UA / RU
Підтримати ZN.ua

ПРО СВОБОДУ СЛОВА ТА ВІЛЬНИЙ ВИБІР СЛІВ

У статті «Як захищати свободу слова» («ДТ», №48 від 14.12.2002 року) прозвучало грізне попередження на а...

Автор: Тетяна Шевченко

У статті «Як захищати свободу слова» («ДТ», №48 від 14.12.2002 року) прозвучало грізне попередження на адресу державних службовців, у тому числі суддів, про наслідки у вигляді вилучення коштів із держбюджету у випадках порушення ними 10-ї статті Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, яка гарантує свободу слова. Палкий прибічник вільного висловлювання поглядів, у тому числі й критичних, я при цьому вважаю, що будь-яке право чи свобода одного члена суспільства завжди має здійснюватися так, щоб не було порушено прав і свобод іншого. Гадаю, що кількість судових позовів до засобів масової інформації значно зменшилася б, якби журналісти не забували інколи про це правило.

При порушенні простих етичних норм і правил поведінки в цивілізованому суспільстві (наприклад: критикуючи, не ображай) найчастіше відбувається пряме порушення законів, у тому числі і згаданої статті 10 Конвенції. До речі, у названій публікації нічого не сказано про наявність у цій нормі другої частини, яка передбачає, що свобода висловлювання поглядів у певних випадках може бути обмежена. Зокрема для захисту репутації чи прав інших осіб, для підтримання авторитету і незалежності суду. Зупинюся докладніше на цих підставах для обмеження свободи слова.

Як відомо, стаття 28 Конституції України проголошує право кожного громадянина на повагу до його гідності. А стаття 7 Цивільного кодексу України передбачає право громадян вимагати через суд спростування даних, які не відповідають дійсності або викладені неправдиво, ганьблять їхню честь, гідність і ділову репутацію. Розгорнімо наші друковані видання, подивімося телепрограми, особливо ті, що висвітлюють роботу правоохоронних органів, бодай за один день. Часто-густо побачимо, почуємо, дізнаємося, що Іваненко, Петренко, Сидоренко скоїли вбивства, згвалтування, вимагання чи вкрали мільйони. Звісно, громадяни мають право на отримання такої інформації, а журналісти мають право і зобов’язані її повідомляти. Однак при цьому не слід забувати, що, у відповідності до ст.62 Конституції України, лише вирок суду, який набрав законної сили, може назвати людину злочинцем, а отже, лише після цього можна говорити про те, що Іваненко скоїв той чи інший злочин.

Що ж відбувається насправді? Така інформація подається, як правило, «за гарячими слідами», тобто відразу ж після затримання імовірного злочинця або порушення кримінальної справи. При цьому такі повідомлення найчастіше констатують скоєння злочину певною особою і не містять дуже важливих і необхідних у цій ситуації слів — «підозрюється» або «обвинувачується у скоєнні злочину». Слід зазначити, що цим грішать не лише журналісти, а й професіонали-юристи, виступаючи на різних прес-конференціях, які висвітлюють роботу правоохоронних органів. Ось і виходить, що громадянинові, котрого привселюдно оголосили злочинцем до вироку суду, пряма дорога з позовом у суд для реалізації свого права на захист честі, гідності та ділової репутації.

Що ж до авторитету й незалежності суду, то вони, безумовно, у цих випадках теж можуть постраждати. Адже «завдяки» таким поспішним заявам ЗМІ і сформованій громадській думці суду надалі буває досить важко винести законний і обгрунтований, але виправдувальний вирок. А коли через низьку якість слідства (а іноді й пряму фальсифікацію його матеріалів) це трапляється, то в очах тієї ж таки громадськості і правоохоронних органів суд стає «поганим захисником злочинців». Чим же, як не тиском на суд і шкодою для його авторитету, можна назвати таку свободу слова?

Тому хотілося б побажати журналістам конче правильно добирати слова при подачі інформації про скоєні злочини. Бо може постраждати вже не державний бюджет, а бюджет ЗМІ, з яким ви співпрацюєте, а то й ваша власна кишеня.