Давно і не мною помічено: якщо в пресі з’явилися повідомлення, що мило шкідливе для шкіри, — чекай, що воно в країні зникне. Якщо чередою пішли рекомендації, як здорово харчуватися всією сім’єю за 10 грн. на день, — чекай скорочення доходів, зарплат та інших «надмірностей». Тому що в країні — криза, як з’ясувалося. І всі втрачають, як кажуть. І треба зберігати оптимізм, як вчать.
Проте оптимізм доречний тоді, коли запас міцності великий чи бодай достатній. Або коли президент (прем’єр, Мінфін, НБУ і далі за списком кажуть мені, що вони знають, що робити, і все буде добре, — і я їм вірю.
Але ж ні...
Вихідні позиції, або Запас міцності
Різке зростання доходів — особливо у великих містах — і мізерні обов’язкові платежі дали українцям змогу наздогнати своїх колег із Центральної і навіть Західної Європи.
Із ЗМІ, листопад 2008 р.
Дата оприлюднення цитати — правильна. Розміщено цитату в матеріалі під рубрикою «Досить прибіднятися». Вважатимемо це спробою вселити оптимізм у голови панікерів, але спробуємо все-таки розібратися з українцями, які наздогнали колег, і їхніми мізерними обов’язковими платежами.
Для цього беремо середньостатистичне домогосподарство, воно ж сім’я, в особливо великому місті Києві (2,6 особи), округляємо до цілих і отримуємо три особи, здогадно двоє дорослих і дитина. Припустімо, що двоє дорослих молоді, працездатні й працелюбні, обоє працюють і отримують середню київську зарплату. Припустімо, що в них є квартира — двокімнатна, вже не хрущовка, ще не «елітна» — 52 метри, але своя. Автомобіль, просто автомобіль, не статусний, а саморушний візок. У квартирі є побутова техніка: холодильник, телевізор, НВЧ-піч, пральна машина. Посудомийної машини немає, кондиціонера немає, супутникової антени немає. Проте є комп’ютер та Інтернет.
Тобто сім’я благополучна, для Києва, за всіма параметрами, середня, для інших регіонів — навіть дуже заможна. Принаймні початковий запас міцності — наявний. Дитина, з огляду на молодість батьків, — зростом до метра, а з огляду на їхню зайнятість — у дитячому садку «з підвечірком», п’ять днів на тиждень.
Припустімо, що один із працюючих дістається на роботу громадським транспортом (у Києві це, як правило, метро плюс іще щось — автобус, тролейбус, трамвай, маршрутка чи навпаки), і нехай тоді це буде сильніший, він же глава сім’ї. Краща половина та господиня комфортно їде на роботу в авто, питання про «комфортно» спірне, але стояти в «пробці» на своєму ж авто все-таки зручніше.
Визначивши все це, дістаємо вихідні дані для обчислення обов’язкових щомісячних платежів, маємо на увазі не податки, а те, без оплати чого вас просто відключать, відріжуть, виселять, виженуть і не повезуть. І подивімося, як ця сім’я в кризу ввійшла і що з нею здогадно буде.
Останній передкризовий місяць — серпень. Це коли в нас усе було добре, національна валюта — «міцна як ніколи», а глава НБУ пан Стельмах повідомляв, що оптимальний курс гривні до долара — 3,6.
Витрачали ми тоді липневу зарплату. Її, київську номінальну середню в 3 274 грн., і візьмемо. Мінус податки, на руки отримуємо 2 686,5, множимо на два, разом сукупний дохід сім’ї — 5 371 грн. Або за курсом міцної гривні в 4,5 — майже 1 200 дол.
А далі рахуємо: квартплата і комунальні послуги — 200 грн.; газ — 10; світло — 61; телефон домашній — 16; телефони мобільні, якщо по п’ять хвилин кожний дорослий із ким-небудь, — 252; кабельне плюс Інтернет — 120; садок «із підвечірком» — 156; транспортні витрати сильної половини — 48; вони ж кращої: бензин — 463; паркування біля будинку — 300 грн.; паркування біля місця роботи — 960, останнє швидко викреслюємо. По-перше, тому що сума несосвітенна. По-друге, жодного автовласника, хто за це паркування платить, виявити не вдалося, дивися газони, подвір’я і за рогом.
По-третє, якщо цю суму законослухняно врахувати, то далі вже рахувати нема чого. Тому що загальна сума становитиме 2586 грн., а навіть за оцінками обстоювачів «різкого зростання доходів» українських громадян на харчування йде 55% сукупного доходу сім’ї. І не треба бути математиком, щоб, дивлячись на суму сукупного доходу й отриману з паркуванням біля місця роботи, зрозуміти, що в нас уже залишилося менше. До речі, щоб текст поясненнями, звідки суми взялися, не обтяжувати, пропонуємо табличку, там усе написано.
Отже, якщо викреслити, відрахувати 55% на харчування і полічити, то обов’язкові платежі сім’ї становлять 31% сукупного доходу, а залишок — 750 грн., що непогано, але залишок цей від обов’язкових платежів вільний дуже відносно. Кінець серпня — час платити в садок «з підвечірком» нестатутний внесок «на фіранки». Або на фарбу, або ще на щось. У цьому серпні внесок становив
350 грн., та бог з ним, на тлі різкого зростання доходів — дрібниця…
А в листопаді…
Я навіть рада, що довелося заощаджувати, від такого харчування і шкіра, і волосся покращали. За три місяці я скинула п’ять кілограмів. А в чоловіка перестав боліти шлунок.
З газет, грудень 2008 р.
У листопаді ми жили, відповідно, на жовтневу зарплату, що становила 3 212 грн. Щодо неї два зауваження.
Перше. Держкомстат повідомив, що жовтнева середня номінальна зарплата, порівняно із жовтнем минулого року, збільшилася на 30%, де, мабуть, і криється зазначене вище «різке зростання доходів». Проте якщо подивитися Індекс реальної зарплати, що публікується Держкомстатом, то 30-відсоткове різке зростання перетворюється на 4%. Прописом — «чотири».
Друге. Номінальна зарплата в жовтні була нижча за липневу на 62 грн. А реально ще нижча — тому що інфляція, яка навіть офіційно за цей час становила 2,5%. Якщо це врахувати й податки відняти, отримаємо 2 568 грн., помножимо на два — сукупний дохід нашої сім’ї становить 5 136 проти 5 371 грн. у липні. Тобто просто так він зменшився на 235 грн., або на вартість квартплати разом з оплатою газу та домашнього телефону. А в доларах і рахувати страшно — 790 проти колишніх 1200. І це тільки за офіційним курсом...
Проте рахуємо далі. До листопада нічого особливого з більшістю обов’язкових платежів не сталося. Тарифи на газ із 1 вересня збільшилися на 14%, що на загальній сумі дало плюс гривню; садок збільшив оплату до 8,7 за день; бензин, навпаки, хоч і знехотя, але підтвердив свою залежність від цін на нафту в далекому Антверпені й подешевшав. Тільки транспорт відігрався за всі роки обзивання його «найдешевшим у Європі» і підвищив тарифи на 350%.
У результаті листопадові обов’язкові платежі — це 1775 грн., або на 106 грн. більше, що не особливо вражає. Проте, якщо в серпні обов’язкові платежі становили 31% сукупного доходу, то в листопаді — 35%. На харчування — 55%, вони ж 2 825 грн., залишок — 536. І це якщо харчуватися вже так, щоб шкіра і волосся покращали, оскільки продуктові кошики що з базару, що з супермаркету подорожчали за неповні три місяці на 20—23%.
Проте це ще не все.
Не сьогодні-завтра нас чекає підвищення якщо не всіх, то більшості обов’язкових платежів. Деякі вже оприлюднені відомством пана Черновецького: квартплату буде підвищено в середньому втричі, усі бажаючі можуть відкрити сайт Київської міськадміністрації і подивитися тарифи, розраховані для конкретно їхнього будинку. І є інформація про те, що назване відомство має бажання ці тарифи запровадити з 1 грудня, попри те, що на дев’яте призначено «громадські слухання» — чули ми ці слухання перед підвищенням цін на метро. Усе нам розповіли про метро в Берліні, Парижі та інших столицях, крім одного: так куди ж усе-таки діваються чималі гроші від реклами, що займає метро від вхідної ручки до стелі вагонів...
Так-от, відповідно до цього плану, новий тариф для нашої сім’ї буде підвищено у 2,65 разу, і замість нинішніх 58 грн. їй доведеться платити 154.
А з 1 січня, не виключено, буде запроваджено нові тарифи на опалення, холодну та гарячу воду й водовідведення. Причому якщо в жовтні повідомлялося, що тарифи ці мають бути підвищені на 30—52%, то через тижнів зо два відомство повідомило, що доведеться, громадяни, підвищити тарифи в середньому: на опалення — в 1,9 разу; на гарячу воду і водовідведення — у 2,5 разу; на холодну і відведення — у 2,7 разу.
Тим часом на підвищення оплати на 50% натякнула парковка поблизу будинку, садочок «із підвечірком» сказав про підвищення прямим текстом, але не уточнив, на скільки, а ще один платіж на 350 грн. чекає вже в понеділок, оскільки «фіранки» теж подорожчали.
Все це пораховано і в згадану табличку про обов’язкові платежі середньостатистичної і ще недавно благополучної сім’ї вміщено. Означені платежі обіцяють вкластися у 2 256 грн. і, за умови збереження роботи й зарплати поки що працюючим подружжям, що не факт, з’їдатимуть 50% сукупних доходів, харчування стане ще здоровішим, про залишок не йдеться.
А обіцяє ж подорожчати також телефонний зв’язок — ще невідомо як, але щось придумають. Виробники електроенергії знехотя погодилися не підвищувати тарифи на вироблюваний товар до квітня, але далі можуть відігратися, як транспортники, хоч за кордон ми досі продаємо електроенергію дешевше, ніж своїм громадянам... А якщо згадати ще й пана Вінського, який не перший рік б’ється в істериці з приводу збитковості пасажирських перевезень. Проїзд в електричках, каже, треба підвищити удвічі-вчетверо, у поїздах — або знову на 5%, але тричі, краще — п’ять разів, або нехай громадяни зі своїми доходами, що різко подалися вгору, в загальних вагонах перетинають рідну і таки не маленьку країну. З кінця в кінець добу, щонайменше, на третій полиці саме те що треба...
Отож якщо все це врахувати, то залишається тільки одне запитання: звідки у нашої молодої сім’ї квартира, авто і побутова техніка в наявності, звідки вони раніше примудрялися отримувати залишок за таких розкладів? Відповідаємо: із конверта. За цілком офіційними даними, 50% зарплат у країні виплачується в означеному поштовому приладді (до речі, пошта також збирається щось там підвищити). Але тепер із конвертами теж буде «напряг», криза, як каже Віктор Михайлович Пинзеник, усі втрачають, треба простягнути одне одному руки і йти на компроміси…
Правила поведінки під час кризи
Приклад неправильної поведінки — коли підприємства підвищують ціни на товари. Неправильно також, коли роботодавці звільняють найманих працівників. Але й робітник поводиться неправильно, коли йому пропонують нижчу зарплату.
В.Пинзеник, 2 грудня 2008 р.
Завжди любила читати і слухати пана Пинзеника, міністром хоч би чого він був...
Спробуємо поводитися правильно? Для цього, як мінімум, треба мати роботу, постійний доход, від якого інфляція та обов’язкові платежі не відкушують більше половини. Або заощадження.
З роботою кепсько. Рівень безробіття зростає, поки що повільно. Але не тому, що працівники при ділі й отримують зарплату, навіть надкушену. А тому, що людей не звільняють чи скорочують (що, як відомо, потребує відповідних виплат), а відправляють у відпустку за «власний рахунок», не виплативши попередньо зарплати за кілька місяців. Заборгованість із зарплат на 1 грудня вже перевищила мільярд гривень.
Про заощадження. У червні ми запитали у громадян країни: Якщо ви раптом втратите джерело доходів, на який час вам вистачить ваших заощаджень? Отож, якщо припустити, що криза в нас триватиме, як їй і годиться, в середньому 10 місяців, гаразд — рік, то пережити її більш-менш безболісно зможуть 14% громадян, у яких заощаджень вистачить на півроку-рік (7%); на рік чи більше (5%); і навіть на кілька років (2%). 14% громадян, які мають заощадження, — це не так мало.
Але чомусь мені здається, що ці громадяни — не кочегари і не теслі, не шахтарі й не суднобудівники... Не можу пояснити, чому, але здається...
72% — виживуть із труднощами, тому що або не мають заощаджень (43%), або вистачить таких заощаджень на місяць (16%) чи менш як на півроку (13%).
Тому повертаючись до компромісів. Найманий працівник і його працедавець, Рінат Леонідович наприклад, — вони як два ховрашки. Тільки один — у коморі під охороною дядька з двостволкою, а другий — у нірці на прибраному полі під дощем.
Які, громадяни, компроміси?
Вони потрібні й можливі лише тоді, коли дядько з двостволкою, держава себто, не комору від найманого працівника охороняє, а його самого. І не подачку йому наміряється дати у вигляді чергових, приміром, 400 млн. грн. компенсацій давно втрачених вкладів, а готова зробити все те, що у випадку кризи повинні робити нормальна держава і нормальна влада.
Підстави для оптимізму
Вихід світу й України із кризи — це простягнути одне одному руку. Ключова проблема світу зараз — це егоїзм. Егоїзм — це правильна річ для нормальної ситуації. У нинішній ситуації світ не вийде з кризи, якщо не забудуть на рік егоїзм.
В.Пинзеник, 2 грудня 2008 р.
Зі світом усе буде гаразд. Ця криза для нього — далеко не перша і аж ніяк не остання. З часів Великої депресії держави світу приблизно уявляють собі, що треба робити з розперезаним ринком та його окремими суб’єктами, які впали в егоїзм у ще нормальній ситуації. Це з нами складніше.
Потрапивши в кризу, держава робить, як правило, три речі.
Перша і головна: прагне максимально зберегти і збільшити купівельну спроможність громадян. І через цю купівельну спроможність допомогти внутрішньому виробникові. Саме в такій послідовності. А щоб цю купівельну спроможність зберегти, настільки ж максимально намагається обов’язкові платежі, тарифи й інше не підвищувати, а якщо можливо — знижувати, надавати відстрочки і таке інше.
Друга: робить усе можливе, щоб зберегти і створювати робочі місця. Через зазначене вище і через розгортання суспільно значимих робіт — насамперед будівництва як доріг та інших естакад, так і житла. Оскільки всім відомо, що одне робоче місце в будівництві створює п’ять у суміжних галузях.
Третя: запроваджує преференції для малого та середнього бізнесу, а великому пропонує відмовитися від егоїзму і простягнути руку бідним. Але пропонує чітко, не через «зігрій любов’ю», а підвищуючи прибутковий податок.
Два приклади.
Великобританія. Знижено ПДВ, мета — підтримати споживчий попит. Збільшено фінансування державного житлового будівництва, мета — створити робочі місця й ініціювати замовлення для вітчизняного виробника. Обіцяно податкові канікули для малого і середнього бізнесу. Підвищено прибутковий податок (із 40% до 45%) для громадян, чиї доходи перевищують 150 тис. фунтів стерлінгів, із відстрочкою виплати до 2011 р.
Франція. Передбачається: повернути платникам податків частину податків задля стимулювання споживчого попиту; розгорнути будівництво інфраструктури — залізниць, шкіл, лікарень, енергомереж; із 1 січня 2009 р. надавати безвідсоткові позики громадянам (30 тис. євро) для енергозберігаючого обладнання житла і/або будівництва його; забезпечити реновацію соціального житла. Підтримку отримають малі та середні підприємства.
Порівняймо з тим, що робить наша держава. Від означеної вище нашої платоспроможності, з якою все ясно, і до запитання: куди подівся перший транш кредиту МВФ? Чому допомагають фірташам, а не малому та середньому бізнесу? Чому нічого не відбувається з податками? Чому...
Тому, громадяни, що оптимізм — не в мантрах про нестримне зростання благоденства й не у вигадуванні рецептів здорового харчування за 10 грн. на день. А у виразному донесенні до цієї егоїстичної (щоб не сказати — злодійкуватої, брехливої й непрофесійної) влади, що вона — саме така. І ми готові вийти на вибори, і в разі чого — на Майдан, і сказати «Ні!» тим, кому недавно казали «Так!».
Так?
Коментарі спеціалістів:
— Чому в Україні ціни ростуть, коли у всьому світі ціни в кризові часи падають?
— Тому що в нас економічна криза повною мірою ще не розгорнулася, — каже директор Інституту економіки та прогнозування НАН України, академік Валерій ГЕЄЦЬ. — От коли вона розгорнеться по повній програмі, коли обсяги виробництва впадуть відсотків на 20—30, а працівники одержуватимуть вже не зарплату, а допомогу по безробіттю, то зниження цін буде. Хоча, між іншим, ви не зовсім праві. Бо коли подивитися на ціни виробників, то там процеси зниження цін уже відбуваються. І це цілком зрозуміло: підприємства першими відчули фінансовий голод.
Нині ми перебуваємо на початковому етапі, а це означає, що розгортання економічної кризи викличе, на превеликий жаль, кризу соціальну. Коли зросте безробіття, коли люди позбудуться тих видів діяльності, якими вони займаються, то на ринку виникне ситуація серйозного скорочення платоспроможного попиту. Ми просто не маємо досвіду життя в умовах кризи, ми нічого такого ще не переживали. А в тих країнах, які кризи переживали, й не раз, добре знають, що за скрутних часів товар треба продати за будь-яку ціну, а не вичікувати.
Те, що відбувається на деяких ринках у нас, — це спроби поки що зберегти статус-кво. Подивіться, житлове будівництво зупинилося, а ціни на житло практично не падають. Усі чекають, що держава підтримає, купить недобудоване. Так само чинять і в інших галузях. Та зрештою має прийти розуміння того, що краще продавати собі на збиток, аніж не продавати взагалі.
— Що буде, коли в більшості українських сімей бракуватиме доходів на найнеобхідніше?
— Сім’ї перестануть платити за те, що вони можуть отримати без грошей, — вважає директор Інституту демографії та соціальних досліджень член-кореспондент НАН України Елла ЛІБАНОВА. — Продукти в магазині без грошей їм навряд чи дадуть. А от виселення з квартир, відключення газу та електрики відзавтра не почнеться, тому спочатку перестануть платити за житло.
Друге, що, на мій погляд, відбудеться абсолютно точно, — завалиться сфера послуг. Люди почнуть відмовлятися від послуг хімчисток, пралень, ресторанів. Криза сильно зачепить і фінансовий сектор цієї сфери: страхові, туристичні компанії, пенсійні фонди тощо. Вони постраждають у повному обсязі.
А далі все залежить від того, коли це станеться. Якщо гроші закінчаться в лютому-березні і з’явиться лідер, який організує і поведе людей, це загрожує серйозними соціальними катаклізмами. Тоді ми згадаємо і шахтарів під Кабміном, і інші події з нашого недавнього минулого.
Якщо ж гроші закінчаться наприкінці весни — розвиток піде за більш м’яким сценарієм. Люди поратимуться на своїх присадибних ділянках і дачах, їм буде не до протестів. Швидше за все, відбудеться повернення до натурального господарства. Чесно кажучи, я не бачу іншого способу вижити для не малокваліфікованого працівника.
Виникнуть дуже серйозні проблеми з попитом на послуги транспорту, хоча наш Мінтрас зараз їх іще не розуміє, збираючись підвищувати тарифи. Адже насправді левова частка пасажирських перевезень (залізницею, автомобільним та авіатранспортом) диктується наявністю грошей чи то в компанії (відрядження), чи то в самої людини (поїздка у відпустку). Тобто ще раз повторюю: уся сфера послуг, безперечно, страждатиме, й нікуди від цього не подінешся, доведеться знижувати ціни.
Монополісти скорочуватимуть ввезення, скажімо, тих же автомобілів. Ніж продавати тисячу недорогих машин із рентабельністю 5%, їм вигідніше продати одну за кілька мільйонів доларів. Цей попит не падатиме. Це — споживання тих людей, які не надто зубожіють унаслідок кризи.
— Як відреагують на кризу різні соціальні групи?
— Я вже не раз казала: немає середньостатистичного українця. Найбільш вибухонебезпечна група — малокваліфікований пролетаріат. І гносеологічне значення фрази, що пролетаріату немає чого втрачати, крім своїх ланцюгів, на сьогодні аж ніяк не зменшилося. Тим більше що тут спрацьовуватиме ще один чинник: роботодавці до останнього спробують утримувати кваліфікованих робітників, а некваліфікованих почнуть спокійно позбуватися. Тобто робітники низької кваліфікації страждатимуть найбільше. Ви спитаєте про середній клас? У нас його — всього нічого, добре якщо 10—15%. Ці люди затягнуть тугіше паски і підуть шукати роботу — другу, третю, п’яту, десяту. А що іще робити?