В історії кожної країни є знакові дати. Не завжди позначені особливими кольорами в календарі, вони, проте, є тими дороговказами на шляху державного розвитку, з допомогою яких нащадки зможуть зрозуміти його логіку та обрати правильну дорогу в майбутнє.
Однією з таких дат для нашої держави стало 4 серпня 2006 року. Саме тоді, після тривалого перебування в стані невизначеності, Україна взяла чіткий курс на стратегічні зміни.
День 4 серпня залишиться в сучасній українській історії датою остаточного утвердження нового конституційного порядку — парламентсько-президентської моделі влади, яка зробила реальністю народовладдя й поставила крапку на авторитарній спадщині.
На відміну від усіх попередніх років, у серпні 2006 року з’явилася можливість створити систему ефективної та відповідальної влади, здатної взяти на себе проведення політичних, економічних і соціальних реформ, необхідних Українській державі.
Уперше виконавча влада була готова розділити політичну відповідальність із владою законодавчою (з коаліцією парламентських фракцій) та спиралася на підтримку більшості виборців.
Конституційна реформа, завдяки якій уможливлювалися ці зміни, стала важливим кроком на шляху приведення Основного Закону України і всього українського законодавства у відповідність до європейських і світових демократичних стандартів.
Формування ж парламентської коаліції наочно продемонструвало світу, що в Україні є політичні сили, готові заради народної єдності та розвитку країни забути про ідеологічні розбіжності. Сили, здатні не на словах, а на ділі застосовувати європейські принципи формування влади.
Хоча в пресі події серпня 2006-го назвали тріумфом парламентської більшості (насамперед — Партії регіонів), ми не відчували жодної ейфорії з цього приводу, добре розуміючи, що працювати доведеться в дуже складних умовах. І що з першого дня свого повернення у владу ми беремо на себе персональну відповідальність за все, що відбувається в країні.
Навіть попередній аналіз економічної ситуації показав, що за півтора року ідеологія соціального популізму, взята на озброєння нашими попередниками, істотно виснажила економіку й призвела до виникнення цілого комплексу гострих проблем.
Серед таких проблем — нарощування соціальних витрат державного бюджету, не забезпечене відповідними надходженнями, і втрачений баланс між задекларованими соціальними обіцянками та реальними соціальними програмами. Найбільші державні монополії «Нафтогаз України» та «Укрзалізниця» опинилися на межі банкрутства, а прибутки від приватизації (досить згадати безвісти зниклі 25 мільярдів, отримані від повторної приватизації «Криворіжсталі») просто банально проїли.
Посилення податкового тиску на економіку спричинило скорочення ресурсного потенціалу підприємств, позбавлених обігових коштів. У підсумку істотно вповільнилися темпи зростання промислового виробництва, знизилася інвестиційна активність.
Не прогнозовані зміни курсу гривні, постійне мусування теми реприватизації і непродуманих рішень щодо ВЕЗ і ТПР дестабілізували відносини власності й підірвали довіру іноземних інвесторів до України.
А відкриття українського ринку для безконтрольного доступу імпорту боляче вдарило по вітчизняному товаровиробникові, змушуючи його втрачати позиції на внутрішньому ринку.
Загальним результатом стали різкий спад темпів економічного зростання, поглиблення структурних диспропорцій у національній економіці та, як наслідок, криза бюджету. Ще трохи і Україна була б відкинута у своєму розвитку на рівень середини 90-х років минулого століття, коли їй довелося пережити найтяжчу трансформаційну кризу.
Усе це поглиблювалося проблемами в зовнішній політиці. І насамперед у відносинах із нашим головним зовнішньоекономічним партнером — Росією, де, замість збільшення товарообігу та реалізації спільних проектів, ми мали торговельну війну та невизначеність у поставках енергоносіїв.
Не краще виглядала ситуація й на західному напрямку. Партнерів з Євросоюзу почали відверто дратувати настирливі чи то прохання, чи то вимоги негайно прийняти Україну до загальноєвропейської родини, не підкріплені жодними реальними діями з реалізації євроінтеграційних намірів.
Запасів газу, які були на кінець минулого літа, і вугілля було, очевидно, недостатньо. Не було вирішено й питання ціни на газ — причому не тільки на майбутній рік, а й на друге півріччя року поточного. А це вже прямо загрожувало повторенням енергетичної кризи зразка початку 2006 року. Тобто повторенням драми, подібної до Алчевської, перебоями у транзиті газу до Європи через українську територію.
У «спадок» від попередників ми отримали й касовий розрив виконання бюджету на рівні семи з лишком мільярдів гривень, який до кінця року міг збільшитися до 10 мільярдів. З огляду на те, що ми ввійшли в бюджетний процес, коли він уже наближався до завершення, подолання такого дефіциту бюджету було дуже непростим завданням.
За таких умов ми були змушені визначити комплекс першочергових заходів, від реалізації яких залежала не лише економічна ситуація, а й безпосередньо політична та соціальна стабільність.
Одним із наших перших кроків у напрямку стабілізації було наведення ладу в державних фінансах. Уже на початку осені, уперше за два останні роки, було затверджено макроекономічні показники. Також було визначено головні співвідношення в бюджеті, спрямовані на зменшення податкового тиску та збільшення ресурсної бази місцевих бюджетів.
Уряд розробив і реалізував заходи щодо істотного скорочення необґрунтованих адміністративних витрат та взагалі непродуктивних витрат коштів. Одночасно значно поліпшилося адміністрування податків та зборів.
Усе це дозволило усунути загрозу бюджетної кризи, повністю виконати до кінця 2006 року план надходжень до бюджету і почати новий рік із стовідсоткового виконання бюджету згідно з бюджетним розписом.
Темпи економічного розвитку за перші п’ять місяців роботи коаліційного уряду в середньому становили 8,3%, що забезпечило річний рівень зростання ВВП на рівні 7% (це майже втричі перевищило аналогічний показник за 2005 рік).
На кінець 2006 року всі базові економічні показники демонстрували стабільну позитивну динаміку.
Особливої уваги потребувало питання енергетичної безпеки. І тому вже перший мій закордонний візит у статусі прем’єр-міністра України — на неформальний саміт глав СНД у Сочі — був напряму пов’язаний із його вирішенням.
Інтенсивні переговори з російськими колегами дали можливість зберегти незмінність умов та обсягів поставок природного газу на друге півріччя 2006 року. Ціна ж на нього в 2007 році стала для України найнижчою серед країн Європи.
Уже до середини осені у вітчизняні газосховища було закачано близько 25 мільярдів кубометрів газу. Це стало запорукою своєчасного завершення підготовки до опалювального сезону та гарантією чіткого виконання транзитних зобов’язань перед європейськими споживачами.
Наприкінці 2006 року Україна вперше у своїй історії виграла міжнародний тендер на розробку родовища газу й нафти. Завдяки цьому наша країна близько 27 років буде отримувати додатковий обсяг енергоносіїв з Північної Африки.
Уже в перші тижні роботи уряд поновив діалог між бізнесом і владою. Меморандум про партнерство між Кабінетом міністрів та підприємствами, які працюють на ринку нафти й нафтопродуктів, підписаний у серпні, дав змогу утримати під контролем цінову ситуацію з пальним під час осінньо-польових робіт.
Коаліційний уряд знайшов найоптимальніший вихід із ситуації зі зростанням тарифів на житлово-комунальні послуги для населення.
Ми не розмінювалися на словесні суперечки з тими, з чиєї вини відбулося підвищення, і хто потім намагався перекласти на нас відповідальність за це, розраховуючи спровокувати невдоволення в суспільстві.
Ми просто зробили все, щоб компенсувати найбільш незахищеним верствам населення втрати від зростання вартості послуг ЖКГ: за минулий рік середньомісячний розмір субсидій родинам для компенсації витрат на газ зріс утричі, а на побутове паливо — у 1,7 разу. Крім того, уряд ініціював перевірку щодо виявлення на місцях фактів необґрунтованого завищення тарифів, що дозволило ув багатьох випадках домогтися їх зниження.
Так само рішучо ми діяли й у питанні продовольчої безпеки країни.
Приміром, встановлення квот на експорт зерна стало приводом для критики на нашу адресу з боку опозиції. Але ми не звертали уваги на спроби популістів заробити собі додаткові політичні бали. Нашим завданням було вберегти стабільну ситуацію на вітчизняному продовольчому ринку, захистивши інтереси мільйонів жителів України.
Ми мали досвід подолання подібної кризи у 2003 році. І ми зробили все, з урахуванням цього досвіду, щоб у державні й регіональні резерви було закладено обсяги зерна, достатні для запобігання різкому подорожчанню хліба.
І те, що за нинішніх несприятливих для нового врожаю погодних умов нам вдається тримати ціни на хліб під контролем, — найпереконливіший доказ правильності таких дій.
Загалом перший рік роботи коаліційного уряду виявився щедрим на НП, якими нас «обдаровували» природа, техногенні фактори та політичні опоненти. І дуже важливо, що кожного разу нам вдавалося гідно вийти з будь-якої кризової ситуації, не дозволивши зробити її заручниками простих громадян України.
Якщо говорити про зовнішню політику, то тут були досягнуті значні успіхи як на східному, так і на західному напрямку.
Принциповим для нас було питання поліпшення українсько-російських відносин. Втішно відзначити, що сьогодні вони будуються на основі взаємовигідного партнерства із обов’язковим урахуванням українських національних інтересів.
У грудні 2006-го, через більш ніж півтора року від часу свого створення, запрацювала Українсько-російська міждержавна комісія, покликана вирішити найбільш проблемні питання, що нагромадилися у відносинах між нашими країнами.
Лише за чотири місяці нинішнього року товарообіг між Україною та Російською Федерацією зріс на 38%. При збереженні таких темпів, до кінця року ми можемо досягти показника у 28 млрд. доларів.
Спостерігається пожвавлення діалогу України й з іншими країнами Співдружності, де ми маємо стабільний ринок збуту своїх товарів і потенціал для подальшого розвитку торговельно-економічних зв’язків.
При цьому ми змогли переконати партнерів з Євросоюзу, що зміцнення відносин з нашими східними сусідами жодним чином не є перешкодою для української євроінтеграції або її альтернативою. Навпаки, ми запропонували максимально використати транзитні можливості України для плідної взаємодії економік Сходу й Заходу.
Також нами було запропоновано перевести переговори про європейське майбутнє України у практичну площину. А саме — розпочати розгляд питання щодо створення зони вільної торгівлі, налагодити співробітництво в енергетичному секторі й транспортній сфері, сприяти поглибленню торговельної та промислової кооперації.
Мої численні зустрічі з вищим керівництвом Європейського Союзу та Європарламенту засвідчили, що така прагматична позиція України близька й зрозуміла її європейським партнерам.
Підтвердження правильності наших зусиль — початок дії Угоди про спрощення візового режиму та реадмісію, а також активна робота з підготовки нової, розширеної десятирічної Угоди між Україною та ЄС.
Ну і, очевидно, не можна не згадати про спільну з Польщею участь України у проведенні фіналу Чемпіонату Європи з футболу Євро-2012.
Завдяки скоординованим діям уряду і парламентської коаліції наша країна сьогодні перебуває на завершальній стадії свого вступу до Світової організації торгівлі, необхідного для її інтеграції у світову економічну систему.
Ще в грудні минулого року було ухвалено останній пакет необхідних законів. Уряд провів усі необхідні переговори та узгодження. І тепер, після процедури технічного доопрацювання (або, швидше за все, — після відновлення в Україні політичної стабільності) цей процес знайде своє логічне завершення.
Нам вдалося зробити більш прогнозованими й відносини України з НАТО.
Ми сконцентрували увагу на продовженні поглибленого діалогу, не педалюючи при цьому теми приєднання до Альянсу.
І наші партнери з Північноатлантичного альянсу підтримали такий зважений підхід.
Оскільки за перші п’ять місяців роботи уряду програма антикризових дій була повністю виконана, ми змогли вже з початку 2007 року приступити до другого етапу — забезпечення стійкого економічного зростання. Яке, у свою чергу, гарантувало б неухильне підвищення соціальних стандартів для населення.
І результати першого півріччя свідчать про те, що ми впоралися з поставленим завданням.
Сьогодні середньомісячне зростання ВВП становить 7,9% — це один з найвищих показників серед країн Європи та СНД. Обсяги промислового виробництва зросли майже на 12%, надходження до зведеного бюджету з початку року — на третину, а рівень виконання бюджету становить 4,7%.
Прискорення темпів зростання економіки супроводжується оздоровленням її фінансового стану. За січень—травень цього року значно зросло число прибуткових підприємств, а їхні прибутки збільшилися майже у 1,5 разу порівняно з аналогічним періодом 2006 року. Також у півтора разу зріс рівень економічної рентабельності.
Макроекономічна стабільність та істотне зміцнення реального сектора економіки активізували діяльність банківської системи. Останнім часом зросли як вклади населення в банках (в 1,5 разу), так і кредити в економіку (в 1,8 разу). Спостерігається стійкий розвиток довгострокового банківського кредитування, розширилася монетарна база, знизилися доларизація та інфляційні очікування.
Міжнародні резерви Національного банку України збільшилися на вісім мільярдів доларів США — це рекордний за всі роки незалежності показник. Результатом цього стало зростання міжнародного рейтингу та інвестиційної привабливості української банківської системи. Тепер ми очікуємо від НБУ адекватних дій із підтримки стабільності курсу гривні та ситуації на валютному ринку. Цього вимагають державні інтереси, які полягають у нарощуванні експорту та його збалансованості з імпортом. Це потрібно бюджетній сфері. І, безумовно, у цьому зацікавлені громадяни України.
Динаміка зростання інвестицій за І квартал 2007 року становить 32,2%. Цей показник, що є базовим для економічного зростання, удвічі кращий порівняно з торішнім, і в сім разів — порівняно з результатами 2005 року.
Спостерігається поліпшення ситуації практично в усіх галузях економіки та вирівнювання динаміки міжгалузевого й міжрегіонального розвитку.
Коаліційний уряд підготував низку законопроектів та рішень, спрямованих на серйозне зниження рівня тінізації в основних сферах економіки.
Насамперед це проект Податкового кодексу, головною метою якого є зниження податкового навантаження, спрощення податкових процедур і взагалі забезпечення прозорості фінансових відносин держави та бізнесу, а також детінізація прибутків платників податків. У нашому активі — і відповідний законопроект, покликаний знизити тінізацію заробітної плати.
Крім того, було проведено серйозну роботу з підготовки Стратегії реформ і соціального та економічного розвитку України до 2011 року, теж спрямованої на виведення економіки з тіні.
На жаль, політична криза, яка спричинила блокування роботи Верховної Ради, внесла свої корективи, загальмувавши процес розгляду та ухвалення парламентом цих документів.
Незважаючи на нестабільність політичної ситуації та низку негативних економічних чинників, ми впевнено утримуємо інфляцію в раніше запланованих межах. Крім того, уряд тримає під контролем ціни на харчові продукти та товари першої необхідності.
Спираючись на позитивні економічні показники, у повній відповідності до раніше затвердженого плану, ми, за підсумками роботи за перший квартал, почали поетапне (тричі цього року) підвищення заробітних плат і пенсій.
Зростає динаміка збільшення реальних прибутків та заробітної плати населення. За час роботи коаліційного уряду рівень заробітної плати зріс на чверть, а пенсій — на 20%. Майже втричі збільшилися витрати бюджету на соціальні потреби.
Одночасно триває процес наближення другого етапу впровадження Єдиної тарифної мережі оплати праці працівників бюджетної сфери. Як результат — уже в жовтні цього року заробітна плата лікарів, учителів, військовослужбовців та працівників інших категорій зросте майже в півтора разу.
Уряду вдалося знизити на 20% рівень заборгованості із заробітної плати, який ще рік тому перевищував один мільярд гривень.
На сьогодні в Україні найнижчий за весь час рівень безробіття — 2,6%. Кількість українських громадян, що потребують працевлаштування, скоротилася майже на 15%.
Ми успішно пройшли шлях від антикризових дій до створення нової стратегії структурних реформ в Україні, які повинні вивести її в число конкурентоспроможних країн світу. Для цього нам необхідні лише злагода в суспільстві, політична стабільність і час.
Беручи рік тому на себе керування країною, ми обіцяли українському народові, що ніколи не підемо шляхом популізму та шокових експериментів.
Ми не збиралися уподібнюватися «тимчасовим правителям», що прагнуть домогтися миттєвих результатів заради політичної кон’юнктури.
Як абсолютно справедливо зазначив свого часу відомий англійський публіцист і державний діяч Томас Маколей, гарний уряд — не той, який хоче зробити людей щасливими, а той, що знає, як цього домогтися.
Ми знали, що тільки на основі стабільного економічного зростання можна будувати майбутнє України й постійно, а не тимчасово піднімати рівень добробуту її громадян.
Прийшовши у виконавчу владу із серйозною довгостроковою програмою дій, наша команда завжди керувалася засадами законності та відкритості перед суспільством.
Зрозуміло, жоден уряд і жодна влада не застраховані від помилок та невдач. Але система діалогу з найважливіших проблем, конкуренції ідей та прозорості ухвалення рішень, узята нами на озброєння, давала можливість запобігати таким помилкам.
Дуже важливо й те, що всі рішення, які ухвалював Кабінет міністрів, отримували експертний висновок на рівні громадського обговорення. На розгляд урядових засідань було винесено безліч питань (у тому числі й тих, що стосувалися змін до чинного законодавства) від різних громадських організацій та об’єднань товаровиробників. І всі вони були враховані під час підготовки законопроектів.
Широко застосовувався й механізм консультацій Кабінету міністрів із бізнес-асоціаціями, інвесторами та представниками органів місцевого самоврядування.
Ну і, звичайно, основою основ наших дій була постійна співпраця з парламентом. Саме такий підхід створював умови для ефективної роботи влади в цілому й дозволяв успішно працювати над реалізацією цільових, галузевих та регіональних програм.
Взаємодія Кабінету міністрів і парламенту стала головним випробуванням для конституційної реформи, головною метою якої є створення системи ефективного управління державою, максимально наближеної до світових норм демократії.
Сьогодні вже можна впевнено констатувати, що це випробування реформа пройшла.
Безумовно, адаптація інститутів державної влади до нових конституційних і політико-правових умов парламентсько-президентської системи була непростою і, найчастіше, хворобливою.
Справді, існувала необхідність законодавчо забезпечити нові конституційні норми. Нам ще тільки належало подолати правові недоліки в системі державного управління.
Але ці питання цілком можливо вирішити за наявності у всіх учасників політичного процесу доброї волі та готовності разом працювати заради країни.
Однак радикально налаштовані представники опозиції, замість конструктивного діалогу та співробітництва, віддали перевагу мові ультиматумів та політичній дестабілізації. На превеликий жаль, за ними в цьому пішов і глава держави.
Як наслідок — держава сьогодні, як уже не раз бувало в її історії, стоїть на порозі найсерйозніших випробувань. Але я вірю, що мудрий український народ із честю переборе всі ці тимчасові труднощі, вийде з них іще сильнішим та міцнішим у своїй єдності.
Вірю я і в те, що наш загальний корабель, наша єдина квітуча Україна, яка шістнадцять років тому вирушила у своє самостійне плавання, рухається сьогодні у правильному напрямку. І в наших силах зробити все, щоб ця нелегка подорож завершилася благополучно.