Кіровоградські майданівці знову на барикадах. Точніше, справжніх барикад немає, є великий намет, бочки з палаючими дровами та купи шин як стратегічний запас. Цей протест перед будівлею обласної прокуратури триває уже другий тиждень і, як заявляють організатори, має завершитися відставкою трьох прокурорів - Євгена Васильєва, Леоніда Панченка і Євгена Здоренка. Риторика обох сторін досить категорична: протестувальники апелюють до оголошеної люстрації і справедливості, прокуратура - до законності і стабільності.
Правда, ця стабільність уже відзначилася порушенням кількох кримінальних проваджень - і проти протестувальників, і проти міліції, яка в одному випадку проявила нібито недбальство і байдужість, а в іншому була занадто запопадлива. Цьому клубку протиріч, який зав'язувався не один день, дуже важко знайти одномоментний розв'язок, тим більше що і одна й інша сторони ніби хочуть одного й того ж - дотримання законності і справедливості. Та розуміють вони це кожен по-своєму. До того ж схоже, що свою точку зору кожна зі сторін обстоюватиме жорстко: протестувальникам потрібна перемога, хай і формальна, а інституція не може діяти проти себе. Власне, цей вузол - наріжній камінь глибинного протиріччя між суспільством, яке прагне швидких змін, і між інституційно-апаратним монстром, який неможливо замінити враз і який впирається й противиться цим змінам.
Вистояти в цьому протистоянні для кіровоградських майданівців важливо ще й тому, що позаду в них - болісна поразка. Керівник кіровоградської Самооборони Микола Джоган улітку дуже гучно обіцяв не допустити до роботи новопризначеного голову облдержадміністрації Сергія Кузьменка, колишнього регіонала, який голосував за закони 16 січня. Але тодішні акції нічого не дали - більше того, після зустрічі з Сергієм Кузьменком частина протестувальників публічно визнала, що готова поступитися за умови, що голова ОДА співпрацюватиме з громадою і зважатиме на її думку. Після певної обережної паузи Сергій Кузьменко почав активно просувати свої кадри, і щось не видно, що він зважає на думку активістів.
Тож владна броня фактично залишилась непробитою, і коли на початку вересня прокурором міста Кіровограда було призначено Євгена Васильєва, племінника сумнозвісного донецького генпрокурора Геннадія Васильєва, кіровоградські активісти сприйняли це як черговий ляпас від влади. Річ іще й у тому, що Євген Олександрович перед призначенням у Кіровоград працював прокурором Кіровського району Донецька і, на думку активістів, потурав, якщо не сприяв, сепаратистам, не відкривши жодного провадження за фактами державної зради донецьких посадовців, побиття проукраїнських активістів, проявів сепаратизму, за що має бути люстрований. А тримається на посадах Васильєв, знову ж таки, на думку активістів, завдяки дядьковим статкам, які у 2008 році журнал "Фокус" оцінював у 575 млн дол., а видання "Кореспондент" - у понад мільярд. Звідки беруться такі гроші у прокурорів, відомо багатьом…
Активісти, завітавши до кабінету Євгена Олександровича, ввічливо запропонували йому написати заяву про відставку, фактично самолюструватися. Той, звісно, відмовився. Наступний візит був до кабінету виконувача обов'язків прокурора області Леоніда Панченка з тією ж вимогою: звільнити Євгена Васильєва. Йшлося також про те, що досі не покарані ті прокурори й слідчі, які свого часу фабрикували кримінальні справи проти кіровоградських майданівців. Леонід Іванович пообіцяв прореагувати на звернення і повідомити про вимоги генпрокуророві. Але реакція була традиційна для прокуратури, де є два основні інструменти роботи зі скаржниками: мовчання і відписки.
Але якщо звичайні скаржники не мають інших варіантів, як знову і знову писати скарги й отримувати стоси відписок, то цього разу активісти, відчуваючи за собою підтримку суспільства, знову завітали до кабінету Панченка і зажадали, аби він буквально при них зателефонував Яремі і передав їхні вимоги щодо Васильєва та покарання фальсифікаторів. Леонід Іванович набрав якийсь номер і розповів про протестувальників, у відповідь, за словами Миколи Джогана, який був присутній у той момент у кабінеті прокурора, хтось запитав про міліцію: хіба, мовляв, її там немає? Панченко відповів, що є, але нічого не робить. Наступного дня й було порушено те провадження проти працівників міліції, які нібито не перешкодили свавіллю протестувальників. Хоча є чимало свідків, які підтверджують, що ніякого свавілля не було, можливо, просто розмова між візаві мала наполегливіший і акцентованіший характер. Пізніше стало відомо, що Панченко телефонував керівникові обласного управління МНС Віктору Федорчаку. Важко уявити, що прокурори такі лякливі - як же тоді боротися зі справжніми злочинцями?..
Лише після цього під обласною прокуратурою з'явився намет, бочки з палаючими дровами й шини. Нові вимоги: відставка Панченка і Євгена Здоренка (заступник прокурора області з питань слідства). Прокуратура ж відповіла, як їй здається, адекватно: на місці звичайного турнікета при вході з вестибюля як із-під землі виросли пластикові двері (пізніше в.о. прокурора області пояснить, що це плановий захід, оскільки наприкінці року виділяють кошти для таких робіт). На прес-конференції Панченко заявив, що протестувальники - спеціально проплачені люди. Правда, не став розвивати цю тему, аби конкретизувати, ким і для чого. На деяких сайтах з'явились припущення, що до протесту причетний кримінал. Важко сказати, адже коли явище набуває більш-менш масового характеру, до нього може приєднатися будь-хто. Але основні організатори - Микола Джоган, Андрій Лаврусь, Олег Копил, Володимир Фундовний, Олексій Цокалов - зарекомендували себе насамперед як громадські діячі і небайдужі люди. Сумнів є хіба щодо Сергія Чубченка, який у пошуках політичного притулку встиг побувати у різних партіях, але його впливу тут недостатньо.
З'явилась і публічна реакція на ці події генпрокурора Віталія Яреми. Він наголосив, що свою позицію треба доносити у формі діалогу, а не протестного монологу, і що він готовий у такому режимі розглянути всі зауваження щодо діяльності згаданих осіб.
Тим часом організатори протесту звернулися до загалу, оголосивши про скликання під прокуратурою народного віча якраз у день її професійного свята. На нього прийшли не тисячі, а сотня-друга кіровоградців, більшість з яких, очевидно, мали досвід спілкування з прокуратурою. Вони повідомляли організаторам заходу чимало фактів корумпованості прокурорів, і, якщо хоч частина з них знайде документальне підтвердження, багатьом загрожуватиме не лише люстрація, а ще й чималі строки ув'язнення. До мітингарів Леонід Панченко вийшов у супроводі наряду міліції (прокуратуру того дня охороняв "Беркут" під орудою його колишнього керівника Михайла Печури) і повідомив про перевірку діяльності Васильєва, яка, за його словами, триває.
Коли Леонід Іванович повертався у приміщення, на сходах виникла штовханина, беркутівці зімкнули кільце, через яке журналістів на прес-конференцію довелося просто витягати. Чи була реальна загроза в.о. прокуророві? Він вважає, що так. І, очевидно, небезпідставно. Бо після цих подій група протестувальників вирушила до Києва і несподівано швидко потрапила на прийом до генпрокурора.
За словами Миколи Джогана, розмова майже відразу стала конструктивною. Виявилося, Панченко не звертався до Яреми з приводу організації перевірки призначення Васильєва, приховав також і те, що в області досі не покарано фальсифікаторів справ майданівців. Чому так, і чи не пов'язане і яким чином призначення Васильєва з його діяльністю на посаді начальника відділу кадрів обласної прокуратури, з'ясовує спеціальна робоча група центрального апарату Генпрокуратури.
Попри цей тактичний успіх, малоймовірно, що результати перевірки будуть такими, які розплутають цей вузол протиріч. Драконові ж важко поїдати самого себе. Щоб домогтися змін, яких чекає суспільство, Котигорошок має з'явитися у самому драконі. І не один. У Панченка, до речі, був шанс. Але він цього навіть не зрозумів.
Сергій Кузьменко ставиться до цього протесту з погано прихованим роздратуванням, кинувши на апаратній нараді фразу про те, що дехто з тих, хто не став депутатом (мається на увазі Андрій Лаврусь, який балотувався у 102-му окрузі і програв Олесеві Довгому. - С.О.), намагаються приватизувати Майдан для тиску на владу. Постійно мусується також думка, що тих, хто протестував і влітку, і цього разу, небагато, і вони не відображають позиції жителів усієї області чи міста.
Добре пам'ятаю, коли розпочинався Майдан, на центральну площу (тоді імені Кірова) у Кіровограді виходило не більше, а часом і менше людей. І різні посадовці казали те саме. Але коли мітингувальників стало кілька тисяч, очільника області Андрія Ніколаєнка від публічної розправи врятувала депутат міської ради Лариса Онул (тодішня влада маніакально намагалася знищити бізнес її сім'ї та й її саму), яка просто в мікрофон почала читати "Отче наш", тим самим трохи заспокоївши натовп.
Тож коли людей стане багато, то може бути пізно. Ніяка броня не допоможе…