Крим політичний і чиновний лихоманить. І хвилює його не те, як виживатимуть цієї зими без зарплати бюджетники, а що буде після того, коли в Києві вляжуться поствиборні пертурбації. Залишиться Могильов у Криму, чи президент усе-таки знайде для перевіреного кадра достойне місце в столиці? Відповіді на це запитання, мабуть, сьогодні не знає й сам кримський прем’єр, хоча бажання його вгадати неважко. На відміну від думок із цього приводу Віктора Януковича. Але, здається, тектонічних зрушень у кримських кадрових пластах наразі не повинно бути, зокрема - щоб не порушити спокій Сім’ї, яка вкорінюється на півострові.
Крим, що був у радянські часи і «плавучим есмінцем», і всесоюзною оздоровницею; у хвацькі 1990-ті - бандитським півостровом та яблуком розбрату з Росією, а в часи «другого» Кучми - вже літньою столицею; валізою без ручки при Ющенку, - з приходом Януковича став «територією по дорозі з Донецька в Ялту». Але тепер набуває нового функціоналу.
VIP-дачники, образно кажучи, почали розводити городи - заводити сюди свій бізнес. На службу поставлені «сонце Клюєва» і «вітер Близнюка», «винконьякагропром» під кураторством Присяжнюка, розширює хімічний бізнес Фірташ, капає лівий гріш із нафтотермінала у Феодосію. На черзі - передача в концесію портів (Ялтинський експерти вже «розписали» Олександру Януковичу, Феодосійський - Дмитру Фірташу, Севастопольський давно за Рінатом Ахметовим), потім - другого за пасажиропотоком у країні аеропорту в Сімферополі, де проявилися інтереси різношерстої команди, але все частіше звучать імена Олексія Азарова та Віктора Януковича-молодшого.
За великим рахунком, Крим стрімко піднімається над рівнем компетенції керівництва автономії, а площі територій та перелік смачних тем, які ще контролює Анатолій Могильов, відповідно, зменшуються. Але це - також мотивація до того, щоб закріпитися і кадрово, і ресурсно по ватерлінії, позначеній високими інтересами, і нижче.
Зовні перші особи автономії демонструють упевнений спокій і йдуть один за одним у відпустки. Спочатку спікер Константинов, буцім абсолютно не хвилюючись за долю будівельної імперії «Консоль», що зазнає краху, її керівництва, яке заробило перед виборами кримінальну справу, і не зданих вчасно об’єктів, звично виїхав святкувати день народження за кордон. Потім, у розпал розкладання в Києві парламентсько-урядового пасьянсу, пішов у відпустку прем’єр Могильов. Забезпечивши найнижчу по країні явку виборців і падіння кількості голосів за Партію регіонів майже на третину, порівняно з кампанією 2007 року, керівники Криму хвалилися на публіці порівнянням із ще скромнішими результатами місцевих виборів-2010, а головне - перемогою своїх кандидатів у дев’яти з 10 округів. Здається, переконали навіть Київ. Принаймні у «розстрільному» списку губернаторів, кажуть, Могильов не значиться.
Але низькі показники явки та підтримки - чудова нагода звільнити крісла тих, хто нижче в ієрархії влади, з іншого боку - перемога в округах звільнила крісла двох міністрів Криму та мера в курортному селищі Мирне (Євпаторія). Одне слово, в Криму розпочався ярмарок вакансій і третя за останні два роки хвиля кадрової експансії «македонців». Усього за тиждень вона накрила міністерство ЖКГ Криму, Сімферопольський водоканал і мало не змила мера Ялти. У відповідь, у поєднанні з подіями, які передували призначенням і спробі відправити в самовідставку ялтинського голову Олексія Боярчука, Могильов і правляча партія отримали вибух народного обурення. Ні, не на вулицях - нинішня влада має молитися на форуми й соцмережі, де народ випускає пару і голосує «лайками», на відміну від дільниць.
Звісно, низка подій минулого тижня може бути збігом. Але він не простий, а знаковий.
Фон пішов від подій у Південнобережному відділенні АФ «Магарач», - у середині листопада зі старовинного підвалу в Отрадному в Лівадію вивезли кримську гордість - найстарішу на просторах України й Росії енотеку інституту «Магарач», яка залишала це місце тільки один раз за всю свою 184-річну історію: під час Великої Вітчизняної її евакуювали на Кавказ. Перед тим вивезли устаткування винзаводу, а дослідний майданчик виноградарів, лабораторії виноробів веліли прибрати до початку грудня. Причина цього, як уже доведено, не тріщини в підвалі - їх просто немає, - а сусідство «дачі Януковича» і холуйське бажання керівництва інституту та його кураторів у Мінагрополітики догодити синові президента Олександру - з ним пов’язані структури, на котрі оформлено землю та розкішну віллу.
Минулої неділі, 25 листопада, з вікна третього поверху відділення клінічної лікарні імені Семашка в Сімферополі викинувся й на смерть розбився Леонід Малик, мер Малого Маяка (Велика Алушта). У лікарню його госпіталізували після того, як, за словами екс-омбудсмена Ніни Карпачової (вона родом з Алушти), він був поміщений невідомими в психіатричну лікарню в с. Строганівка. Там, повідомляла журналістам зі слів Малика Карпачова, йому кололи невідомі препарати, а після її втручання мера з діагнозом невроз направили в лікарню ім. Семашка.
На думку Н.Карпачової, Леонід Малик наклав на себе руки у стані нервового зриву: на нього жорстко тиснули, щоб він пішов у відставку. Із травня Л.Малик у групі ще п’яти місцевих чиновників перебував під слідством, - його обвинувачували в перевищенні службових повноважень при прийнятті земельних рішень. На момент самогубства міського голови справа вже була в суді, а сам він перебував на підписці про невиїзд. Кожен, хто знає, як користуватися Єдиним реєстром судових рішень, може знайти там безліч прецікавих свідчень бурхливої і спірної земельно-будівельної активності Маломаякської сільради (територія, на хвилиночку, від Малого Маяка й до Партеніта), великий набір забудовників, включно з великими компаніями, котрі виступають як позивачами, так і відповідачами.
Проте історія підозріла через наявність прелюдії з психлікарнею (куди, за свідченнями депутатів, його відвозили люди з великої будівельної компанії, що дружить із правоохоронцями) і покрита безліччю таємниць, які носить у собі кожен голова прибережного міста або селища. А дехто, на жаль, забирає їх із собою.
За останні два роки, тобто після зміни влади в країні й заходу в Крим донецької команди, це вже третя смерть мера у Криму. Влітку 2010-го з автомата розстріляли Олега Колодяжного, голову курортного селища Новофедорівка (Сакський район), взимку 2011 року від пострілу в серце з мисливської рушниці загинув Ігор Юшко, голова Веселовської сільради (поблизу Судака). Правоохоронці кваліфікували цю смерть батька трьох дітей, недавно обраного на посаду мера, і голови місцевої організації Партії регіонів як суїцид. Убивство Колодяжного досі не розслідували.
За кілька днів до самогубства Малика почало лихоманити депутатський корпус Ялти. За словами депутатів, «донецьке» керівництво Радміну Криму тиснуло на Олексія Боярчука, вимагаючи подати заяву про відставку за станом здоров’я. Претензій було нібито дві: найгірший результат по Криму на виборах і підсумки перевірки мерії. Депутатів, своєю чергою, «ламали» на голосування за вотум недовіри мерові. Згідно із законом, у разі відставки мера (добровільної чи примусової, через рішення сесії) його обов’язки тимчасово перебере секретар Ялтинської міської ради Сергій Ілаш, колишній заступник голови правління «Укртранслізінга», людина з команди екс-куратора ПБК часів Джарти Сергія Васютіна.
«У Ялту вже приїхали «донецькі» - вони тепер перекуповують і «ламають» депутатів міськради від Партії регіонів, щоб Боярчука зняти більшістю. Уже 20 голосів набрали», - розповідали депутати.
Однак, хоч джерела у Радміні запевняли, що «нагорі» відставку Боярчука погоджено, він сам виявив норовистість і відмовився писати заяву про складення повноважень. «Я не маю наміру подавати заяву про відставку. Зокрема й за станом здоров’я. Я обраний народом і виконуватиму свої обов’язки до закінчення терміну повноважень», - заявив Олексій Боярчук Центру журналістських розслідувань.
Гадається, Боярчука врятувала від відставки смерть Малика. Напередодні сесії депутати похмуро жартували, що не завадило б ґрати поставити на вікна кабінету мера, і відмовлялися підкорятися вказівкам із Сімферополя. Набрати необхідні дві третини голосів ініціаторам зміни влади в Ялті не вдалося. Сергій Ілаш відмовився вести засідання сесії й залишив зал. Місто на інтернет-форумах тріумфувало.
Чим закінчиться ця перша фронда кримських проти макіївських - невідомо. Боярчук домагається аудієнції в президента. Не з порожніми руками, слід розуміти, повернеться з відпустки й Анатолій Могильов. Поки що в цій історії є одна повчальна сторінка.
Стрімку кар’єру в публічній політиці (секретар міськради, народний депутат від ПР, мер Ялти, лідер місцевої організації регіоналів ) Олексій Боярчук розпочав з того місця, де тепер стоїть «дача Януковича». Ну майже з того - через паркан, але тепер це майже одна територія. 2003 року уряд Криму передав в оренду ділянку, де тепер височить вілла і де раніше була ампелографічна колекція «Магарача», «Міжрегіональному промисловому союзу» тоді ще правої руки В.Януковича Антона Пригодського. А поруч розмістилася фірма «Дельфін-2001», де той-таки МПС Пригодського був партнером Фонду майна України, яка управляла колишнім санаторієм для радянських віпів «Чорноморський». Перед виборами-2004 «Дельфін» поглинув санаторій «Чорноморський», а його керівником тоді саме й був нинішній мер Ялти Олексій Боярчук. І, гадаю, ні Віктор Федорович, ні Олександр Вікторович заслуг Боярчука не забули. Та ось як незручно й водночас потішно тепер повернулося…
Загалом же, побачивши нову підніжку влади собі самій - персонально і в командний залік, - ніде правди діти, приходиш до версії, що спостерігаєш класичну мережеву війну, яку регіонали ведуть самі проти себе на своїй же території.
Насамкінець очікувана, але все-таки несподівана звістка з «Магарача», з Отрадного, яке продовжували весь цей тиждень зачищати від науки й історії. Інституту повернули чотирьох білих левів і мармурову дошку з іменами видатних виноробів «Магарача» всіх часів, - їх відвозили разом із вмістом музею інституту і колекцією. Привезли назад і скіфську бабу, яка стояла поруч. Що це означає - наразі невідомо. Але виноградарі сподіваються, що плани зачистити від старих приміщень територію поруч із «дачею Януковича» після розголосу будуть відкладені. Водночас втратив посаду заввідділом, котрий відповідав за «евакуацію» колекції, а в агрофірмі «Магарач» повністю замінили керівництво, повернувши спеціалістів, які працювали з естонськими інвесторами.
Не боячись здатися романтиками, винороби й виноградарі розмірковують, що ніколи не пізно зупинити будь-який процес, якщо йдеться про збереження унікальних сторінок культурної спадщини. І це саме буде виявом сили, а не продовженням бульдозерної війни проти історії в цьому казковому урочищі ПБК. По-хорошому, тут завжди вистачало місця й роботи всім, хто хотів творити, а не руйнувати. І старі лози «Магарача», проти яких тепер пішла чергова «джинсова» кампанія в ЗМІ, готові дати дивовижні вина, які можна невеликими партіями виробляти на місці історичного заводу. А разом із історичним підвалом з унікальною колекцією вин вони можуть утворити такий же унікальний об’єкт винного туризму, якими є відомі шато у Франції та інших країнах. Чим не ідея для державно-приватного партнерства, - здається, з цього починалася історія створенням Музею вина?