Загибель на цьому тижні вже дев’ятого українського миротворця в Іраку - підполковника Олега Тихонова - залишилася майже непоміченою, більше того виглядає буденною трагедією на тлі гострого передвиборного протистояння в країні. Як завжди, кілька скупих рядків у повідомленні прес-служби Міноборони: командир 73-го окремого механізованого батальйону зі складу вже третьої за рахунком 7-ї ОМБР загинув у ДТП під час планового об’їзду блокпостів і спостережних пунктів бригади. Внаслідок порушення правил водіння (цікаво, ким саме?) автомобіль «Шевроле» з українськими офіцерами перекинувся на ділянці шляху між другим і третім блокпостом. Травми одержали командир 63-го ОМБ підполковник Володимир Кравченко та старший офіцер управління 6-ї ОМБР майор Георгій Рогожин. За фактом порушено кримінальну справу. Розпочато слідство. По-військовому сухо та по-іракському буденно. Однак уперше в Іраку загинув не просто український військовослужбовець, а командир батальйону, від рішень якого залежать життя кількох сотень солдатів його підрозділу. Причому загинув він, навіть не встигнувши належним чином розпочати виконання бойового завдання. Прибувши з новою ротацією до Аль-Кута лише кілька днів тому, комбат 73-го ОМБ Тихонов просто поїхав зі своїм попередником - командиром 63-го ОМБ Кравченком перевіряти спільні блок-пости, навіть не виїжджаючи за межі розташування базового табору. Що в результаті? Чергове ДТП і чергова безглузда смерть - на цей раз уже високопоставленого українського офіцера.
Не сумніваючись у компетентності військових прокурорів бригади, які мають розслідувати справу, просто наведу кілька власних спостережень. Бездорожники «Шевроле» білого кольору, виділені американцями спеціально для командного складу української бригади, оснащені автоматичною коробкою передач і досить легкі в управлінні. Американці постійно не лише здійснюють їх техогляд, а й знімають показання зі спідометра, враховуючи пройдений кілометраж. Дорожнє полотно в базовому таборі «Дельта» на аеродромі Аль-Кут - найвищого гатунку. Що сталося насправді, встановить, звісно, слідство. Але дуже хотілося б, щоб результати принаймні одного з розслідувань за фактом загибелі наших військовослужбовців у небойових ситуаціях в Іраку були б оприлюднені. За час перебування українського контингенту в Іраку - а це рік із чимось - небойові втрати становлять уже п’ять загиблих військовослужбовців: два самогубства, два ДТП зі смертельним кінцем і один «самостріл» (необережне поводження зі зброєю). Відверто кажучи, забагато для підрозділу, сформованого на конкурсній основі з контрактників. Усі вони, теоретично, мають бути: а) психологічно стійкими (принаймні настільки, щоб не стрілятися, якщо опинилися у скрутній ситуації); б) професійно підготовленими - настільки, щоб безпечно керувати й вітчизняним БРДМом, й американським джипом «Шевроле»; в) елементарно вміти поводитися зі зброєю. Загалом, усе, як записано в статутах. І тому, що контрактники. Тому, що ніхто не примушував. Тому, що в Ірак, а не на прогулянку. А ще тому, що за гроші, яких ніколи не заробити військовою службою в Україні.
Друга планова ротація контингенту в Іраку, під час якої
6-ту ОМБР має змінити 7-ма ОМБР, розпочалася саме в той момент, коли у військовому відомстві відбулася своя ротація. Кадрова, позапланова та з очевидним політичним підтекстом. Можна скільки завгодно згадувати дві офіційних догани, одержані міністром оборони Євгеном Марчуком. Однак українська практика свідчить: відставки міністрів оборони, на жаль, продиктовані аж ніяк не турботою про те, щоб в українській армії ракети не збивали цивільні лайнери, бойові винищувачі не падали на людей, збройові склади не вибухали, а солдати й офіцери в Іраку не гинули ні від вогню бойовиків, ні через безглузду випадковість, ні через власну дурість.
Хай там як, в ефірі «5 каналу» вже екс-міністр заявив, що ротація іракського контингенту вперше відбувається за ризикованою схемою, а Президент, у свою чергу, ну дуже вже поспішав відправити Марчука у відставку, взагалі не обтяжуючи себе дотриманням бюрократичної пристойності. Як удалося з’ясувати «ДТ», особовий склад 7-ї ОМБР перекидає в Ірак повітрям військово-транспортна авіація просто на аеродром у базовому таборі бригади в Аль-Куті. Операція справді ризикована, з огляду на те, що в плані оснащення засобами навігації кінцевий пункт призначення більше нагадує просто якісну злітно-посадкову смугу в пустелі, ніж повноцінний аеропорт. До цього аеродром у Куті використовувався лише для посадки одиночних бортів, але аж ніяк не для десятка вантажних Іл-76, під зав’язку набитих людьми. До того ж у нашій зоні відповідальності, згідно з оперативними даними розвідки, було зафіксовано переміщення ПЗРК (переносних зенітно-ракетних комплексів), і вже одне це викликає занепокоєння.
Загалом, скоріше б закінчилася ця ротація. Навряд чи від Олександра Кузьмука, котрий повернувся в крісло глави військового відомства, слід очікувати якихось ініціатив, що кардинально змінять формат нашої військової присутності в Іраку. 7-му бригаду вже реструктуризували: було три батальйони, стало два. Загальна чисельність військовослужбовців скоротилася на 250 осіб. Рішення Ради нацбезпеки й оборони про початок поетапного скорочення контингенту, а згодом і завершення місії було цілком закономірним. Уперше Україна дала чітко про це зрозуміти США ще за міністра Марчука. Кажуть, його візаві міністр оборони Доналд Рамсфелд, почувши на переговорах у Криму про скорочення контингенту, м’яко кажучи, особливої радості не висловив. Але тоді заспокійливо подіяли запевняння в тому, що основні свої завдання в зоні відповідальності українська бригада, як і раніше, виконуватиме, й утікати ніхто нікуди не збирається. Олександр Іванович Кузьмук, звісно ж, не подолає спокуси ще раз структурно й кадрово реформувати Міноборони Марчука. Тим більше що останнім часом на фронтах апаратної війни між двома генералами армії точилися особливо запеклі бої. Однак було б наївно думати, що нові кабінетні ігри якимось чином позначаться на долі 7-ї бригади.