Ще один, уже п'ятий рік окупації Росією Криму зміцнив базу агресора на півострові, повернувши її радянське призначення непотоплюваного авіаносця.
П'ятий рік окупації не наблизив Україну і світ до вирішення "кримського питання". Тему старанно обходять як світові лідери, так і чинна влада України, і кандидати в її президенти. У передвиборних програмах 14 з 44 кандидатів у глави воюючої країни немає не тільки відповіді на запитання, як повернути украдену Росією територію, а й слово "Крим" з них узагалі випало. І це не просто відсутність бачення деокупації Криму - це своєрідна згода на його анексію.
Розпач українського Криму від відсутності міжнародного політичного переговорного майданчика почасти знеболюється чіткою позицією міжнародних судів, які розглядають ситуацію в Криму як міжнародний збройний конфлікт, визначають Росію країною-окупантом, визнають незаконною "націоналізацію" української державної та приватної власності, задовольняючи заяви постраждалих осіб про компенсацію збитку. Водночас національні нереформовані правоохоронна й судова системи ризикують опинитися у хвості процесу - якщо міжнародні суди розглянуть "кримські справи" раніше, ніж українські. Прокурор АР Крим Гюндуз Мамедов в інтерв'ю DT.UA принаймні такого варіанта не виключає - у випадку з розглядом справи "Ситуація в Україні" в Міжнародному кримінальному суді. Успішна солідарна робота прокуратури, слідчих органів і правозахисників з МКС варта вивчення. Окремий інтерес викликає і модератор цієї роботи.
- Гюндузе Айдиновичу, скільки у вас паспортів?
-У мене? Один.
- Як ви стали громадянином України?
-Так само, як і ви. Я народився в Азербайджані, коли він був частиною Радянського Союзу. Батьки відправили мене вчитися в Одеський державний університет. І на першому курсі, 1991 року, в моєму паспорті громадянина Радянського Союзу з'явилася позначка "громадянин України". 1996 року я закінчив університет.
- Ви з дуже забезпеченої родини, однієї з найбільш забезпечених в Азербайджані. Навіщо вам ця робота в Україні? Тим більше, у прокуратурі АРК, під якою, як кажуть, немає своєї землі.
- Я не сказав би, що вона одна з найбільш забезпечених родин, але родина в достатку. Це дає мені можливість бути незалежним. Чому я працюю в прокуратурі? Це мрія всього мого дитинства. Я, можна сказати, класу з четвертого захотів бути прокурором - і став ним. Я займаюся улюбленою справою.
- Ваш молодший брат Ельчин очолює дочірню компанію SOCAR в Україні. Старший брат Ісрафіл - у керівництві Державного нафтового фонду Азербайджану, інвестиційного гіганта, який оперує мільярдами доларів. Ще раз повторюю запитання: навіщо вам робота у проблемній Україні?
- Я громадянин України, закінчив університет і влаштувався на роботу в органи прокуратури. Цілком імовірно, якби я повернувся в Азербайджан, мені навряд чи дали б можливість працювати в прокуратурі.
- При всьому впливі вашого старшого брата?
-Батько не дав би мені такої можливості. Оскільки він мене не бачив в органах прокуратури.
- Ви працювали в Одесі, де вже було налагоджено всі потрібні для роботи зв'язки й умови. І несподівано вирішили очолити прокуратуру АРК. Чому?
-Почнемо з того, що 2012 року мене перевели в прокуратуру в Київську область. Пропрацювавши там приблизно рік, я перейшов на роботу в Академію прокуратури, зайнявся науковою діяльністю, закінчив свою монографію і визначився з темою докторської. А потім мене запросили в Дніпровську екологічну прокуратуру, де я не встиг пропрацювати повний рік. Почалася революція на Майдані. Мені запропонували позицію прокурора міста Одеси, і я погодився. Для мене це був виклик. Час був дуже складний, нестабільний. Я думаю, що нам вдалося за ті неповні два роки зробити багато чого в прокуратурі міста.
- Я про Крим запитую. Вас спокусила генеральська посада?
-У мене було таке бажання - дослужитися до генерала. Це було б неправдою, якби я сказав, що це не так. Але для мене було важливо, що темою Криму ніхто не займається. Тема моєї дисертації - "Функції прокуратури України і Азербайджану. Порівняльний правовий аналіз". І Віталій Касько, будучи заступником генерального прокурора, звертався до мене за консультацією про передислокацію прокуратури Автономної республіки Крим на материкову частину України. Я озвучив йому свої пропозиції, поділився досвідом Азербайджану і Грузії. Певне уявлення і низка пропозицій щодо роботи правоохоронних органів в умовах окупації частини території в мене вже були. Тому, вибираючи з тих пропозицій, які мені надійшли, я погодився очолити прокуратуру АР Крим. І не шкодую про це.
- У вас особливі стосунки з генпрокурором, про що говорить особливий графік зустрічей.
-Коли я йшов у прокуратуру АРК, ми домовилися з Юрієм Віталійовичем, що я матиму можливість мінімум двічі на тиждень погоджувати з ним усі плани щодо координації правоохоронних органів у розслідуванні "кримських справ".
- Відтворені в різні роки в різних містах правоохоронні органи Криму - прокуратура, головкоми СБУ й Нацполіції - це дірява клаптикова ковдра. Сьогодні вони працюють як система чи ні?
-Скажу відверто, я не очікував такої розрухи, яку побачив, коли мене призначили прокурором Автономної республіки Крим. Загалом же, щоб відповісти на це запитання, треба почати з самого початку. 2014 року прийняли закон про окуповані території АРК і Севастополя, відповідно до якого юрисдикцію всіх справ про злочини в Криму було закріплено за київськими судами. Цілком логічно керівництво Генеральної прокуратури прийняло рішення про передислокацію прокуратури АРК у місто Київ. Потім, через рік, кримський головком МВС чомусь вирішили передислокувати в Одесу. А ще через рік, 2016 року, - передислокували головком Служби безпеки України в АРК у Херсон. Чому кожен керівник конкретного правоохоронного органу приймав таке рішення, важко відповісти. Коли ми прийшли в прокуратуру АРК з новою командою, для нас першочерговим завданням стало налагодити координацію інституційну, професійну можливість роботи правоохоронних органів щодо розслідування воєнних злочинів, злочинів проти людяності.
- Ви лукавите, коли кажете, що не знаєте, чому головком МВС відкрили в Одесі. Коли губернатором Одеської області було призначено Саакашвілі, для Лордкіпанідзе треба було терміново звільнити місце начальника поліції, а для генерала Катеринчука, який посідав це місце, була лише одна вакансія - головком МВС України в Криму, який терміново відтворили. Хоча до цього Аваков робити це відмовлявся, попри закон і численні заклики. Ми про це неодноразово писали.
- Ви берете інтерв'ю у прокурора, юриста. Я не можу спиратися на чутки. Якщо я їх озвучуватиму, то гріш ціна мені як прокуророві.
- Гаразд. Що з усім цим робити сьогодні? Скільки проваджень розслідується під процесуальним керівництвом прокуратури АРК і як?
-Із червня 2014 року таких проваджень 1506 . За результатами досудового розслідування до суду направлено 144 обвинувальні акти, у 21 уже є обвинувальні вироки, що набули чинності. Ще близько 358 проваджень розслідують слідчі прокуратури, 85 обвинувальних актів - у судах, винесено сім вироків.
Нам важко розслідувати кримінальні провадження не тільки через те, що ми не маємо доступу до території, ми потрапили ще на той період, коли відбувалися реформи, коли скасовували слідство в органах прокуратури й окремими категоріями проваджень ми вже не могли займатися. Потрібно було виробити певну методологію розслідування цих злочинів в умовах окупації. Більшість з них була підслідною Нацполіції. Коли ми прийшли, у серпні 2016 року, у слідчому відділі головкому НПУ було всього троє слідчих. А слідство СБУ взагалі не було відтворено. Його не існувало. Ці всі провадження розпочинали колись слідчі прокуратури і, у міру створення слідчих підрозділів СБУ, Нацполіції, ми передавали їм кримінальні провадження, і одночасно нам доводилося навчати їхніх співробітників. Я зараз кажу в основному про злочини проти основ національної безпеки, які лягли на наші плечі. Найскладніше - не було практики в цій категорії кримінальних злочинів. Тому перше, що ми зробили, - розіслали в усі навчальні заклади юридичної школи України запит про їхню думку щодо кваліфікації цього злочину. Нам вдалося на сьогодні встановити дев'ятнадцять тисяч із гаком осіб - співробітників правоохоронних органів (а їх у Криму було 20 тисяч), які працювали в держорганах на момент окупації. А є ще органи державної влади, люди, які очолювали Раду міністрів, райадміністрації, багато інших держустанов. Ми теж їх встановлюємо, персоналізуємо. Для того щоб ми могли розуміти, що насправді відбувалося під час окупації півострова.
- Знаючи ситуацію в судах і процедуру заочного досудового і судового слідства, можна прогнозувати, що на це піде багато років. Десятиліття?
-Розумієте в чому річ, ми повинні зробити свою роботу добре, сумлінно. Як суди розглядатимуть ці справи, мені важко відповісти. Оскільки за судами прокуратура не наглядає. Але можу одне сказати твердо: якби я не вірив у те, що роблю, ніколи не займався б цим. Я твердо вірю у верховенство права, я твердо вірю в кримінальне переслідування за вчинення воєнних злочинів, злочинів проти людяності. Я вірю в принцип неминучості покарання. Це ті основи, яких мене навчили ще в юридичній школі. А багато хто з журналістів ставить запитання: "А як ви їх дістанете, як ви їх будете переслідувати?" Ну тоді давайте запитаємо: ви вважаєте, що правосуддя щодо злочинів, які відбуваються на території Криму, не повинно вершитися?
Ми повинні і далі тиснути на Російську Федерацію і з правового, і з дипломатичного погляду. І ми тут свою роботу повинні робити добре, бо рано чи пізно, повірте мені, владу Російської Федерації змусять сісти за стіл переговорів. І на цих переговорних процесах ітиметься і про обмін військовополоненими, і про амністію, і про репарацію. У чому унікальність тієї системи, яку нам вдалося за два роки побудувати? Ми є частиною самого процесу правосуддя перехідного періоду.
- Ми перейдемо зараз до цього важливого питання. Але давайте закінчимо зі спеціальним (заочним) судовим слідством. У деяких справах роками не відбуваються підготовчі засідання. То когось із суддівської колегії немає, то адвоката за призначенням. У колишнього голови Генічеської РДА, який утік до Криму, адвокат чомусь із Херсонської області, і вона кожне засідання київського суду повідомляла про неможливість прибути...
Є і явне небажання суддів розглядати ці справи.
- Ми не можемо в жодному разі впливати на судову реформу, яка в нас відбувається. А категорія справ, якою ми займаємося, дуже складна. У нас немає практики щодо всіх злочинів проти основ національної безпеки, щодо воєнних злочинів. Її потрібно напрацьовувати. На перший погляд, дуже легко кваліфікувати ті чи інші діяння на окупованій території за 438 статтею ККУ - порушення законів і звичаїв війни. Вона бланкетна, відсилочна (відсилає до міжнародних конвенцій. - Ред.). Щоб за нею кваліфікувати, потрібно знати як мінімум міжнародне гуманітарне право, договори, починаючи з 1899 року.
- Цього не вчать у численних юридичних вишах?
- Річ у тому, що глибоко це питання вивчають у спеціалізованих юридичних школах. У нас це Київський інститут міжнародних відносин.
- Це все зрозуміло, але в країні вже п'ять років триває війна, тисячі людей стали жертвами воєнних злочинів. А в судовій практиці є тільки один вирок за статтею 438.
- Етика прокурора не дозволяє мені коментувати рішення суду. Але я сказав би, що стаття 438 набагато складніша, ніж багато хто собі уявляє. Коли військовослужбовці Російської Федерації в Чорному морі взяли в полон наших військових моряків, ми довго радилися і вперше, до речі, застосували Третю Женевську конвенцію 1949 року. Ми активно дискутували з колегами не тільки в прокуратурі, а й з колегами в навчальних закладах. Чи правильним шляхом ідемо і чи правильно кваліфікуємо ці події?
Автономна республіка Крим і Севастополь - це окупована територія. Якщо це окупована територія, виходить, вона під захистом міжнародного гуманітарного права. Коли беруть наших військовослужбовців у полон і поводяться з ними не як із військовополоненими, а як із кримінальними злочинцями, то це порушення норм міжнародного гуманітарного права. Поводження з військовополоненими регламентовано Третьою Женевською конвенцією. Країна-агресор цих норм не дотримується, вона їх порушує: тримає військовополонених не в тих умовах, у яких необхідно, не надає належної медичної допомоги пораненим. І притягає до відповідальності за злочини, яких вони не вчиняли.
Багато хто з журналістів ставить мені запитання: "То ви хочете сказати, що військовополонених не можна судити?" Ні, можна. Якщо вони вчинили тяжкі злочини: воєнний злочин або злочин проти людяності. Ніхто тоді Російську Федерацію не засуджував би за такі дії. Вони на цей момент притягають до відповідальності наших військовослужбовців як злочинців за те, що вони нібито порушили державний кордон.
- І саме цієї лінії дотримується захист.
- Цілком правильно. Ми озвучили свою позицію в Міністерстві закордонних справ. Ми озвучили свою позицію адвокатам, які здійснюють цей захист. І не тільки наші колеги в Україні, а й закордонні наші партнери згодні з нашою позицією.
- Усе-таки це ненормальна ситуація, коли в країні, де п'ять років триває війна, співробітники правоохоронних органів, слідчих органів не знають і не застосовують статті КК для кваліфікації воєнних злочинів. Мовляв, немає судової практики. При цьому Україна звертається до Міжнародного кримінального суду, надаючи докази вчинення РФ таких злочинів. Як виправити цю ненормальність?
- По-перше, цього треба навчати. Ми звернулися з пропозицією до генерального прокурора, до ректора Академії прокуратури, щоб вони створили певні напрями з вивчення та розроблення методик і методології розслідувань таких категорій справ як воєнні злочини і злочини проти людяності. Ви правильно зауважили. Це сумно, по-іншому я ніяк не можу коментувати цю ситуацію після п'яти років війни.
Не хотілося б нікого образити, але в країні, яка воює, є лише кілька фахівців з міжнародного гуманітарного права - Микола Гнатовський, Антон Кориневич і Тимур Короткий... Плачевно, що в цій галузі в нас недостатньо фахівців. Ми маємо навчити наших слідчих, як розслідувати таку категорію кримінальних правопорушень, навчити їх давати належну кваліфікацію цим злочинам.
- Наступний крок?
- Уся система повинна прийти до цього. Має бути спільна координація дій усіх силових органів. Ми вибудовуємо цю роботу, по суті, на регіональному рівні - як прокуратура АРК, але це треба також робити й на рівні центральних органів влади. І посили мають іти зверху, щоб правоохоронні органи регіонального рівня, які займаються подібними злочинами, знали, в якому напрямі рухатися.
- Прокуратурі Криму і слідчих органів, які займаються цими справами, допомагають міжнародні партнери?
- Насправді так вийшло, що нам довелося повністю переформатуватися, щоб ми могли розслідувати подібні злочини. Для цього нам треба було отримати знання. Ми звернулися до Київського інституту міжнародних відносин. Вони нам допомагають і регулярно проводять тренінги, де навчають наших прокурорів міжнародного гуманітарного права, міжнародного кримінального права. Нам допомагають міжнародна організація IDLO, Фонд "Відродження", а також неурядові організації. Це Українська Гельсінська спілка з прав людини, Регіональний центр прав людини, Крим SOS, Кримська правозахисна група, - це наші надійні партнери, які оці два роки завжди поруч із нами.
- І разом із ними ви готуєте кейси для міжнародних судів. Це теж унікальна для України ситуація. По-моєму, жоден держорган, навіть ті, що працюють у міжнародних судах, так тісно не працює з громадянським суспільством.
- Я сказав би, що така форма співробітництва здивувала навіть офіс прокурора Міжнародного кримінального суду. Вони кажуть, що аналога в них ніколи не було. Коли наприкінці 2016 року наша команда заступила на пост у прокуратуру АРК, правозахисники й журналісти вже моніторили і фіксували факти порушень у Криму, починаючи з самої окупації. І, запевняю вас, левова частка цих матеріалів у відомстві була відсутня. Нам доводилося звертатися до журналістів, неурядових організацій і намагатися якимось чином знайти потрібні матеріали. Скажу відкрито - не кожен прокурор уміє працювати з відкритими джерелами інформації. І нам доводилося використовувати інформацію видань "Крим. Реалії" і "Центр журналістських розслідувань". Це два професійні інтернет-ресурси, які проводять дуже якісні журналістські розслідування, які потім лягають в основу матеріалів проваджень.
- Поговорімо про наші перспективи в міжнародних судах. Після січневої конференції в Гаазі оптимістично налаштовані правозахисники повідомили, що офіс прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС), можливо, уже цього року визначиться з початком офіційного розслідування справи "Ситуація в Україні". Вона, нагадаю, складається з трьох частин: злочини під час Майдану, під час окупації РФ Криму (третій рік ситуація кваліфікується прокурором МКС як міжнародний збройний конфлікт) і в Донбасі. Наскільки ви поділяєте цей оптимізм правозахисників, пам'ятаючи, що Грузія до цього етапу йшла вісім років.
- Скажу вам більше - я навіть оптимістичніше налаштований, ніж наші партнери з третього сектора. Не можу сказати, коли Міжнародний кримінальний суд розпочне офіційне розслідування у всій "Ситуації в Україні". Але щодо Криму - я в цьому твердо переконаний - вже незабаром.
- Ви хочете сказати, що кримський кейс може бути виділено?
- Не виключаю цього факту.
- А є така практика в МКС?
- Чому немає? Міжнародний кримінальний суд може навіть спеціально створити воєнний трибунал для розгляду "Ситуації в Україні".
- Ваше бачення - це має бути трибунал, чи суд повинен розглянути "Ситуацію в Україні" в загальному порядку?
- Скажу чесно, я істотної різниці в цьому не бачу. Для мене важливо тут показати Міжнародному кримінальному суду, що Україна як держава, за якою залишається юрисдикцію над окупованою територією, робить усе можливе, щоб прояснити істину і здійснити правосуддя. Але є така категорія людей, ви ж самі чудово розумієте, яких ми не зможемо притягти до кримінальної відповідальності. Не через те, що ми не хочемо, а через те, що не можемо, оскільки ці особи наділені політичним або дипломатичним імунітетом. Ідеться про високопоставлених осіб країни-агресора, яких правоохоронним органам у наших умовах притягти до кримінальної відповідальності нереально. Тому ми Міжнародному кримінальному суду кажемо, що не маємо змоги цю категорію людей притягти до кримінальної відповідальності, і вам необхідно розпочати офіційне розслідування щодо цієї ситуації.
- Ідеться про панів Путіна, Шойгу...
- Про всіх високопоставлених осіб, причетних до вчинення злочину. Ми ситуацію в Криму кваліфікуємо як спробу повної анексії країною-агресором території Автономної республіки Крим і Севастополя. Що це означає? Це означає, що країна-агресор веде певну політику щодо України, на окремо взятій частині її території. Злочин пов'язаний зі зміною демографічного складу населення території, а саме: з депортацією та колонізацією - заміщенням місцевого населення громадянами РФ. І ми в кожній ситуації, де є склад злочину, доводимо причетність конкретних посадових осіб окупаційної влади і країни-агресора до вчинення того чи іншого злочину. Ми показуємо причинно-наслідковий зв'язок між, наприклад, убивством Решата Аметова та окупацією території. Зв'язок факту зникнення Тимура Шаймарданова і дій країни-агресора, її високопоставлених осіб. Точно так само - політика націоналізації приватної та державної власності в Криму. Призов жителів Криму в армію Росії - це наслідок нав'язування громадянства Російської Федерації жителям автономії і Севастополя. І багато чого іншого.
- Інакше кажучи, всіх цих воєнних злочинів не було б, якби не було самої окупації та наступної спроби анексії Криму РФ.
- Абсолютно правильно.
- У політикумі дискутують, чи треба Україні ратифікувати Римський статут. Що ви думаєте з цього приводу?
- Хотілося б розвіяти міф про плачевні наслідки його ратифікації. Річ у тому, що Постановою ВРУ ми вже визнали юрисдикцію МКС стосовно злочинів: воєнних і проти людяності, починаючи з 20 лютого 2014 року. Для початку офіційного розслідування Міжнародним кримінальним судом ситуації з Україною ратифікація вже не обов'язкова. Вона потрібна нам тільки для того, щоб продемонструвати світові нашу рішучість у розслідуванні міжнародних злочинів та отримати більше прав як країна-учасниця Римського статуту.
- Повернімося до вашого оптимізму в частині офіційного розслідування МКС. Ви хочете сказати, що кримська частина вже настільки упакована доказами скоєння воєнних злочинів відповідно до так званого Римського статуту, що вона може бути виділена зі справи "Ситуація в Україні"?
- Поміркуйте самі. Ми на сьогодні подали в МКС шість інформаційних повідомлень. Я пишаюся тим, що, завдяки ретельній роботі правозахисних організацій, прокуратури АРК і всіх правоохоронних органів автономії, нам вдалося не тільки наповнити змістом саму інформацію, а й скласти правові аналізи, чому ці події треба кваліфікувати саме таким чином. Наші колеги в офісі прокуратури Міжнародного суду з увагою до цього ставляться. Тобто їм, скажімо так, імпонує наш кваліфікований підхід до цієї роботи. Ми вважаємо, що матеріалів, які ми послали (ще раз повторюся - шість матеріалів), достатньо для відкриття провадження з кримського кейсу.
- Правосуддя перехідного періоду. Поки що у країні говорять про це тільки вчені, правозахисники та прокуратура Криму. Хоча деякі правозахисні організації розробляють уже на цей період законопроекти. Я маю на увазі Рух "Сила права", юристи якого презентували законопроект "Про прощення".
- Так, я читав його.
- Правосуддя перехідного періоду - це не тільки юридичне питання. Це питання зрілості суспільства, як мені здається. Але для початку - що таке правосуддя перехідного періоду?
- Це судові й несудові процеси, спроба адаптації суспільства після грубих масових порушень прав людини. Якщо ми говоримо про правосуддя перехідного періоду, пов'язаного з Кримом, то відтворені правоохоронні органи автономії - це вже один із елементів правосуддя перехідного періоду. Чому? Тому що:
а) ми фіксуємо злочини на окупованій території Криму, документуємо факти порушення норм міжнародного гуманітарного права і грубого порушення прав людини;
б) ми розслідуємо міжнародні злочини;
в) це дії, спрямовані на відшкодування завданої цими злочинами шкоди.
Коли я говорю, що це не тільки судові процеси, то маю на увазі такі способи й механізми правосуддя перехідного періоду як комісії правди, комітети з люстрації, інститути примирення, реформи у сфері прав людини й у правоохоронних структурах, модифікації політичної структури та інше.
- Що для цього потрібно? Спеціальні органи, спеціальні закони? Які - зараз, які - потім?
- Необхідно законодавчо закріпити самі поняття "деокупація" і "колабораціонізм".
Це підготовка кадрових резервів до моменту деокупації. Звідки брати таку, я б сказав, армію державних службовців на випадок проведення люстрації на території після її деокупації?
Це репарація. Відшкодування збитків. Чи визнавати угоди, укладені за весь час окупації? Бо життєдіяльність там триває.
Це правосуддя, яке там вершилося. А воно вершилося, і воно, за всіма міжнародними договорами, має вершитися на окупованій території, але відповідно до законодавства України. Ось ці всі моменти нам належить законодавчо закріпити.
Знаєте, недавно представники неурядових організацій озвучили формулювання, яке мені дуже сподобалася: "Це добре, що "Крим - це Україна", але час говорити, що кримчани - це українці".
І я не можу не погодитися з цими словами. Хочу сказати, що ми мусимо зробити все можливе, аби українці в Криму почувалися комфортно як громадяни України. І вони б розуміли свої права та обов'язки.
- А держава Україна цих прав, звісно, не порушувала, правильно?
- Абсолютно правильно.
- А вона порушує. Візьмімо закон про фейкову вільну економічну зону "Крим".
Отож, із позиції правосуддя перехідного періоду, ви б уже мали відкрити кримінальне провадження про масове порушення прав людини, порушення міжнародного гуманітарного права та дискримінацію, оскільки статус нерезидента, що дискримінує жителів за географічним принципом, - це правопорушення.
- Це добре, що ви це розумієте, бо багато хто нас часто запитує: "А чому ви не вживаєте ніяких заходів стосовно незаконних інвестицій?", і т.д., і т.п.
- Ні, зараз щодо прав людини. Конкретно про те, що кримчани - українці. Стосовно інвестицій окремо запитаю.
- Я не виключаю, що в цьому питанні порушуються права людини державою Україна. Ми тут, у цій ситуації, намагаємося бути об'єктивними.
У кожному випадку скоєння кримінального правопорушення стосовно особи ви можете звернутися із заявою у правоохоронні органи, які ці дані зобов'язані внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань і почати розслідування відповідних фактів. Але при цьому, якщо саме порушення закладене в Законі або іншому нормативно-правовому акті, воно усувається в іншому порядку, шляхом внесення змін до Закону, визнання його неконституційним або скасування нормативно-правового акта. Це вже не входить до повноважень органів прокуратури.
- Я це знаю. Чи будете ви його розслідувати?
- Будемо. А в нас немає іншого виходу. Ми повинні розслідувати, якщо ми внесли дані в ЄРДР. Нам важливо показати суспільству, що в прокуратурі АРК немає подвійних стандартів. У нас немає категорії людей, які, скоївши якесь правопорушення, не були б притягнуті до кримінальної відповідальності.
- Та що ви кажете!
- Так!
- А чому немає кримінального провадження проти компанії, яка належить Вагіту Алекперову і яка першою в Криму "купила" особливо цінні землі "Масандри" під виноградниками поруч зі своєю дачею. Ми навіть документи передавали у прокуратуру.
- Я вас засмучу. Є таке кримінальне провадження.
- Я знаю, що воно є. Але воно не розслідується.
- Воно розслідується. Було відкрито дуже багато кримінальних проваджень після нашого з вами спілкування. Ви провели багато журналістських розслідувань. І коли говорю з кримчанами, які повідомляють про ті або інші факти, - багато що для себе відкриваю. Ось приклад колишнього голови Апеляційного суду АРК Валерія Чорнобука... Про нього я вперше почув від журналіста Сергія Мокрушина. Доти про його існування я взагалі не знав, як і про проблему, з ним пов'язану. Коли дізнався - генеральний прокурор передав цю справу з ГПУ в прокуратуру АРК, і результат вам відомий: Чорнобук під вартою.
- Але Алекперов не єдиний. Порівняно недавно Юрій Луценко на прес-конференції, відповідаючи на моє запитання з приводу ільменітової схеми доставки сировини для заводу Фірташа у Криму "Кримський титан", дуже жорстко говорив, що справи з ільменітової схеми і компаній Фірташа лежать у нього стосиком під рукою. І скоро він дасть їм хід. Минуло вже півроку, а ільменіт з України через закриті порти Криму поставляти продовжують. Не розслідувані ще дві справи з того стосику - щодо заниження Ukrainian chemical products шкідливих викидів і недоплати екологічного податку та забруднення довкілля після аварії на "Титані" минулого літа. Що відбувається?
- Що стосується схем поставки ільменіту в Крим, то ми з вами цю тему обговорювали неодноразово. Вона має певні складнощі. Я не хотів би зараз це коментувати. Оскільки ми напрацьовуємо певні механізми доведення незаконного надходження сировини в Крим. Це одне із завдань цього року. І я не хотів би передчасно озвучувати проміжні результати, аби не нашкодити слідству.
Що стосується другого провадження, то там є свої певні труднощі. Ми розслідуємо екологічні злочини, які потребують проведення експертиз, на окупованій території. У нас кейс, не тільки пов'язаний із "Кримським титаном", а й із заводом "Бром", із Кримським содовим заводом. У нас є екологічні злочини, пов'язані з будівництвом Керченського мосту, який наразі завдає шкоди не тільки Азовському, а й Чорному морю. Триває еколого-інженерна експертиза з цього приводу, і найближчим часом чекаємо її результатів. Ми працюємо над аналізом законодавства й пропонуємо Генеральній прокуратурі наші ідеї з тих чи інших проблем, з якими маємо справу. Основне завдання на нинішній рік - зробити півострів непідйомним для країни-агресора.