Час від часу в політиці настає період, коли ледь не кожний представник цього ремесла мимоволі перетворюється чи то на доморослого рахівника, чи то на аматора-графіка. Хоч із ким заведеш розмову про майбутній розподіл сил у парламенті, співрозмовник одразу поспішно тягнеться за аркушем і заходжується натхненно креслити таблиці й схеми, заповнюючи клітинки іменами й цифрами. Пера нервово бігають по паперу, створюючи вигадливий орнамент зі стрілок і кружечків, плюсів і мінусів, «галочок» і зірочок. Двох схожих рисунків ви не зустрінете, і поєднує їх, мабуть, лише одне - знаки запитання, яких забагато на кожному рисунку поруч із різними прізвищами й назвами.
Самі політики називають цей захопливий процес просто й водночас претензійно - «поділ парламенту». Від того, як розподіляться керівні парламентські крісла та які зобов’язання візьмуть на себе «опортфелені» депутати, багато в чому залежить ефективність роботи вищого законодавчого органу. А це, у свою чергу, безпосередньо позначиться на долі країни. За традицією, розподіл посад відбувається досить болісно, загострюючи конфлікт між владою та опозицією, а також розпалюючи суперечності як у стані прихильників президента, так і в лавах його противників.
Запитань і справді більше, ніж відповідей. Останні існують тільки у вигляді версій, якими ми й поспішаємо поділитися з читачами. Із застереженням, що йдеться про деякі попередні домовленості, яких досягнуто на сьогодні. «Поділ парламенту» - процес складний і болісний, коригування планів здійснюється ледь не щодоби.
Уривчастих кулуарних новин, пов’язаних з майбутнім парламенту, чимало. Чи не головна - бажання Банкової перенести дебютне засідання Верховної Ради з середини грудня на його початок. Віктор Федорович має намір ушанувати своєю присутністю парламентську прем’єру, але графік його поїздок нібито не дозволяє йому викроїти час після 4 грудня. Відомо, що 5 грудня Янукович збирається відвідати Туркменистан, з 9-го по 12-те на нього чекають в Індії, на 17-18-те заплановано вояж до Литви.
Чи буде виконано побажання гаранта, багато в чому залежить від швидкості бюджетного процесу. Завдання затвердити державний кошторис на майбутній рік покладено на чинну ВР. Упорається - і парламент 7-го скликання збереться в перший вівторок першого місяця зими. Причому не виключено, що цього самого дня відбудеться й останнє засідання цього депутатського корпусу. Не впорається - президентська ложа, скоріш за все, буде порожньою. Утім, сумніваюся, що значну частину парламентаріїв ця обставина дуже засмутить.
Набагато охочіше депутати обговорюють іншу новину: призначення Володимира Литвина керівником групи з підготовки першого засідання ВР 7-го скликання. Річ у тім, що, згідно з раніше досягнутою домовленістю, цей тимчасовий орган мав очолити перший віце-спікер Адам Мартинюк, який розраховував зберегти свою посаду і в новій Верховній Раді. Щоправда, з іншим спікером - Олександром Лавриновичем. Та вранці 22 листопада представників більшості сповістили, що концепція змінилася. З подачі куратора процесу Андрія Клюєва головою підготовчої групи обрали нинішнього голову ВР. Адам Іванович про нову вказівку, судячи з усього, поінформований не був. Очевидці стверджують, що в четвер, на першому засіданні робочої структури, він помітно нервував. Однак чимало спостерігачів сходяться на думці, що нервує даремно - Мартинюк має високі шанси залишитися у звичному кріслі незалежно від того, кого Банкова визначить у спікери.
У Лавриновича приводів непокоїтися трохи більше. Наскільки можна судити, крісло голови ВР його приваблює сильніше, ніж крісло глави Мін’юсту. І жодна інша посада в парламенті його не цікавить, позиція віце-спікера або голови комітету його не влаштовує категорично. Якщо остаточний вибір гаранта впаде на когось іншого, Олександр Володимирович волів би залишитися членом Кабінету. Але від його бажання мало що залежить. А рішення гаранта, частково, залежить від того, чиї аргументи - Льовочкіна чи Клюєва - виявляться вагомішими. Сергій Володимирович, наскільки можна судити, оптимальною бачить кандидатуру Лавриновича, політика досвідченого, обізнаного, хитрого й підкованого.
Андрія Петровича, за нашою інформацією, можлива поява Олександра Володимировича в кріслі спікера не радує. З кількох причин. Він розглядає подібний крок як посилення Льовочкіна, свого конкурента в боротьбі за вплив на боса. Він вважає, що Лавринович послабить його особистий вплив на те, що відбувається у ВР. Клюєв розраховує на повернення в Кабінет на посаду першого віце-прем’єра, але при цьому має намір зберегти за собою неформальну посаду директора-розпорядника Ради. Непоступливий Лавринович навряд чи захоче терпіти поруч із собою «неофіційного спікера». Саме тому Клюєв і намагається переконати шефа, що, отримавши високий пост і відносну незалежність, нинішній міністр юстиції може перетворитися на потенційну загрозу для трону. Литвин, на думку чинного секретаря РНБОУ, подібної загрози не становить. Ні для Януковича, ні для самого Клюєва. Чия візьме гору - поки що не ясно. Зрозуміло тільки: наразі влада вибирає між двома кандидатурами - Лавриновича і Литвина. Шанси інших кандидатів на сьогодні незначні.
Існує цікава версія з приводу того, хто може стати наступником Клюєва в Радбезі, якщо Андрія Петровича все-таки повернуть в уряд або (що наразі малоймовірно) зашлють у Раду. На це місце ладять Валерія Хорошковського. Втім, не тільки туди. На Банковій чудово розуміють, що людині з такою вагою і такими амбіціями потрібен портфель. Щоб було менше часу та приводів інтригувати. Тому Валерій Іванович значиться в числі претендентів не тільки на посаду секретаря РНБОУ, а й на пост керівника Мінфіну, МЗС, Мінекономіки та Мін’юсту. Хоча наступником Лавриновича (якщо його все-таки відрядять у Раду) більшість спостерігачів бачать Андрія Портнова.
Ще кілька слів про майбутні ротації в системі виконавчої влади. Є підстави вважати, що Азаров із легким серцем залишив би пост прем’єра. Однак його плани, треба думати, не збігаються з планами президента. Чимало експертів стверджують, що близькі до Сім’ї міністри (або, як їх ще називають, «младодони») останнім часом надто очевидно засвідчили свою неспроможність, неготовність протистояти майбутнім потрясінням. В умовах, коли реальні джерела наповнення бюджету залишаються загадкою, збереження досвідченого, старанного, перевіреного Миколи Яновича видається необхідним. Крім того, позбавлений амбіцій і можливостей вести самостійну гру Азаров на чолі уряду настільки ж безпечний для Януковича, як і Литвин на чолі парламенту. Нарешті, за міркуваннями Банкової, Азарова варто знімати вже тоді, коли з’явиться реальна необхідність звалювати на когось усю повноту відповідальності за геть поганий стан економіки. А те, що він виявиться таким максимум через 3-4 місяці, не сумнівається практично ніхто. Отже, судячи з усього, на сьогодні альтернативи Миколі Яновичу на посту прем’єра поки що немає.
Питання з Тігіпком не закрите. Правда, на відміну від Азарова, йому, кажуть, дали право самостійно обирати свою долю. Гадаю, рішення Сергія Леонідовича залежатиме від того, чому він віддасть перевагу - нагромадженню капіталу чи політичній кар’єрі. Якщо гору візьме бізнесмен, Тігіпко, швидше за все, захоче залишитися в уряді. Якщо прокинеться призабутий інтерес до живої публічної політики, нинішній міністр соціальної політики може погратися у «демплатформу в Партії регіонів». Банковій такий варіант навіть на руку. Чи дадуть у такому разі Тігіпкові посаду керівника комітету - не зрозуміло.
У кожному разі, ні його, ні Дмитра Табачника, якого, цілком очевидно, не буде в уряді, з рахунків не скидають. Ірині Акімовій, яка, швидше за все, залишить АП, можуть запропонувати посаду представника президента в Раді, але остаточного рішення з цього приводу також поки що не прийнято.
Серйозні зміни планувалися в губернаторському корпусі. Частину керівників ОДА хочуть зняти за провали на виборах, іншу частину (а заодно й деяких мерів) бачать новими членами КМ. Але біда в тому, що і винуватих, і успішних ніким замінити. Тому поки що судити про масштаби ротації в регіонах важко.
Проте повернімося до парламентських торгів. Завдання «дотягнути» майбутню фракцію ПР до 226 членів поки що видається нездійсненним. При цьому всі регіонали, з якими вдалося поспілкуватися, запевняють, що вони здатні контролювати більшість Ради і без допомоги комуністів. А заодно відзначають: частина самовисуванців, підтриманих владою і готових їй служити, не видаються надійними. Кінцівка кампанії у багатьох головах посіяла сумніви, і носії цих голів у майбутньому можуть утекти з-під крила влади, якщо з’явиться адекватна альтернатива.
Поки що значна частина «незалежних» мажоритарників висувають стандартний набір вимог до влади:
- не примушувати їх записуватися у фракцію ПР;
- потішити самолюбство посадою (як правило, просять посаду заступника голови або секретаря комітету, багатьом байдуже, якого);
- компенсувати бодай частину витрат на кампанію;
- окремим рядком прописати в бюджеті кошти для округу.
За умови виконання цих вимог практично кожен обіцяє віддати свою картку Чечетову відразу після її отримання.
Апетити мажоритарників породили хай і невелику, але проблему, - посад на всіх не вистачає. Адже влада і своїм догодити мусить, і опозиції щось залишити. І якщо минулого тижня обговорювалося зменшення кількості парламентських комітетів, то наприкінці цього зароїлися розмови про їх можливе збільшення. Орієнтовна кількість постійних парламентських органів на сьогодні коливається в межах від 28 до 33. Точно визначено долю тільки контрольної комісії з питань приватизації: з високим рівнем імовірності, її не буде.
Влада свої інтереси вже позначила. Вона має намір контролювати не менше 17 комітетів. Причому деякими не має наміру поступатися в жодному разі. Йдеться, зокрема, про:
- комітет з питань бюджету (потенційний голова - Володимир Макєєнко. За деяким даними, на цю посаду може претендувати і Сергій Тігіпко);
- комітет з питань регламенту (Станіслав Скубашевський);
- комітет з питань фінансів і банківської діяльності (Віталій Хомутиннік);
- комітет з питань державного будівництва і місцевого самоврядування (Володимир Рибак);
- комітет з питань аграрної політики і земельних відносин (Григорій Калетнік);
- комітет з питань економічної політики (Юрій Воропаєв);
- комітет з питань охорони здоров’я (Тетяна Бахтєєва);
- комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (робочий варіант - Микола Джига).
Про свої претензії на останній комітет заявила опозиція, але влада запропонувала опонентам як компенсацію комітет з питань правосуддя (логічно: одним - правосуддя, іншим - комітет, жодного ризику). Відмовляться - віддадуть Ківалову, він не проти. Регіонали, з подачі Банкової, оголосили про готовність не боротися за комітети з питань національної безпеки і оборони, а також науки та освіти. Хоча їм відомо про відповідні бажання Анатолія Кінаха та Дмитра Табачника. Режим не проти віддати комітет з питань ПЕК правій руці Яценюка Миколі Мартиненку. Особливих заперечень або побоювань ця кандидатура не викликала.
Комітет з питань свободи слова влада, швидше за все, теж віддасть опозиції. Найвищі шанси очолити його мають Микола Княжицький і Юрій Стець. Прибічників президента, слід гадати, більше влаштував би останній. З однієї простої причини - це зарахували б як «галочку» Петру Порошенку. За чутками, Петро Олексійович розраховує на посаду спікера або як мінімум на посаду голови бюджетного комітету. Але поки що йому не готові запропонувати ні того, ні іншого. У лояльності Петра Олексійовича та кількох пов’язаних із ним депутатів влада зацікавлена. Але сподівається обійтися малою кров’ю. По-перше, Банкова вважає (і по-своєму справедливо), що це вона, а не Порошенко, врешті-решт, «завела» в Раду Олександра Домбровського. Точно такий «плюсик» Клюєв має намір поставити навпроти прізвища Стеця. У такому разі він має право вважати, що Петру Олексійовичу більше нічого не винен.
Наскільки відомо, представники провладної більшості озвучили ще одну вимогу. Вони не проти віддати опозиції крісло віце-спікера, але категорично не бажають бачити на ній Олександра Турчинова. Причин дві. Перша - на цьому місці Олександр Валентинович здатний перетворитися якщо не на загрозу, то на незручність - точно. Друга - влада свідомо загострює внутрішній конфлікт у лавах опозиції. В ОО точаться гарячі суперечки, кому бути головою фракції. Це в ПР усе просто: кому скажуть - той і буде, а скажуть, слід гадати, Олександру Єфремову. Керувати опонентами режиму хочуть і Турчинов, і Яценюк. Останній має і привід («Фронт змін» був головним постачальником коштів для кампанії), і причину (амбіції). Але стара гвардія «Батьківщини» бачити Арсенія Петровича в ролі вождя не бажає. Вони нагадують, що бютівців у списку більше, і сумніваються у здатності керманича «ФЗ» бути повноцінним лідером. Крім того, в ОО є люди, котрі вважають, що формальне лідерство Яценюка, який не найкращим чином показав себе після дня голосування, не буде з розумінням сприйняте виборцями.
Урятувати ситуацію міг би своєрідний розмін: Турчинов іде у віце-спікери, Яценюк очолює фракцію. Однак влада підігрувати опозиції поки що не бажає. Її, скоріше, влаштував би на посаді заступника голови ВР Микола Томенко.
Якщо опозиція від посади віце-спікера відмовиться, а спікером усе-таки виявиться Литвин, регіонали мають право одне з трьох місць у парламентській президії залишити за собою. На таку роль вони підшукують досвідченого політика, котрий зберігає рівні стосунки з усіма. Експерти вважають, що найбільше для такої ролі підходить Володимир Макеєнко, якого, як ми вже писали, поки що розглядають як головного претендента на посаду керівника бюджетного комітету. Чутка про претензії на цю посаду з боку Бориса Колеснікова не підтвердилася. Борис Вікторович майже напевне покине уряд, і поки що його прізвище не називалося серед реальних претендентів на посади керівників комітетів.
Більшість комітетів, якими влада готова поступитися опозиції, належать до розряду другорядних. Як противники режиму збираються їх ділити, Банковій однаково. Про конкретні амбіції УДАРу й «Свободи» поки що достеменно нічого не відомо. Деякі джерела стверджували, що кличковець Карпунцов претендував на посаду голови регламентного комітету, але хто ж йому його віддасть? Самого Віталія Володимировича автори чуток називали як претендента на посади і спікера, і прем’єра, але всерйоз ставитися до такого складно.
Інтереси комуністів - переважно за межами ВР. Їм, за традицією, потрібні не дуже примітні, але дуже хлібні місця у виконавчій владі. Зрозуміло, вони зацікавлені в тому, щоб залишилися на своїх місцях голова Фонду держмайна Олександр Рябченко і головний митник країни Ігор Калєтнік. Тим більше що й за першого, і другого клопочуть не тільки ленінці.
У передпарламентському змаганні з опозицією влада грає першим номером: вона спирається на більшість. Але надійність цієї більшості викликає в неї побоювання. Останні голосування переконали: лояльність вимагає постійного підживлення. Чи має Банкова достатній резерв для таких підживлень - іще одне запитання.