Якби класик прожив цей тиждень у парламенті, то напевно написав би щось у стилі: «Есдеком можеш ти не бути, у більшість же вступити мусиш...» Слід віддати належне Віктору Володимировичу: зібрати під своїм крилом навіть таку кількість депутатів — це вже найвищий пілотаж. Хоча щодо дієздатності такого об’єднання поки що доводиться сумніватися, оскільки загальновідомо, що близько 15—20% депутатів навіть у дні голосування в залі немає. Є, знаєте, різні вагомі причини, щоб прогуляти засідання. Типовий приклад. Цього вівторка після оголошення про створення більшості вона так і не змогла набрати необхідних 226 голосів із питань, які не є принциповими для жодної з груп, котрі входять до неї. Хоча цілком можливо, що заходи, які пропонується керівникам парламентської більшості запровадити в маси, допоможуть дисциплінувати депутатів. Тепер, як подейкують у парламентських кулуарах, усіх «більшовиків» по четвергах — у дні голосування — переписуватимуть. А оскільки необхідно, щоб у залі постійно перебували бодай 226 депутатів-«більшовиків», кожному з них доведеться багато від чого відмовитися: а) не хворіти, б) не їздити у відрядження, в) не ходити на перекури і г) пардон, не вибігати із залу нужду справити. Усі, взяті на список, мусять пам’ятати, що персонально відповідають перед:
— своїми колегами по більшості, яких катастрофічно бракуватиме;
— країною, за ситуацію, в якій вони взяли на себе відповідальність;
— особисто Президентом, який благословив «таку більшість»;
— Віктором Медведчуком, який виступив головним архітектором цього утворення...
Є ще посади у моїй Батьківщині...
Отже, нинішня більшість складається з дев’яти пропрезидентських фракцій — «Трудова Україна — Промисловці та підприємці», «Народовладдя», «Регіони України», «Європейський вибір», «Демініціативи», «Аграрії України», фракція народних демократів, «Народний вибір», згадана СДПУ(о) і плюс позафракційні. Оскільки власних резервів цих фракцій було обмаль, когось довелося запрошувати «з боку». Поповнили списки більшості відразу три БЮТівці — Василь Онопенко, Петро Толочко і Сергій Правденко, а також два представники фракції комуністів — Олег Блохін та Вадим Литвин. Після півгодинного «уламування» у президентській адміністрації написав заяву про вступ до більшості й «нашоукраїнець» Владислав Атрошенко. Правда, потім він відкликав свою заяву, хоча в опублікованому у номері парламентської газети «Голос України» списку «більшовиків» його прізвище значиться.
Ситуація з формуванням більшості багато в чому скидається на обрання керівництва парламенту. Щоправда, цього разу механізм залякування явно дав збій: виявилося, що ті, кого можна було втягнути у пропрезидентські фракції, трохи або сильно натиснувши, вже й так давно поповнили більшість. (Читачеві, напевно, цікаво буде дізнатися, що з 95 депутатів, які брали участь у виборах як незалежні, усі 95 поповнили пропрезидентські фракції. Тенденція, однак!) Нині ж міг бути задіяний ще один метод — роздача щедрот, якими багата влада. Не виключено, що деякі з «новоприбульців» справді страшенно хочуть попрацювати і не сприймають дій «Нашої України», БЮТ, комуністів та соціалістів. Можливо. Але лихі язики плещуть і про можливі інші мотиви. Наприклад, про те, що Василь Онопенко дуже хоче бачити себе в кріслі голови Верховного суду, яке ось-ось звільниться (і Василь Васильович у розмові з кореспондентом «ДТ» це, до речі, підтвердив), а Петро Толочко — на посаді президента Академії наук України. Що Сергій Правденко розглядається як можливий наступник глави Держкомінформу Івана Чижа, а Олег Блохін (у разі програшу «Динамо» у Лізі чемпіонів) — як потенційний тренер цього клубу. Можливо, все це вигадки заздрісників. І якщо команда Віктора Медведчука добре попорпалася у біографії кожного, то, мабуть, вона могла знайти і якісь інші мотивації та точки дотику. Справді, не хлібом же єдиним...
Втім, під загальний шумок пропрезидентські фракції вирішують питання своєї доукомплектації — і, слід гадати, небезуспішно. Скажемо, якщо вірити Олегу Беспалову, одному з лідерів «Народовладдя», найближчими днями ця фракція (а отже, і більшість у цілому) має поповнитися ще двома представниками опозиції. Хто це буде, поки що тримається в таємниці. Відомо, правда, що це не представники комуністів і не члени «Нашої України». Ведуть переговори про нові придбання і народні демократи.
«Ділимо-поділимо...»
Втім, зрозуміло, чому саме тепер фракції зайнялися поповненням свого персонального складу. Як уже було анонсовано, керівники більшості (слід гадати, теж не без впливу ззовні) вирішили провести ротацію керівництва парламентських комітетів. При цьому було обіцяно, що щось перепаде й опозиції. Природно, найважливіші пости «більшовики» поділять між собою. У четвер з'ясувалося, хто й на що претендує. Найбільша суперечка спалахнула за посаду глави бюджетного комітету. Вже на вечір четверга принаймні п’ять фракцій («Трудова Україна», «Регіони України», «Демініціативи», «Народовладдя» і «Європейський вибір») заявили про готовність відстоювати своїх представників. За останніми даними, найбільше шансів «хапнути» цей пост у «донецьких» — на цю посаду ладять Валерія Коновалюка й Андрія Клюєва (останній нібито згоден обміняти посаду глави комітету з ПЕК на престижнішу). Всі перелічені вище фракції (щоправда, за винятком «трудовиків») претендують і на комітет із питань боротьби з оргзлочинністю, посаду глави в якому нині обіймає «нашоукраїнець» Володимир Стретович. «Аграрії» «вибивають» комітет з АПК для Катерини Ващук. На посаду глави комітету з питань економічної політики запропоновано кандидатури «Трудовою Україною», «Народним вибором» та СДПУ(о). Швидше за все, саме представник есдеків Ігор Плужников і очолить цей досить цікавий комітет. У переліку претензій «більшовиків» також комітети з екології, молоді, соц- і правової політики, з питань регламенту, а також комісія з приватизації. Але це вже так, мілко...
Якщо розподіл відбудеться саме за запропонованою вище схемою, то опозиції доведеться задовольнитися лише дев’ятьма з 25 комітетів, причому з хоч трохи престижних можна назвати лише комітет з нацбезпеки та оборони, очолюваний нині комуністом Георгієм Крючковим, і комітет зі свободи слова, яким керує Микола Томенко з «Нашої України».
Проте поки більшість має лише 230 «багнетів», є підстави припускати, що вона не зможе перерозподілити комітети так швидко, як це хочуть зробити лідери пропрезидентських фракцій. Адже для початку їм потрібно 226-ма голосами внести це питання до порядку денного, а потім ще й проголосувати за «оксамитову революцію-2». В опозиціонерів є теоретичний шанс зірвати таку операцію. По-перше, вони мають свого керівника регламентного комітету — Валентина Матвєєва, який за бажання зможе простежити, хто з депутатів користувався при голосуванні чужою карткою. По-друге, якщо такий факт буде зафіксовано, з’являється можливість визнати голосування недійсним. Це теоретично. Практика ж показує, що жодне таке звернення в Конституційний суд бажаного результату не дало. Поки що...
Прем’єрська карта
Цікаво спостерігати, як тане запопадливість окремих депутатів, котрі погодилися записатися в парламентську більшість, коли заходить мова про те, аби щось таке зробити з урядом Кінаха. Явище дивне, але зрозуміле. Після створення такої більшості Кінах може спати спокійно — під заступництвом Віктора Медведчука йому боятися нічого. І річ не в тому, що Віктора Володимировича цілком задовольняє Анатолій Кирилович. Суть в іншому. Адже, залишаючи Кінаха виконувати обов’язки й надалі, Медведчук намагається убезпечити себе та свого патрона від небезпечної для них обох потенційної «змички» прем’єр—спікер. Таким чином центр політичної ваги зосереджується в одних руках.
Мабуть, саме тому було відкинуто нібито існуючий проект із призначенням на посаду прем’єр-міністра глави ДПАУ Миколи Азарова. До речі, розповідають, що Микола Янович нещодавно пішов на фактичний розрив із «донецькими», з огляду на їхнє наполегливе лобіювання на прем’єрський пост міністра фінансів Ігоря Юшка. Поява будь-якого більш-менш самостійного гравця, котрий порушуватиме вибудувану на Банковій архітектоніку, найближчим часом схвалення не отримає. Принаймні доти, доки не зникнуть ризики для існування підконтрольної адміністрації Президента парламентської більшості.
Є сумніви, що найближчим часом щось станеться і з віце-прем’єрами, — фактично за кожним із них стоїть хоч невелика, але наразі достатня група людей, яка може перетворити більшість на фікцію. Про відставки можуть забути поки що й інші міністри. Однак кажуть, що задля демонстрації коаліційності есдеки ладні виставити на торги посаду міністра освіти, яку нині обіймає їхній же представник Василь Кремень... щоб СДПУ(о) знову змогла претендувати на це міністерство...
Звісно, чіпати в нинішніх умовах Кабмін й ініціювати якісь перестановки адміністрації Президента невигідно. Медведчуку зараз, як ніколи, вигідний ведений парламент і ослаблений спікер. До честі Володимира Литвина, він намагається залишатися головою усієї Верховної Ради, а не поки що сумнівної більшості. Це відзначають навіть комуністи, які раніше не палали особливою любов’ю до Володимира Михайловича. Йому сьогодні справді важко всадити за стіл переговорів «більшовиків» та опозицію. Оскільки багато хто розуміє: у цій ситуації не Литвин, а Медведчук де-факто керуватиме новоствореною більшістю, прикриваючись світлим ім’ям Президента...