"Газпром" вирішив шантажувати не тільки Україну, а й Європу.
Фантастична ідея - припинити транзит через Україну і перейти на "турецький маршрут" до 2020 р., схоже, заскочила зненацька нового віце-президента Єврокомісії з енергетики Мароша Шевчовича. О.Міллер, фактично, зажадав від Єврокомісії самостійно створювати інфраструктуру розподілу величезних обсягів газу на південному сході Європи, які там нікому не потрібні. Інакше, застеріг очільник "Газпрому", ці обсяги можуть опинитися на інших ринках. І це на тлі зменшення у 2014 р. на 10%, порівняно з 2013 р., експорту російського газу, до 192 млрд кубометрів - найгіршого показника за 10 років. Однак зрозуміло, що О.Міллер зважився на такий крок не самостійно.
Під час візиту до Туреччини 1 грудня 2014 р. Володимир Путін не тільки повідомив про припинення будівництва газопроводу "Південний потік", а й оголосив про новий мегапроект, що отримав назву "Турецький потік". У засобах масової інформації з'явилося багато коментарів із цього приводу, в яких вустами як спеціально підготовлених експертів, так і пересічних блогерів російського походження цю подію було названо не інакше як "проривом".
Добре проспіваний хор із відомим диригентом на чолі одностайно стверджував, що з допомогою Туреччини Росія покаже Європі, хто в будинку господар, і нарешті здійснить свою заповітну мрію - обійти територію України з транзитом свого газу в Європу. Окремим кремлівським "аналітикам" навіть привидівся розкол у Європі з цього приводу, а також мало не розбіжності в уряді Туреччини - будувати ТАНАП з Азербайджаном чи здатися на милість "Газпрому".
Апогеєм "професійного" ставлення до справи стали коментарі Міллера та Купріянова, які тільки 2 місяці тому запевняли світ у просуванні "Південного потоку" за графіком, а тепер в офіційних коментарях розповідають про десятиліття "надійної", навіть "стратегічної" співпраці Росії і Туреччини в газовій сфері. Ніби й не було кримінальних справ у зв'язку з корупцією під час будівництва "Блакитного потоку" 2002 р., перекриття газу в 2009 р. та різких коливань поставок газу в холодні зими наступних років, коли не "Газпром", а Україна рятувала Туреччину, піднімаючи зі своїх сховищ додаткові обсяги.
Привертає увагу те, що практично в жодному з опублікованих матеріалів не міститься жодних оцінок фінансово-економічного аспекту новонародженого "Турецького потоку". А саме ж ці аспекти, тісно пов'язані з геополітичними реаліями на тлі агресії РФ проти України, є ключовими. Елементарний аналіз свідчить - проектові цьому не бути, як і "Південному потоку". Придивімося трохи уважніше до деталей.
Пропозиція Росії полягає ось у чому. Підводна частина труби від компресорної станції "Русская" переспрямовується, замість болгарського порту Бургас, на європейську частину Туреччини на захід від Стамбула. Із 63 млрд кубометрів газу заявленої потужності труби приблизно 14 млрд спрямовуються на внутрішнє споживання Туреччини. Решта майже 50 млрд доставляються на турецько-грецький кордон. Звідти (увага!) європейські компанії самі забирають газ і ними ж самими побудованими газопроводами доправляють споживачам у Європі. Цим нібито оминається вимога ЄС виконувати умови Третього енергопакету. Росія ніби каже: самі будуйте й самі споживайте.
Усі задоволені: Росія закріплюється на ринку Туреччини, Балкан та півдня Європи, зменшує до мінімуму транзит через Україну, Анкара отримує бонуси у вигляді знижок на газ і плати за транзит. Однак єдине, що реальне з усього цього, - це запропонована Туреччині сміховинна знижка на 6%, яку й так мали надати у зв'язку зі змінами цін на нафту. Про це негайно після візиту В.Путіна заявив уряд Туреччини й зажадав продовжити переговори. Цього тижня вони відбулися й закінчилися нічим.
Як позитивний приклад взаємодії двох країн у сфері будівництва газопроводів називають "Блакитний потік" потужністю 16 млрд кубометрів, введений в експлуатацію 2002 р., що так ніколи й не використовувався на повну потужність. Утім, цей проект цілком можна взяти за основу оцінних розрахунків "Турецького потоку".
"Блакитний потік", за офіційним даними, коштував 3,2 млрд дол. Стосовно реальних витрат сказати нічого не можна, оскільки у 2002 р., зразу після приходу до влади в Туреччині правлячої нині Партії справедливості та розвитку, було ініційовано гучні судові процеси за обвинуваченням у масштабній корупції, якою супроводжувалося будівництво.
Але ця цифра все ж є таким собі орієнтиром, - отже, трубопровід через Чорне море потужністю 16 млрд кубометрів коштував 3,2 млрд дол., тобто приблизно 200 млн дол. на 1 млрд кубометрів газу. Оскільки "Турецький потік" має довшу підводну частину (майже в півтора разу), а також беручи до уваги коливання купівельної спроможності долара, нова труба коштуватиме значно дорожче. Візьмемо розумну оцінку 250 млн дол. на 1 млрд кубометрів транспортованого газу. Тоді газопровід із заявленою потужністю 63 млрд кубометрів коштуватиме приблизно 16 млрд дол. Це по-перше.
Наземна частина теоретичного маршруту газопроводу проходитиме через територію європейської частини Туреччини. Це ліси, гори, рекреаційні території, - там будувати надзвичайно дорого, і поки що немає ніякої супутньої інфраструктури, як-то компресорні станції чи газорозподільні мережі. Є трубопровід, яким російський газ через Україну, Румунію та Болгарію надходить у Туреччину, але його потужність не перевищує 10 млрд кубометрів, і він веде зовсім не в Грецію, а навпаки. Це по-друге.
Якщо навіть припустити, що на кордон із Грецією, як це розписують у своїх планах пропагандисти й агітатори з "Газпрому", надійде 50 млрд кубометрів газу, зовсім незрозуміло, що з ними робити далі. У "Газпромі" кажуть, що Європі потрібно більше газу і все, доставлене на її територію, споживатиметься. Однак упродовж 2011-2013 рр. споживання газу в Європі неухильно зменшувалося: 2011-го - на 10%, 2012-го - на 2%, 2013-го - на 1,4%.
На тлі повідомлень із Японії про повернення до програм ядерної енергетики слід очікувати появи на ринку Європи надлишку скрапленого газу. Не слід також забувати про поставки сланцевого газу зі США, які почнуться якщо не сьогодні, то завтра. Загальне споживання газу на Балканах і на півдні Європи не перевищує 30 млрд кубометрів (приміром, у Греції -
3,6 млрд, у Болгарії - 2,6 млрд), і вони поставляються по наявних транспортних магістралях. Розподіл
50 млрд кубометрів у регіоні без придатної для цього інфраструктури потребуватиме колосальних витрат, із боку насамперед Греції, або будівництва сховищ.
Це по-третє.
Сховища природного газу - окрема, вкрай цікава, тема. В Європі їх не так уже й багато - найбільший хаб у Баумгартені має всього 18 млрд кубометрів потужності сховищ у п'яти країнах, у Німеччині ця цифра становить 21 млрд. Це для порівняння. Будівництво нових сховищ на кордоні Туреччини та Греції потребуватиме величезних інвестицій. Залежно від класу сховища й технологій, які на ньому використовуються, його вартість може становити від 200 млн дол. до 1 млрд дол. на 1 млрд кубометрів активного газу.
"Газпром" надумав будувати "Турецький потік" в умовах, коли в Європі вже найближчим часом стануть до дії 3 нових термінали з прийому скрапленого газу загальною потужністю 10 млрд кубометрів. Крім того, Туреччина й Азербайджан уже розпочали будівництво газопроводу ТАНАП, яким 10 млрд кубометрів надійдуть у Грецію й далі в Італію через газопровід ТАП. Усі обсяги каспійського газу з родовища Шах-Деніз-2 вже законтрактовано, інвестиційні рішення прийнято, тендери на поставку труб проведено. Через 3 роки каспійський газ прийде в Європу.
Слід очікувати, і про це представники Азербайджану та Туркменістану заявляли неодноразово, що потужності ТАНАП зовсім не обмежуються 16 млрд кубометрів і можуть подвоїтися й потроїтися у разі розробки нових родовищ або приєднання Туркменістану до проекту. Про серйозність цих планів свідчить і серія антиазербайджанських публікацій, що з'явилися останнім часом у російських ЗМІ, - "Газпром", безумовно, всіляко перешкоджатиме збільшенню потужності ТАНАП.
Уряд Туреччини відразу ж після візиту В.Путіна однозначно заявив, що ТАНАП є для цієї країни абсолютним пріоритетом. Ця ж позиція була підтверджена під час недавнього візиту в Анкару президента Азербайджану І.Алієва. Підписаний між "Боташем" і "Газпромом" меморандум про наміри, так високо оцінений кремлівськими тролями, - це лише декларація про наміри, за якою "Газпром" зобов'язується провести розвідки - проектні, економічні й екологічні, щоб представити їх турецькій стороні для обговорення можливості подальших кроків.
Враховуючи досвід просування екологічного обґрунтування "Південного потоку", це все займе не менш двох, а то й трьох років. До речі, неможливо не згадати один прикметний факт: до візиту московського гостя було терміново погоджено звіт про екологічну оцінку атомної станції в Аккую, яку будує РФ. Отож, не минуло й півтора місяця, як турецькі ЗМІ повідомили, що деякі підписи експертів під цим документом підроблено.
В умовах агресії Росії проти нашої країни та режиму санкцій, які стосуються і нафтогазової сфери, неможливо уявити, що європейські компанії візьмуть участь у новій авантюрі Кремля. Але В.Путін нічого не робить просто так. Казка про "Турецький потік" потрібна йому, щоб показати на внутрішньому ринку - дивіться, Росія залишається ключовим гравцем, і немає ніякої ізоляції: Китай, Індія й Туреччина з нами.
Крім того, найближчими роками прийматимуться важливі рішення про транспортування кіпрського та ізраїльського газу в Європу, а також про відкриття поставок з Іраку й Ірану. Туреччина реально має всі шанси стати важливим центром транзиту альтернативного російському газу в Європу. Саме тому виникла пастка під назвою "Турецький потік", - а раптом Туреччина, в якої нині непрості відносини зі США та ЄС, погодиться зіграти в одній команді з РФ? Говорилося ж раніше про можливе зближення Туреччини і Митного союзу? Добре хоч тепер, після приєднання до цього клубу невдах Вірменії, такі розмови припиняться.
Усі ці надії марні. Туреччина ніколи не визнає анексії Криму, а позиції Туреччини й РФ щодо Сирії та Єгипту протилежні. В Анкарі насторожено сприйняли загравання Москви з курдськими політиками, а також висилку турецьких імамів із Криму та утиск кримських татар. Незважаючи на гучні обіцянки потроїти торговий оборот між Туреччиною й РФ, які звучать уже кілька років, торік він упав на 1 млрд дол., і турецькі виробники сільськогосподарської продукції зазнали відчутних втрат.
Правдою є те, що кожен російський турист залишає в Туреччині приблизно по 580 дол. (а за кількістю туристів РФ посідає друге місце після Німеччини), як правда й те, що у жовтні та листопаді туристів із РФ в Туреччині різко поменшало, порівняно з тим самим періодом минулого року. Банкрутство туристичних компаній у РФ - щоденна реальність. Нікому "фантики", які в Росії називаються рублем, не потрібні, а рівень його падіння відносно основних валют ще доведеться оцінити.
Економічний крах, до якого Росія простує семимильними кроками, нікого не може тішити, але й засмучуватися теж не варто. І несерйозно розраховувати, що правляча партія Туреччини, яка йде на доленосні парламентські вибори (червень 2015 р.), гратиме в сумнівні ігри з "ведмедем", який вирішив помітити "свою" територію, забувши, що навколо - давно вже не тайга, а сучасний мегаполіс.
Росія не має ні технологій, ні труб, ні грошей на реалізацію "Турецького потоку". 7 грудня 2012 р. в Анапі в урочистій і навіть пишній обстановці В.Путін особисто оголосив про початок будівництва "Південного потоку". Через 2 роки Болгарія і ЄС виявилися винними в тому, що робіт навіть не розпочато, хоча про вимоги Третього енергопакету було добре відомо з самого початку. Учасники консорціуму зазнали втрат, і перед самим Новим роком "Газпром" був змушений викупити в італійської Eni, німецької Wintershall і французької EDF їхні частки у спільному підприємстві, щоб бодай частково компенсувати вкладені інвестиції.
Але хто компенсує політичні інвестиції в проект, які зробили Болгарія, Хорватія, Словенія, Угорщина, Сербія, Австрія? Навіть прокремлівські експерти визнають: на жаль, якщо труба йтиме по території Туреччини, ці країни не отримають нічого. Дивно, але факт, - Росія навіть не зверталася офіційно до Єврокомісії з проханням вивести "Південний потік" з-під дії Третього енергопакету.
З самого початку цей проект планувався для тиску на ЄС та Україну з метою отримання контролю над нашою газотранспортною системою. Звідси ж - нескінченна брехня про розкрадання газу, ненадійність наших газопроводів і прагнення за всяку ціну зайти на внутрішній ринок України. Тепер, до речі, "Газпром" проривається на внутрішній ринок Туреччини. Поки що його присутність ледве помітна, однак може й посилитися. Тоді про яку втрачену вигоду для Європи говорять у Росії? І кого через кілька років звинувачуватиме Путін у зриві "Турецького потоку"?