Слово «Україна» - знову на перших шпальтах світових видань. Наша держава знову постала у ролі пугала, яка вже стала звичною. Однак сором (який охоплює щоразу, коли батьківщину немилосердно полощуть іноземці) цього разу поступився місцем досаді. У державі ще багато що, м’яко кажучи, не до ладу, хто ж заперечує. Але, їй-богу, прикро виступати в незаслуженій ролі визнаного лідера в царині футбольного расизму. Саме таку репутацію ми вмить здобули з легкої руки колег з авторитетної Бі-бі-сі. Нещодавно у рамках програми «Панорама» британський канал показав фільм журналіста Кріса Роджерса Stadiums of Hate («Стадіони ненависті»). Автор скандальної стрічки кілька тижнів подорожував Україною й Польщею, спілкувався з футбольними фанами, що живуть у містах, які приймають Євро-2012, вивчаючи звички тамтешніх торсід. Висновок, який може зробити глядач, переглянувши документальну стрічку Роджерса, досить очевидний: вболівальники обох слов’янських країн, що виступають у ролі господарів майбутньої першості континенту, патологічні расисти. Відеоряд вражає. Ультрас харківського «Металіста» натхненно «зігують», а потім несамовито б’ють уболівальника з неєвропейською зовнішністю. Фани «Карпат» істерично імітують крики мавп, забачивши темношкірих футболістів. Молодчики, обряджені в бундесверівський камуфляж Flecktarn, у лісі відпрацьовують прийоми рукопашного бою, хизуючись навичками поводження з холодною зброєю. А ще похваляються, що мріють про сутичку з легендарними британськими «хулсами» 19 червня, у день двобою Україна-Англія в Донецьку. Репортаж про кровожерливих, пронацистськи й прорасистськи налаштованих українських уболівальників з’явився й у британському таблоїді The Sun.
Реакція не забарилася. Колишня зірка збірної Англії Сол Кемпбелл після перегляду скандального фільму Роджерса відверто заявив: «Залишіться ліпше вдома й подивіться матчі збірної по телевізору. Ризикувати не варто, інакше ви можете повернутися додому в труні. УЄФА зробив помилку, довіривши Польщі й Україні проведення чемпіонату Європи». Сім’ї двох темношкірих гравців збірної Англії, хавбеків «Арсеналу» Тео Уолкотта й Алекса Окслейда-Чемберлена, за інформацією ЗМІ, повідомили, що не поїдуть на Євро, побоюючись футбольних расистів. Традиційно емоційно відреагував і Маріо Балотеллі, форвард англійського «Манчестер Сіті» і збірної Італії: «Якщо станеться якийсь пов’язаний із цією проблемою інцидент, я просто піду з поля й вирушу додому». До речі, до Балотеллі за коментарем звернулися невипадково, адже він був дійовою особою відразу кількох футбольно-расистських історій, та про це трохи згодом.
Міністр спорту Великобританії Х’ю Робертсон в ефірі телеканалу Sky Sports поквапився заспокоїти співгромадян: «Усі ці заяви абсолютно неправильні. Моя порада всім фанатам - поїхати й підтримати команду, зробити все, щоб підтримати команду». Але осад залишився. Сенсаційні матеріали англійських репортерів охоче розтиражували спортивні й бульварні медіа мало не всіх держав Старого Світу. Слово «Україна» у світових новинах останнім часом неодмінно сусідить зі словосполученнями «згортання демократії», «політичні переслідування», «знехтування свободи слова» і «масштабна корупція». Звиклий до цього європейський споживач інформації без вагань повірить, що тут процвітає «махровий расизм».
Чи є підстави сумніватися у правдивості британських журналістів? Напевно, немає. Є підстави сумніватися в цілковитій об’єктивності матеріалів, представлених ними на суд глядачів і читачів. Тема расизму у футболі не нова, й гострота цієї проблеми лише зростає з року в рік. Але я готовий погодитися (рідкісний випадок) із Віктором Януковичем - ми в цьому питанні вже точно не серед лідерів.
Не брати до уваги наявність расистських настроїв у футбольному середовищі - нерозумно. Перебільшувати масштаб цих настроїв - нечесно. Була негарна історія зі львівськими фанами: 2009-го, якщо пам’ять не зраджує, УЄФА на 25 тисяч євро оштрафувала «Карпати» за витівку вболівальників клубу, які вивісили під час матчу з «Галатасараєм» банер із написом турецькою «Турецькі свині, геть з Європи». Ще свіжа в пам’яті «справа Безуса». Кілька місяців тому півзахисник дніпропетровського «Дніпра» ганець Дерек Боатенг обвинуватив хавбека полтавської «Ворскли» Романа Безуса в расизмі. Мовляв, той сказав щось із приводу кольору його шкіри. Інцидент розглядав дисциплінарний комітет прем’єр-ліги, і Безуса виправдали. Бічний арбітр, який перебував поруч, підтвердив, що нічого образливого своєму супротивникові кандидат у збірну України не казав. Думки вболівальників із цього приводу, природно, розділилися. Однак знайомі спортивні журналісти говорили, що скандал і справді був, радше, дутий. Ганець у тому матчі заробив слушну червону картку - спершу ледь не відірвав ноги одноклубникові Безуса Ахмеду Янузі, а потім ударив в обличчя самого Романа. Вважають, що Дерек просто намагався знайти виправдання свій надмірній агресивності. І, до речі, кілька разів змінював свідчення: у пресі фігурували як мінімум три версії того, що саме українець сказав африканцеві, і всі три наводилися з посиланням на пряму мову Боатенга.
Довколафутбольний расизм для України, поки що, слава Богу, радше виняток, ніж правило. Це не означає, що з расистськими вихватками не слід боротися. Поки це не перейшло в традицію, як, наприклад, у Росії. Там випади проти футболістів-легіонерів перетворилися ледь не на буденщину. «Улюбленим героєм» тамтешніх фанів став легендарний бразилець, чемпіон світу-2002 Роберто Карлос, який донедавна виступав за махачкалінський «Анжі». Темношкірий, що виступає за кавказький клуб, та ще був там капітаном, - занадто серйозний подразник для російських ультрас, де (з відомих причин) націоналістичні й ксенофобські настрої стали гострою проблемою. Під час першості 2011/2012 Карлос двічі удостоївся «підвищеної уваги» російських уболівальників. У Санкт-Петербурзі перед грою із «Зенітом» місцевий фан спробував вручити бразильцеві банан. У Самарі «інчас» команди «Крылья Советов» кинули цей плід із трибуни якраз під ноги захисникові дагестанського клубу. Карлос просто пішов з поля, на ходу витираючи сльози. Баннер «Банани люблять мавпи», прикрашений фотографіями темношкірих футболістів, - на жаль, не рідкість на трибунах російських міст. Вагнер Лав, Ето’О, Думбія, Самба, Одемвінгіе - неповний перелік футбольних зірок, які наразилися на «привітність» уболівальників.
Особливо «полюбляють», якщо вірити пресі, темношкірих футболістів ультрас московського «Спартака» і пітерського «Зеніта». Фани останнього, які входять у легендарний «Невский фронт», пишаються «білосніжною репутацією» клубу й люблять хизуватися футболками з написом «В цветах «Зенита» нет черного». Президент офіційного фан-клубу пітерців Сергій Подгайний якось на запитання журналіста, що буде, якщо в складі пітерців з’явиться гравець-африканець, замахав руками: «Я навіть не візьмуся передбачити можливий ефект від такого запрошення». «Зеніт» за расистські витівки вболівальників клубу неодноразово штрафували й місцева федерація, і УЄФА, але стверджувати, що санкції якось вплинули, навряд чи можна.
За словами Кемпбелла (наведеними вище), в нас футбольна ксенофобія й побутовий расизм набули такого загрозливого характеру, що надавати нам право проводити Євро - злочин. Що вже тоді казати про Росію з її Кондопогою і бійнею на Манежній у грудні 2010-го? З її скінхедами, погромами в День десантника й «бананами для Карлоса»? Чи ФІФА (де так люблять просторікувати про боротьбу з расизмом), приймаючи рішення про проведення першості світу 2018-го в Росії, про це не знала? Російський блогер, уболівальник «Зеніта» Павло Осовцов якось поділився одкровенням: «Я вважаю, що боротьба ФІФА й УЄФА з расизмом - така ж фігня, як і глобальне потепління. Ні одне, ні друге не існує». Хвацько. Але точнішим буде інше формулювання: поки що світове футбольне начальство не знає, як перемогти расизм на стадіонах. Точнісінько так, як політики не знають, як перемогти расизм за межами спортивних арен.
Наберіть у пошуковику «расизм, футбол». І вжахніться. «Римський «Лаціо» покараний за прояв расизму болільниками». «Римську «Рому» оштрафовано за расизм». «Варшавській «Легії» винесли покарання за поведінку вболівальників, які вивісили плакати й скандували гасла расистського й антисемітського змісту». «УЄФА покарав португальський клуб «Порту» за расистські вихватки його вболівальників». «Уболівальник «Челсі» довічно позбавлений права відвідувати футбольні матчі лондонців за расистські вигуки». «Уболівальникові дортмундської «Боруссїї», відповідальному за вивішування образливого банера, на три роки заборонили відвідувати домашні матчі команди». «Півзахисник чемпіона Німеччини дозволив собі расистські висловлювання на адресу супротивника».
Географія подібних випадків широка. Частота появи таких повідомлень вражає. 1990-го на полі зчепилися дві зірки футболу - німець Феллер і голландець Райкаард (плювок останнього в Руді по телевізору бачили мільйони). Згодом свій вчинок захисник збірної Нідерландів пояснив тим, що суперник обізвав його чорною мавпою. Форвард збірної ФРН у свою чергу оголосив, що супротивник обізвав його нацистом. Тоді така історія виглядала дикістю. Нині - майже нормою.
За расистські вигуки своїх уболівальників на адресу Маріо Балотеллі поплатилися відразу три клуби - «Порту», «Лаціо» і «Ювентус». У римському барі темношкірому форварду намагалися вручити банан. «Сподіваюся, це не повториться в майбутньому, бо, якщо хтось кине в мене банан на вулиці, мені доведеться сісти у в’язницю, тому що я його вб’ю», - заявив Балотеллі в інтерв’ю France Football. В Англії його машину регулярно закидали яйцями…
Якщо говорити про проблеми довколафутбольного расизму, то найбільш проблемною країною є саме Англія. Та сама країна, журналісти якої повідали світу так багато нового про расизм в Україні.
Стверджують, що першим футболістом, який постраждав від расизму, став нападник ліверпульського «Евертона» Дікс Дін. 1930 року темношкірий форвард постраждав від рук лондонських уболівальників, а коли звернувся по допомогу до полісмена, той зміряв його презирливим поглядом і байдуже повідомив, що він цілком заслужив на таке покарання. Англійці першими створили справді масштабну структуру для боротьби з расизмом у спорті, яка називається Kick It Out. Фахівці схвально відгукуються про її роботу. А роботи - непочатий край.
А тепер про свіжі скандали. Два вибухнули нещодавно. Уругвайський форвард «Ліверпуля» Луїс Суарес нагородив расистським прізвиськом французького захисника «Манчестер Юнайтед» Патріса Евра. Відбувши 8-матчеву дискваліфікацію, Суарес після чергового матчу з «МЮ» відмовився потиснути руку Евру. Під оплески вболівальників. Як тут не згадати, що незадовго перед цим голова ФІФА Блаттер заявив: у запалі боротьби гравці не завжди усвідомлюють, що кажуть, і тому всі конфлікти мають вирішуватися після фінального свистка дружнім рукостисканням…
Капітан збірної Англії, захисник «Челсі» Джон Террі дозволив собі зайвого у спілкуванні з темношкірим захисником «Куїнз Парк Рейнджерс» Ентоні Фердінандом. За це британська футбольна асоціація позбавила Террі пов’язки капітана національної команди. Тренер збірної, італієць Фабіо Капелло визнав таке рішення втручанням у його справи й пішов у відставку. «Леви» залишилися без наставника перед самісіньким Євро. Британська прокуратура виступила ініціатором порушення кримінальної справи, і тепер Террі постане перед судом, який відбудеться невдовзі після завершення чемпіонату Європи. Брат Ентоні Фердінанда, захисник «Манчестер Юнайтед» Ріо Фердінанд заявив, що не гратиме за збірну, в якій виступає Террі. Однак новий тренер збірної Рой Ходжсон взяв на себе ініціативу повернути Фердінанда і помирити його з Джоном Террі. До речі, одне з об’єднань уболівальників «Челсі» - Chelsea Headhunters -вважається доволі небезпечним расистським угрупованням.
Ще однієї жертвою расизму вболівальників став захисник збірної Англії, одноклубник Балотеллі по «Манчестер Сіті» Міка Ричардс. Темношкірий футболіст закрив свій акаунт на Twitter через хвилю расистських образ.
Після всіх цих подій прем’єр-міністр Девід Кемерон змушений був скликати масштабний антирасистський форум і вибухнув гнівною промовою: «Расизм знову опинився в центрі уваги. Я хочу ясно дати зрозуміти всім: ми не припустимо, щоб ці події повернули нас до ганебного минулого».
Одночасно з футболістами об’єктом обвинувачень у расизмі стали британські поліцейські. Кілька тижнів тому лондонська поліція повідомила подробиці десятка кримінальних справ, порушених стосовно більш ніж двох десятків офіцерів, яким інкримінують расистські переслідування й невиправдане застосування насильства…
На відміну від наших англійських колег, ми не намагаємося переконати читачів у тому, що Британські острови - місце компактного проживання патологічних расистів. Ми просто хотіли зазначити, що ця проблема має глобальний характер. І що в нашій країні (де правозахисники за минулий рік нарахували 26 випадків нападу на іноземців, у яких постраждали 48 осіб) ця проблема ще не набула загрозливого характеру. У нас поки є «інші улюблені автори…».