У Верховній Раді зареєстровано одразу два законопроєкти, що пропонують зміни до Закону "Про мисливське господарство та полювання" (№2448 і 2232). Їх обговорення йде нелегко.
Суперечки навколо законопроєктів не на жарт роздмухали давнє протистояння мисливців і зооактивістів. Борці за права тварин починають викладати свої погляди з того, що називають мисливців убивцями. Ті ж, своєю чергою, погрожують привести під Верховну Раду 15 тисяч озброєних людей.
За таких "аргументів" важко до когось пристати, тому спробуємо поглянути на реформу мисливського законодавства об'єктивно і неупереджено. Мисливська галузь, на відміну від браконьєрства, стоїть на трьох стовпах: екології, економіці та традиціях.
Із першим стовпом усе зрозуміло: не можна експлуатувати природні ресурси, нехтуючи їх закономірностями. При видачі дозволів на полювання необхідно чітко уявляти динаміку чисельності різних видів та їх вплив на довкілля.
Другий - економічна складова - також важливий. Кожне господарство орієнтоване на отримання прибутків, у тому числі й мисливське. Слід зауважити, що за продуманого менеджменту користь мають не лише люди, а й екосистеми. Адже коли територія приносить прибуток завдяки полюванню, це може вберегти її від вирубування, перетворення на поле або й просто на "громадську зону відпочинку", тобто на смітник.
Традиції - третій стовп - задають напрям розвитку мисливської галузі, чому є багато прикладів. За традицією у мусульманських країнах мисливців не цікавлять кабани. Так склалося, що в Балтійських країнах об'єктом полювання є ворони, а у Франції мисливським видом вважаються кроти. Утім, варто пам'ятати, що традиції можна змінити, тоді як закони природи чи економіки непідвладні людським бажанням.
На жаль, мисливське господарство України не стоїть на трьох стовпах, а підперте патичками хилитається на всі боки. Значною мірою це зумовлено невдалим Законом "Про мисливське господарство та полювання", текст якого переписано з радянського документа з поправками в інтересах бізнесменів буремних 1990-х років.
Ще 2015 року Робоча група з реформування лісової галузі при Державному агентстві лісових ресурсів України звернула увагу на необхідність змінити статтю 24, де встановлено розміри плати за оренду мисливського угіддя. Згідно з цією статтею "розмір та порядок внесення плати за користування мисливськими угіддями визначаються у договорі між користувачем мисливських угідь та власником земельних ділянок, на яких знаходяться ці угіддя". Власником земельних ділянок зазвичай є місцева селищна рада, тож домовлятися про ціну варто з головою сільради.
Часом буває і так, що успішний бізнесмен районного масштабу, бажаючи орендувати угіддя, приходить до голови сільради і каже: "Тату, а яку ціну назначить селищна рада?". Бо дуже часто місцевий бізнесмен і голова сільради - родичі, куми, друзі тощо.
В українських реаліях мисливські угіддя в оренду можна взяти за безцінь. І якщо ваш бізнес із продажу цукрових буряків приносить непогані прибутки, то чому б не виділити певної суми на мисливське господарство? Не для комерційного зиску, а щоб було де з друзями випити.
Звісно, описана ситуація стосується не всіх орендарів, але і таке буває нерідко. Тому оптимізацію мисливської галузі, за рекомендацією згаданої Робочої групи, варто було б розпочати з "уточнення порядку визначення розміру плати за користування мисливськими угіддями". Однак її висновки так і залишилися на папері, не викликавши найменшого резонансу в суспільстві.
Чого не скажеш про законопроєкти №2232 і №2448, які зараз включено до порядку денного сесії. Вони привернули до себе увагу (що й зрозуміло), адже цього разу йдеться не про економічний аспект мисливської галузі, а про те, що близьке багатьом: про собак, котів і... корупцію.
Значна частина законопроєкту №2232 стосується питання, яке давно потребувало обговорення: тренування мисливських собак. Пропонується заборонити використовувати інших тварин (як диких, так і домашніх) при підготовці собак до полювання. Звичайно, якщо зміни буде прийнято, це погіршить мисливські якості собак. Але, з іншого боку, в Україні, як і в більшості цивілізованих країн, заборонені собачі та півнячі бої. Отже, поточна версія вітчизняного законодавства дещо нелогічна: заборонено виставляти на бій собаку проти собаки чи півня проти півня, але дозволено цькувати собаку на лисицю чи фазана. Утримаюсь від остаточної оцінки - до обговорення проблеми необхідно залучити широке коло фахівців. Але зазначу, що ця частина законодавства дійсно потребує перегляду, хоч і викличе спротив мисливців.
Власники собак стверджують, що заборона тренування на тваринах буде знищенням традицій. Однак сформовані традиції полювання наявні переважно в країнах Європи як відлуння ритуалізованих розваг аристократії. Наш народ за десятиліття "будівництва комунізму" втратив чимало традицій. Вітчизняні мисливські традиції зводяться переважно до такого:"дід полював, батько полював і я полюватиму".
Понад те, навіть у країнах, де збереглися мисливські звичаї, від них можуть відмовлятися. Зокрема, парфорсне полювання на лисиць було складовою англійської культури, відомою не менше за вечірнє чаювання. Дійство виглядало шляхетно: вершники вбрані в червоні жакети, породисті гончаки… Та кульмінацією було шматування лисиці собаками. У цей момент кожен з учасників полювання мав спробувати першим схопити шматочок хутра загнаного звіра. Не дивно, що в ХХІ столітті в Англії, Уельсі та Шотландії, не зважаючи на данину традиції, заборонили парфорсне полювання.
Втім, якщо початок законопроєкту №2232 викликає заперечення лише з боку мисливців, то його кінцівка не до вподоби й екологам. Згідно з чинним законодавством, користувачі мисливських угідь можуть здійснювати відстріл вовків, ворон, бродячих собак і котів. У законопроєкті пропонується скасувати це право. Звісно, що собаки та коти подобаються багатьом (у тому числі й мені), але варто пам'ятати, що вони спроможні завдати чимало шкоди навколишньому середовищу.
У 2013 році в знаному науковому журналі Nature було опубліковано результати дослідження, згідно з якими бродячі коти щороку вбивають більш як 1,3 мільярда птахів у світі. Причому роблять це не заради утамування голоду, а керуючись інстинктом. Не краща ситуація і з собаками. Влітку вони полюють на дрібноту. Але взимку зграя дворняжок легко наздоганяє навіть козулю чи оленя, адже копитні тварини провалюються в сніг, по якому собака у змозі бігти.
В ідеальному світі домашні тварини жили б удома, а дикі - у природі. Але в реальності проблема існує, і її необхідно вирішувати різними способами: підвищенням свідомості власників тварин, контролем народжуваності домашніх тощо. На жаль, коли безпритульні собаки та коти проникають у природу (де їх без сприяння людини не було б), доводиться вдаватися до радикальних заходів. Не заради знищення собак і котів, а заради порятунку диких видів.
Ще гірша ситуація із законопроектом №2448, в якому йдеться про посилення відповідальності користувачів мисливських угідь за облік чисельності тварин. Сама пропозиція слушна. Проте законопроєктом також передбачено так званий громадський контроль обліку чисельності із можливістю серйозних санкцій щодо користувачів угідь. При цьому не сказано про якусь відповідальність самого "громадського контролю". Отже, приїхавши на облік, "контролери" можуть нарахувати стільки тварин, скільки ляже на душу. Або на банківську картку.
Попри те, що в кожному із законопроєктів наявні фрагменти варті уваги, їх прийняття породить ситуацію "Лебедя, Рака та Щуки". На сьогодні в мисливській галузі є важлива проблема - відсутність чітких цін на оренду угідь. Замість вирішення однієї проблеми пропонується додати ще дві: зростання чисельності бродячих тварин і безвідповідальний тиск із боку "громадського контролю". В такому разі полювання стоятиме не на стовпах екології, економіки і традицій, а буде покладено на фундамент корупції. Втім, то вже буде не полювання, а браконьєрство.