Володимир Горбулін |
Після того, як випущена українськими військовослужбовцями ракета збила не лише російський літак, а й, за поширеним у вітчизняних мас-медіа образним висловом, українського міністра оборони, увага вітчизняного політичного бомонду та пересічних громадян на певний час зосередилася на Збройних Силах України і необхідності їх реформування.
Зараз, коли резонансна хвиля рецептів та рекомендацій трохи вщухла, а призначення нового міністра оборони вивело зазначену тему із розряду «політично кон’юнктурних», настав час для спокійного і неупередженого осмислення комплексу проблем, пов’язаних із Воєнною організацією держави.
На переконання голови Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу України В.Горбуліна, призначення якого на посаду міністра оборони, за оцінками багатьох експертів, було досить реальним, — при реформуванні Воєнної організації України слід враховувати як загальні реалії сучасного світу та тенденції їх розвитку, так і суто українську специфіку.
У пропонованій читачам статті міститься розгорнутий виклад поглядів академіка В.Горбуліна на ті фактори, що вже мають і матимуть у майбутньому як безпосередній, так і опосередкований вплив на проблему забезпечення обороноздатності України. Примітно, що цікавість до процесу реформування армії Горбулін зберіг і після його згоди піти у публічну політику на чолі партії «Демсоюз».
Поєднання якісно нових геополітичної, геостратегічної, фінансово-економічної та, певною мірою, військово-технічної ситуацій, що складаються у сучасному світі, потребує кардинального і всебічно обґрунтованого перегляду існуючих нині поглядів на функції Воєнної організації України, завдання оборонно-промислового комплексу України та орієнтири військово-технічного співробітництва України з іноземними державами.
У цій статті (без претензій на всеосяжність) робиться спроба акцентувати увагу на певних аспектах розгляду і розв’язання цих життєво важливих для України проблем.
Насамперед потрібно неупереджено констатувати факти, сукупність яких має розглядатися як точка відліку для подальших системоутворюючих висновків.
Політична обстановка
у світі та зміна акцентів воєнних загроз
Сучасна політична обстановка у світі насамперед визначається очевидним крахом ялтинсько-потсдамської системи міжнародних відносин та наявністю у країн Заходу (насамперед тих, які є членами НАТО) найбільш значної за всю сучасну історію сукупної військової, технологічної та фінансово-економічної переваги над будь-якою іншою державою або коаліцією держав світу.
Окрім того, є ще низка характерних особливостей сучасної обстановки, які свідчать про зміну акцентів воєнних загроз:
— За експертними оцінками фахівців НАТО, вже у 2007—2010 рр. найрозвинутіші країни світу будуть спроможні вести війни шостого покоління — коли основні зусилля зосереджуватимуться на руйнуванні ключових військових, промислових та адміністративних об’єктів і систем противника насамперед з допомогою високоточної зброї та використання інформаційних технологій.
— Не вщухає значна кількість конфліктів на ґрунті міжнаціональних відносин, при цьому, як правило, розвиток цих конфліктів характеризується зростанням їх інтернаціоналізації.
— Дедалі частіше тоталітарні режими входять у політичні конфлікти з міжнародною спільнотою, ескалація яких переростає у відкрите воєнне протистояння з державою-опонентом або коаліцією держав.
— Інтернаціоналізація та глобалізація світової економіки і пов’язана з цим активна міграція людей планети, бідність та релігійний фанатизм, з одного боку, з другого — накопичення капіталів, прагнення необмеженого збагачення, — призводять у сукупності до небезпечних наслідків. Крайні прояви цього протиріччя — тероризм, торгівля наркотиками, міжнародна організована злочинність, поширення тоталітарних філософських течій (ідеологій) тощо.
Як свідчать останні події у світі, саме фактор тероризму в усіх його проявах (особливо терористичні акти, які призводять до трагічних наслідків великих масштабів, порівнянних з наслідками довготривалих війн) матиме найближчим часом істотний вплив на систему міжнародної та національної безпеки. Це обумовлює необхідність звернути особливу увагу на всебічне осмислення такого явища, як міжнародний тероризм.
Міжнародний тероризм як засіб (спроба) досягнення політичних цілей силовими методами
Одним із різновидів війни як засобу досягнення політичних цілей силовими методами вбачається тероризм, який в епоху глобалізації та інформатизації вийшов на якісно новий рівень.
Ефективність терористичних акцій у сучасних умовах пояснюється об’єктивним підвищенням уразливості всіх складових сучасного демократичного урбанізованого суспільства у міру їх розвитку.
З другого боку — зубожіння населення у бідних країнах в поєднанні з поширенням побудованих на фанатизмі тоталітарних ідеологій нівелює цінність людського життя, створюючи соціальну базу сучасних терористичних угруповань.
Фінансове підґрунтя тероризму, поруч із коштами фанатично налаштованих осіб, можуть становити, зокрема, надприбутки міжнародної наркомафії, появі та становленню якої світове співтовариство, що тоді переймалося боротьбою між Заходом (країни НАТО) та Сходом (країни Варшавського договору), не надало відповідного значення або навіть сприяло, маючи на меті використати її у цій боротьбі. Зараз же наркомафія настільки зміцніла, що переходить від етапу накопичення власності до етапу цілеспрямованого впливу на світові політичні та економічні процеси, не цураючись при цьому ніяких засобів.
З погляду військового мистецтва, тероризм — це один із різновидів асиметричних відповідей, коли противника, який має значну перевагу у певній сфері, силують до протистояння (боротьби) у іншій сфері, де його могутність зводиться нанівець.
Можна повністю погодитись із влучним висловом президента Українського центру економічних і політичних досліджень ім.О.Разумкова А.Гриценка («Дзеркало тижня», №36, 15.09.01), що вже тепер «… невеличка група людей (тактична ланка) спроможна на дії, наслідки яких (за ефективністю впливу на супротивника) виходять на стратегічний і навіть геостратегічний рівень, не маючи при цьому тисяч танків, десятків дивізій, авіаносців і не пересуваючи з року в рік на штабних картах прапорці неіснуючих фронтів…»
Джерелом асиметричних відповідей при цьому можуть не бути формальні лідери держав, — певні дії (зокрема тероризм) можуть ініціюватися керівниками релігійних та філософських течій, групами людей з власними корпоративними амбіціями або просто хворими людьми, яким науково-технічний прогрес, інформатизація, глобалізація та демократизація суспільства дають можливість здійснювати «гучні» акції.
Об’єктом асиметричних відповідей в епоху інформатизації стає передусім людська свідомість, вплив на яку (в тому числі і з використанням досягнень та інфраструктури сучасної цивілізації) змушує як окремих осіб, у т.ч. політичних лідерів, так і великі маси людей до певних дій або бездіяльності.
Таким чином, сучасні можливості застосування широкомасштабних терористичних акцій, як у традиційному розумінні, так і «інтелектуальний» тероризм (наприклад, через інформаційні системи, системи впливу на свідомість населення, релігійний вплив), змінюють уявлення про сучасні загрози національній та міжнародній безпеці.
Світові тенденції зміни підходів до методів та засобів ведення війн майбутнього
Застарілі ідеології ведення війн четвертого покоління (Велика Вітчизняна війна, війни в Чечні) та п’ятого покоління (з застосуванням ядерної зброї) змінюються на ідеологію ведення війн шостого покоління, яка характеризується наступними основними постулатами (згідно зі стратегічною концепцією США «Спільна перспектива-2010»):
— перемога полягає зовсім не в захопленні території противника;
— застосування ядерної зброї зовсім не є найвагомішим аргументом;
— цілком достатньо для досягнення цілей війни заподіяти противнику непоправної шкоди, застосовуючи високоточну зброю для руйнування найважливіших об’єктів або комунікацій (інфраструктури управління);
— масові жертви серед мирного населення та особового складу противника, заподіяння істотної економічної та екологічної шкоди, з огляду на загальну тенденцію глобалізації всіх світових процесів, — не є доречними.
Невід’ємними компонентами війн майбутнього будуть інформаційна війна (як одна зі складових потенціалу стримування гіпотетичного агресора) та несмертельна зброя, роботи з впровадження елементів яких здійснюються у багатьох країнах вже тепер.
Під інформаційною війною, згідно з директивними документами Комітету начальників штабів ЗС США (Command and Control Warfare (C2W)), слід розуміти «…комплексний вплив на систему державного і військового управління конфронтуючої сторони, її військове і політичне керівництво, що вже в мирний час дозволяло б приймати сприятливі для США рішення, а в ході війни — цілком паралізувати структуру керування противника…» (Зарубежное военное обозрение, 2000, №8»).
Доцільно звернути увагу на основні аспекти вищенаведеного визначення, а саме:
— комплексність — тобто цілеспрямований і синхронізований у часі та місці вплив (протидія впливу) і на технічні засоби (отримання, перетворення, збереження або передачі інформації), і на свідомість (людей, які на підставі інформації або дезінформації приймають певні рішення або вдаються до певних дій);
— прагнення до досягнення цілей війни (прийняття конфронтуючою стороною сприятливих для США рішень) без розв’язання війни як такої (у традиційному розумінні);
— у мирний час відбувається — тобто інформаційна війна (за визначенням!)— постійно, а найпомітніші її заходи застосовуються лише під час безпосередніх бойових дій (якщо такі будуть).
США роблять практичні кроки в цьому напрямку. Так, Міністерство оборони США оголосило про плани додаткового найму у збройні Сили до 2007 року 600 фахівців у галузі комп’ютерних технологій та інформаційної безпеки (в т.ч. у 2001—2002 рр. — 182 фахівця), які працюватимуть у п’яти найбільших інформаційних центрах Збройних сил США («Зарубежное военное обозрение, 2001, №4»).
В умовах глобалізації економічних, екологічних та соціальних процесів сучасного світу об’єктивно постала проблема недостатності лише двох крайніх варіантів використання оснащених традиційною зброєю армійських контингентів, що залучаються для ліквідації як зовнішніх, так і внутрішніх конфліктів (особливо у населених пунктах): демонстрація сили та застосування сили на ураження (заподіяння невідновлюваних втрат). Проміжним варіантом, який дасть можливість гнучкіше застосовувати збройні сили в сучасних умовах, визнано створення несмертельної зброї — тобто зброї, яка спеціально будується на різноманітних фізичних, хімічних, біологічних та інших принципах і призначена для тимчасового виведення з ладу особового складу та техніки противника з одночасним зведенням до мінімуму імовірності смертельних випадків та заподіяння небажаної шкоди матеріальним цінностям і довкіллю.
Нещодавно МО США оприлюднило інформацію про проведення польових випробувань нового типу зброї, побудованої на електромагнітному випромінюванні, застосування якої викликає в особового складу противника цілу низку неприємних відчуттів, насамперед сильного печіння (свербіння) шкіри, що, за розрахунками американських військових експертів, може викликати паніку й метушню серед особового складу противника на доволі великих територіях, і при тому — жодних людських втрат через прямий вплив цієї зброї. Установки, які поширюють зазначене випромінювання, настільки компактні, що можуть встановлюватися на звичайний військовий джип («Специальная техника и вооружение, 2001, №1—5»).
Я гадаю, читачам зрозуміло, що вищенаведені приклади, які стосуються США, взяті лише через те, що ця країна, по-перше, — так би мовити, «законодавець моди» у воєнній сфері і, по-друге, порівняно відкрита з точки зору інформування про свої досягнення. Останнє, у свою чергу, є як проявом демократії, так і, очевидно, одним зі стратегічних напрямів зовнішньої політики. Згодом вказані досягнення США у воєнній сфері намагаються повторити — більш або менш вдало — й інші країни.
Зміни поглядів
на планування бойових дій
Провідні військові вчені світу узагальнюють досвід ведення бойових операцій недалекого минулого. Все більше ці вчені схиляються до думки про необхідність перегляду поглядів на планування бойових дій.
Використання площадної зброї вже відходить у минуле. Навіть використання високоточної зброї з мінімізацією втрат живої сили та населення противника призводить до значних матеріальних втрат не тільки на боці противника, а й інших (суміжних) держав, можливі також значні негативні наслідки для екології цілих регіонів. Можливі наслідки таких дій — зубожіння населення, міграція біженців, розвиток організованої злочинності, наркоторгівлі та тероризму — часто не лише завдають шкоди переможеному, а й повертаються бумерангом до «переможця».
Останні конфлікти засвідчили, що переважна більшість операцій переноситься в населені пункти. Постала проблема мінімізації матеріальних втрат та жертв серед мирного населення, так званих «некомбатантів». Ще гостріше ця проблема постала при веденні таких операцій на території власної країни.
Ті держави, які за своїм технологічним розвитком (або з інших причин) залишаться на рівні війн 4-го покоління (моторизована зброя) та з фрагментами високоточної зброї, об’єктивно будуть змушені шукати можливості реалізації своїх амбіцій на шляху застосування асиметричних заходів, у тому числі тероризму. Це робить тероризм у всіх його проявах (в т.ч. різноманітний вплив на масову свідомість — через інформаційні системи, розповсюдження наркотиків, релігійного та іншого фанатизму, створення тоталітарних течій тощо) істотним фактором впливу на планування та будування систем міжнародної і національної безпеки.
Зміни поглядів на воєнну економіку та на розвиток військово-технічної сфери
Фінансово-економічні можливості України не дозволяють їй у принципі забезпечувати якісні характеристики озброєнь та бойової підготовки Збройних Сил, завдання, стратегія застосування, структура та чисельність яких базуються на пострадянських, великодержавних і вже відкинутих провідними країнами світу стереотипах.
Спроби наздоганяти провідні країни світу в питаннях забезпечення національних Збройних Сил та інших військових формувань традиційними озброєннями та військовою технікою, виходячи з традиційних принципів їх бойового застосування, можуть приректи Воєнну організацію та оборонно-промисловий комплекс України на регресуючу стагнацію з перспективою втрати у недалекому майбутньому цілих видів та родів військ.
Жодна з країн світу не виробляє всіх необхідних для власних збройних сил озброєнь та військової техніки (ОВТ) на своїй території (навіть для США цей показник становить близько 80%).
Військово-технічне співробітництво трансформується сьогодні від переважної торгівлі закінченими зразками ОВТ (хоч би якими «найкращими у світі» вони були!) до широкої інтернаціоналізації виробництва ОВТ та трансферу технологій, з широким застосуванням офсетних та лізингових схем.
У світі шириться тенденція до зменшення витрат на утримання військової компоненти обороноздатності завдяки використанню досягнень, інфраструктури та послуг цивільного сектора, що дозволяє зменшити оборонні витрати на відповідні обсяги вже здійснених державних та приватних інвестицій у національний та міжнародний цивільні сектори.
Експерти провідних країн світу відзначають, що:
— часи, коли військові технології були «локомотивами прогресу», минають;
— темпи зростання цивільного сектора перевищують зараз навіть ті відповідні показники оборонного сектора, що були за часів «холодної війни»;
— дедалі більше створених у цивільному секторі (практично без дотацій держави) технологій впроваджуються в оборонному секторі, при цьому співвідношення «вартість/технічні характеристики» набагато краще, ніж у відповідних технологій, що створюються оборонним сектором за державні кошти.
Шириться тенденція створення у країнах єдиних систем управління повітряним рухом, що відстежують повітряний простір і на користь цивільних авіаперевізників, і з метою інформаційного забезпечення сил протиповітряної оборони.
Можливості ОВТ первинні відносно стратегії і тактики застосування військових формувань, а ті, у свою чергу (з урахуванням політично сформульованих завдань), — для структури і чисельності збройних сил.
Особливої уваги у зазначених аспектах заслуговує потенційна перспективність для України можливості використання для забезпечення національної безпеки та оборони вже наявних набутків у справі освоєння навколоземного космічного простору.
В умовах України її порівняно незначна територія, що має відстежуватися в інтересах забезпечення національної безпеки, наявність потужностей для виготовлення і запуску відповідних супутників та науково-технічної бази для розробки і створення відповідної наземної інфраструктури — унікальний шанс розв’язання суто воєнних проблем у фарватері цивільних програм використання космічного простору.
Цей напрям міг би забезпечити, зокрема:
— підвищення комплексності, достовірності та оперативності інформатизації бойових дій (управління військами та озброєнням);
— економію відповідних державних коштів, що мають витрачатися на створення суто військових наземних засобів розвідки, управління та зв’язку;
— участь України у міжнародних космічних програмах, сам факт якої підвищує ефективність невійськових складових забезпечення національної безпеки;
— підвищення вітчизняного експортного потенціалу (причому однієї з найбільш наукомістких його складових) у галузі міжнародного військово-технічного співробітництва.
Таким чином, навіть досить стисле вищенаведене викладення фактів обумовлює висновок щодо необхідності глибокого наукового і неупередженого опрацювання вченими разом з політиками, політологами, військовими аналітиками, аналітиками спецслужб та аналітиками-міжнародниками всіх взаємопов’язаних проблем, які мають вплив на забезпечення національної безпеки та оборони.
Постановка завдань наукового обґрунтування нових підходів
При постановці завдань на наукове обґрунтування концептуальних підходів необхідно враховувати всі можливі альтернативні варіанти забезпечення обороноздатності України, з урахуванням досвіду інших країн (причому не обов’язково провідних, а насамперед таких, що мають схожі з Україною економічні можливості) та вищенаведеного факту щодо первинності можливостей ОВТ.
Необхідно всебічно і неупереджено розглянути можливості використання асиметричних відповідей на загрози або застосування проти України воєнної сили, у тому числі й тими державами, з якими Україна об’єктивно неспроможна досягти паритету у сфері звичайних озброєнь.
Необхідно значним чином переглянути стратегію і тактику ведення бойових дій в різноманітних сучасних умовах (на своїй території, на чужій території, у великих містах, із застосуванням високоточної зброї, в умовах інформаційної війни та застосування несмертельної зброї тощо) з метою істотного перегляду потреб Збройних Сил та інших військових формувань України в озброєнні та військовій техніці.
Стратегія ведення бойових дій на власній території і на території противника повинні істотно різнитися: якщо ми маємо оборонну воєнну доктрину і не збираємося вести масштабних бойових дій на чужій території, то утримання на озброєнні Збройних Сил України величезної кількості засобів площадного (не високоточного) ураження — з політичної, економічної, екологічної та й суто моральної точок зору — вважається неприйнятним.
Одним із найперших кроків має стати проведення інвентаризації здійснюваних в Україні фундаментальних наукових досліджень, перспективне втілення яких (наприклад, у нетрадиційних видах зброї) може істотно вплинути на вибір шляхів забезпечення обороноздатності країни.
Взаємоузгодження та синхронізація існуючих та перспективних планів створення (НДДКР) і виробництва нового ОВТ із планами взяття його на озброєння та бойового застосування дозволить мати чіткі орієнтири щодо того, якими засобами забезпечення обороноздатності країна володітиме у прогнозованому майбутньому.
Концептуальні та методологічні особливості розробки нових підходів до забезпечення національної безпеки та оборони
Потрібне визнання необхідності наступного:
Ё широкого залучення фундаментальної науки до визначення і обґрунтування оптимальних з усіх точок зору показників Воєнної організації держави;
Ё переорієнтації на найновіші засоби забезпечення обороноздатності відповідно до принципу «переганяти — не наздоганяючи»;
Ё впровадження нетрадиційної зброї, заснованої на інформаційних технологіях та нових принципах (у т.ч. — «несмертельної зброї»);
Ё розробки концептуальних засад, а також створення наукових, технологічних та кадрових набутків для ведення інформаційних війн як з погляду впливу (протидії) на технічні засоби, так і з погляду впливу (протидії) на свідомість людей, а також війн із використанням несмертельної зброї;
Ё пріоритетного комплексного розвитку засобів інформатизації бойових дій (розвідки, передачі і комплектування інформації, передачі її до окремого солдата і відображення, постановки перешкод тощо), у тому числі шляхом використання цивільних супутників та наземної інфраструктури;
Ё широкого використання для цілей національної оборони та безпеки (в т.ч. ведення інформаційних війн) досягнень, технологій, інфраструктури та різноманітних можливостей як національного, так і міжнародного цивільного (приватного) сектора, у тому числі:
— інтернет-технологій;
— телекомунікаційних мереж;
— технологій і засобів масової інформації та аудіовізуальної реклами;
— фінансування у першу чергу «проривних» технологій оборонно-промислового комплексу, які у перспективі дозволять зробити прориви у створенні новітніх озброєнь.
Концептуальні підходи до обґрунтування чисельності та структури Збройних Сил України та інших військових формувань
При обґрунтуванні чисельності та структури Збройних Сил України та інших військових формувань слід виходити з того, що:
Ё Чисельність, структура та оснащеність Збройних Сил мають бути збалансовані з іншими складовими національної безпеки, із забезпеченням тенденції скорочення частки військової компоненти, порівняно, зокрема, з економічною та дипломатичною компонентами, наприклад, для недопущення гіпотетичних конфліктів з існуючими коаліціями держав або високо розвинутими країнами.
Ё Істотного коригування потребують методики визначення наявного та потрібного бойового потенціалу Збройних Сил, які повинні враховувати всі складові ефективності сучасних озброєнь.
Ё Потрібне наукове обґрунтування мінімально необхідного рівня обороноздатності (бойового потенціалу) і, відповідно, перегляд показників чисельності особового складу Збройних Сил України та інших військових формувань.
Ё Сили стримування Збройних Сил України мають забезпечувати гарантоване запобігання застосуванню військових компонент для визначеного кола країн.
Ё Повинен бути забезпечений раціональний баланс між традиційними озброєннями і новітніми засобами (війн майбутнього). При цьому, розглядаючи так звані асиметричні засоби силового стримування та проведення боротьби з урахуванням техногенного рівня й глобалізації економіки, слід враховувати усі можливі наслідки, щоб не протиставити країну усьому цивілізованому світу.
Ё Необхідно розглянути можливість скорочення чисельності Збройних Сил та інших військових формувань шляхом широкого залучення цивільного сектора для виконання завдань, безпосередньо не пов’язаних із застосуванням зброї (інформаційне та комунальне забезпечення, переміщення військових вантажів тощо).
Ё Впровадження демократичного цивільного контролю над воєнною сферою (розуміючи термін «контроль» не тільки як право доступу до інформації та можливість здійснення ревізій і перевірок, а у широкому тлумаченні — відповідальності за чітке визначення функцій і завдань силових структур, забезпечення їх належними ресурсами та нормативно-правовою базою, довгостроковими програмами розвитку, соціальним захистом військовослужбовців та членів їхніх сімей тощо; саме тому — «контроль над», а не «контроль за») уже на етапі прийняття концептуальних рішень дозволить уникнути відомчих перекосів та стане запорукою спільної відповідальності за впровадження цих рішень.
Воєнна сфера, що перебуватиме під демократичним цивільним контролем, має перетворитися з «бездонного» реципієнта фінансових ресурсів держави, які витрачаються нині в основному на власне утримання, — у донора і каталізатора науково-технічного прогресу.
Визначення орієнтирів оборонно-промислового комплексу та військово-технічного співробітництва
Визначеність із параметрами побудови Воєнної організації держави дозволить окреслити конкретні орієнтири і пріоритети для оборонно-промислового комплексу та військово-технічного співробітництва у широкому розумінні цього терміну — зокрема, які технологічні ліцензії слід придбати в інших держав, з ким доцільно запроваджувати виробничу кооперацію, які вже наявні в Україні озброєння та технології — поки вони остаточно не застаріли — можуть бути експортовані тощо.
Необхідно переглянути коло пріоритетів розвитку вітчизняного ОПК, відповідно до вимог війн майбутнього із визначенням спрямованості — для потреб власної оборони і безпеки, чи для поставок на експорт, створення сприятливих умов для експорту наявних в ОПК технологій.
Необхідно перетворити військово-технічне співробітництво з джерела непорозумінь на ґрунті конкуренції (закінчених зразків озброєння) у засіб науково-технічної та технологічної інтеграції оборонно-промислового комплексу України в світову економіку, внаслідок чого поглибиться економічне та політичне партнерство України з провідними державами світу, що, у свою чергу, сприятиме підвищенню її можливостей (невійськової компоненти) з погляду забезпечення обороноздатності.
Насамкінець слід зазначити, що дешевої обороноздатності не буває і оборонні потреби країни мають фінансуватися принаймні не гірше, ніж у колишніх соціалістичних державах, що є сусідами України. Але водночас необхідно вже тепер, — і нинішня фінансово-економічна ситуація в Україні та стан її Збройних Сил нас до цього об’єктивно підштовхують,— визначитися зі стратегічними довгостроковими орієнтирами розбудови Воєнної організації держави і, відповідно, першочерговими пріоритетами зосередження фінансових та інших матеріальних ресурсів, що нині виділяються суспільством на потреби забезпечення національної оборони.
В умовах високої концентрації на території України об’єктів техногенної небезпеки Збройні Сили, у яких не здійснюється на відповідному рівні бойова підготовка особового складу та не проводяться у відповідних обсягах роботи з технічного обслуговування бойової та іншої техніки, перетворюються на потенційно небезпечні для національної безпеки.
На мою думку, головним висновком цієї статті має стати визнання доцільності і необхідності створення наукової групи зі спеціальним статусом, із широким залученням вчених, науковців та фахівців Національної академії наук України, Національного інституту стратегічних досліджень, Українського центру економічних і політичних досліджень тощо для неупередженого узагальнення наукових, інформаційних, аналітичних та інших матеріалів вітчизняних інформаційно-аналітичних і наукових структур, органів зовнішньої розвідки тощо та наукового обґрунтування і формулювання пропозицій щодо подальшого вдосконалення Воєнної організації держави на довгостроковий період.