"Так они не меня вышибут, а себя"
Ігор Коломойський про націоналізацію Приватбанку
Розмови про можливу націоналізацію Приватбанку точаться без малого рік.
Ще минулої осені голова НБУ публічно заявила, що не виключає такого сценарію, і запевнила, що регулятор готовий до виконання цього непростого завдання, хоча всіх без винятку лякає перспектива будь-яких маніпуляцій із найбільшою системною фінустановою країни.
На тижні, що минає, "питання "Привату" знову сплило на поверхню - у високі політкола, а потім і в ЗМІ просочилася інформація про переговори між одним із власників банку Ігорем Коломойським і президентом Петром Порошенком про продаж останньому в розстрочку 50% телеканалу "1+1" за попередньою ціною в 250 млн дол. Причому обмінним лотом у торгах виступає, ні багато ні мало, подальша доля самого ощадного банку України. От лише висловлювані при цьому версії різнилися кардинально. За однією з них, Ігор Валерійович нібито поступається половиною "Плюсів" в обмін на не-націоналізацію, а за іншою, навпаки, - на націоналізацію Приватбанку, але на вигідних для себе умовах.
Сторони переговорного процесу, звісно, поспішили все спростувати. Однак джерела DT.UA інформацію про переговори не лише підтверджують, а й уточнюють: останній раунд відбувся на острові Капрі особисто між гарантом і олігархом. Нюансами схеми, нібито, займаються Олександр Грановський та Ігор Кононенко. Щодо підсумків - домовилися чи, навпаки, посварилися - різні джерела висувають протилежні версії. Причому обидві з них можуть бути вірними. Адже сторони переговорів - відомі господарі свого слова, тож як дати його, так і забрати кожна з них може легко.
Хай там як, націоналізація на прийнятних для сторін умовах справді є одним із розглянутих варіантів. Питання про долю "Привату" і ступінь задоволення інтересів учасників переговорів - це фактор не тільки фінансового, а й політичного, соціального впливу. От тільки наскільки ймовірним є те, що в разі реалізації насамперед враховуватимуться інтереси держави і платників податків?
Кому воно треба?
Зрозуміло, навіщо отримання контролю над одним із найрейтинговіших телеканалів потрібно президенту, звісно, який збирається на другий термін, але стрімко втрачає електоральну підтримку. За даними DT.UA, інтерес Банкової набагато ширше "плюсів", там шукають можливості отримати стабільний вплив на "картинку" ще ряду телеканалів - від "Ери" до NewsOne - для створення інформаційного щита президента.
Однак не зовсім ясно, навіщо це потрібно Коломойському, адже уступка 50% у власності телеканалу обрізає його 75-відсоткову частку (решта належить Г.Суркісу і В.Медведчуку) до лише 25%. І має означати фактичну втрату контролю над прицілом його найпотужнішої медіа-зброї. Тобто або втрата банку, - опорної структури всієї приватівській бізнес-імперії, - ще болючіша і значно катастрофічніша, або олігарх упевнений, що навіть із чвертю "плюсів", що залишиться, не втратить свого впливу на медіа-ресурс. Історія з менеджментом міноритарія "Укрнафти" підкріплює цю віру. Та й потім, як то кажуть, партнерів у Коломойського не буває, лише заручники.
При цьому, незважаючи на жорстку позицію західних функціонерів, які ставляться до Коломойського вкрай недовірливо і з острахом, причому настільки, що питання найсистемнішого банку в Україні навіть прописано в спеціальному розділі діючої програми МВФ, нікому не слід плекати ілюзій, що олігарха вже загнано в глухий кут або його "ведуть на прапорці". Більш того, це ще питання - хто, кого і куди веде, адже простору для маневру у Ігоря Валерійовича поки все ще більше, ніж у Петра Олексійовича.
По-перше, саме непередбачуваність "маневрів" - нелінійна реакція на виникаючі проблеми та цинічна креативність у пошуку варіантів їх вирішення - роблять Коломойського непотоплюваним от уже при якому поспіль президентові. По-друге, славиться Коломойський здатністю виконати і здійснити будь-які погрози і наміри, що, до слова, на початку війни і було найсерйознішим аргументом у примусі до послуху запеклих кримінальних авторитетів, причому далеко не лише Дніпропетровської області, а й Одеської, Запорізької, Харківської. По-третє, в числі його нинішніх союзників Арсен Аваков (зараз реально друга людина в країні), і Арсеній Яценюк зі своїм впливом на фракцію, що формує коаліцію, і значною мірою Олександр Турчинов, не кажучи вже про багатьох інших персонажів українського політичного паноптикуму.
Той факт, що в руках Коломойського перебуває найбільший системний банк країни, лякає багатьох, у тому числі й МВФ. Йому як головному кредитору хаос в Україні точно не потрібен. І той факт, що акціонери Приватбанку поки зовні благопристойно (про око функціонерів МВФ) і начебто сумлінно виконують затверджену для банку програму капіталізації, слугує додатковим аргументом на його захист. У тому числі і в судах, "арсенал" і "портфоліо" роботи з якими у Коломойського і Ко теж дуже значні та відчутні.
Ціна питання
Якби масштаб існуючої проблеми обмежувався тільки Приватбанком, то краще за все було б співвіднести її з обсягами зосереджених у банку депозитів населення (ну, там, електорат, потенційні соціальні вибухи і все таке). За даними НБУ, їх у Приватбанку станом на 1 липня 2016 р. було зосереджено понад 148 млрд грн (або 36,3% загальної маси по країні). Для порівняння, у найближчого переслідувача - Ощадбанку - в 2,5 разу менше (58 млрд). Саме "Приват" давно став головною ощадною установою для українців, що, з одного боку, забезпечує його відносну недоторканність, а з іншого - збільшує ризики як для держави, так і для вкладників.
"Щоб уникнути паніки серед клієнтів "Привату" державі доведеться гарантувати в повному обсязі виконання всіх зобов'язань банку як щодо повернення залучених депозитів, так і за поточними платежами, які здійснюються за рахунок коштів на розрахункових рахунках клієнтів, - пояснив DT.UA експерт Економічного дискусійного клубу Євген Олейніков. - З огляду на те, що надходження банку при цьому будуть мінімальними (адже клієнти перестануть заводити кошти в банк і, навпаки, спробують їх із нього вивести), необхідно буде забезпечити акумуляцію відповідних коштів за рахунок власних джерел країни. Таким чином, для націоналізації "Привату", щоб не викликати обвалу національної банківської системи, потрібні кошти в сумі, яку можна порівняти з сумою зобов'язань банку". Тобто близько 230 млрд грн.
За словами експерта, якщо держава скористається стратегією, яка застосовувалася при попередніх націоналізаціях банків, тобто заморозить і реструктурує виплати, негативні наслідки будуть ще масштабнішими. І не тільки безпосередньо для власників депозитів, а й для підприємницького середовища в цілому. "Приват" обслуговує величезну кількість поточних операцій українського бізнесу. Необхідність шукати нові способи розрахунків і розрулювати кризу неплатежів через заморожені кошти - це не побори збирати, і українським чиновникам таке навряд чи під силу. Здавалося б, простіше Приватбанк узагалі не чіпати, але й залишити все як є навряд чи вийде.
Най-най
Приватбанк у лідерах не тільки за обсягом депозитів та активів, а й за обсягами отриманого рефінансування НБУ, а також кредитної заборгованості в портфелі. Причому частка "інсайдерських" кредитів (наданих компаніям, пов'язаним з власниками) навіть за офіційними даними перевищує 25%, за неофіційними - набагато більша.
У перших числах серпня Приватбанк виплатив купон у розмірі 12,1 млн дол. за субординованим боргом на суму
220 млн дол., який у листопаді 2015-го було реструктуровано, а виплати подовжено до 2021-го.
Не поспішає "Приват" розраховуватись і з НБУ - загальний обсяг отриманого ним з початку 2014-го рефінансу становить 26,8 млрд грн, і борг цей теж було реструктуровано. Факт реструктуризації у НБУ не заперечують, проте її подробиці під приводом банківської таємниці не розголошуються. Джерела в Нацбанку говорили про якусь постанову регулятора (№103/БТ від 23 березня 2016 г.), яка переносить виплату основної суми заборгованості (18,7 млрд грн) на 2017 р.
Ще в березні Приватбанк домігся судового рішення, що забороняє Державній виконавчій службі та будь-яким її правонаступникам, у тому числі й НБУ, будь-які дії, що стосуються арешту рахунків банку, а також будь-яке примусове списання коштів з його кореспондентських рахунків у НБУ. Тобто, якщо банк припинить виконувати свої зобов'язання перед регулятором, останній не зможе застосувати до нього жодних санкцій. Юристи "Привату" запевнили, що це рішення ніяк не вплине на відносини між банком і регулятором, однак у НБУ рішення Дніпровського суду все ж вважали неправомірним і пообіцяли його опротестувати, правда, донині не досягли успіху. А якщо вже регулятору повернення своїх грошей не по зубах, то що тоді говорити про простих вкладників? Утім, як і про непростих, з яких багато хто, спокусившись на вкрай вигідні умови кіпрської філії "Привату" (єдиної, до речі, для всієї системи), потім зазнав чималих проблем із поверненням вкладеного.
За обсягами кредитних заборгованостей "Приват" також у лідерах по системі - 166 млрд грн позик, з яких
142 млрд - кредити юросіб, під знецінення яких банк зарезервував трохи більше 19 млрд (лише 13,4%). Але проблема не лише в обсягах і резервах, але ще більше - у заставах.
"Усі розуміють, що кредитування бізнесу, пов'язаного з власником банку, в "Приваті" перевищує всі розумні межі. Навіть зі звітності банку видно, що всі сектори, з якими він співпрацює, дуже близькі до групи "Приват", і було б наївним припустити, що банк кредитує не пов'язані структури, а їх конкурентів. Саму по собі проблему інсайдерського кредитування, на мою думку, можна вирішити, і банк взяв на себе певні зобов'язання перед регулятором. Питання в іншому, чи виконуються вони і як? - зазначає керівник аналітичного відділу Concorde Capital Олександр Паращій. - Зі звітності банку ми знаємо, що до 1 вересня ц.р. він мав вирішити питання із заставами за кредитами. Очевидно, ті застави, які у них є зараз, не відповідають новим вимогам НБУ. Тобто заставами, судячи з усього, виступають майнові чи корпоративні права, а не саме майно. Але якщо абстрактно поглянути на ситуацію, то чи є сенс власнику змінювати застави на реальні, з урахуванням ситуації у країні, відносин його з владою і постійних розмов про націоналізацію належної йому фінустанови?".
Питання справедливе. Навіщо показувати те, що потім можуть відібрати? Зі статистики банку ми бачимо, що з грудня минулого року його кредитний портфель не дуже змінився, найбільшими реципієнтами коштів усе ще залишаються галузі, в яких активним гравцем є промислова група "Приват". При цьому якість кредитного портфеля банку погіршується, зокрема обсяг прострочених позик з грудня минулого року зріс на 10 млрд грн.
Ці кредити з усіма простроченнями, забезпечені сумнівними заставами, можуть стати головним болем держави.
Де вихід?
Найпростіший і найоптимальніший для всіх варіант - це домовитися про те, що банк за кілька років поступово вийде на виконання всіх нормативних вимог регулятора. Саме такий рецепт було узгоджено з МВФ і виписано Приватбанку, який отримав три роки на приведення діяльності в порядок і скорочення частки інсайдерів у кредитному портфелі (а там, дивися, і АМКУ нарешті "розчехлиться"). Усе б добре, якби хоча б одна зі сторін щиро вірила, що "пацієнт" буде "лікуватися" сумлінно. Та й про свою здатність забезпечити належний догляд (читай - нагляд) за таким-то "паруб'ягою" в Нацбанку запевняють лише на людях. А в стінах будівлі на Інститутській підлеглі Рожкової (в.о. заступника голови НБУ, що курирує банківський нагляд), подейкують, під будь-яким приводом відмовляються брати участь у його перевірках - надто клопітно стало.
Навіть буквоїди МВФ, за інформацією DT.UA, не вірять в успіх оздоровчого плану НБУ. За попередніми домовленостями, якщо банк бодай на крок відступить від виконання інструкцій регулятора, його націоналізація має розпочатися негайно. За офіційною версією центробанку, "в такому разі фінансові втрати клієнтів банку відсутні". Але всі розуміють, що це не так. За інформацією DT.UA, чиновники МВФ пообіцяли українській стороні, що в разі націоналізації будуть особисто вести переговори з Коломойським і пояснювати йому, власнику не тільки "Привату", а й інших численних активів за кордоном, чому не варто розгойдувати ситуацію і чим для нього особисто загрожуватиме можливий колапс української фінсистеми. Людина розумна все зрозуміла б, але архіризиковий гравець, яким є Коломойський, може й не дослухатися до попереджень. Тим більше, що і в рукавах Ігоря Валерійовича чимало козирів.
"Проблема націоналізації не так у кредитах і вкладниках, як у платіжних системах банку. Через "Приват" здійснюється понад 50% усіх платежів і карткових переказів. Зайшовши в будь-який ресторан або магазин, ви з ймовірністю 50/50 користуєтеся терміналом "Привату". Співробітники НБУ саме в цьому вбачають основний ризик, оскільки банк у разі націоналізації може паралізувати платежі в країні. Хіба не жарт, НБУ не знав, наприклад, де фізично розташовані сервери банку, - пояснює член парламентського комітету з питань фінансової політики та банківської діяльності Павло Різаненко. - Зараз, за моїми даними, навіть технічні питання можна вирішити, але гарантувати, що все піде гладко, ніхто не візьметься. У теорії все просто - приймається рішення, НБУ заходить у "Приват" і менеджмент банку починає виконувати їхні вказівки. На практиці є великі сумніви в тому, що менеджмент дійсно буде керований НБУ".
Те, що націоналізація Приватбанку спричинить паніку на ринку, розуміють усі. Навіть якщо процес пройде без сучка й задирки (що малоймовірно), фінустанова на певний час призупинить свою роботу, платежі за рахунками в цей час здійснюватися не будуть, тисячі юридичних осіб стануть заручниками обставин, заблокують і рахунки фізичних осіб. Навіть якщо фахівці НБУ, які до цього сценарію напевно готувалися, спрацюють на відмінно, паніка не мине безслідно для економіки. Але що буде потім, чи зможе держава ефективно управляти найбільшим банком?
"Якщо пильніше поглянути на ті три банки, які було націоналізовано під час кризи 2008–2009 рр., що ми побачимо на сьогодні? З трійки - "Родоводу", "Києва" і Укргазбанку - лише останній вийшов на більш-менш нормальні показники і лише тому, що він від самого початку був найменш проблемним, - коментує для DT.UA економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Олександр Жолудь. - Успіх держави в управлінні двома іншими банками був мінімальним, і по факту країна на їх націоналізацію витратила більше грошей, ніж втратила б, допустивши їх банкрутство".
Активи "Привату" можна порівняти з сумою активів усіх тих банків, які за останні два роки було виведено з ринку. Уявіть масштаб, один "Приват" - це та третина банківської системи, яка пішла з ринку. Він такий великий, що будь-які маніпуляції з ним - це безумовний вплив на банківську систему, порівнянний з тим, що відбувалося під час Гонтаревського очищення. З тією лише різницею, що очищення проходило все ж таки два роки, а не одномоментно.
Але краще жахливий кінець, ніж жах без кінця. Коломойський - єдиний, кому вигідний тривалий і розтягнутий у часі переговорний процес про долю банку. Така собі гра в вірю-не-вірю національного масштабу, що дозволяє йому без проблем фінансувати свій бізнес коштами вкладників, імітуючи виконання вимог регулятора, шантажуючи владу обвалом фінсектора і затягуючи час, а там, як то кажуть, чи ішак, чи падишах.
За інформацією DT.UA, підкилимно обговорюваний варіант націоналізації (передачі державі активів) "Привату" може супроводжуватися масштабною заспокійливою PR-акцією для вкладників, МВФ і платників податків, з чиїми інтересами він, найімовірніше, розійдеться. Адже в разі націоналізації з установи буде виведено картковий портфель (тобто працюючі карткові кредити, що формують дохідну частину банку) і відповідні процесинги. Відбудеться це негласно (якщо ще до) або гласно (якщо вже після - через продаж цієї частини бізнесу), не має значення. Головне, прибуткова і функціональна частина цього бізнесу в результаті має опинитися підконтрольною нинішнім власникам, а державі - залишитися тільки вивіска, проблемні активи і боргові зобов'язання. Що, зі зрозумілих причин, виллється для платників податків у багатомільярдну суму. Чи розуміє це президент? Так. Чи готовий він на це піти? Не зовсім. Але у нього складне завдання: вирвати жало, не вжалитися й медку хапнути.
"У цьому разі йтиметься про входження держави в капітал банку. Згідно з законодавством, це можливо або шляхом придбання акцій при їх додатковому розміщенні в обмін на держоблігації, або у вигляді надання позики тими ж держоблігаціями України, - пояснила DT.UA експерт з питань фінансової політики Інституту суспільно-економічних досліджень Антоніна Дешко. - Бюджет цього року дає таку змогу Кабміну, але прийняття рішення про капіталізацію "Привату" державою як мінімум призведе до додаткового зростання обсягу державного боргу, який за підсумками минулого року вже становив майже 80% ВВП при законодавчо встановленому граничному рівні в 60%".
Природно, з урахуванням усіх цих факторів ми розуміємо, з якою хитромудрою задачкою намагається зараз упоратися президент. Зрозуміло, що рішення такого питання не буде простим, оскільки відповідальність колосальна, а наслідки - непередбачувані.
Чи повинен переговорний процес проходити публічно? Навряд чи. Оскільки відповіді на "приватне запитання" має кожен, але жодна з них не буде правильною, а безліч думок і страхів тільки збиватимуть з пантелику клієнтів банку і сіятимуть паніку серед вкладників.
Чи повинна сама націоналізація бути прозорою? Однозначно так. Щоб усім і кожному було зрозуміло, що в результаті отримує держава, і як саме вона розпоряджатиметься отриманим. Адже якщо націоналізація відбудеться, вона в будь-якому разі пройде за рахунок нас - платників податків. Поки що прозорої та зрозумілої політики держави щодо Приватбанку і його власника немає (втім, як і адекватної фінансової та економічної політики в цілому). Є робочі групи, схеми, переговори і традиція перекреслювати особистими інтересами розумні напрацювання експертів. Але питання зріє, і що швидше остаточне рішення щодо "Привата" буде прийнято, то краще. А що стосується modus operandi, то коли один шантажист не знає, як вчинити з іншим шантажистом, найкраще діяти за законом.