депутати міськради, що перебуває під дедалі більшим впливом фракції «Наша Україна», за підтримки мера, змогли сформувати новий склад міськвиконкому, обрати першим заступником міського голови однопартійця Жовтяка Володимира Якимчука. Підтримавши «новопризначенців», міський голова одержав можливість використати нагромаджені за кілька років відпустки, а Біла Церква позбулася пікетів та мітингів, перспективи проведення референдуму тощо.
Не випадково на Київщині немає скандалів, аналогічних недавньому мукачівському, який став предметом розгляду на засіданні ВР. Тут, швидше, «не дотиснуть», ніж «перетиснуть», навіть якщо опоненти дають привід для застосування жорстких заходів. Але часте стримування губернатором гарячих голів викликає нарікання, що його позиція надміру обережна й ліберальна до політичних опонентів, котрі окопалися в органах місцевого самоврядування. Особливо з урахуванням наближення парламентських виборів — прикрі несподіванки в населених пунктах, хоч би хто їх викликав, ляжуть темною плямою на виконавчу владу.
У м’якій позиції губернатора, що в одних випадках привела до успіху, а в інших — ні, багато хто вбачає прояв слабкості, відсутність наполегливості. Звинувачують Жовтяка в неефективному впливі на органи місцевого самоврядування Переяслава-Хмельницького, Ірпеня, Вишневого та інших міст, у яких «м’які» варіанти не спрацьовують. Мери цих міст, не приховуючи своєї симпатії до колишньої влади, успішно тримають оборону, відбиваючись від опонентів, які мляво насідають на них, і яких, до того ж, стримує губернатор. З’явилися чутки про відставку. Євген Дмитрович не втомлюється спростовувати їх, запевняючи, що не вбачає для них «жодних підстав».
Твердження обгрунтоване, якщо розглядати ситуацію в області в економічній площині, де все справді не гірше, а навіть краще, ніж в інших регіонах. Промислове виробництво в області за січень—квітень 2005 року, порівняно з відповідним періодом минулого року, зросло майже на 16%. У сільському господарстві проглядаються зрушення до кращого. Але в політичному сенсі позиції Жовтяка слабшають. Роздвоєність губернатора між інтересами рідної УНП і «Народним союзом «Наша Україна» збільшує кількість його недоброзичливців. У зв’язку з цим епізод із «мовчанням» на сесії, незадоволення депутатів вичікувальною позицією, хоч би в який ступінь принциповості вона підносилася, можуть мати негативні наслідки для й так невиразних стосунків губернатора з органом представницької влади. Тим більше що в облраді, яка пробуджується, закипають пристрасті, і «дбайливе» ставлення Жовтяка до Примаченка не знаходить розуміння у багатьох депутатів. Це проявилося, зокрема, в тому, що група народних обранців подала касаційну скаргу з проханням скасувати як незаконне рішення про поновлення Примаченка на посаді голови ради. Якщо це й не позначиться на кар’єрі Примаченка, то на репутації Жовтяка відіб’ється не найкращим чином.
До плюсів Євгена Жовтяка можна зарахувати те, що він зумів без особливих втрат і навіть із виграшем для області піти на зближення з керівництвом столиці, не відкладаючи в довгу шухляду, укласти угоду про співробітництво, забезпечивши тим самим підтримку сільгоспвиробникам із боку столичних структур у найбільш складний і відповідальний час. Використання фінансово-кредитного і технічного потенціалу столиці, безперечно, позитивно позначиться на результатах сільськогосподарського сезону. При цьому область не перестаралася, було вжито застережних заходів, щоб утримати дистанцію, відмежуватися від надмірних «обіймів» сильнішого партнера, вгамувати запал тих, хто планував мало не возз’єднати два регіони в один. Хоча в тому, що київський мер поки що не реалізував намір підім’яти під себе Київщину, відіграла роль не тільки захисна реакція команди губернатора, а й те, що сили столичного градоначальника витрачаються на гасіння скандалів, пов’язаних із забудовою столиці та виділенням земельних ділянок. Ще не факт, що боротьба за вплив на область закінчилася й не відновиться згодом, коли випаде більш підходящий момент, а в Олександра Олександровича розв’яжуться руки й він усерйоз візьметься за розширення меж міста. Тим більше що в столиці вільної землі залишається все менше, і хочеш не хочеш, а вирішувати проблему забезпечення землею під забудову доведеться за рахунок області. Усвідомлюючи апетити столиці й можливості її мера, губернатор уживає заходів для стримування експансії. Зокрема розробляється Генеральний план розвитку Київської області.
Ще один спосіб захисту Євген Жовтяк, зважаючи на все, вбачає в адміністративно-територіальній реформі. На тлі паузи, яку тримають більшість глав облдержадміністрацій, він дуже різко виділився, ратуючи за почин віце-прем’єра Романа Безсмертного. Схоже, підтримуючи реформу в її найрадикальнішому вигляді, Жовтяк спалює за собою всі мости. Висловлюючи готовність віддати область у повне розпорядження реформаторів, він багато чим ризикує. Більшість його однопартійців до такої реформи, до її форсування ставляться прохолодно. Це особливо яскраво виявилося під час недавніх обласних слухань із реформи, що відбулися в Білій Церкві. Навіть у деяких наново призначених голів райдержадміністрацій та їхніх заступників знайшлися аргументи проти того, щоб форсувати «безсмертний почин». Найпоширеніша думка така: якщо зміни й потрібні, то пілотний проект усе-таки краще проводити не в столичній області, а де-небудь в іншому місці. У зв’язку з таким схилянням до реалізації задуму Безсмертного, готовністю, всупереч усьому, експериментувати, виникає ще одна версія. Жовтяка влаштовує той факт, що облраду очолює людина, яку без особливих зусиль і в будь-який момент можна відправити у відставку. Це знадобиться, коли, за умовами експерименту, посада голови облради виявиться впливовішою, ніж губернаторська. Інакше кажучи, чи не готує захоплений адміністративно-територіальною реформою Євген Жовтяк місце для продовження своєї кар’єри в новій якості? Такі здогади вже витають.