«ДТ» продовжує слідкувати за подіями навколо донецької шахти імені Засядька. Минулого тижня відбулося два засідання урядової комісії в новому складі, і за їхніми результатами можна говорити лише про те, що до остаточної ясності в розслідуванні причин аварій іще далеко. Наслідки аварій на шахті можуть виявитися непередбачуваними — аж до приватизації та зміни керівництва підприємства. Є також імовірність, що події на шахті можуть стати поштовхом для структурних змін в усьому гірничо-металургійному комплексі країни.
На перегляді договору з нинішніми орендарями наполягає глава Державного комітету з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держпромгірнагляд) Сергій Сторчак. «Орендна форма власності не забезпечує належного рівня промислової безпеки та проведення гірничих робіт», — сказав Сторчак ще на першому засіданні урядової комісії у вівторок.
Зазначимо, однак, що є аргументи як за, так і проти тверджень Сергія Сторчака. З одного боку, статистика вугільної галузі — однозначно за «приватників». Найбезпечніша шахта в Україні — «Червоноармійська-Західна № 1» — на сьогодні перебуває у приватній власності. Тим часом не можна не враховувати, що за часів загального поділу та переділу вітчизняний бізнес, що зароджується, скуповував краще. З іншого боку, звичайно, є й приклади, коли зміна форми власності і, головне, власника докорінно змінювала підходи до забезпечення техніки безпеки, перетворюючи «гарячу точку» на промисловій карті в тихий закуток, куди інспектори Держпромгірнагляду заглядають нині лише для проформи.
Якось дивно, що вперше про зміну форми власності заговорив глава Держпромгірнагляду, якому від усіх цих господарських тонкощів ні холодно ні жарко. Інспектори його комітету мають абсолютно рівні повноваження щодо будь-якого промислового об’єкта, незалежно від форми власності, — зупинити потенційно небезпечне виробництво чи оштрафувати начальників, яких спіймали на порушенні техніки безпеки, вони можуть де завгодно.
Тим часом запитання поставлено — чи потрібно змінювати форму власності і, як передбачається, власника шахти? Не виключено, що в даному разі Сергій Сторчак просто виконав функцію «гучномовця», озвучив не власну ідею. Просто щоб у прем’єр-міністра Тимошенко був формальний привід, «ідучи назустріч побажанням трудящих», запускати механізм приватизації, не будучи при цьому (що дуже важливо в контексті наближення президентських виборів) ініціатором процесу.
Під час останнього візиту до Донецька, де було представлено нову урядову комісію, Юлія Тимошенко дуже старанно уникала звичного для неї як публічного політика безапеляційного оцінювання подій та особистостей. От, мовляв, попрацюємо, нехай комісія розбереться, збере додаткові матеріали тощо. Тоді таку відносну «м’якість» прем’єра сприйняли як своєрідну індульгенцію для нинішнього керівництва шахти.
Однак, напевно, недарма на кожному засіданні урядової комісії, яких у новому складі було проведено вже три, з уст прем’єр-міністра лунає вимога: важливі не лише причини, найголовніше — назвіть винних! Ім’я, брати, ім’я! Брати мнуться та імен не називають...
Донецька влада закликає не гарячкувати й не поспішати «призначати» винних у трагедії. «Поки не будуть досліджені виробітки в місцях можливого виникнення цієї проблеми, винні не можуть бути визначені. Аж коли буде підписано акт державної комісії (а тільки цей документ затверджує висновки експертної комісії про причину і причетних до аварії) — от тоді там і будуть персоналії», — прокоментував результати засідань урядової комісії губернатор області Володимир Логвиненко. Голова Донецької облради Анатолій Близнюк також заявив, що не можна «огульно обвинувачувати, не маючи на те підстав».
Наразі директор шахти Ігор Єфремов зазначає, що упередженості з боку уряду керівництво підприємства не відчуває. «І в новому, і в старому складі урядова комісія працює професійно, і претензій до них у мене немає», — підкреслив він. Директор шахти додав, що проведені торік «чергові» перевірки контролюючих структур також ніяких значимих порушень (передовсім фінансових) не виявили, отже, неприємностей він не очікує і від ініційованої прем’єр-міністром комплексної фінансової перевірки шахти.
Єфремов переконаний, що не слід розглядати намір Кабміну перевірити ще раз усе і вся в контексті можливої приватизації та появи нових власників через відсутність таких — на думку директора, глибина шахти та небезпека видобування вугілля відлякають будь-якого потенційного покупця. «Навряд чи хтось іще захоче звалити на себе такий важкий і небезпечний тягар, як шахта імені Засядька», — вважає він. Крім того, процес приватизації та передача шахти новому власникові з формального погляду є досить складним і обійдеться дорого.
Чинний договір оренди закінчується лише в 2012 році. Отже, поки вся Україна прийматиме чемпіонат Європи, на шахті імені Засядька повернуться до питання про форму власності та конкретних власників — старих чи нових. Утім, наша держава вже має досвід дострокового розірвання чи перегляду багатьох договорів — газового з Росією, договорів із закордонними інвесторами в рамках ВЕЗ і ТПР тощо. Отже, для нинішніх орендарів шахти сподіватися на договір із державою як на гарантію збереження статус-кво до зазначеного терміну буде, мабуть, занадто оптимістично.
Проте врахувати позицію двадцяти тисяч орендарів на чолі зі Звягільським потенційному покупцеві доведеться в будь-якому разі, і учасників процесу приватизації буде три — держава, покупець та орендарі. З 1992 року (моменту укладання договору оренди) шахту регулярно обновляли, старе устаткування заміняли на нове, будували нові виробничі майданчики, об’єкти соцкультпобуту, впроваджували нові технології. Усе це робили за рахунок прибутку підприємства (читай — орендарів), і тому на шахті імені Засядька співвідношення державної власності та майна, яке належить орендарям, постійно змінювалося не на користь держави. «За підсумками проведеного незадовго до «тривибухової» аварії аудиту загальна вартість шахти становила 1,3 млрд. грн. З цієї суми державних грошей залишилося трохи більше ніж 200 млн. грн.», — розповів «ДТ» директор шахти І.Єфремов. Тому будь-якому новому власникові доведеться, навіть за умови успішного вирішення питання з Фондом держмайна, викупити в орендарів їхню частку в підприємстві. Швидко, без зайвих роздумів, викласти мільярд грошей у нас у країні може небагато людей.
Якийсь час тому шахта, не чекаючи на цих гіпотетичних «небагатьох людей», почала самостійно готуватися до акціонування. Крім згаданого аудиту, глава Ради орендарів Юхим Звягільський ініціював ухвалення поправок до закону «Про приватизацію», відповідно до яких саме нинішні орендарі після завершення договору оренди отримували пріоритетне право стати власниками нового приватного підприємства вугільної галузі. Поправки ці були ухвалені парламентом, проте не підписані президентом. Відведені президенту Основним Законом на підписання 15 днів давно минули. До повторного розгляду поки не поверталися.
«Сьогодні орендарі готові в разі дострокового припинення договору оренди повернути державі його частину й стати повноправними власниками шахти», — запевнив Ігор Єфремов. Від будь-яких сторонніх бізнес-груп, що їх називали раніше як зацікавлених суб’єктів, за словами директора, керівництво шахти імені Засядька не отримувало жодної пропозиції щодо приватизації з метою купити її.
Як потенційних нових власників називали двох — СКМ Ріната Ахметова (зокрема група «Метінвест» — компанія, яка управляє активами СКМ у металургії) і російсько-український концерн «Енерго» (із топ-менеджменту якого вийшов нинішній губернатор Донеччини Володимир Логвиненко). Причину інтересу до шахти називали одну — сировинна криза в гірничо-металургійному комплексі України. У традиційному ланцюжку «вугілля—кокс—метал» забракло одного компонента — вугілля. Наявність кризи в коментарі «ДТ» підтвердили й у «Метінвесті»: «Дефіцит вітчизняного коксівного вугілля характерний для всієї коксохімічної галузі, зокрема і для підприємств групи «Метінвест». Ми працюємо на вітчизняному вугіллі, а також імпортуємо з Росії. Проте у зв’язку зі зростанням внутрішнього попиту в Росії, російський імпорт також знижується. Через дефіцит коксівного вугілля втрати українського ГМК від недовиробленої меткомбінатами продукції можуть обчислюватися мільйонами доларів, що не може не позначитися на всій економіці країни», — зазначили в департаменті зв’язків «Метінвесту». Приблизно така сама ситуація спостерігається й у концерні «Енерго».
Цю кризу аналітики прогнозували ще в 2005 році, і нині вона починає набувати реальних обрисів. Після аварій шахта Засядька припинила постачати вугілля своїм споживачам, внаслідок чого керівництво одного з них — Донецького коксохімічного заводу (ДКХЗ) — ухвалило рішення про зупинку двох коксових батарей. Не завантажені на повну потужність і інші коксохімзаводи.
У Донецьку нестача сировини для місцевого коксохіму спровокувала навіть соціальний конфлікт. Працівники заводу звинуватили власників підприємства — групу «Метінвест» — у навмисному доведенні ДКХЗ до межі зупинки. За словами голови заводського профкому Юрія Кочетова, від моменту купівлі заводу (2005 рік) «Метінвест» займається виключно закриттям і скороченням виробничих потужностей. Деякі працівники Донецького коксохіму мають серйозні підозри, що сам завод саме й купували з метою закриття, аби забезпечити повне завантаження інших коксохімічних підприємств групи «Метінвест». Генеральний директор ДКХЗ Геннадій Волокіта, у свою чергу, запевнив, що ні в керівництва, ні у власників на сьогодні немає наміру закривати підприємство. Проте активісти профспілки на зустрічі з власником ММК імені Ілліча Володимиром Бойком просили останнього викупити Донецький коксохімічний завод у «Метінвесту». Відповідне письмове звернення повернулося до заводського профкому з резолюцією Бойка «Згоден»...
Які ще наслідки спричинять події на шахті імені Засядька, наразі пророкувати важко. Безперечно, вітчизняний ГМК тяжко переживає навіть тимчасову зупинку шахти, яка з величезним ризиком для життів гірників видобуває дефіцитне вугілля. Проте моральні наслідки трагедії набагато більші — надто великою буде спокуса розіграти «засядьківську карту» під час президентських виборів-2009, коли будуть потрібні емоційні сюжети. Дуже вже багато в нашій політиці тих, хто полюбляє використати емоційні сюжети не надто зважаючи на моральний бік питання. Каталізатором яких іще процесів у промисловості, економіці та політиці стануть трагічні події на шахті імені Засядька, також передбачити складно. Це чудовий привід «закрутити гайки» та показово відшмагати багатьох «донецьких», та чи захочуть цим приводом скористатися — теж питання відкрите.