Чому Швеція? Так збіглося. З одного боку, криза вже давно і вибори вже скоро, а тому знову пішли активні розмови навколо що робити, куди і з ким іти, а головне — навіщо. І, завдяки багато в чому славним результатам президентства Віктора Андрійовича, дедалі гучніше чується: йти, але не в Європу, там нас не чекають і нам туди не треба. Йти з великим і добрим сусідом — он днями як шляхетно відмовився «добивати партнера», а міг би. Йти для того, щоб і далі розвивати демократію і ринок. Як у нас і в сусіда було — так і буде, тільки ще краще.
З іншого боку — знову об’явився Леонід Данилович і, по-перше, повідомив, що готовий країну з кризи витягти. А по-друге, ще раз пояснив, чому те, що він за свої десять років президентства у країні побудував, не всіх улаштовує. Будували ж, виявляється, «на порожньому місці», тому інакше бути не могло. Але коли ще раз оберете — буде ще краще.
З третього — випало в лютому мені з колегами побувати у Швеції. Про яку багато говорили в Україні на початку її незалежного шляху, коли Л.Д. ще запитував: ви скажіть, що вам побудувати, і я побудую. І багато хто тоді відповідав: побудуйте, щоб було, як у Швеції, — Дім для людей. Але так само багато хто, і зокрема швед, котрий живе в США, економіст, великий ліберал, друг і радник усіх пострадянських президентів А.Ослунд, говорив гучніше і для вуха можновладців приємніше: головне — приватизувати, байдуже — як, важливо — швидко.
Саме тому — Швеція. І Україна, звісно. Єдине, чого не хотілося б, то це асоціацій із ювілеєм Полтавської битви. Хоча...
Вражає, як довго Швеція робила помилки і не виносила з того уроків.
А.Ослунд, швед,
який живе у США
Отже, Швеція.
Територія — майже 450 тис. кв. км, або на чверть менше, ніж територія України. Населення — трохи більше 9 млн., або вп’ятеро менше, ніж в Україні поки що. Державний устрій — конституційна монархія. Порівняти з Україною у цьому моменті важко, але схоже на республіку.
В економіці зайнято 4,9 млн. осіб, або 54% населення. В Україні — 21,7 млн., або 47%. ВВП на душу населення (за паритетом купівельної спроможності, попередні дані за 2008 р.) — 39 600 євро, в Україні — 6 900, або майже вшестеро менше. Вартість праці — 32,2 євро за годину, в Україні — 1,2, або майже в 27 разів менше.
Індекс людського розвитку: в останньому світовому рейтингу — шоста позиція (разом з Нідерландами), між Ірландією (п’ята позиція) і Японією (сьома). Україна — 82-га позиція (разом з Таїландом), між Колумбією та Вірменією.
Така-от картинка з приводу шведських помилок...
Тепер докладніше про шведських громадян і шведську державу. Громадяни: це, як годиться — дитинство, освіта, робота, пенсія. Держава — король, парламент, уряд, податки. І так — ще якісь дрібниці між і після всього цього...
А для простоти домовимося, по-перше, не розрізняти тут державу і місцеве самоврядування, за всієї потужності останнього у Швеції. По-друге, мати на увазі, що в останні роки, за які тут і наводяться деякі цифри, курс шведської крони і нашої гривні до долара або євро був приблизно однаковий, тому перерахунком тут займатися не варто, їхня крона — це наша гривня. Купівельну спроможність не вирахуємо, але уявити собі порядок цін та іншого — зможемо.
Дитинство
Хоча, за офіційною версією, шведських дітей приносять гуси, підозрюю, що з’являються вони внаслідок відомих заходів, так само, як діти українські. Але на моменті появи подібність закінчується. По-перше, дані про новонародженого шведа негайно надходять у соціальну службу для нарахування і виплати допомоги. Самі надходять, самостійно. Тато-мама не повинні нікуди ходити, нічого оформляти, отримувати і нести. Самі. І так було завжди, приблизно з моменту винайдення пошти.
По-друге, народившись, швед негайно і примусово потрапляє під патронат держави. Перший її представник — патронажна медсестра, другий — службовець соціальної служби. Не всім це подобається. Бо сестра упевнена, що краще за батьків знає, що з новонародженим робити, а соціальний службовець — як із ним поводитися. Тому критики шведської моделі, як шведські, так і наші домашні, кажуть про тиск держави на сім’ю і саме немовля «з колиски». Шведським критикам можна вибачити, а наші — враження таке, що вони або дітей уже виростили, а онуків іще не мають, або їм не відомо, скільки медсестер та дільничних педіатрів у нас у країні залишилося...
По-третє, коефіцієнт дитячої смертності у Швеції — шість на 1000 народжених живими. В Україні — 10. За нашими стандартами обліку. Як написано в одному зі звітів Фонду народонаселення ООН (2003 р.), в Україні «якщо буде здійснено перехід на міжнародні стандарти... обліку, коефіцієнт дитячої смертності може підвищитися майже вдвічі». Наскільки вдалося з’ясувати, перехід не здійснили.
Отже, батьки шведського немовляти отримують право на відпустку для догляду за ним тривалістю 15 місяців і самі вирішують, хто і на який строк у цю відпустку піде. Але — батько зобов’язаний провести з дитиною щонайменше один місяць. Тому всі шведи-батьки вміють надягати на карапуза підгузники, співати колискових і користуватися брязкальцями.
Відпустка оплачується в розмірі 80% зарплати, до чого держава додає виплати в розмірі 90 євро (у неповних сім’ях — 126) аж до досягнення новонародженим 18 років або закінчення ним гімназії. Для родин, де дітей більше трьох, допомоги збільшуються.
Допомоги виплачують усім, незалежно від рівня доходів. Тому їх отримувала і королівська родина, через що мала тільки головний біль, оскільки вважала гідним допомогу в скарбницю повернути, а скарбниця — настільки ж гідним її виплачувати. От і займався король 20 років, доки всі троє дітей не виросли, щомісячним відсиланням грошей згаданою поштою...
Після спливу 15 місяців батьки можуть спокійно повернутися на роботу, хоча, як правило, мама залишається з дитиною довше. Або працює неповний робочий день (тиждень), можливостей для цього у Швеції достатньо. Або віддає дитину в ясла/садок, котрі, як правило, із приставкою міні, оскільки групи в них маленькі і нагляд за дітьми відповідний, хоча, на думку наших мам, — ніякий, діти поводяться абияк, роблять що хочуть і взагалі — мають забагато прав.
Це правда. Шведські діти мають багато прав і навіть власного омбудсмена. А той соціальний службовець, який ледь не в пологовому будинку поруч із немовлям з’явився, постійно пхатиме носа в сімейні справи, і, коли щось не так, то «тиск держави» не забариться. До речі, дитячих будинків, притулків чи безпритульних дітей у Швеції немає. Навпаки, останнім часом шведські громадяни унадилися всиновляти-удочеряти дітей з усього світу, з України теж.
Міні-садок на вигулі в Старому місті ми бачили. Щоправда, наскільки він міні, розгледіти не вдалося, бо спокійно сиділи тільки двоє, запаковані в двомісному візку, інші дітлахи так жваво дріботіли, що їхню чисельність годі було навіть спробувати визначити. Тим більше що юнак років п’яти підчепив портфель нашого колеги, котрий захоплено фотографував найстаріший, мабуть, у Старому місті будиночок, і потяг його кудись у більш відповідне місце... Вихователька справді перешкоджати юнакові не стала, а спокійно пояснила, що портфель не безгоспний, а он того дядечка, і юнак портфель радісно повернув...
За законом, батьки зобов’язані утримувати дітей до 18 років, довше — у разі, якщо дитина навчається в гімназії, але все одно тільки до досягнення дитиною 21 року.
До речі, виявилося, що в будиночку, котрий наш колега старанно фотографував, квартирує шведський принц Карл Філіп. А будиночок і доброго слова не вартий, Юлія Володимирівна посоромилася б такий у друзів орендувати...
Освіта
Шведи йдуть до школи у віці шести років і навчаються дев’ять років. Це і є загальна і обов’язкова освіта, оскільки ж обов’язкова — то в школі діти забезпечуються всім необхідним, від ручок-зошитів і підручників до одноразового харчування з гарячою стравою, таким собі ланчем, меню якого люблять друкувати місцеві газети, щоб усе місто знало, чим сьогодні дітей годували. Перші шість років діти отримують однакову загальноосвітню підготовку, решту три — спеціалізовану, або, як кажуть у нас, профілізовану.
Оскільки шведів критикували за «усередненість» освіти, вони вирішили відкривати приватні школи, яких уже з’явилося сотні. Але брати плату за навчання їм заборонено, фінансує їх держава нарівні зі своїми. А їхній приватний характер виявляється в тому, що вони на власний розсуд можуть ці гроші розподіляти, можуть залучати пожертвування, а також — на власний розсуд формувати навчальну програму. За винятком її обов’язкової частини, яку формує тільки держава, причому для всіх рівнів освіти. З метою забезпечення, по-перше, належних освітніх стандартів, по-друге — єдиного так званого смислового поля країни. Це, наприклад, коли підручників з історії не шість і в кожному — свої герої і свої зрадники, а скільки завгодно, але якщо Карл XII — герой, то він в усіх підручниках герой...
Закінчивши школу, швед може продовжити освіту протягом трьох років у гімназії, звісно, за вже обраним профілем. Тут уже ніхто ручками-зошитами не забезпечує, але освіта теж безплатна, а більшість гімназистів отримують державні стипендії.
Потім — виш, яких у Швеції понад 30, у тому числі десять університетів, із них сім — державні. Незважаючи ні на що, освіта тут теж безплатна. Але утримувати себе студент зобов’язаний сам, навіть за гуртожиток, який є в кожного вишу, треба платити, як за житло, — близько 2 тис. крон на місяць. Але й тут нічого впадати у відчай. Студентові потрібно на життя й оплату гуртожитку приблизно 6 тис. крон на місяць. Якщо коштів бракує — можна взяти кредит під 2% річних, накупити канцелярії плюс конфекціону, а кредит погашати після того, як влаштується на роботу, й аж до пенсії. Причому якщо до пенсії швед із поважних причин кредиту повністю не погасить, що велика рідкість, то колекторська компанія за ним не бігає, а борг списується.
До речі, колекторських компаній у Швеції немає й ніколи не було, тому що, з одного боку, шведські банки воліють із клієнтом полюбовно домовитися і кредит реструктурувати, з іншого — клієнт, котрий потрапить у скрутну ситуацію, може отримати соціальну допомогу від того самого службовця, що свого часу зустрів його на порозі пологового будинку. У країні справді можна отримати допомогу на кредитний внесок залежно від ситуації — без повернення чи з поверненням потім, коли все налагодиться...
У вузи шведи вступають без іспитів, а за конкурсом атестатів. На найпопулярніші спеціальності (тепер це медицина) впроваджується співбесіда. Якщо хтось у гімназії не навчався або навчався не дуже, засмучуватися немає резону, бо існують десятки способів підготуватися і скласти гімназичні іспити або перескласти будь-які оцінки атестата без терміну давності, хоч на пенсії. Освіта для дорослих, освіта протягом усього життя, дистанційна освіта, усілякі курси підвищення, підготовка і перепідготовка — улюблене заняття шведів. Сьогодні кожен другий дорослий швед, як сказав би італієць, dottore чого-небудь, простіше кажучи — має вищу освіту.
Систему освіти Швеції заведено критикувати. За те, що оцінок до восьмого класу не ставлять, за орієнтацію на «середнячка», за придушення ініціативи й творчої індивідуальності, за слабку в цілому підготовку. Одне заперечити важко — уже в школі діти засвоюють принцип «у тебе вийде» і ту просту думку, що успіх успішніше здобувається всіма, командою, країною. І головне — бути кращим, а не найкращим. Розумнішим, а не найрозумнішим. Багатшим, а не найбагатшим…
І потім. Недоліки в системі освіти не заважають країні лідирувати в розвитку IT-технологій, фармацевтики, машинобудування та багато іншого. І витрачати на наукові дослідження 4% ВВП. А якщо врахувати, що 65—68% цих витрат — кошти цілком комерційних компаній, то вони грошей просто так не витрачають. Звісно, шведи роблять усе, щоб залучити у країну уми ззовні, але й на свої вони не бідні. Серед шведів — лауреати Нобелівської премії у сфері фізики, фізіології і медицини, а не тільки літератури та економіки, де точна наука відпочиває...
Робота
Якщо хтось думає, що шведський добробут будується за принципом «семеро до рота, один до роботи», то ні. Як повідомлялося вище, з понад 9 млн. шведських громадян в економіці задіяні 54%, або, практично, всі працездатні, причому незалежно від статі. З цією гендерною рівністю у Швеції — ціла морока, я постійно влазила в усі двері тільки вкупі зі шведським колегою, статечним таким чоловіком, оскільки за звичкою намагалася пройти першою, а колега думав, що надмірна увага даму може принизити...
Отож Швеція посідає друге місце за зайнятістю жінок активного працездатного віку (25—54 роки) — 97,9%. Щоправда, слід мати на увазі відзначені вище обставини — гнучкі робочі графіки, якими більшість жінок і користуються, працюючи найчастіше не з необхідності, а з бажання або «щоб бути серед людей», мені б таке бажання...
Найбільше зайнятих, усіх, не тільки рівноправних дам, — у сфері послуг (78% проти 56% у нас), у промисловості — 28% (проти 24%), а в сільському господарстві — всього лише 1,1% (проти 19% у нас).
Праця цінується дуже високо. За оплатою праці Швеція посідає перше місце в ЄС із показником, як уже повідомлялося, 32,2 євро за годину.
Формально здоровий і життєрадісний швед повинен працювати 40 годин на тиждень, як і ми, — п’ять днів по вісім годин. Але якщо він не дуже здоровий або в нього поганий настрій, то нам повідомили, що в середньому швед відпрацьовує 35 годин на тиждень. А решта — то лікарняний (тим більше що тиждень можна хворіти без офіційного лікарняного, але 80% зарплати отримувати), то захід якийсь сімейний, а на нього відпустка належить, то ще якась каверза трапилася. Тобто стверджувати, що шведи ой які самовіддані трудоголіки, важко.
Але — якщо швед працює, то він працює. Повільно, спокійно, без перекурів і переважно без ситуацій, коли цегла, не пам’ятаю як, то розчину — йок, а якщо розчин знову не пам’ятаю, то цегли йок. Або якщо класти асфальт, то взимку, на крайній випадок — під час дощу. Або вулицю розкопати, водогін полагодити, закопати, потім розкопати, каналізацію полагодити, закопати, потім...
Інакше кажучи, робота шведа не так тривала, як продуктивна, бо організована й оснащена, як правило, чудово. Щоб далеко по приклади не ходити, можна обсяг шведського національного ВВП на душу населення згадати. Або підвести очі до четвертого абзацу вище: у сільському господарстві працює один швед зі ста. Але він забезпечує майже 80% продовольчого ринку країни і ще експортує зерно, олію та м’ясо. Так, його дотує держава, і дуже, і, зокрема, від цього у шведських корів жирність молока перевищує всі мислимі норми, кури несуться за двох, а зерно колоситься зовсім не на чорноземах. Але ж і моїй державі ось уже скоро 18 років як ніхто не забороняє допомогти вітчизняному аграрію.
До речі, болюче для України питання — приватна власність на землю. Є вона у Швеції. Але продати/купити землю просто так — дзуськи. Продати можна тільки фермерові, комуні або державі. Ні простоювати землі, придатній для обробітку, не дозволять, ні будувати на ній котеджі чи там вигули для поні...
І ще одне, до речі. Можна від наших домашніх лібералів почути, що весь цей шведський ВВП створюється дармовою працею іноземних робітників, яких шведи нещадно експлуатують. Неправда. Ще в 60-х шведські профспілки відстояли своє право отримувати за однакову працю однакову зарплату з іноземними робітниками. Логіка проста, розрахунок тверезий: якщо іноземець працює за копійки, то на випадок чого кого першим звільнить шведський роботодавець? Відтоді у Швеції за однакову працю — однакова оплата хоч шведу, хоч інопланетянину.
Отож праця — основне джерело доходів шведів. Зарплата становить майже 85% сукупного доходу середньостатистичного шведського домогосподарства. У нас, якщо хто забув, — не більше 45%, а ще майже стільки ж — від держави допомога, на бідність.
Втім, доходи краще розглянути через витрати. Хоча б тому, що в нас вони реальніше відбивають справжній стан речей. Табличка — поруч, називається «Структура витрат домогосподарств Швеції і України». Дивитися на абсолютні цифри не рекомендується: по-перше, боляче, по-друге — важко пояснити, чому український робітник виробляє того ж таки ВВП вшестеро менше, а доходи української сім’ї — у скільки там? У 17? Втім, якби перерахувати за паритетом купівельної спроможності і доход, то різниця була б не такою виразною, так, разів у 10...
Краще поглянемо на відсоткові пропорції і швидко виявимо, що шведи витрачають більше, ніж ми, на житло — удвічі, на транспорт — більш ніж учетверо. До речі, не тому лише, що транспорт у них справді значно дорожчий, у чому нас уже переконали пани Вінський та Черновецький. А ще й тому, що користуватися транспортом, будь-яким, ми невдовзі просто не будемо, не зможемо. Вже й пасажирські поїзди у нас ходять по шість-сім вагонів, і маршрутки замість повноцінних автобусів, вже в Києві медичні сестри звільняються через те, що вартість проїзду на роботу забирає половину сестринської зарплати, а тарифи все зростають, а зарплати — ні.
А шведам співчувати нічого. По-перше, роботодавець їм компенсує, хоч і частково, транспортні витрати на роботу й назад. А по-друге, головне — не скільки ти на необхідні речі витрачаєш, а скільки в тебе після цього залишається. Так, до необхідного слід зарахувати насамперед харчування. А на харчування ми витрачаємо майже втричі більше, ніж шведи. І проблема навіть не в цьому, а в тому, що це втричі більше — половина нашого доходу. Тобто якщо попоїсти, то в нас на решту залишиться половина, а у шведа — доход майже неторканий, 86%. Тому що на харчування в нього не «залишається 14%». А 14% доходу достатньо, щоб шведське домогосподарство, при значно вищих, ніж у нас, цінах на продукти, було ситим і здоровеньким, у чому ми переконалися на власні очі.
Ось вдягачками-взувачками і голову собі прасуванням вони особливо не заморочують — факт. Із півсотні шведських громадян, з якими ми зустрічалися й працювали, тільки один джентльмен був у костюмі, ще випрасувана сорочка, краватка, бріолін, годинник. І дві дами — дуже прості офісні костюми, відразу зрозуміло, що коштують неміряно, туфлі-човники, косметики — нуль, прикрас — трохи менше. Решта дам і панів — чисто, охайно, зручно, крапка, все. Хоча — може, шведам нічого самостверджуватися через колекційну взувачку, годинники-сумочки. Немає в них ані комплексу меншовартості, ані потреби собі чи комусь доводити що ти — блакитна кров, наприклад...
Так, погляньмо ще на одну обов’язкову витрату — на житло, якщо воно є. У шведів, хоч вони витрачають на нього вдвічі більше, ніж ми, воно, швидше, є. Однак довідці про житло має передувати відступ.
Відступ: як усе починалося
Житлове питання дошкуляло шведам, як і нам. Індустріалізація, а отже — урбанізація, у них відбулася так само стрімко, як і в нас. У міста швидко напхалася сила-силенна безквартирного люду, який усівся одне в одного на голові й повідомив, що йому так незручно. Як вчинила держава в нас, ми знаємо. Як вона вчинила у Швеції?
Ні, король не віддав свій палац під комуналку. Він створив Королівську, звісно, житлову комісію, що й запропонувала створення державного житлового сектору шляхом масового спорудження висотних будинків зі стандартними квартирами. Сталося це 1945 р. І відтоді майже 20 років шведи, по-перше, чесно намагалися знайти ринкові шляхи розв’язання цієї задачки, по-друге — готувалися. Насамперед було вирішено зобов’язати місцеву владу розробити й подати плани забудови міст і передмість. При цьому місцева влада була зобов’язана виділити землю, що набувала статусу громадської, і мала право заборонити будь-яке будівництво, не передбачене планом. А для територій, передбачених для будівництва житла, розроблялися плани житлових районів.
І ви послухайте тільки, що про ці плани пишуть самі шведи: «Однією з головних цілей планування житлових районів було виховання хороших, демократично налаштованих громадян шляхом будівництва якісного житла із широким спектром послуг, у т.ч. зі школами, дитсадками, церквами, місцями громадського користування, бібліотекою і місцями проведення дозвілля для різних груп населення».
Виховання, тобто з населення — громадян, не розмовами про любов до рідної держави, тому тільки, що вона рідна, не апеляціями до великих предків і великого минулого, а шляхом будівництва якісного житла. Ну ніяких тобі духовності, патріотизму, прагнення до великої мети, місії та вирішення глобальних завдань.
І тут доведеться повернутися до Полтавської битви.
1905 р. від Швеції відділилася Норвегія — останній васал шведської корони. У літературі це називають «розв’язкою геополітичної трагедії», що почалася саме битвою під Полтавою. До речі, термін «геополітика» вигадав пізніше швед, професор
Р.Челлен, який служив під час розв’язки в Гетеборзькому університеті. А ще він вигадав термін «народний дім», але про це нижче.
Вихід норвежців і перетворення великої Швеції на просто Швецію шведи сприйняли вкрай болісно. Лаштувалися було воювати, баскі коні вже гарцювали під грізними нащадками вікінгів, але король ухвалив рішення: війну відставити. Законослухняні шведи змирилися, проте перед ними постали ті ж запитання, які ми так активно обговорюємо сьогодні: куди, з ким і навіщо? І так само, як нас сьогодні, їх спіткала криза — Велика депресія, яка в Європі була трохи легшою, ніж у Штатах, але ненабагато. І так само, як ми сьогодні, шведи подалися у з’ясовування внутрішніх стосунків. Усе було: страйки, локаути і навіть розстріл демонстрації шведських робітників...
Але ближче до теми. Згаданий Челлен, який вимагав будь-що повернути норовливу Норвегію, позаяк територія держави — неподільне її тіло, запропонував згодом ідею держави як «народного дому» — самодостатнього організму, в якому усі живуть у мирі та згоді і захищають його від зовнішніх ворогів та економічних конкурентів. Із цієї ідеї, як і з різних інших ідей шведського професора, проросло багато різного, зокрема й те, що прокотилося Європою у 30-ті роки й закінчилося 1945-го.
Але будь-яку ідею можна довести до абсурду. Із християнського милосердя можна зробити інквізицію, з марксизму — більшовизм, із демократії — бедлам, зі службових квартир для народних депутатів — гуртожиток на Троєщині. А можна не доводити й не робити. Шведи так і вчинили.
Шведські соціал-демократи, що прийшли до влади 1932 р., ідею «народного дому» прийняли, але зосередилися на соціальному мирі та злагоді, які досягаються через соціальну справедливість тією мірою, якою її максимально можна досягти.
І через 30 років отримали-таки «народний дім», або «шведський дім», або «шведську модель», із приводу якої досі злобствують усі пристойні ліберали і якій заздрять чимало громадян колишньої країни нереалізованого соціалізму. І про яку, напевно, невідомий швед, житель шведського дому, сказав: «Найкраще, що було в історії Швеції, — це битва під Полтавою». Інакше кажучи, не треба намагатися повернути велике минуле, треба зробити великим теперішнє. І не треба замахуватися на всесвітню місію, не навівши спершу ладу у власній домівці.
Дім
…Отже, шведи почали будувати «народний дім» зі звичайних будинків, просто житла. Дві обставини заслуговують на увагу. Перша: у процесі пошуку згаданих ринкових механізмів шведи дійшли чудового і, головне, несподіваного висновку: комерційні компанії не зацікавлені в будівництві невеликого недорогого житла, оскільки прибуток від цього нікчемний. Але замість розводити руками, як це роблять усі держпредставники, аж до Антимонопольного комітету, і сказати: ну що ж, це ринок...
...Шведи сказали: житло — це не «соціалка», це інфраструктура, що має суто економічний сенс і значимість; без неї жодна комерційна компанія ніякого прибутку не отримає, тому що не бачити їй без житла мобільної робочої сили.
А ще, замість і надалі намагатися капітал економічними методами зацікавити, шведи сказали: житло — надто важлива соціальна категорія, щоб заробляти на ньому гроші. І створили суспільно корисні компанії, які роблять те ж саме, але не заради прибутку, а за пристойну зарплату працівників і з мінімальною рентабельністю в 3%.
Друге: було ухвалено цілком адміністративне рішення, що орендна плата за нову двокімнатну квартиру не повинна перевищувати 20% середньої зарплати в промисловості (тоді саме в цьому секторі були найвищі зарплати). Це якби сьогодні в Україні ми мали сплачувати за новенькі двокімнатні квартири площею 50—52 кв. м 360 грн. на місяць. І все б нічого, ми приблизно так і сплачуємо, але й приватні домовласники у Швеції втратили можливість встановлювати орендну плату «зі стелі».
І відтоді навіть орендну плату за приватне житло розставляє по місцях не стільки ринок, скільки спочатку Спілка квартиронаймачів разом зі Спілкою домовласників, а потім парламент — у щорічних дебатах із житлового питання.
Одне слово, у 1964 р. шведи, маючи 8 млн. населення, ухвалили програму «Мільйон квартир за 10 років». Це — так, якби Україна сьогодні вирішила побудувати десь 6 млн. квартир, маючи квартирну чергу в півтора мільйона сімей. І до 1975 р. — року завершення програми — побудували мільйон цілком пристойних квартир у висотних і малоповерхових будинках. І відразу отримали проблему: дедалі більше 3—4-кімнатних квартир звільнялися і залишалися порожніми, тому що сім’ї з дітьми віддали перевагу власним будиночкам. Виник «бум вілл». І хоча вілли ці — площею всього 100—120 кв. м, але ж окремі, а головне — із клаптиком саду... Хороша проблема?
Квартирною проблемою шведи не переймалися років 20; потім у великих містах, і насамперед у Стокгольмі, знову вишикувалися черги. І знову Швеція думає, як проблему вирішити. Тому що — і проблема, і криза, і ліберали... Як у нас.
Але про це, а також про шведську державу, короля, парламент і уряд, їхні зарплати, пільги, автопарки, і як на це дивляться громадяни, і чому ці громадяни сплачують воістину драконівські податки, на які й будується шведський дім, — наступного разу. А зараз коротенько.
Чому шведи сплачують податки?
Мене часто запитують: а як шведи погоджуються сплачувати такі податки?
Річ у тому, що вони упевнені: їхні гроші використовуються правильно.
Й-К.Оландер, колишній посол Швеції в Україні,
травень 2005 р.
І, власне, все.
Дві речі потрібні, щоб люди платили високі податки.
Перша — упевненість, що податки використають у їхніх інтересах. Іншими словами, довіра до держави, влади. Друга — можливість цю державу, владу контролювати. Будь-яку структуру або особу, яка цю владу здійснює, у будь-якому місці і в будь-який час доби.
Кілька цифр про нас.
На початок березня цілковита підтримка дій трьох основних владних структур і осіб коливається від 2,2% — уряду до 0,6% — парламенту, що цілком укладається в межі похибки, тобто фактично — величини, що зникають. Підтримка дій судів, щоб судова гілка влади не ображалася — 2,9%. Цілковита довіра до суспільних інститутів: від 2,6% — до профспілок, до 0,4% — до політичних партій.
Що стосується контролю. Свій вплив на центральну владу громадяни оцінили в 1,3 бала за п’ятибальною шкалою, на місцеву — в 1,5.
Результат перший. Ми запитали в громадян, що вони відчувають, сплачуючи податки. 38% висловили впевненість у тому, що ці гроші розкрадуть чиновники, 28% — відчувають тільки те, що в них забирають чесно зароблені гроші, 18% — вважають, що гроші все ж таки не крадуть, але спрямовують не туди, куди треба. Втім, позитивні почуття теж є: 7% громадян упевнені, що допомагають тим, хто потребує допомоги, 4% — що ці гроші повернуться до них через державні асигнування, 4% — навіть почуваються частиною фінансової могутності держави.
Результат другий. Ми запитали в громадян, апелюючи до поведінки громадян Південної Кореї в період кризи 1998 р., підтримали б вони стійкість гривні, якби НБУ з таким проханням до них звернувся, шляхом здавання в НБУ цінностей? Тільки 0,6% громадян країни не відіслали б НБУ куди подалі, а принесли б усе, включаючи родинні реліквії та обручки.
Майже третина (32%), можливо, і хотіла б допомогти, але нічим.
А дві третини нікуди нічого не понесуть. 43% — оскільки не вірять, що їхні цінності будуть справді використані на добру справу, а не розкрадені, 24% — оскільки вважають, що захист національної валюти — «справа самої держави». До речі, останніх у 2000 р. було вдвічі менше — 12%. Тобто зараз тих, кому на проблеми держави начхати, — майже чверть. Красиво називається у філософії — відчуження, а в побуті — взаємність. Або, повертаючись до початку: лояльні громадяни з’являються не там, де державні мужі розпинаються в любові хоч до них, хоч до країни, хоч до слави предків, а там, де про громадян ці державні мужі дбають. Бажано — як про себе самих, більше — не треба. А обіцянок, що буде ще краще, від усіх тих, хто при владі сьогодні, і тих, хто при ній уже був, — не треба тим більше.
Якось колишній російський громадянин, нині шведський, сказав так: «Шведи, якщо з’явиться якась партія, яка запропонує знизити податки до 15%, і при цьому ти платитимеш за все, — відмовляться. Партія не збере навіть 1% голосів. Тому що це частина суспільного договору: жителі Швеції готові сплачувати високі податки, але повинні знати, що будь-який громадянин країни має право на дуже високий рівень медичного обслуговування. Байдуже — соціальник він чи мільйонер — усе одно його візьмуть у найкращу лікарню...» Немає на них Феофанії, ой немає.
А на нас — суспільного договору...
У статті використано матеріали, отримані в рамках проекту, виконуваного Центром Разумкова за підтримки Шведської агенції з питань міжнародного співробітництва та розвитку (SIDA), а також результати соціологічного опитування, проведеного Центром з 27 лютого по 5 березня 2009 р. Опитано 2009 респондентів старших 18 років у всіх регіонах України, теоретична похибка вибірки — 2,3%.