Едуард Гурвіц |
В Одесі відбулася кадрова революція. Саме так можна пояснити несподіваний вердикт Приморського суду та ще більш несподіване блискавичне його виконання. Відтак після семирічної перерви в крісло мера повернувся Едуард Гурвіц, який нині є народним депутатом України. А міський голова Руслан Боделан отримав ще один, але останній удар у спину від своїх соратників, який цього разу виявився «смертельним». Він став жертвою не лише своєї бездарності як мера, не лише старого режиму, а й свого ненадійного оточення, яке підвело його зразу ж, щойно стало зрозуміло: крісло під Боделаном серйозно захиталося. Спочатку це зробили міські депутати, які служили йому вірою та правдою впродовж усіх трьох років. Вони зірвали сесію міськради, коли та мала прийняти звернення до керівників країни на підтримку діючого мера у зв’язку з ситуацією в Одесі. А в останній вирішальний момент це зробила територіальна виборча комісія, в яку Боделан вірив, мовляв, вона його не «здасть». Тим часом комісія беззастережно виконала вердикт суду про скасування свого попереднього рішення в частині реєстрації Руслана Боделана міським головою й зафіксувала переможцем виборів-2002 Едуарда Гурвіца.
Події розвивалися так стрімко, що між оприлюдненням судового вердикту і прийняттям присяги новим міським головою минула рівно доба. Ще в понеділок Одеса була налаштована на повторні вибори і обговорювала можливі кандидатури, а вже у вівторок отримала нового міського голову. Сьогодні можна скільки завгодно обговорювати, наскільки законне те, що відбувалося у стінах Приморського суду, але рішення судді Світлани Ярош, очевидно, вже історія.
Ці події можна назвати постреволюційним синдромом помаранчевого руху, на який хвора, до речі, не лише Одеса, а й Одеська область і країна в цілому. Обіцяні квоти та домовленості при розподілі портфелів і бажання учасників цих домовленостей скуштувати плодів перемоги створили на місцях кадровий хаос, що триває досі. Гасло місцевих представників помаранчевої революції «Оберемо Ющенка — приберемо Боделана», яке було цими днями втілене в життя, саме з цієї серії. До слова, цим пояснюється і кампанія, що розгорнулася в Одесі проти губернатора Василя Цушка. Часті пікетування облдержадміністрації представниками обласних парторганізацій, які входили в передвиборну коаліцію «Сила народу», викликані недотриманням губернатором кадрових домовленостей. А сам Цушко, чиє призначення, як відомо, також результат квотного розподілу посад, сьогодні опинився в ситуації, коли мусить спростовувати чутки про свою відставку й пояснювати, що його перебування на посаді губернатора не є тимчасовим.
Сьогодні кроки нової влади ми оцінюємо за рішеннями й діями Президента країни, глави уряду та міністрів. Проте невдовзі стане зрозуміло: на місцях ці рішення нікому втілювати в життя. Поділ портфелів триває досі. А той, хто вже потрапив у владну обойму, може випасти з неї через непрофесіоналізм або відсутність необхідних для керівника й порядної людини чеснот. Це стосується як здрібнілих рядів представників виконавчої влади, так і старої гвардії в особі мерів міст.
Але повернімося до суто одеських подій. Чим же обернеться врешті-решт цей кадровий хаос перехідного періоду? Для початку слід нагадати, що нинішній одеський синдром має особливу природу. Спроба за всяку ціну і якнайшвидше прибрати Боделана пояснюється передусім тривалим протистоянням між ним та Гурвіцем, про що «ДТ» вже розповідало в попередньому номері. Тому побоювання народних депутатів, які підтримують Руслана Боделана, що поганий одеський приклад заразливий і може бути поширений як апробований метод на інші території, а тому має бути як слід вивчений і оцінений, навряд чи мають під собою підстави. Як і безперервні заяви самого Боделана про політичне переслідування його персони за інакодумство.
Справді, Боделан був не лише рядовим мером-господарником, а й активним політиком. Маючи за плечима великий досвід партійного функціонера, він володів політичним нюхом, який дозволив йому не один десяток років триматися у владі. Останніми роками він зробив ставку на донецьких, убачаючи в Партії регіонів велику політичну силу, здатну привести свого лідера до перемоги на виборах президента країни. У цій грі, де ставки були занадто високі, одеський мер також не був стороннім спостерігачем. Він брав активну участь у мітингах на підтримку свого лідера, без жодних вагань виступаючи від імені міської громади Одеси. Він критикував і викривав прибічників Ющенка, не соромлячись у висловлюваннях. Боделан знав, за що боровся і що його очікує в разі поразки Януковича. І сьогодні знає, що програв. І в цьому сенсі усунення його з посади міського голови цілком логічне й виправдане. Руслан Борисович вважає, що всі сім років на посаді мера він діяв в інтересах міста та країни. І тому як патріот може спокійно дивитися в очі городянам. Але такі, як Руслан Борисович, хто не визнає й не бачить своїх помилок та прорахунків, насправді є гальмом у реалізації дій нової влади. У цьому сенсі відставка Боделана, поза сумнівом, крок уперед на шляху формування ефективної влади на місцях. Інша річ, хто прийшов йому на зміну. Але про це трохи нижче.
Подання Русланом Борисовичем скарги до Верховного суду України на вердикт Приморського районного суду, який не підлягає оскарженню, — остання спроба втриматися на плаву й забезпечити гарантії для функціонування сімейного бізнесу та виконання партійних зобов’язань. Боделан очолює міську організацію Партії регіонів і входить у її політраду. Навряд чи Руслан Борисович, перебуваючи не в кріслі мера, зможе забезпечити партію необхідною кількістю голосів одеситів на майбутніх парламентських виборах. Що стосується бізнесу, то сьогодні тривають ретельні перевірки підприємств, заснованих або очолюваних його родичами. Зокрема приватної школи «Астр», якою керує донька Ольга, комунального підприємства «Одеський аеропорт», очолюваного його сином, депутатом міськради Володимиром. За словами Боделана, це не що інше як політичне переслідування, прагнення реалізувати гасло революції «Боделана на нари». І, якщо дуже постаратися, правоохоронні органи зможуть знайти для цього підстави. Загалом, твердий грунт під ногами в Руслана Борисовича вже поплив. За його заявою, він не збирається залишати політику. А ось що стосується чергової участі у виборах мера Одеси, то він більше не каже, як це було місяців два тому, що піде на третій термін. Отож, хоч якою буде відповідь Верховного суду України на скаргу Боделана, навряд чи вона поверне його в кабінет на Думській площі.
По-перше, у мерії вже господарює Гурвіц. Усі заступники Боделана ще у вівторок подали у відставку й залишили кабінети. Пакують валізи начальники управлінь і райадміністрацій. За словами Гурвіца, мерію очікують великомасштабні кадрові зміни. Одне слово, в Одесі зміна влади відбулася. Лише наметове містечко, переїхавши з Куликового поля на Думську площу, нагадує про те, що опонент не має наміру здаватися. Прибічники старої влади спочатку клялися, що до переможного кінця захищатимуть Януковича, а тепер із такою самою несамовитістю заявляють про підтримку Боделана.
По-друге, самі одесити, які з цікавістю та обуренням спостерігали за боротьбою, зрештою були злегка шоковані, дізнавшись, що їхній мер уже не Боделан, а Гурвіц. І поки що можуть спокійно зітхнути. Хтозна, в яку безодню протистояння могла б повергнути Одесу нова виборча гонка в разі проведення повторних виборів. Відомо, що судовий розгляд супроводжувався мітингами, вуличними сутичками й повідомленнями про замінування будинку суду. Хоча, поза сумнівом, волевиявлення городян було б єдино справедливим виходом зі складної ситуації. Правда, дуже сумнівно, що вибори й цього разу пройшли б чесно. Тим часом є надія, що через рік такі поняття, як демократія, чесність, прозорість, перестануть мати суто декларативний характер.
Певна річ, зміна декорацій на Думській площі змістила акценти на користь Гурвіца. І тепер на майбутніх виборах у березні 2006 року він матиме більше шансів для своєї перемоги на майбутній чотирирічний термін. Проте чи зуміє Гурвіц довести, що справді є виразником ідей помаранчевої революції? Чи зуміє показати людям, що він мер, гідний Одеси? Коли частина одеситів не любить і не сприймає тебе, дуже важко заслужити повагу городян. Чи зможе старий новий мер згуртувати навколо себе достойних людей і створити команду, при формуванні якої головним критерієм буде професіоналізм, а не особиста відданість? Наскільки змінився Гурвіц за сім років, і чого навчив його парламент? Знаючи його злопам’ятність і мстивість, у місті побоюються, що Едуард Йосипович зажадає сатисфакції. Побоюються не лише його вороги, а й колишні друзі. Одеса — місто, в якому роблять гроші. І будь-яке втручання в цей процес створює нестабільність і викликає незадоволення й роздратування. Проте переділ власності неминучий. Правда, він зачепить незначну групу людей. Але що стоятиме на чільному місці — інтереси міста чи нового вузького кола осіб? На ці запитання поки що немає відповідей. Зрозуміло, Гурвіц отримав хороший стартовий майданчик для демонстрації своїх можливостей. А місто — шанс побачити зміни. Та позаяк часу на розкачування немає, чи вистачить розуму й терпіння в нового старого мера розпорядитися довгожданою перемогою? Поки що, на жаль, більше сумнівів, ніж упевненості.