Протягом перших тижнів роботи нової генпрокурорки Ірини Венедіктової стало зрозуміло, що вона почне переробляти реформу під забаганки Банкової. Потреба влади у таких змінах виникла не тільки через невдоволення її тіньової сторони занадто ретельним очищенням прокурорських лав за часів Рябошапки. Справа також у тому, що останній нібито не виконував ключових, на думку найближчого оточення Зеленського, завдань.
Вони стосувалися ув'язнення Петра Порошенка та його найближчих сателітів. Але суто політичний лозунг Зеленського "Прийде весна - саджати будемо" мав набувати реалістичних контекстів через юридичні механізми. Насправді ж під килимом йшла гра з нульовою сумою, адже безперервність обвинувачень з боку різних юридичних скакунів закінчувалася нічим ще на рівні підготовки саме через слабкість юридичної позиції останніх.
Наскільки відомо, Рябошапка про це заявляв президенту. І неодноразово наголошував, що обвинувачувати треба по ділу, а не в рамках яскравих політичних обіцянок. Тому перш ніж саджати, потрібно добре скопати ґрунт аргументів. Аби було бажання.
Однак наші численні органи правопорядку і досі плавають по верхах, а не реально копають. А головне українське запитання "це за гроші чи по дурості?" залишається актуальним. Тому не дивно, що єдиний відомий нам офіційний проєкт підозри Порошенку, підготовлений підлеглими Венедіктової в ДБР, теж виявився пшиком. Той випадок було детально описано в одному з попередніх текстів. Сказати, що якість підозри нижче плінтуса, - це дуже м'яко підійти до оцінки процесуального документа.
Та саме на цьому лжеконі з ДБР до Генпрокуратури, власне, і в'їхала пані Венедіктова. Як виявилося, дуже символічно. Жоден із попередників Венедіктової, включаючи навіть Юрія Луценка, не провалювався так швидко, як вона. За два місяці керівництва Офісом генпрокурора почали згортати резонансні маркерні розслідування, явно пригальмувала і трансформувалася реформа, стали виконуватися політичні та відомчі замовлення. Спробуємо крок за кроком пояснити в деталях, що відбувається в будівлі на Різницькій (місце розташування Офісу генпрокурора), і які саме наслідки потягнуть за собою ці процеси як для Венедіктової, так і для Зеленського, зокрема.
Про перезавантаження системи органів кримінальної юстиції країни за такого розкладу годі й говорити.
Справжня причина звільнення Рябошапки
Будьмо відвертими, Генпрокуратура завжди орієнтувалася на політичні замовлення і кон'юнктуру. Відповідні практики треба було якось ламати. Це поступово спробував реалізувати Руслан Рябошапка. Його намагання зрештою розбились об суворі реалії політичних розкладів. Впливові народні депутати від "Слуги народу" дозволяли собі телефонувати стосовно можливості залишити тих чи інших прокурорів під час атестації в Офісі генпрокурора.
Ще раз для тих, хто не вловив основної думки: члени політичної партії, яка прийшла до влади на хвилі критики Порошенка за його реверанси стосовно "пригрітих" прокурорів і суддів, телефонували і просили не звільняти прокурорів.
Звісно, ніхто з команди Рябошапки не хотів робити винятків. Більш того, це ставило під ризик увесь процес очищення загалом. Тому були відмови. І такі речі вкрай дратували репрезентантів Зеленського. Проте глобально завадити Рябошапці не могли, адже в нього був ключовий союзник - Андрій Богдан. І як тільки відбулася його заміна на посаді керівника офісу президента на нового голову - Андрія Єрмака, "понеслося" із фантастичною швидкістю. Як відомо, неоднозначний Богдан, свідомо чи ні, але утримував баланс сил у команді Зеленського. Єрмак, у свою чергу, відразу взяв курс на заміну "не свого" Рябошапки на "свою" Венедіктову.
Можливо, новому голові ОПУ здалося, що керувати Офісом генпрокурора, як і здійснювати реформу, може будь-хто. Як у більшовиків, котрі довірили "кухаркам управляти державою". Ні, ми зараз у жодному разі не проводимо паралелей між Венедіктовою та цією професією. Тут, скоріше, про принцип, бо для ефективного управління потрібно користуватися не "ліфтами", а кар'єрними сходинками. Проте з Іриною Валентинівною це було більше схоже на катапульту, яка приголомшила висотою і стрімкістю злету, але не додала в траєкторії досвіду.
Давно зрозуміло, що професійність для Зеленського значить менше, ніж відданість. За умови функціонування "вухократії" (хто ближче до вух президента, той і править) заміна Богдана на Єрмака конвертувалась у зниження довіри до Рябошапки. Останній постійно відмовлявся підписувати сумнівні підозри, наприклад щодо Уляни Супрун (осягнути суть медичної реформи президенту в результаті так і не вдалося) та Максима Нефьодова з Денисом Гутенком (кейс пов'язаний не з експортом масок, а із санкціями на зовнішньоекономічну діяльність).
Тому потрібно розрізняти причину і привід. Причиною було зниження довіри, а вирішальним приводом - непідписання Рябошапкою підозри Порошенку.
Треба сказати, що в цій історії генпрокурор Рябошапка не проявив необхідних політичних умінь для країни із слабкими демократичними традиціями. Зрештою, це і плюс, і мінус. Бо керівник органу правосуддя має бути над політичними баталіями. В офісі президента ключовим союзником був його давній знайомий Андрій Богдан. Звісно, комунікація велась і персонально з Володимиром Зеленським. Але це були різні історії.
При цьому з очільниками МВС і СБУ Рябошапка намагався вибудувати виключно робочі стосунки, адже саме Офіс генпрокурора координує роботу всіх органів правопорядку. Та й, будемо відвертими, Авакову і Баканову вкрай не подобалися відмови Рябошапки брати участь в "екстравагантних" процесах, які вони періодично ініціювали.
У демократичній країні усунення генпрокурора від політики - нормальна історія. В умовах, як уже зазначав, "вухократії" це рівнозначно самогубству. Так, власне, і вийшло.
Кадри вирішують усе
Намагання вибудувати свою вертикаль влади в органах прокуратури і спрямовувати офіцерів правосуддя на виконання політичних замовлень не є новелою, що приніс із собою Зеленський чи започаткувала Венедіктова. Проте вона повернула ці практики. І саме для вибудовування контрольованої вертикалі призначила своїми радниками спочатку шість осіб, п'ятеро з яких не пройшли атестації і були звільнені Рябошапкою. Згодом Венедіктова підібрала собі ще кілька помічників, що якісно не відрізнялися від призначених на початку каденції.
"Рульовим" серед консультантів називають Олександра Ватутіна з репутацією майстерного професіонала із контролю за "податковими" схемами. До слова, саме за такий контроль він свого часу ледь не отримав догану від генпрокурора Луценка. Що треба було утнути, щоб Юрій Віталійович рознервувався, ви можете собі уявити.
Варто зауважити, що і заступників Ірина Валентинівна оновила по максимуму. І дуже показово непрофесійно. Вслід за Рябошапкою відразу звільнився його перший заступник - Віталій Касько. Тут, до речі, справедливо сказати, що Касько взагалі не виявляв публічності, займаючись процесуальним керівництвом розслідувань Національної поліції і ДБР. Так, під ним було розслідування справи про вбивство Павла Шеремета. Ключове - було, і все. Проте сам Касько виявився значно більш комунікабельним за свого шефа, бо вів свою гру, встановлюючи зв'язки не лише із суміжними силовиками, але й з офісом президента.
Згодом пішов Віктор Чумак. Залишалися лише Гюндуз Мамедов і Віктор Трепак, який опікувався в тому числі розслідуванням вбивства Катерини Гандзюк. Він теж пішов після перерозподілу функціональних обов'язків між заступниками, коли, по суті, втратив ключовий вплив на ведення розслідування справи Гандзюк. А також не дав згоди на оперативну підозру Сергію Стерненку в ситуації, коли кримінальне провадження про напад на нього (як ключ до мотиву його дій, що призвели до загибелі одного з нападників) тільки мало активно розпочатися після заміни прокурора. Варто зауважити, що і з підпорядкування Мамедова згодом забрали підрозділ, який опікувався реформою органів прокуратури. Але цей процес розпочався на початку квітня.
Зрештою, на вакантні позиції прийшли нові заступники - Олексій Симоненко, Ігор Мустеца, Андрій Любович. Стосовно цих прокурорів зауважу кілька моментів. Перший серед них - Олексій Симоненко відразу публічно оскандалився, вийшовши до активістів на акцію щодо передчасної передачі до суду матеріалів розслідування вбивства Катерини Гандзюк. Новий заступник хотів пояснити причину такої швидкості завершення досудового розслідування за цим кейсом. Але не спромігся навіть чітко вказати фігурантів провадження. Другого - Ігоря Мустецу називають близьким до так званого короля буковинської контрабанди Іллі Павлюка. Третій - Андрій Любович, за нашими даними, став заступником за протекцією олігарха Ігоря Коломойського.
Баланс сил, диверсифікація, взаємодопомога. Безумовно, з такими кадрами Венедіктова сто відсотків зможе перевести прокурорські "вагони" на нові вузькоколійні європейські рейки з "ширококолійки", яку конструювали за часів Радянського Союзу.
Маркерні кримінальні провадження
Перш за все під час виступу з трибуни Верховної Ради Ірина Венедіктова обіцяла все підряд, включаючи те, що народні депутати не вважатимуть її призначення помилкою. Наразі не один десяток парламентаріїв уже замислюються над хибністю свого вибору. Насамперед ключовим для виникнення сумнівів є два кейси, де очевидні як прогалини у розумінні ситуації, так і заангажованість в інтересах окремих політиків, силовиків і бізнес-груп. А часом і банальне невміння прораховувати свої дії на кілька ходів наперед. Навіть якщо ти маєш намір публічно брехати.
Почнемо з розслідування вбивства Катерини Гандзюк. Так, 27 квітня представники Офісу генпрокурора заявили про завершення досудового розслідування та передачу справи до суду. Це мало б стати позитивною новиною для всіх, але не стало. Чому? Бо позиція сторони захисту потерпілих у цій справі (родини Гандзюк) та ініціативи "Хто замовив Катю Гандзюк?" проста - подібне рішення є передчасним і тільки зашкодить справі. У такому вигляді, в якому кейс передали до суду, справа не має шансів на винесення обвинувальних вироків для організатора і замовника вбивства. Ними активісти називають Олексія Левіна, якого екстрадували з Болгарії (звідти його фактично "діставав" звільнений Віктор Трепак), і впливового політика Херсонщини Владислава Мангера. Це вже не кажучи про інших причетних до організації та замовлення вбивства.
Як заявила адвокатка батька Катерини Гандзюк Євгенія Закревська, жодних слідчих дій після екстрадиції Левіна слідством проведено не було. Це просто нонсенс, якого, до речі, після публічних акцій протесту і прямих запитань до влади ніхто виразно так і не пояснив. "Пошумлять два дні і заспокояться" - зручний принцип дій і для цієї влади. Але не факт, що в цій ситуації він виявиться для неї рятівним. Дуже гостра рана. І дуже активні люди об'єдналися, щоб її лікувати.
Як повідомили друзі Гандзюк, Ірина Венедіктова шантажувала прокурорів, які займаються цією справою. Майже за тиждень до оголошення про фініш розслідування, а саме - 21 квітня, Венедіктова ліквідувала департамент, у якому працювали усі прокурори, що займалися розслідуванням резонансного вбивства. І наостанок активісти додають, що вищезгаданий Владислав Мангер неабияк "посприяв" керівникам прокуратури у відповідному процесі передачі недорозлідуваного вбивства Гандзюк.
Другий важливий кейс стосується підписання повідомлення про підозру Сергію Стерненку. За інформацією наших джерел в Офісі генпрокурора, процесуального керівника групи слідчих за двома провадженнями (де в першому Стерненко - потерпілий, на якого напали, а в другому - може стати підозрюваним в умисному вбивстві) дійсно змінено. Як і заявив адвокат Стерненка Віталій Коломієць.
Уже цього тижня Стерненку можуть пред'явити підозру в умисному вбивстві. Тоді як розслідування першого провадження, де він потерпілий, поклали у стіл. Свідків не опитано, другий нападник переховується за кордоном, і його не розшукують, а лінія Подобєдова-Посувайла - можливих організаторів нападу, яка веде до одеських правоохоронців, не розробляється. Захист Стерненка, втім, як і адвокат вдови загиблого Кузнєцова, в інтерв'ю DT.UA вимагають справедливого розслідування двох проваджень. Це блокується керівництвом МВС.
Таким чином, питання щодо цього активіста виявилося вкрай чутливим для нової генпрокурорки. Вже відомо, що про підписання процесуального документа просив вічний очільник МВС Арсен Аваков. Для останнього ув'язнення Стерненка стало ідеєю фікс. У свою чергу, зв'язок Авакова з Венедіктовою спостерігається ще й через роботу брата генпрокурорки на бізнес-структури Арсена Борисовича. Між тим сам активіст чітко вибудував лінію свого захисту, успішно використовуючи заполітизовані атаки на себе. У той час, як на Стерненка ллються тонни бруду з телевізора, що ретранслює позицію Авакова вустами депутата ОПЗЖ Іллі Ківи на телеканалах кума Путіна Віктора Медведчука, активіст готує заяви про злочин (недекларування коштовного швейцарського годинника Hublot і користування квартирою) стосовно самої генпрокурорки. І подає їх до Національного антикорупційного бюро України. Венедіктова, зі свого боку, заявляє самовідвід у справі Стерненка в зв'язку з конфліктом інтересів. Сюр? Ні, наша "правоохоронна" система.
Відкат реформи органів прокуратури
Ще один важливий момент, на який слід звернути увагу, - перебіг реформування органів прокуратури. Нагадаємо, у вересні минулого року за прямого лобіювання змін Рябошапкою, було ухвалено закон, який дав змогу розпочати докорінні зміни у цьому органі правопорядку.
Серед ключового: глобальне очищення прокурорських лав від непрофесійних і недоброчесних офіцерів правосуддя, зменшення максимальної кількості співробітників органів прокуратури з 15 до 10 тисяч осіб, доступ до прокурорських посад професіоналам з-поза системи, поступове підвищення базового окладу, ліквідація військових прокуратур із подвійним підпорядкуванням, надання генпрокурору повноважень щодо затвердження стратегій розвитку органу правосуддя, системи оцінювання якості роботи підлеглих, вимірювання і регулювання навантаження прокурорів тощо.
Частина з вищезгаданих "нових" функцій уже могла бути реалізована, якби на посаді залишався Руслан Рябошапка. Не збираюся його ідеалізувати, про результати його роботи можна було б судити через якийсь час, об'єктивно і критично. Але ж працювати не дали. В рамках політичної боротьби його знесли з посади під гавкіт парламентських пуделів олігархів, ексрегіоналів і просто зівак, яких відбирали рік тому перед виборами за оголошенням. Чому ж за два місяці Венедіктова не продовжує розпочатого? Чому натомість ми бачимо повернення на посаду одіозних персон, як-то ексголова столичної прокуратури Роман Говда?
Варто також згадати і про зміну в наказі генпрокурора, яким "покращили" структуру кадрової комісії, що призначає прокурора на адміністративну посаду. Пояснюємо, статус "прокурор" не обов'язково означає, що ця особа обіймає високу посаду. Умовно кажучи, всі керівники підрозділів, заступники прокурора і прокурор міста Києва - це адміністративні посади. І саме на такі "хлібні" місця було змінено формат відбору. Раніше, за часів Рябошапки, склад комісії був рівномірним - троє "прокурорських" і три експерти від міжнародних донорів. Як наслідок, за умови єдності позиції представників непрокурорських кіл навіть генпрокурор не міг протягнути свою людину на посаду.
Сьогодні ситуація зовсім інша. Венедіктова внесла зміни до вищезгаданого наказу (від 15 квітня 2020 року за №190). Тепер до складу відповідної комісії входять щонайменше четверо "прокурорських", а решта - три або менше - представники вищих навчальних закладів, наукових установ або особи, делеговані міжнародними неурядовими організаціями та дипломатичними місіями.
Отже, до складу відповідної "адміністративної" комісії входять виключно співробітники, іншими словами, підлеглі Офісу генерального прокурора і два представники вищих навчальних закладів.
Ще однією новелою від нової генпрокурорки став початок "зливання" судових процесів проти прокурорів, які оскаржують своє звільнення.
Уже доводилося пояснювати, що переважна більшість позовів цих прокурорів за результатами співбесід не містять серйозних аргументів для їх поновлення. Абсолютна більшість з них не відповідали критеріям доброчесності або професійності. Стосовно останнього можуть зауважити, що професійність не перевірялася під час інтерв'ю. Але це неправда, бо перед кожною такою співбесідою прокурор отримував практичне завдання (на застосування норм права) і безпосередньо перед комісією давав відповідь на нього.
Окрім цього, ми вже згадували про те, що Венедіктова спробувала забрати в детективів НАБУ всі кримінальні провадження, які стосуються олігарха Олега Бахматюка, і передати їх до СБУ. Мабуть, теж у рамках продовження реформи, про яке вона постійно заявляє з усіх трибун. Справа в тому, що Бахматюк нині переховується за кордоном, а підлеглі директора НАБУ Артема Ситника мають повне право після повернення вручити йому повідомлення про підозру. Чому Венедіктова прямо підігрує ексвласнику "VAB-банку"? Відповідь прозаїчна: ключовий лобіст призначення її на посаду (а йдеться про голову офісу президента Андрія Єрмака) товаришує з Бахматюком.
До речі, така ж доля очікує і розслідування злочинів щодо топ-менеджменту і колишніх власників Приватбанку, які завдали збитків державі на мільярди доларів США. Різких рухів, зважаючи на орієнтацію одного із заступників Венедіктової на Коломойського, ніхто не робитиме.
Е fructu arbor cognoscitur
(за плодом пізнається дерево - лат.)
Мабуть, із часом Венедіктова могла б стати хорошим політиком, ба більше, бути в керівництві парламенту. Але ці місця виявилися зайнятими тими, хто привів її у політику (мова про Руслана Стефанчука). Бажання вчитися і чекати у нашої героїні не виявилося. При цьому політ амбіцій доньки міліцейського генерала сягнув інших далекосяжних обріїв.
І проблема не в самих амбіціях як сталій характеристиці особистості. Ситуація складається негативно через інше, - претендуючи на посаду, треба їй відповідати. Не склалося.
Тому ми спостерігаємо наповнення прокуратури сумнівними керівниками, зате із широкими знайомствами і великим досвідом. Відбуваються спроби задовольнити забаганки різних сторін, використовуючи владні повноваження. Це не про зміни, то вже цементування старої Системи.
Зрештою, не будемо знімати відповідальності за такого генпрокурора з президента Зеленського. Венедіктова - плод цього політичного дерева. Саме президент привів її у велику політику. І саме він розділить із нею політичну відповідальність за те, що відбувається.
Тому не варто сподіватися, що за умови зливання кейсів-маркерів, провалу реформи, підігравання олігархам та інших сумнівних процесів в Офісі генпрокурора електоральна підтримка чинного президента України буде сталою.
Час розставить усе на свої місця, а невиконані обіцянки обов'язково конвертуються у невдоволення громадян. І цей летаргічний сон виборця, коли тіло не старіє під час перебування в царстві Морфея, колись закінчиться. Як наслідок, рейтинг Зеленського полетить у тартарари, наздоганяючи "паспортне" невдоволення електорату щодо обіцяних змін. Незахищений і ошуканий громадянин рано чи пізно зрозуміє, хто винен і що робити.
Усі статті Олександра Леменова читайте тут.